Термінологічний словник.
Природні умови – тіла і сили природи, які мають істотне значення для життєдіяльності людей, але не використовуються безпосередньо у господарській діяльності суспільства.
Природно-ресурсний потенціал – природні ресурси і природні умови, які можуть бути залучені в господарську діяльність за певних умов; це фактор розміщення продуктивних сил.
Ресурси економічні - джерела забезпечення виробництва, включаючи природні, трудові, інформаційні, фінансові тощо.
Ресурси природні – тіла і сили природи, які можуть бути використані для задоволення потреб суспільства.
Ресурси рекреаційні – об’єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення і туризму.
Ресурсозбереження – один з важливих напрямів підвищення ефективності виробництва на основі раціонального, економічного використання усіх видів ресурсів.
Депопуляція – процес скорочення чисельності населення внаслідок переваження смертності над народжуваністю.
Економічно активне населення (трудоактивне) - загальна чисельність населення, старшого від певного віку (16 або 18 років), яке працює або прагне працювати за винагороду.
Народногосподарський комплекс – система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах України.
Виробнича сфера – сфера матеріального виробництва.
Невиробнича сфера – сукупність галузей господарства, які здійснюють функції по наданню послуг нематеріального характер еру суспільству і населенню.
Інновація – вкладення коштів у нову техніку, технологію, нові форми організації праці і управління.
Питання для самоконтролю.
Як впливає природно-ресурсний потенціал на формування господарського комплексу регіону?
Які основні проблеми раціонального використання природних ресурсів України?
Яка роль народонаселення в розвитку та розміщенні виробництва?
Основні сучасні демографічні проблеми України?
В чому полягають особливості розподілу трудових ресурсів по видам зайнятості та галузях народного господарства?
Що таке „виробнича сфера” і який її склад?
Які особливості галузевої структури промисловості України?
Які основні напрямки подальшого розвитку народного господарства України?
Визначте поняття „науково-технічний прогрес” і „науково-технічна революція”?
Розкрийте роль науки в розвитку продуктивних сил?
Проаналізуйте структуру науково-технічного потенціалу України, його територіальну організацію?
Тема 1.3. Наукові методи аналізу розміщення і територіальної організації народного господарства України.
Темою охоплюються такі питання:
Сутність наукових методів.
Традиційні методи аналізу розміщення і територіальної організації продуктивних сил.
Нові методи аналізу розміщення продуктивних сил.
Для самостійного опрацювання основних питань теми рекомендуються такі джерела:
Изард У. Методы регионального анализа: введение в науку о регионах. М.: Прогресс, 1966 - 659с.
Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України. / за наук.ред. Л.Г.Чернюк. Навч.посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 728с.
Лишеленко В.І. Регіональна економіка: К.: Центр учб.літ., 2009. – 384с.
Леш А. Географическое размещение хозяйства. – М.: Издательство иностранной литературы, 1959 – 151с.
Регіональна економіка: навч.посібник./ За ред.. Я.Б.Олійника. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2008. – 444с.
Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Підручник / С.І.Дорогунцов, Т.А.Заяць, Ю.І.Пітюренко та ін., За заг. Ред..д-ра екон.наук проф., ч-л., кор. НАН України С.І.Дорогунцова. – К.:КНЕУ, 2008., 992с.
Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ / О.М.Петрига. – К.: ДП «Вид.дім «Персонал», 2009. – 302с.
Руденко В.П. Природно-ресурсний потенціал України. – К.:Либідь, 1994 – 100с.
Сазонець І.Л., Джинджаян В.В., Чубар О.О. Розміщення продуктивних сил: Навч.посібник. – К.: ЦНЛ, 2006. – 320с.
Соціально-економічний розвиток Донецького регіону. Метод. посібник/Під ред. Шубіна О.О.. – Донецьк: ДонДУЕТ, 2004. – 70с.
Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. – К.:Вікар., 2002, с. 76-95, 100-116, 116-130.
Україна у цифрах у 2010році: Короткий статистичний довідник. – К.: Держвидав.України, 2010. – 264с.
Щербіна Н.М., Попова І.В. Розміщення продуктивних сил. – Донецьк: ДонДУЕТ ім. М.Туган-Барановського, 2002. – 189с.
Щербіна Н.М., Ягодзинська О.В. «Регіональна економіка». Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни для студентів економічних спеціальностей денної та заочної форм навчання. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2008р. – 107с.
В цій темі необхідно розглянути матеріал про головні методи аналізу розміщення виробництва.
Розміщення підприємств, груп виробництв і галузей на території країни завжди вимагає обґрунтування. Для цього існують спеціальні методи, за допомогою яких вибираються варіанти розміщення, оцінюється ефективність виробництва і територіальної організації господарства. Досягнення найвищої ефективності розміщення виробництва - це головне завдання науки і практики. Критерієм ефективності розміщення в територіальної організації продуктивних сил завжди вважалися витрати. Конкретною формою вираження цього критерію на практиці, як правило, є мінімум сумарних витрат при досягненні заданих обсягів виробництва по країні. Показниками ефективності виступають: питома вага капіталовкладення, трудомісткість, фондоємкість, матеріалоємність, строки окупності витрат, собівартість продукції, продуктивність праці. На ефективність впливають також транспортні витрати, рівень розвитку інфраструктури, рівень комплексності, рівень урбанізації, географічне положення і ряд інших факторів. Далі необхідно вивчити зміст ефективності виробництва, її розрахунки, розглянути один із головних методів економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил - виробничо-збутове зонування.
Економічне обґрунтування розміщення продуктивних сил передбачає аналіз структури, спеціалізації, рівня комплексності та ефективності функціонування регіональних (районних) комплексів. Останні розглядаються як сукупність елементів всіх сфер продуктивних сил і виробничих відносин. За своїм змістом - це інтегральні утворення, що об'єднують на території районів матеріальне виробництво, інфраструктуру, населення і розселення, локальні природні ресурси. Основою формування і функціонування господарських систем районів є територіально-виробничі комплекси (ТВК).
Комплексоутворення на території району передбачає об'єднання (інтеграцію) ресурсів всіх відомств-учасників розв'язання конкретних проблем, концентрації їх в межах ТВК, виділення провідних ланок (галузей спеціалізації), пропорційний розвиток всіх комплексоутворюючих виробництв та інфраструктури, використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, створення максимально зручних умов життя і праці населення.
Далі слід розглянути рівні спеціалізації і комплексності в ТВК.
Рівень спеціалізації галузей регіону можна встановити за допомогою індексного методу.
Індекс рівня районної спеціалізації галузі — це відношення питомої ваги галузі у певному районі до питомої ваги тієї галузі в країні.
де Sі* - індекс рівня районної спеціалізації і-ї галузі (і = 1, 2, 3, ... , m) в * - му районі (*= 1, 2, 3, ... , т);
Рі* - обсяг виробництва і-ї галузі в *-му районі;
Р* - обсяг виробництва всієї промисловості (сільської) продукції * -го району;
Рі - обсяг виробництва в і-й галузі по країні в цілому;
Р - обсяг виробництва всієї промисловості (сільськогосподарської) продукції по країні в цілому.
За умови, що Sі > 1 , галузь промисловості (сільського господарства) відноситься до виробництва спеціалізації. Невід'ємною складовою економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил ( економічна оцінка теорії. Методика розміщення виробництва на території країни та економічних районів передбачає два аспекти: галузевий і територіальний. Вони реалізуються в схемах розміщення продуктивних сил, що поділяються на загальні, галузеві і регіональні. Регіональні схеми представлені особливим напрямком, що дістав назву районне планування. Схеми районних планувань передбачають оцінку території за рядом ознак, що враховуються при визначенні ефективності будівництва і функціонування об'єктів в межах адміністративних одиниць та міських поселень. Проводиться функціональне зонування території, виділяються ядра тяжіння (головні центри господарської діяльності) та зони безпосереднього тяжіння навколо центрів.
На території великих і середніх міст зонування виконується за функціональними ознаками (виділяється адміністративно-діловий центр, промислово-транспортна зона, сельбищна та рекреаційна зони). Функціональне зонування території дозволяє виявити майданчики і цілі ділянки для промислового і житлового будівництва, для сільського господарства і організації масового відпочинку населення. Після проведення функціонального зонування території аналізуються блоки: природні умови і ресурси, населення і трудові ресурси. Головна увага приділяється оцінці природно-ресурсного потенціалу та аналізу демографічної ситуації. На основі такої оцінки можна зробити економічний аналіз території, що передбачає визначення напрямків спеціалізації виробництва, передбачає можливості для розвитку кооперації, концентрації, комбінування, розширення виробничої і соціальної інфраструктури. За результатами природно-ресурсного і економічного аналізу виконується інтегральна оцінка території. Вона передбачає обґрунтування оптимального варіанту використання території для розвитку і розміщення виробництва і сфери послуг в даний час і перспективний період. В умовах ринкових відносин такі розробки не носять директивного характеру, але вони використовуються регіональними органами з метою вдосконалення управління територією.