Основні особливості оповідання:

• зображення переважно однієї події з життя головного героя;

• обмеженість часу дії;

• невелика кількість дійових осіб;

• оповідь;

• прозаїчна форма;

• невеликий обсяг.

Графічні таблиці визначають місце кожного поняття серед однорідних і допомагають об”єднати ці поняття у групи, підрозділи, розділи.

Лекція 2-3.

Вивчення ліричних та драматичних творів на уроках зарубіжної літератури

Буря мглою небо кроет,

Вихри снежные крутя;

То, как зверь, она завоет,

То заплачет, как дитя,

То по кровле обветшалой

Вдруг соломой зашумит,

То, как путник запоздалый,

К нам в окошко застучит.

Наша ветхая лачужка

И печальна и темна.

Что же ты, моя старушка,

Приумолкла у окна?

Или бури завываньем

Ты, мой друг, утомлена,

Или дремлешь под жужжаньем

Своего веретена?

Выпьем, добрая подружка

Бедной юности моей,

Выпьем с горя; где же кружка?

Сердцу будет веселей.

Спой мне песню, как синица

Тихо за морем жила;

Спой мне песню, как девица

За водой поутру шла.

Буря мглою небо кроет,

Вихри снежные крутя;

То, как зверь, она завоет,

То заплачет, как дитя.

Выпьем, добрая подружка

Бедной юности моей,

Выпьем с горя; где же кружка?

Сердцу будет веселей.

Складіть план цього вірша О.С.Пушкіна “Зимовий вечір”. В результаті у вас може вийти таке: 1. Опис бурі; 2. Пропозиція випити; 3. Пропозиція заспівати. Так виглядає план ліричного твору, до якого не можна застосовувати прийоми вивчення епічних творів. План є саме таким прийомом, і тому його використання не припустиме при вивченні ліричного твору.

“Есть много родов образования и развития, и каждое из них важно само по себе, но всех их выше должно стоять образование нравственное» (В.Г.Белинский) У вирішенні цього завдання шкільне викладання літератури відіграє велику роль, і особливо викладання лірики.

«Пережить творения поэта- значит переносить, перечувствовать в душе своей все богатство, всю глубину их содержания, переболеть их болезнями, перестрадать из скорбями, переблаженствовать их радостью, их торжеством, их надеждами» (В.Г.Белинский)

Долучитися до цих почуттів, відчути їх при читанні лірики – це вже само по собі благодатно діє на учнів. Але маючи великий емоцій заряд лірика не завжди легко і просто сприймається учнями. Лаконізм та умовність віршованою форми, безсюжетність ліричних творів, зовнішня простота і в той же час внутрішня багатозначність створюють труднощі для розуміння лірики. До певного віку учні не звертаються до лірики.

Підтримати в учнів інтерес до лірики, залучити їх до класичних зразків поезії, навчити розуміти глибокі поетичні узагальнення, діапазон яких буває безмежним, допомогти зрозуміти моральні та ідейні уроки поетів – завдання шкільного викладання лірики.

Особливості вивчення лірики зумовлені в першу чергу специфікою лірики як поетичного роду. . Лірика – той поетичний рід, який нерідко створює у читача відчуття безпосереднього вираження авторських емоцій, її сприймають найчастіше саме як безпосередній відгук поета на ті чи інші факти його біографії. Але основна специфіка лірики скоріше в іншому – у тому, що вона відкрито веде розмову про основні людські цінності або про те, що їх знищує. Тому вона спроможна активно впливати на формування особистості.

Для шкільної методики важливо те, що у ліриці дійсність, життя створюється у формі безпосереднього переживання. Людське переживання – це предмет (об”єкт) лірики, і в кожній поезії воно не просто виражається автором, а ніби створюється на наших очах, стає художнім образом-переживанням.

. Образ-переживання у поезії створюється в результаті повного злитті форми та змісту, злиття настільки повного, що переживання неможливо розповісти інакше, ніж це зробив поет. Про це говорить К.Паустовський у нарисі “Іван Бунін”:

«Нельзя рассказать своими словами «Ненастный день потух» Пушкина, «Над вечным покоем Левитана», или «По синим волнам океана» Лермонтова, Это так же невозможно, как проверять сухой алгеброй гармонии Моцарта».

Завдяки такому абсолютному злиттю змісту і форми, у ліриці неможливо до кінця зрозуміти зміст без проникнення у художню форму.

У шкільній практиці зустрічаються три основні шляхи вивчення ліричних творів:

ПЕРШИЙ – тематичний (за і проти)

ДРУГИЙ – засвоєння ліричних творів разом з біографією (за і проти).

ТРЕТІЙ – шлях індивідуального підходу до кожної поезії. Вивчення ліричної поезії таки шляхом проходить через такі етапи:

• орієнтовне заняття або етап (знайомство з характерними особливостями ліричної творчості поета;

• вивчення окремих віршів (передбачених програмою);

• заключне заняття або етап (значення ліричної творчості поета).

Вивчення окремих віршів:

1. Вступне слово вчителя.

2. Перше читання лірики.

3. Бесіда після читання вірша.

Особливості аналізу.

В середніх класах можлива заміна аналізу роботою над виразним читання (“Зимовий ранок” Пушкіна: - Як відрізняється настрій, з яким ви прочитаєте 1 та 2 строфи? Як різниця у тому почутті, що викликає в поета зимовий пейзаж і що він відчуває у кімнаті? Як ви прочитаєте заключну строфу - з підвищенням чи зниженням інтонації?), можливо також запропонувати учням зробити аналіз самостійно “”Стихи живые сами говорят, и не о чем-то говорят, а что-то» (С.Маршак). Паралельно учні засвоюють теоретико-літературні понятя.

В старших класах

– проблемні питання ( Із спогадів С.Я. Маршака: « Помню, лет 60 тому назад замечательный русский омпозитор Анатолий Константинович Лядов, которого встретил под Новый год у критика В.В. Стасова, спросил меня

- Любите ли вы Пушкина?

Мне было в то время лет 14, и я ответил ему так, как ответило бы тогда большинство подростков, имеющих пристрастие к стихам:

- Я больше люблю Лермонтова!

Лядов наклонился ко мне и сказал убедительно и ласково:

• Милый, любите Пушкина!»

“Любите Пушкина” Як розуміти цю пораду?)

- семінарські заняття ( за творчістю Єсеніна. Завдання – в можливих межах визначити поетичний образ поета у контексті часу, культури, традицій і новаторства. Групова (“Візитна кртка поета”) та індивідуальна (вірш за вибором) робота

ВИКОРИСТАННЯ ЗРАЗКІВ СУМІЖНИХ МИСТЕЦТВ

Драма у системі літератури займає особливе місце, адже вона є повноправним літературнім родом і одночасно належить театру. На відміну від епоса у драмі ми бачимо відображення дія через дію, а не через оповідь. В.Г.Бєлінський підкреслював, що драма являє собою здійснену подію, яка здійснюється в цей час перед очима глядача або читача. Специфічними рисами драми як рода є відсутність оповідача та послаблення опису. Для створення драматичного образу використовується сцена, яка дозволяє автору показати героя у дії. Але сценічне зображення обмежує можливості письменника: Він зв”язаний часом, умовами сцени, необхідністю показати своїх героїв лише у зовнішніх проявах.. Звідси стає зрозумілою складність вивчення драми у школі: читання без втілення драми на сцені не дає повного уявлення про її специфіку, тому що драма є особливою формою художнього зображення дійсності, що виходить за межі літератури і її аналіз по суті може мати місце не тільки на основі теорії літератури, але й теорії театру. Але нас цікавлять питання, пов”язані з літературною стороною драми: аналіз теми та ідеї, зображення характерів, композиція, сюжет, мова персонажів тощо. Ці моменти присутні при вивченні епосу, але вивчаючи драму треба враховувати їх специфіку. Треба пам”ятати, що

• по-перше, в драмі відсутній оповідач, немає посередника між читачем та явищами життя, що зображуються;

• по-друге, зображення людини в драмі відрізняється більшим напруженням та визначеністю характеру;

• по-третє, більша визначеність характеру у драмі і сильні почуття, що йому притаманні, відображають найбільш гострі протиріччя, найбільш гострі суспільні та психологічні конфлікти. Це зумовлює своєрідність драматургічного сюжету, який будується на більш гострих, і в той же час більш вузьких (по кількості дійових осіб, період часу тощо) протиріччях порівняно з епосом

Методика роботи над драмою. Драма потребує великої уяви, тому школярі не достатньо засвоюють її текст через не вміння читати драму і відсутність навичок виразного читання.

Один із шляхів роботи – читання вголос у класі перед вивченням. Але це не практикується.

1 етап вивчення – читання.

В середніх класах 1 дію цілком в старших вибірково з коментарями.

2 етап – аналіз. Аналіз – за розвитком дії, розвитком конфлікту. Аналіз мови персонажів. Функції мови:

• важливий засіб розкриття драматичного образу, його розвитку;

• двигун дії;

• засіб індивідуалізації та типізації.

Аналіз авторської мови. Її форми: невеликі авторські характеристики дійових осіб, їх перелік, їх прізвища, вказівки перед кожною дією, авторські ремарки, назва п”єси.

Ремарка останнього акту “Вишневого саду” Чехова. Ремарка виключно яскраво передає пустоту, приреченість володарів саду.

«Декорация 1 акта. Нет ни занавесей на окнах, ни картин, осталось немного мебели, которая сложена в один угол, точно для продажи. Чувствуется пустота. Около выходной двери и в глубине сцены сложены чемоданы, дорожные узлы и т. п. Налево дверь открыта, оттуда слышны голоса Вари и Ани. Лопахин стоит, ждет. Яша держит поднос со стаканчиками, налитыми шампанским. В передней Епиходов увязывает ящик. За сценой в глубине гул. Это пришли прощаться мужики. Голос Гаева: «Спасибо, братцы, спасибо вам!»

Чехов підкреслює своєю ремаркою вражаючу буденність, життєву, жорстоку, тверезу правду кінця.

«Сцена пуста… и слышно, как на ключ запирают все двери, как потом отъезжают экипажи. Становится тихо. Среди тишины раздается глухой стук топора по дереву, звучащий одиноко и грустно. Слышатся шаги. Из двери, что направо, показывается Фирс. Он одет, как всегда, в пиджаке и белой жилетке, на ногах туфли. Он болен.»

Как видение старой, безвозвратно ушедшей жизни появляется забытый всеми Фирс, говорящий о том, что «жизнь прошла».

«Снова слышится отдаленный звук, точно с неба, звук лопнувшей струны, замирающий, печальный. Наступает тишина, и только слышно, как далеко в саду топором стучат по дереву».

Цією ремаркою, цим звуком-символом, звуком життя, що обірвалося закінчується п”єса. А В 1-й дії у вікна дивилося сонце, цвіла вишня, сад розповсюджував пахощі – в останньому – вікна забиті, темно і пусто у домі, як у домовині.

Важливою умовою є створення на уроці емоційної атмосфери, що сприяє розумінню учнями двоєдиної природи драматичного твору. Цьому сприяє звертання до різних прийомів, що пов”язані з театральним мистецтвом:

• ознайомлення з афішами;

• виразне читання дій, сцен, усне словесне малювання, “режисерський” коментар (пояснення загальної суті явища, сцени, психологічного стану героїв, їх взаємовідносин тощо) або створення мізансцен (конкретне розташування дійових осіб в той чи інший момент розвитку дії);

• ознайомлення з історією п”єси;

• рецензія на виставу:

4. Вивчення п”єси у класі.

5. Підготовка до перегляду на сцені (бесіда про театральну виставу, запитання до учнів: Чи вдалі режисерські відхилення від тексту? Чи відповідає вона задуму автора? Чи відповідає гра акторів, декорації, музика змісту п”єси?)

6. Бесіда після перегляду, яка допомагає учня краще засвоїти побачене, зрозумілим відхилення від задуму автора, чіткіше виражати своє відношення, почуття, враження.

7. План для рецензії:

а) характеристика п”єси;

б) оцінка режисерського задуму;

в) оцінка гри акторів, декорацій, музичного супроводження, мізансцен;

г) висновки.

• драматичні гуртки.

Лекція 5.