Зміст
Вступ……………………………………………………………………………….3
Перші згадки про Русь і її перші князі…………………………...……….6
Зовнішня політика Аскольда і Діра…………………………………..….11
Хрещення Русі при Аскольді……………………………………...……..18
Висновки…………………………………………………………………………22
Список використаної літератури……………………………………….……….25
Вступ
Актуальність теми. Аскольд і Дір - київські князі другої половини IX ст. Чимало істориків вважають, що за часів їхнього правління виникла перша слов'янська держава - Київське князівство (Київська Русь). Нестор Літописець промовляє, що вони управляли разом. Але більшість дослідників дійшли висновку, що спочатку князював Дір, а згодом Аскольд. Саме за Аскольда Київське князівство досягло розквіту і міжнародного визнання. За часів Аскольда і Діра посилилася могутність Київської держави, розширилися її кордони. Є відомості, що Аскольд і Дір вели боротьбу проти печенігів, дунайських болгар, уличів і древлян. За літописними даними, вони були вбиті близько 882 р. у Києві Олегом, який звинуватив їх в узурпації влади.
Об’єктом дослідження є Київська Русь.
Предметом дослідження – руські землі за правління Аскольда і Діра.
Мета даної роботи полягає у висвітлені подій князювання Аскольда і Діра і їх зовнішньої політики щодо інших держав. З мети даної роботи випливають наступні завдання:
Проаналізувати гіпотези різних істориків щодо діяльності перших князів;
Визначити напрямки зовнішньої політики руських князів;
З’ясувати якими були причини загибелі Аскольда;
Дати оцінку хрещенню Русі при Аскольді.
Хронологічні рамки роботи охоплюють період середину ІХ ст. до 882 року (тобто прихід князів до влади і до вбивства Аскольда).
Географічні межі роботи охоплюють землі сучасної Української держави.
Історіографія. Сполучення двох імен - Аскольда та Діра – як суправителів, викликає великі сумніви. Треба гадати, що князювали вони не одночасно. Аль Масуді виразно писав про Діра, як про першого серед князів.
М.Грушевський вважав, що Дір князював після Аскольда, а може й після Олега, так само дивляться М.Таубе і О.І.Натаєвський [4].
Митрополит Іларіон вважає, що правили вони одночасно.
Викликає багато суперечок сама Аскольдова постать. За літописом – Аскольд і Дір були боярами Новгородського князя Рюрика, які захопили в Києві владу.
Питанням походження Аскольда займався М.Таубе і твердив, що Аскольд - швед, який прибув до Києва з дружиною через Західну Двіну і не мав нічого спільного з Рюриком.
Але поруч із гіпотезами, які припускають варязьке походження Аскольда, є й інші: ще О. Шахматов [15] вважав Аскольда за слов’янина, навіть за Києвого сина. За ним пішов М.Приселков, а з пізніших дослідників – Б.Рибаков, який виводить ім’я Аскольда від річки Оскіл, і пише – «Оскольд».
Борис Рибаков [12] зазначав — «особистість князя Діра нам не зрозуміла. Відчувається, що його ім'я штучно приєднано до Оскольда, тому що при опису їх спільних дій, граматична форма дає нам одиничне, а не подвійне число, як то мало би бути при опису спільних дій двох осіб».
За гіпотезою Ігоря Мицька він був сином князя Олега та братом Аскольда і Ольги.
Константин Порфіродний згадує договір між Василем І і Руссю (Аскольдом) – (873-874) [10]. На ті ж роки припадає створення першого Рафальштеттенського митного статуту, датованого часами короля Корльомана (880р.) або Людовіка Німецького (р.876), яким встановлювалося мито з краму, доводжуваного з Руси до Боварії.
Усі ці факти: договори з Баварією та Візантією, похід на Царгород, масове охрещення – свідчать про існування в середині ІХ ст. могутньої державної організації. Слова патріарха Фотія про підкорення Руссю сусідніх народів цілком підтверджуються вказівками Никонівського літопису: 865 року «воєважа Аскольд і Дір полочан», а в 866 році, сказано в «історії Російській В.Татіщева: Аскольд і Дір «Ходи на кривичі и побіди їх». Цікава вказівка Никонівського літопису з року 864, що « убієн бисть от болгар Оскольдов син». Очевидно, були якісь воєнні дії в Болгарії.
Так, з окремих розірваних фактів вимальовується образ Київської держави - Руси середини ІХ ст., що підкоряє сусідів, воює з Візантією, укладає з нею та іншими державами мирові і нарешті – приймає Християнство.
Усі ці факти дали російському історикові В.Ключевському право писати, що Руська держава була заснована діяльністю Аскольда, а за ним Олега. З Києва, а не з Новгорода, пішло об’єднання слов’ян».
Методологія дослідження: робота базується на загальноприйнятих принципах відтворення подій з історичної правди та об'єктивності. У процесі роботи було застосовано порівняльно-історичний та статистичні методи дослідження. Використання даного інструментарію сприяло глибшому розкриттю поставленої наукової проблеми. Дана праця створена з метою пояснення та різнобічного осмислення багатогранних проблем історії Київської Русі.
Практичне значення: матеріал даної роботи можна використати для підготовки наукових доповідей на історичному гуртку, для поглибленого висвітлення теми на практичних заняттях з історії України. Доцільно використовувати роботу для підготовки виступу на шкільному історичному гуртку. Існує можливість використання даної праці в підготовці лекцій для закладів освіти та культури, де вивчається історія Київської Русі.
1. Перші згадки про Русь і її перші князі
У чужоземних джерелах збереглися уривчасті відомості про Українську державу в половині ІХ ст. На існування її вказує запис у Бертинській хроніці 839 року про прибуття візантійського посольства імператора Теофана до імператора Людовіка Побожного, яке просило, між іншим, дати дозвіл проїхати через володіння Людовіка «РУСАМ». Вони прибули від руського князя до Царгороду, але, поки були там, «варварські й надзвичайно жорстокі племена» зайняли землі, через які вони мали повертатися додому, Людовік наказав з’ясувати, хто були ті посли. І виявилося, що то були шведи [12, c.211].
Ця невиразна вказівка Бертинських аналів викликала багато гіпотез. Очевидно, володіння князя, від якого прийшли посли, лежали досить далеко від Чорного моря, і між ними та морем оселилися варвари; цими варварами могли бути угри або болгари, а князем – Київський князь. Можливо, що вислав він послами варягів-шведів, яких завжди було багато на службі в різних державах.
З цього оповідання Бертинських аналів видно, що у 839 році в Європі ще не знали про молоду Українську державу, та не минуло й 30 років, як вона гучно повідомила про своє існування, примусивши затремтіти могутню Східню Римську імперію – Візантію. То був похід на Царгород. «Повість временних літ» оповідає, як у 866 році князі Аскольд і Дір, скориставшись з відсутності цісаря Михайла ІІІ, підступили з сльотою в 200 кораблів до Царгороду, зруйнували околиці міста, але самого міста не здобули. Завдяки чуду Влахернської ікони богородиці, шати якої опустили в море, знялася буря і знищила «безбожних Руси кораблі» [9, c. 103].
Ця стисла згадка в «Повісти» доповнює цінні візантійські свідоцтва. Патріарх Фотій каже про цей напад у двох промовах: першу виголосив він у св. Софії Царгородській під час облоги міста, а другу – після зняття облоги. Їх доповнює «Окружне послання» патріарха Фотія 867 року, в якому дається характеристику Русів і повідомляється про їх охрещення.
Цим не обмежуються візантійські джерела: в «житії патріарха Ігнатія», написаному Микитою Пафлагонським, мабуть, біля 880 року, оповідається про напад Руси на Царгород, і «продовжувач Теофана», теж оповідає про напад Руси; це оповідання цілком збігається зі свідоцтвом патріарха Фотія[1, c.272]. Цей факт стверджує в усіх деталях хроніки Симона Логофета. Дуже важлива анонімова візантійська хроніка, яку опублікував Ф.Кюмон: в ній подається точна дата нападу Руси – 18 червня 860 року.
Таким чином, з цих різних джерел можна зробити висновок: у 860р. на Царгород напала сльота Руси. Безперечно, зорганізувати такий похід могла тільки держава, яка мала військо. Цікаві слова патріарха Фотія про те, що Руси підкорили сусідні народи її, «надмірно розгордившись, піднесли руку на Роменську імперію».
Дуже важливим є питання про походження цієї Руси і цієї великої фльоти, що могла прийти тільки від могутньої держави. Ряд учених (Є. Голубинський, В. Васильєвський, В. Пархоменко ) припускали, що напад на Царгород, як і напад на Сурож та Амастриду, робила Созівська-Чорноморська Русь.
Патріарх Фотій завдає удар цій гіпотезі: він точно зазначає, що Русь, яка напала на Царгород, була віддалена від нього великими просторами і не мала морських портів. З другого боку – свідоцтво патріарха Фотія, що Русь, перед походом 860-го року на Царгород, підкорила сусідів, дає підстави бачити в напасникові Київську Русь. Це мала бути могутня держава, яка спромоглася виставити аж 6 000-8 000 люду на 200 кораблях[13, c.273].
Похід на Царгород 860 року пов’язаний з дуже важливим питанням про охрещення Руси. Патріарх Фотій в «Окружному посланні» до патріархів Сходу року 867 оповідав, що руські князі, настрашені чудом у Царгороді, коли повернулися до Києва, то виявили бажання охреститися. Цісар Михайло ІІІ вислав єпископа та священників, і на Русі засновано Єпархію. Є низка свідоцтв про те, що охрещення відбулося не за цісаря Михайла ІІІ та патріарха Фотія, а за цісаря Василя І та патріарха Ігнатія [12, c.211].
Про це свідчить онук Василя І, цісар Константин Порфірородний у своїй «Історії Василя І». Про це оповідає й Никонівський літопис (щоправда, ХV ст., але в ньому є багато оповідань з давніх літописів, які не збереглися). Взагалі охрещенню Русі присвячено велику літературу й чимало суперечливих гіпотез. У всякому разі, питання про охрещення Київської Русі за князювання Аскольда можна визнати за доведене.
На час правління Аскольда припадає проповідь св. братів Кирила та Методія. З їх життя виходить, що проповідували вони в Криму, де знайшли Євангелію та Псалтир, написаний «руськими» письменами, і християнина, який розмовляв руською мовою. На основі цих «письмен» св. Кирило уклав «глаголичне» письмо і переклав Євангелію на слов’янську мову. Це мало бути 848 року.
На думку багатьох вчених Аскольд і Дір могли бути однією особою. При цьому одне з імен могло бути іменем князя, а друге - його титулом, або ж взагалі - це дві частини одного імені. Дір — напів легендарний київський князь. Дата і причини смерті Діра невідомі. З огляду на те, що походом русів на Константинополь 860 року керував єдиний володар і швидше за все ним був Аскольд, можна вважати, що Дір помер принаймні трохи раніше (в той же час Михайло Грушевський вважав, що Дір міг правити й пізніше за Аскольда). Похований, за даними літопису, в урочищі, де пізніше була збудована церква Св. Ірини, але жодних інших підтверджень цьому не має. (Повість минулих літ) про Аскольда та Діра: «І було в нього (Рюрика) два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри». Легенда, викладена у Повісті временних літ, згідно з якою Дір правив Києвом разом з Аскольдом і разом з ним загинув від руки Олега у 882 році, є малоймовірною — зокрема із огляду на різні місця поховання князів. З іноземних джерел, які датуються 9-10 століттями, ім'я безпосередньо Діра називає лише арабський вчений X ст. аль-Масуді. При цьому він оголошує його «першим серед слов'янських князів», що володів великими містами і багатьма населеними країнами. Це може бути як визнанням впливовості Діра, так і географічним визначенням — адже його держава за розташуванням була першою на захід від Хазарії (Хозарський каганат). Аль-Масуді не називає столицю Діра, але зазначає, що мусульманські купці привозять до неї свої товари. Окремі дослідники, спираючись на те, що згадки у візантійських джерелах називають ім’я Аскольда, а в арабських зустрічається лише Дір, говорять про те, що Аскольд і Дір могли бути однією особою. При цьому одне з імен могло бути іменем князя, а друге - його титулом, або ж взагалі - це дві частини одного імені.
До часів правління Діра деякі вчені відносять свідчення про будівництво хазарської фортеці Саркел на Дону (833) — що може бути свідченням загрози з боку Києва, про посольство «народу Рос» і його «кагана» до Інгельгайма і Константинополя (Бертинська хроніка, 838—839 рр.), про звернення вірменських «опозиціонерів» до «володаря слов'ян» (50-і роки IX сторіччя), повідомлення ібн-Гордабега про «купців ар-Рус» (не пізніше 70-х рр. IX сторіччя) [14, c.279].
За іншою версією князя Діра, як окремої людини, не існувало взагалі, а Дір — це прізвисько князя Аскольда, існування якого не викликає ніяких сумнівів і навіть місце поховання якого достеменно відоме майже всім (Аскольдова могила в Києві). Петербурзький письменник Юрій Сяков з посиланням на неозначені арабські джерела, стверджує, що у першій половині ІХ-го ст. на службі у еміра Кордови перебував загін скандинавських найманців на чолі з ватажком, ім'я якого можна прочитати як Аскольд аль-Діра (за правилами граматики мало б бути «ад-Діра», як у аль-Масуді). І до Києва Аскольд, на думку Сякова, міг потрапити найвірогідніше після завершення служби у еміра Кордови, або пройшовши через Візантію, або через Балтику.
Борис Рибаков зазначав — «особистість князя Діра нам не зрозуміла. Відчувається, що його ім'я штучно приєднано до Оскольда, тому що при опису їх спільних дій, граматична форма дає нам одиничне, а не подвійне число, як то мало би бути при опису спільних дій двох осіб».
За гіпотезою Ігоря Мицька він був сином князя Олега та братом Аскольда і Ольги.
На світанку історії вітчизняної державності та її християнської культури стоїть потужна і загадкова постать князя Аскольда (Оскольда).
Роки життя Аскольда достеменно не відомі.
Походження імені князя до цього часу викликає запитання. Поширена версія виводить його з дав. – ісл. Haskuldr, що пояснюється нібито його скандинавським походженням. За іншою версією – ім’я має місцеве слов’янське коріння. Борис Рибаков пов’язував ім’я Оскольд із старовинною племінною самоназвою подніпровських мешканців: сколоти.
Походження князя досі дискутується в наукових колах. У літописах Аскольд діє завжди з Діром. Ян Длугош, знавець руських літописів, писав, що Аскольд походив із князівської династії Києвичів і був рідним братом Діра. За іншою версією – був воєводою Діра й успадкував владу після його смерті.
У «Літописі руському» ми зустрічаємо відомості, що Аскольд і Дір були не племені Рюрика, а бояри. «І відпросилися вони в Рюрика піти до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: « Чий се город?» А вони, тамтешні жителі, сказали: «Було троє братів, Кий, Щек і Хорив, які зробили город сей і загинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож і Дір зосталися удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді» [12, c.212]. Однак у більш давньому Київському літописному зводі ніяких відомостей про прибуття Аскольда і Діра в Київ нема, але згадується, що вони в ньому княжили.
Отже, звідки пішла назва «Київська Русь» першим хто звернув на це увагу був Нестор Літописець наприкінці ХІ – чи на початку ХІІ ст. дискусійне це питання є і сьогодні, як і 200 років тому. Джерела у переважній більшості містять свідчення і не досить конкретні, і далеко не однозначні.
В якому році Аскольд прийшов до влади, сказати з достовірністю не можна. Але те, що Аскольд укріпився в Києві, став місцевим князем і діяв в інтересах східних слов’ян – достовірно.