4.2. Суспільне виробництво та його фактори

Передумовою господарської діяльності людини служить наявність виробництва, тому що розподіляти, обмінювати і споживати можна лише, те, що попередньо створено.

Суспільне виробництво – це процес, у якому люди, впливаючи на речовину природи, роблять матеріальні і нематеріальні блага і послуги. Під благами прийнято розуміти те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх цілям і устремлінням. Усе різноманіття благ підрозділяється на два типи: природні ресурси і вироблені на їхній основі споживчі блага (матеріальні і духовні). Перші – це природні блага, а другі мають назву – економічні.

Виробництво здійснюється завдяки взаємодії трьох елементів: праці, предметів праці і засобів праці. Їх називають простими моментами праці.

Праця – це доцільна діяльність людей по створенню матеріальних і духовних благ і послуг.

Предмет праці – це те, на що впливає людина своєю працею з метою створення готового продукту.

Засоби праці – це знаряддя, за допомогою яких людина впливає на предмет праці.

Комбінація зазначених факторів визначає, наскільки виробництво здатне задовольняти вже сформовані і перспективні потреби. Щоб усім факторам надати руху, потрібно знайти правильні кількісні співвідношення між речовинними елементами виробництва і чисельністю працівників.

За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві можна виділити три основні сфери, або блоки галузей: основне виробництво, виробнича інфраструктура, соціальна інфраструктура.

Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Воно єднає сировинний, паливно-енергетичний, промисловий, агропромисловий комплекси, капітальне будівництво тощо.

Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво засобами транспорту, комунікаційного зв'язку, інформацією, рекламою, послугами кредитно-фінансових установ, консультаційних, лізингових закладів.

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де надаються послуги освіти, охорони здоров'я, культурного та спортивного призначення. Обсяг і якість соціальних послуг відображає рівень життя населення, є показником економічного прогресу суспільства.

Історія людства знає три технічні революції, кожна з який породила свої принципи технології виробництва і створила відповідну економічну систему відносин. Неолітична революція (10 тис. років тому) привела до виникнення доіндустріального виробництва (2/3 робітників працювало у сільському господарстві) і простого товарного господарства; промислова революція (XVIII-XIX ст.) забезпечила розвиток індустріального виробництва (2/3 працівників було зайнято в промисловості) і створила капіталістичне товарне господарство, науково-технічна революція (із середини ХХ в.) заклала основи постіндустріального виробництва (2/3 – у сфері послуг) і дозволила перейти до соціально орієнтованого ринкового господарства.

4.3. Економічні закони і категорії. Пізнання і використання економічних законів

Як випливає з предмета політичної економії, ця наука вивчає економічні закони і закономірності розвитку економічних явищ. Що ж таке економічний закон? З'ясування іманентних кожній системі економічних законів є головним завдання курсу, що вивчається.

За економічними фактами, одиничними й узагальненими, стоїть економічна діяльність людей і ти відносини, у які вони вступають. Багаторазово перевірені і підтверджені узагальнення економічних процесів прийнято називати законами. Економічний закон відбиває сутність цих відносин, є законом розвитку суспільних дій людей.

Економічний закон – це стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв'язок і взаємозалежність явищ і процесів економічного життя. Якщо економічна категорія виражає який-небудь один момент або одну сторону економічних відносин, суть одного явища, то економічні законі розкривають взаємозв'язок, внутрішню залежність кількох або багатьох одно порядкових явищ. Крім того, у категоріях фіксується статичний стан явища. А в законах – його динаміка, процес руху і розвитку економічного життя.

Економічні закони відносяться до соціальних, суспільних, і цим відрізняються від законів природи. Економічні закони регулюють дії людей. Друга відмінність у тім, що природні закони вічні, економічні носять історично обмежений характер.

Економічні законі тісно між собою пов’язані, тому виступають як система законів. Це складна система, у якій виділяються загальні законі, законі окремих сфер (спеціальні) та основні законі.

Загальні економічні закони діють у всіх економічних формаціях. Наприклад, закон економії часу, закон потреб, що зростають, закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил.

Специфічні економічні закони характерні для кожної окремої формації. Наприклад, закон розподілу матеріальних благ при рабстві або при капіталізмі, закон вартості, закон попиту та пропозиції товарів та грошей.

Політична економія вивчає економічні закони на різних господарських рівнях: мікро-, мезо- і макроекономіці. Таким чином, ця наука відкриває закони раціонального господарювання і поведінки економічних агентів у різних економічних і історичних умовах.

Пізнання економічних законів дає змогу визначити основні тенденції економічного розвитку, передбачити його перспективу, сприяє правильному використанню їх вимог у господарській діяльності. Це фактично означає економічну необхідність будувати свою діяльність на науковій основі, таким чином, щоб створити широкий простір для дії об'єктивних законів. Саме в цьому й полягає зміст використання останніх. І навпаки, коли свідомо організована діяльність суперечить вимогам економічних законів, то це призводить до великих збитків.

У використані механізму економічних законів не можна допускати ні фетишизму, ні волюнтаризму. Необхідно здійснювати науково виважену економічну політику, що ґрунтується на глибокому пізнанні економічних законів.