Бабенко - Філософія

141

філософський факультет у Київському університеті. Наприкінці 1946 року відновив свою діяльність Інститут філософії Академії наук.

Якісно новий етап у розвитку філософської думки України починається в 60-і роки. Цьому сприяло загальне зм'якшення політичного клімату ("хрущовська відлига"). Інститут філософії очолив Павло Васильович Копнин (1922-1971). Замість відділу діамату він заснував відділ логіки наукового дослідження. У результаті акцент філософських міркувань переноситься з об'єктивних законів розвитку світу на пізнавальні можливості суб'єкта, ціннісні регулятиви людської діяльності (цю спрямованість називали "червоним позитивізмом").

Копнинськая "ревізія" традиційної філософії діамату (П.В.Копнина прямо почали обвинувачувати в ревізіонізмі) вимагала визначеного "онтологічного" підкріплення. І філософи "шестидесятники" звертають свою увагу на онтологію людського буття, на те, що світ даний людині у формах її діяльного впливу на нього. Розглядаючи діяльність, як спосіб людського буття й одночасно як спосіб даності людині об'єктивної реальності, українська філософія додає матеріалізму специфічно людський зміст. Це - антропоцентричний матеріалізм, що тяжіє до визнання людської особистості ініціюючим початком будь-яких історичних новацій. Цей напрямок розгортається в повну силу вже після від'їзду П.B.Копнина в Москву.

Творчий колектив київських філософів під керівництвом нового директора Інституту філософії АН України В.І.Шинкарука видає серію робіт у заснованому П.В.Копниним напрямку. Авторами їх стали В.Шинкарук, В.Іванов, М.Тарасенко, А.Яценко, В.Табачковський, Б.Починок, А.Лой, М.Булатів і інші.

У 60-і роки з ініціативи П.В.Копнина починається вивчення філософської спадщини діячів Києво-Могилянської Академії, що, як вважав П.В.Копнин, значно підніме престиж української філософії і культури у світі.

З цим періодом зв'язане також дослідження творчості Г.С.Сковороди. Видаються його твори в двох томах, з'являються роботи, у яких по-новому досліджується його творчість.

Слід зазначити, що в період 60-80-х років ситуація в українській радянській філософії була неоднозначною. Одна сторона її була офіціозної, й втілювала партійно-ідеологічної постанови, інша - реальною роботою по дослідженню філософських проблем. Відомими українськими філософами стали: В.Шинкарук, І.Бичко, М.Попович, Г.Заїченко, В.Сагатовський, В.Горянський, С.Кримський і ін.

6.11 Філософія української діаспори.

Особливий інтерес представляє ідеологія української "діаспори" першої половини XX століття. Серед українських мислителів, що жили і діяли за межами батьківщини (у "діаспорі"), варто назвати В'ячеслава Липинського (1882-1931), представника української аристократії, прихильника монархічного ладу.

142

Необхідною умовою успішного процесу державотворення він вважав орієнтацію на монархію, яка повинна спиратися на активну аристократичну меншість, здатну повести за собою пасивна більшість націй. Ідея державності, на думку В.Липинського, може успішно реалізуватися в єдності з месіанською ідеологією (месіанізм трактувалася В.Липинським як віра в заздалегідь визначене (вищою мірою) призначення українського народу здійснити високу місію в історії людства). (Месіанізм, месіанська ідеологія – (від давньоєвр. машиах –

помазаник) – вчення про пришестя в світ божого посланця – месії, який має встановити справедливий та угодний Богу порядок. Виникло у давніх євреїв у наслідок загибелі єврейської держави в очікуванні визволення єврейського народу від іноземного поневолення. Із запозиченням у своєрідній формі месіанства християнами ця ідеологія не тільки розповсюдилась по усій території Римської імперії, але й призвело до трансформації її змісту. Тепер месіанство стало означати позбавлення від бід та нещасть усе людство.)

Відомим ідеологом українського націоналізму був Дмитро Донцов (18831961). Д.Донцов розглядав націоналізм як світогляд українського народу. Центральний пункт його теорії - принцип волі, у чому був присутній вплив філософії Ф.Ніцше. Основою національної ідеології є воля нації до життя, влади, експансії. Як важливу рису національної ідеології він розглядав "національну романтику", що ставить над усе "загальнонаціональну" ідею. Д.Донцов наполягав на нетерпимості, навіть фанатизмі, без яких не може реалізовуватися національна ідеологія.

Дмитро Чижевський (1894 - 1977), на відміну від В.Липинського і Д.Донцова, активної участі в політичному житті не приймав. Він був мислителем академічного типу. Захоплювався ідеями "філософії серця", велику увагу приділяв німецькій філософії. У 1921 р. емігрував у Німеччину. З 1924 р. працював у Празькому українському університеті, з 1927 р. - професор цього університету. Багато зробив у дослідженні проблем історії української і російської філософії, історії літератури. Велику працю Д.Чижевський зробив, вивчаючи вплив німецької філософії на Україну і Росію. При цьому він особливо підкреслював специфіку сприйняття німецької філософії в Росії (на прикладі вульгарного перекручування думки Г.Гегеля В.Бєлінським) і в Україні (близькість ідей німецької містичної діалектики ХV-ХVІ ст.ст. філософії Г.С.Сковороди).

Багато і плідно Д.Чижевський працював у сфері вивчення етнонаціональних характеристик філософського знання. Його праці в значній мірі збагатили українську історико-філософську думку XX сторіччя.

Помітним явищем української філософської думки в діаспорі став український персоналізм, представником якого є О.Кульчицький.

У центрі цього напрямку знаходиться людина. Український персоналізм був пофарбований у національний колорит, й мова в ньому йде про людину-українця.

143

О.Кульчицький і його однодумці досліджують різні фактори, що впливають на формування української духовності, української національної психології.

Кульчицкий О. зупиняється на методологічних аспектах формування національної психології, зокрема , на проблемі "геопсихічного впливу" чи "впливу землі на душу". О.Кульчицкий вважає також, що на формування національної психології впливає не тільки свідомий початок, але і несвідоме, виступаюче у формі "колективного несвідомого", архетипу "доброї", "ласкавої", "родючої" землі - українського чорнозему, який формує м'якість, ліризм, емоційність української психології.

РОЗДІЛ 7: Онтологія – філосфське вчення про буття. Філософське вчення про розвиток.

7.1.Онтологічні проблеми філософії.

7.1.1.Що є буття? Основні сфери і протиріччя буття.

"Буття" - граничне загальне поняття філософії та науки. Людина в своєму пізнанні, рухаючись від явища до сутності, від менш загального до більше загального, формулює поняття, що включають у свій обсяг всі явища навколишньої дійсності - це поняття: "Космос", "Мир", "Світобудова",

"Всесвіт", "Реальність", "Буття". "Буття" - це все те, що існує, те, що поєднує все існуюче.

Буття - це все те, що існує, те, що поєднує все існуюче. Буття є дещо реально існуюче. Ці абстрактні визначення конкретизуються у вивченні окремих сфер буття і їхньогоспіввідношення (Дивисьсхему 16).

У філософії з давніх часів свідомі та виділені дві протилежні сутності світу -

матеріальна (об'єктивна реальність) і духовна (дух, свідомість, суб'єктивна реальність). Людина - істота, що поєднує в собі ці дві основні сфери буття; тому очевидно, людина ставить себе в центрі світу.

"Я Человек,-япосрединемира. За мною мириады инфузорий, Передо мною мириады звезд.

Я между ними лег во весь свой рост - Два берега связующее море, Два космоса соединивший мост".

О.Тарковський

144

У сфері об'єктивної реальності (матерії) відомі дві основні форми буття: I. Природа ("Натура" або "Перша природа") яка включає фізичний

світ (нежива природа) і біологічний світ (жива природа). Природа ("Натура"

або "Перша природа") - включає фізичний світ (нежива природа) і біологічний світ (жива природа).

II. Друга природа або цивілізація - сукупність матеріальних цінностей, створених і накопичених людством, а також способи створення цих цінностей

(наприклад, знаряддя праці).

Суб'єктивна реальність або сфера духу також може існувати в різних іпостасях:

1.Світовий дух (Бог, "абсолютна ідея", "світовий розум") об'єктивна духовна першооснова буття (його існування визнається воб'єктивномуідеалізмі).

2.Свідомість (індивідуальне) - здатність людини відбивати світ в ідеальних образах.

3.Суспільна свідомість (духовна культура) – сукупність духовних цінностей і способи їхнього створення, збереження і передачі.

Ця схема (як і будь-яка інша) огрубляє дійсність, тому зробимо деякі застереження. По-перше, не можна малювати коло, обмежуючи буття, тому що за межами буття нічого немає. По-друге, тут тільки позначені основні сфери буття; їхнє конкретне співвідношення, поєднання по різному трактується в різних філософських системах.

145

Питання на самостійне обмірковування:

спробуйте намалювати відповідні схеми з позиції матеріалізму, об'єктивного ідеалізму, суб'єктивного ідеалізму, монізму, дуалізму, плюралізму.

Основні протиріччя буття. Буття як всеосяжна першооснова містить у собі всі протилежності миру. Коротко охарактеризуємо деякі з них.

1.Протиріччя матеріального і духовного. Буття - де єдність матеріальної і духовної сутності, об'єктивної і суб'єктивної реальності.

2.Протиріччя сутності і існування. Буття - це єдність сутності світу і його існування. У деяких філософських школах під буттям розуміють тільки сутність світу. Елеати (антична філософія), наприклад, буття визначали як вічну, незмінну, неподільну підстава світу; рухливий же, текучий світ почуттєво сприйманих явищ - це не буття. Для позначення загальної підстави буття у філософії є спеціальна категорія -"субстанція" (лат. зиЬзіапІїа - сутність, щось лежаче в основі)- гранична підстава всіх різноманітних явищ світу. Виходячи із принципу єдності буття, більшість філософів вважають, що в основі світу - одна субстанція (матеріальний або духовна) монізм; філософське трактування світу, що виходить із двох субстанцій називається дуалізм;... з безлічі субстанцій - плюралізм.

3.Протиріччя єдиного і різноманітного. Буття єдине і у теж час являє собою нескінченне різноманіття індивідуальних об'єктів. Це протиріччя у філософії і науці інтерпретувалося в наступних проблемах:

а) загальне, єдине існує саме по собі, або в одиничних речах, або тільки

влюдському мисленні як поняття (суперечка між реалістами і номіналістами);

б) проблема безперервності і дискретності миру (у природознавстві - концепції близькодії і далеко дії) - або мир - це сукупність окремих об'єктів, "зерен" буття (атомізм, корпускулярна теорія світла, час як сума проміжків, рух

як сума відрізків шляху), або мир - це безперервна єдність однієї і тої ж субстанції, обумовлене єдністю і безперервністю загальних зв'язків.

4.Протиріччя стійкості і мінливості. Буття завжди те саме і у той же час постійно змінюється, розвивається. Спроби вивчати рух як абсолютну мінливість, або як механічну суму стійких моментів приводили вчених і філософів до парадоксів.

Античний мислитель Зенон, наприклад, стверджує, що Ахілл (відомий в Елладі атлет) ніколи не наздожене черепаху, тому що поки він йде відрізок шляху до тої крапки, де вона перебувала, черепаха пройде ще відрізок шляху і так нескінченно (Дивись Апорії Зенона: "Стріла", "Ахілл", "Дихотомія", "Стадій").

5.Протиріччя закономірності і випадковості, порядку і хаосу. Буття,

світ являє собою строго встановлений порядок, підпорядкований загальним закономірностям, або світ – це сукупність самостійних, випадкових, різноймовірних подій та явищ. Світобудова - це точна ієрархія форм, у якій вищі

146

засновані і розвиваються на базі нижчих (ідея лінійної еволюції) або світ має гетерогенну структуру і безліч напрямків у своєму розвитку.

Тут лише поставлені, позначені деякі основні протиріччя буття. Вони мають різне концептуальне обґрунтування в історії філософії і науки. Діалектичне трактування основних протиріч буття викладено у темі "Діалектика".

7.1.2Особливостііформиіснуванняоб'єктивної сфери буття.

Об'єктивна сфера буття, об'єктивна реальність відбита у філософії в категорії "матерія". В історії філософії і науки можна виділити три етапи уявлень про матерію або три принципово різних трактування матеріальної сутності світу.

Перший етап. Концепція природних стихій. Матеріальною підставою всього різноманітного миру в древній філософії вважалися деякі природні процеси або

«першоречовини» (вода, земля, повітря, вогонь, ефір, дерево, метал). Фалес,

наприклад, основою всього вважав воду; Геракліт - вогонь; Аристотель думав, що основою миру природи є п'ять стихій: вода, земля, повітря, вогонь та ефір. Однак, вже в античній філософії зрозуміли, що неможливо вивести все різноманіття світу з декількох, а тим більше з одного природного процесу. У пошуках першоматерії думка філософів рухалася від почуттєво сприйманих природних явищ до умосягнених матеріальних сутностей, одноманітних першоцеглинок буття - "коріння" Емпедокла, "насіння" Анаксагора, атомів Демокрита.

Другий етап. Атомістична концепція матерії.

Стверджується, що мир складається з атомів і порожнечі. Атом (грецька, аґотоз-неподільний) - матеріальна першооснова буття, дрібна неподільна частка. Різноманіття явищ миру пояснюється розходженням форми атомів, а також розмаїтістю зв'язків між ними. Атомізм пізніше ввійшов у науку як концепція дискретної будови матерії. У природознавстві Нового часу атомізм із натурфілософської гіпотези перетворюється в природознавчу теорію. Атом розглядається як синонім хімічного елемента, носієм його хімічних властивостей. У філософії нового часу матеріальна субстанція наділяється деякими незмінними властивостями: атомарна структура, довжина, механічний рух. Матерія тут зводиться до речовини, відповідно до етимології цього поняття - (лат. Маіегіа - речовина). Атомізм як принцип пояснення об'єктивної сфери буття, як філософська і природознавча концепція матерії проіснував більше двох тисяч років. Однак, прагнення науки до простоти та ясності, пошуку найпростіших базових форм буття суперечить новим дослідженням більше глибокої сутності світу. Такі дослідження були початі у фізиці на рубежі XIX-XX ст.: явище радіоактивності, складна структура атома, подільність атома на елементарні частки, відкриття поля як виду об'єктивної реальності та інші. Ці відкриття не просто не вписувалися в наукову картину миру, створену наукою і філософією

147

XVIII-XIX ст., але руйнували її фундамент, базові принципи пояснення світу. Цю ситуацію в науці назвали кризою у фізиці кінця XIX - початку XX століття. У пошуках виходу із цієї кризи у філософії з'явилася нова концепція матерії.

Третій етап. Діалектико-матеріалістична концепція матерії.

Подільність атома спочатку була пояснена як "зникнення матерії". Застосовуючи принципи діалектичного методу, В.І.Ленін у роботі "Матеріалізм і емпіріокритицизм" дає наступну інтерпретацію: "Матерія зникає" - це, означає, зникає та межа, до якої ми знали матерію дотепер, наше знання йде глибше; зникають такі властивості матерії, які здавалися раніше абсолютними, незмінними, первісними (непроникність, інерція, маса і т.п.) і які тепер виявляються як відносні, притаманні тільки деяким станам матерії. Тому єдина "властивість" матерії, з визнанням якої пов'язаний філософський матеріалізм, є властивість бути об'єктивною реальністю, існувати поза нашою свідомістю Звідси виникає визначення матерії: "Матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що дана людині у відчуттях його, що копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них".

Особливості даного трактування матерії:

1.Відмова від спроби знайти "першоматерію"; матерія тут не ототожнюється ні з якими конкретними проявами (як на першому етапі), ні з жодним з її видів (як на другому етапі), матерія - це все те, що існує в сфері об'єктивної реальності.

2.Принцип невичерпності матерії є методологічною підставою нового розуміння матеріальної сутності світу. "Сутність речей або "субстанція" також відносні; вони виражають тільки поглиблення людського пізнання об'єктів, і якщо вчора це поглиблення не йшло далі атома, сьогодні - далі електрона і ефіру, то діалектичний матеріалізм наполягає на тимчасовому, відносному, приблизному характері всіх цих віх пізнання природи прогресуючою наукою людини. Електрон також невичерпний, як і атом, природа нескінченна...". Англійський фізик Паузлл відзначив, що висловлення Леніна про невичерпність електрона фактично містило

всобі програму розвитку теоретичної фізики XX століття.

3.В абстрактності такого визначення матерії закладена його евристична сила. Наукою XX століття було відкрито багато нових форм і видів матерії, однак, жодне відкриття не суперечило діалектичній концепції матерії.

4.Визначення матерії тісно пов'язане з рішенням основного питання філософії і дається через протиставлення двох найбільш загальних понять філософії - матерії і свідомості. Матерія - це те, що існує об'єктивно, тобто поза свідомістю і може бути відбито, впізнано свідомістю.

7.1.3Рух, простір, час як основні властивості матерії.

148

Діалектична концепція матерії була відправним пунктом формування нової, релятивістської наукової картини світу, нового розуміння руху, простору і часу.

Наукова картина світу (НКС) - вищий синтез наукового знання, система самих загальних положень про структуру і закономірності буття, а також основних принципів його вивчення.

Порівняльний аналіз трактування загальних онтологічних понять механістичної та релятивістської наукових картинах світу

149

Класифікація форм руху матерії.

Онтологічна структура тої частини буття, де ми зараз перебуваємо (Земля і навколоземний космос) у філософії відбита в класифікаціях форм руху матерії. Вичерпна класифікація навряд чи буде коли-небудь можлива, тому що в сучасній науці зізнається нескінченна розмаїтість видів матерії і форм руху. Класифікація форм руху є відносним знанням, тому що в науці відкриваються всі нові і нові форми руху матерії. Для приклада зрівняємо класифікації, створені в XIX і XX століттях.

(І.) Класифікація, запропонована Ф.Енгельсом у середині XIX ст.

Відокремлюється п'ять основних форм руху матерії:

-Механічний рух - переміщення макротіл у просторі;

-Фізичний рух - рух молекул;

-Хімічний рух - взаємодія атомів;

150

-Біологічний рух - життя - рух білкових тіл;

-Соціальний рух - розвиток суспільства і людини.

Основні принципи енгельсовської класифікації:

^ принцип генетичної побудови: від простого до складного; більше складні форми

виникають на основі більш простих;

^принцип зв'язку всіх форм руху: у процесі розвитку можливий перехід від нижчих до вищих форм - і навпаки; вищі містять у собі нижчі в знятому виді; Ф.Енгельс писав, що фізику можна назвати механікою молекул, хімію - фізикою атомів, біологію - хімією білків.

^зв'язок кожної форми руху матерії з конкретним матеріальним носієм -

субстратом; (макротіло, молекула, атом, жива клітина, організм, людина);

класифікація форм руху відповідає ієрархічній класифікації наук: механіка - фізика - хімія - біологія - соціологія.

II. Із XX столітті, у зв'язку з новими відкриттями в природознавстві, енгельсовська класифікація піддалася змінам і насамперед у верхній її частині.

II. 1.

Кожному матеріальному носію відповідають специфічні форми руху. У сучасних класифікаціях не виділяється окремо механічний рух, він входить як елемент в усі відомі форми.

На основі наведеної класифікації будується наступна схема наукового знання: I-V - науки про неживу природу;

V-VI - науки про живу природу; VII - науки про людину.

Усередині кожної з основних форм виділяються специфічні взаємодії - якісно різні форми руху матерії. Наприклад, основна форма - біологічна, специфічні - взаємодія в нуклеїнових кислотах, білку, внутрішньоклітинних органелах, клітці, організмі, виді, популяції, біоценозі.

II. 2. Кедровим Б.М. запропонована нелінійна класифікація, у якій виділяється дві групи форм руху матерії:

1.Абстрактно-загальні: - квантово-механічна - макромеханічна - термодинамічна - кібернетична;

2.Особисто-конкретні: - субатомна - фізика - атомна – хімія і молекулярна - фізика