Метод Культура 2011 Стац

сучасних прізвищ: чоловік > Муж, Чоловік, дружина > Дружинін, зять > Зятішкін, Зятьков, Зятін, Зятьок, Зятько, Зятисько, Зятюха.

Найпродуктивнішими серед твірних основ прізвищ є назви: 1) по прямій лінії: баба; дід; папа; мама, батя; неньо; 2) по непрямій лінії: дядько; брат; 3) за свояцтвом: кум; свояк; зять; 4) узагальнені йменування осіб за родинними стосунками: сирота; вдова. Слід відзначити значну перевагу назв чоловіків в основах сучасних прізвищ над назвами жінок (80% і 20%). Така вражаюча різниця пояснюється тим, що традиційно чоловік був головою родини. Жінка ставала головою сім’ї за виняткових умов: коли рано лишалася вдовою або коли батько мав набагато менший авторитет у сім’ї.

Відапелятивні прізвища з твірними прізвищевими основами з неособовим значенням (nomina impersonalia):

Прізвища, похідні від назв тварин та птахів

Деякі дослідники (М.Л. Худаш, М.О. Демчук, Г.Є. Бучко) схиляються до думки, що відзоонімні прізвища утворювались від давніх слов'янських імен дохристиянської доби. В той час назви тварин чи птахів охоче використовувалися в ролі особових імен. Вважалось, що такі імена могли надати дитині певних рис або захистити її від негативних впливів. Наприклад, називаючи сина Медведем, Вепром, Туром чи Буйволом, сподівалися, що він буде сильним, міцним. Після прийняття українцями християнської віри і запровадження нових церковно-календарних імен давні слов’янські імена не зникли безслідно, а поступово стали виконувати роль прізвиськ, від яких потім утворювались прізвища. Звичайно, такі пояснення вчених варті уваги, але, на нашу думку, не можна однозначно виводити аналізовані прізвища лише від давніх слов’янських імен. Найбільш імовірним видається припущення, що прізвища цієї групи виникли на основі метафоризації за асоціативною зовнішньою чи внутрішньої подібністю з їх носіями: прізвище Вовк первісно могло позначати злу людину, Ведмідь – сильну тощо.

Поширеними є прізвища, в яких відображено назви різних птахів: горобець / воробей > Воробйов, Горобець; сокіл > Соколов, балабан «сокіл» > Балабан; орел > Орлов; ворона / ґава > Воронін, Гава; соловей > Соловйов; сорока > Сорокін; голуб > Голуб; чайка > Чайка; дрозд > Дроздов; сич > Сичов; деркач > Деркач; шпак / скворець > Скворцов, Шпак; пугач > Пугач; зозуля > Зозуля. У таких прізвищах відбито символи українства, серед яких актуальними є назви горобця, сокола, орла, ворона, солов’я тощо.

Прізвища, похідні від назв рослин і плодів

З давніх часів культ природи утворював основу життя людей. Тому цілком логічним є те, що лексеми на позначення назв рослин міцно «проросли» в українську етнокультуру. Пізніше флористична лексика широко відобразилася у прізвищах.

Висока продуктивність прізвищ із номенклатури рослинного світу тісно пов'язана з міфологічними віруваннями наших пращурів, з культом дерев, злаків та кущів. Народні знання та уявлення українців знайшли своє відображення у таких рослинних символах: дуб – священне дерево, символ

21

міці та сили; верба – прадерево життя; символ опечаленої матері або вдови; калина – символ любові, щастя, здоров’я, багатства, краси, надії; рожа – символ краси, ласки; барвінок – символ шлюбу; яблуня – символ кохання і родючості; явір – символ смутку; береза – символ чистоти, дівочої ніжності тощо.

Учені не мають одностайного погляду на походження прізвищ цієї групи. Так, М.Л. Худаш, І.Д. Фаріон вважають, що вони утворилися «від давніх слов'янських автохтонних імен або вуличних прізвиськ за асоціативною зовнішньою, внутрішньою чи гаданою подібністю між зіставлюваними референтами», наприклад: Буряк, Береза, Явор, Дуб. В.О. Кравченко зазначає: «Назви плодових і овочевих культур відображають зв'язок іменованої особи з цими культурами як предметом діяльності – особа вирощує чи продає рослини, плоди, овочі», інші ж прізвища виникли як наслідок образної номінації чи випадкового називання». На думку Л.М. Щетиніна, флоризми потрапили в основи прізвищ через місцеві топоніми: «Дерева і кущі передовсім дали свої імена річкам і джерелам, балкам і байракам, на яких пізніше з'явилися хутори і слободи, що сприйняли назви найбільш прикметних місцевих орієнтирів. Такі топоніми склали широку базу для утворення відповідних прізвищ у мешканців хуторів Арєшкіних, Березових і т. д.».

Прізвища, похідні від назв страв, продуктів харчування

У прізвищах цієї групи відбилися назви українських національних страв, витоки яких сягають ще часів Київської Русі: паляниця, пиріг, калач, галушка, гречаник тощо. Народні страви мають різне символічно-священне навантаження. Головне місце у звичаєво-обрядовій сфері українського народу належить хлібу, який посідає чільне місце в системі традиційних цінностей. Серед рослинних страв значну роль відігравали страви із зернових: каші з проса, гречки, кукурудзи, ячменю, куліш та ін. Українській кухні – більше, ніж російській чи білоруській – властиві овочеві страви, зокрема борщ, капусняк, гарбузова каша, страви з картоплі тощо.

В основах прізвищ, похідних від назв страв, «втілювалося побажання бути ситим, мати достаток у харчах або в якійсь конкретній їжі, але власна назва могла бути і вуличним прізвиськом за уподібненням чи порівнянням». Таким чином, ці прізвища вважаємо метафорично вмотивованими.

Найчастотнішими є прізвища, утворені від різних назв страв, зокрема: рідкі страви: борщ > Борщ; баланда > Баландін; м'ясні страви: ковбаса / колбаса > Ковбас; голубець > Голубцов; студень > Студенець; гурка «домашня свиняча ковбаса у гуцулів» > Гурков; шкварка «вытопленный кусочек сала, вытопка» > Шкварок; шпундра «кусочки поджаренной съ лукомъ свинины и бураковъ, сваренные въ бураковомъ квасе» > Шпундра; крученик > Кручеников; биток > Битко; кров'янка «кровяная колбаса» > Кровяновський; каші: куліш «жидкая каша» > Куліш; каша > Кашин; мамалига «родъ кушанья изъ кукурузной муки» > Мамалига тощо.

22

Додаток 2

ТЕМИ ПИСЬМОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ (обсяг – 2-3 друковані сторінки)

1.Сутність, структура, функції української культури.

2.Природа національної культури та взаємодія культур. Міжкультурна комунікація.

3.Етнографічні та фольклорні джерела вивчення української культури.

4.Особливості трипільської культури.

5.Вплив кіммерійських і сарматських племен на культуру населення території України.

6.Основні риси української міфології як культурного явища.

7.Усна народна творчість: її місце в українській культурі.

8.Дружинний і героїчний епос. Билинна традиція.

9.Фантастичні казки, легенди, перекази як етико-духовна система.

10.Основні риси світогляду давніх слов’ян.

11.Прийняття християнства та його вплив на давньоруське суспільство. 12.Початки письменства, література, найдавніші літописи Х-ХІ століть. 13. Культурний розквіт Київської Русі ХІ-ХІІ століть.

14.Літописання, перекладна література, оригінальна творчість у Київській Русі. 15.Суспільно-корисний ідеал людського буття в трактуванні Володимира

Мономаха.

16.Становлення ранньогуманістичної тенденції в літературі Київської Русі («Слово о полку Ігоревім», «Слово про закон і благодать»).

17.Архітектура і мистецтво Київської Русі ХІ-ХІІ століття. 18.Архітектура й образотворче мистецтво ХІІ-ХІІІ століть. 19.Українські церковні братства, їх діяльність та значення. 20.Музика, література, художні ремесла ХІІІХІV століть. 21.Ідеї Ренесансу та гуманізму в Україні.

22.Петро Могила та його вплив на розвиток української культури. 23.Петро Сагайдачний і його вплив на розвиток української культури.

24.Утворення Київського колегіуму – першого вищого навчального закладу в Україні.

25.Відображення ренесансного світовідчуття в літературі ХVІ-ХVІІ століть. 26.Козацтво та ренесансно-бароковий тип культури.

27.Нові моральні цінності в українській культурі ХVІІ століття. 28.Мистецтво козацького бароко: архітектура, живопис, скульптура, графіка,

музика, театр.

29.Києво-Могилянська академія та її культурно-просвітницьке значення в ХVІХVІІ столітті.

30.Григорій Сковорода: життя, світогляд, творчість.

31.Проблема людини та людського щастя у творах Г.С. Сковороди. 32.Концепція «філософії серця» у творах Г.С. Сковороди. 33.Кирило-Мефодіївське братство, громади.

23

34.Класицизм в українській літературі. Вплив романтичного світогляду. 35.Українська архітектура та скульптура ХІХ століття. Риси реалізму. 36.Театральне мистецтво в Україні ХІХ століття.

37.Суспільно-історичні умови розвитку української культури ХХ століття. 38.Основні літературні течії в Україні та їх представники.

39.Основні риси розвитку української культури в другій половині ХХ століття. 40.Розвиток мистецтва в сучасній Україні.

41.Охорона культурної спадщини та музейна справа в Україні. 42.Найдавніші храми України.

43.Народні майстри Донеччини.

44.Наш край в піснях, легендах, переказах. 45.Видатні культурно-історичні пам'ятки Донеччини.

ТЕМИ ТВОРЧИХ РОБІТ (ЕСЕ)

1.Мої враження від прочитання книги Намакштанської І.Є. «Як дбаємо, так і маємо». Етика міжкультурних взаємин.

2.Історія заселення та походження назви мого рідного міста (селища).

3.Родовідне дерево. Походження і значення прізвищ мого роду.

4. Фольклорно-етнографічна основа твору «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського («Лісова пісня» Лесі Українки).

5. Персоналії: І. Франко (І. Огієнко (митрополит Ілларіон), Т. Шевченко, М. Драгоманов) як видатний культурний діяч, етнограф і фольклорист.

Додаток 3

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО УКЛАДАННЯ ТЕМАТИЧНОГО ТЛУМАЧНОГО СЛОВНИКА-МІНІМУМУ ЕТНОКУЛЬТУРНИХ ТЕРМІНІВ

Після ознайомлення з предметами матеріальної і духовної культури, представленими в НМЦ «Світлиця», укладіть тлумачний словник-мінімум (10-15 термінів) за обраною Вами темою, наприклад: назви предметів побуту, назви національного українського одягу, назви знарядь праці тощо.

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

Завдання 1. Дайте визначення і наведіть приклад одного із фольклорних творів:

1)героїчна легенда;

2)дума;

3)історична пісня;

4)обрядова пісня;

5)колядка;

6)міфологічна легенда;

24

7)повір'я;

8)щедрівка;

9)народний переказ;

10)народне оповідання.

Завдання 2. Опишіть традиції одного із християнських свят (обсяг – 1 друкована сторінка):

1)Введення у храм Пресвятої Богородиці;

2)Свято Андрія Первозваного;

3)Свято Миколи Чудотворця;

4)Різдво;

5)Великдень;

6)Трійця;

7)Івана Купала;

8)Спас;

9)Покрова;

10)Архістратига Михаїла.

Додаток 4

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ФІЛЬМУ «КАЙДАШЕВА СІМ'Я» (за І. Нечуєм-Левицьким)

«Кайдашева сім'я» - енциклопедія української народної культури та побуту

Жанр: комедія Країна: Україна

Кіностудія / кінокомпанія: Кінооб'єднання «Консорціум Козак» Режисер: Володимир Городько Актори: Богдан Ступка, Людмила Лобза, Валентин Тарасов, Сергій

Кучеренко, Раїса Недашківська

Тривалість: 01:14:00.

ЗАВДАННЯ ПЕРЕД ПЕРЕГЛЯДОМ ФІЛЬМУ:

Ознайомтеся з інформацією, поданою у цій методичній розробці.

ЗАВДАННЯ ПІД ЧАС ПЕРЕГЛЯДУ ФІЛЬМУ:

Переглядаючи фільм, запишіть назви предметів побуту, одягу, елементів житла українців, звичаїв та обрядів, об'єктів духовної культури, які Ви побачили, що допоможе Вам у написанні відгуку після перегляду фільму.

ПІСЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ ФІЛЬМУ:

Напишіть відгук про фільм за зразком:

25

ЗРАЗОК ВІДГУКУ ПРО ФІЛЬМ

Прізвище, ініціали_________________ Курс ____ Група _________

ВІДГУК ПРО ФІЛЬМ «…………..»

Фільм присвячений

………………………………………………………………………………………

………………………………………………………………………………………

Кінострічка складається з __________ частин, які можна назвати так:

…………….......................................................................

Унікальністю фільму є

……………………………………………………………

Найбільшими культурними здобутками українців серед побачених у фільмі я вважаю…….(при цьому використайте записані Вами назви назви предметів побуту, одягу, елементів житла українців, звичаїв та обрядів, об'єктів духовної культури).

Серед найкумедніших епізодів фільму можна назвати такі:

…………………………....................................................

Ці епізоди доводять, що

……………………………………………………………

Кульмінаційним моментом я вважаю

………………………………………………....................

Цей момент змусив мене замислитися над

……………………………………………........................

Фільм справив на мене таке враження:

…………………………………………………................

Фільм «……………» навчив мене

………………………………………………………........

Сюжет: Кінофільм знято за однойменним твором І.С. НечуяЛевицького. Місце дії: Україна, село Семигори. В сiм'ї Кайдаша одружуються два сини – Карпо i Лаврiн. Але немає спокою у їхнiй хатi. Постiйнi сварки у родинi мiж свекрухою та невiстками змушують синiв дiлити батькове майно. Самого Кайдаша згубила горiлка... Рiдні люди стають ворогами, коли справа доходить до розподiлу майна... Фiльм насичений українськими народними пiснями та народними колоритними звичаями і обрядами.

За жанром фільм є комедією, а повість за стилем належить до кращих

гумористично-сатиричних творів, де засобом гумору викриваються окремі вади і недоліки в житті. Сатиричні ж образи, як правило, викликають почуття обурення й огиди до негативних явищ життя, зображених у творі

(див. довідку 1).

26

Розкриваючи трагедію життя селян в умовах темноти і безкультурності, нікчемної боротьби за дрібну власність, актори вміло відтворили основний конфлікт повісті, використавши сміх. Але це сміх не заради сміху. Ніде нема глузування з героїв. Навпаки, відчувається співчуття персонажам, серед негативного підкреслюється і щось позитивне. Сміхом крізь сльози звучать окремі епізоди фільму.

Аналіз змісту фільму

Етнографічна основа фільму. У «Кайдашевій сім’ї» натрапляємо на докладний опис сватання, розглядин, обряду весілля, особливостей приготування національних страв і традицій частування, обряду похорону, ворожіння, знахарства тощо.

Мальовничо відтворено традицію національного вбрання, особливо дівочого й жіночого, зокрема повсякденного й святкового. Так, Мотря, запрошена Карпом, збирається на музики. Подруга-сусіда наділа Мотрі на голову кибалку, вирізану з товстого паперу, схожу на вінок, на кибалку, над самим лобом, поклала вузеньку стрічку з золотої парчі, а потім клала стрічки одну вище од другої… Інший епізод: стара Кайдашиха, збираючись на оглядини до Довбишів, наділа тонку сорочку, зав’язалась гарною новою хусткою з торочками до самих плечей і понадівала всі хрести й дукачі, наділа нову юпку, нову білу свиту, ще й жовті чоботи взула.

Послідовне зображення життя Кайдашів дає уявлення про селянську садибу: хату, стайню, хлів, повітку, город, садок, леваду. З історичною точністю показано життя селян, майстерно відображено деталі оселі. Життя українського села повністю пов’язане з хліборобським календарем та церковними святами. Родина Кайдашів живе за цими правилами, встановленими століттями: працюють у будні, ходять до церкви у неділю та на свята, постяться по середах та п’ятницях, йдуть на прощу до Києва.

Фільм створює цілу галерею народних типів, які в сукупності творять обличчя українського народу в найрізноманітніших його виявах. Героїв твору змальовано в народно-пісенній традиції. Пор. у повісті: «Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно і ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – усе дихало молодою парубочою красою». Душевна привабливість Лавріна передається через його мову, поетичну та лагідну, ніби зіткану з пісні. А народна пісня – це також споконвічна українська традиція, без якої не відбувається жоден обряд, жоден звичай. Отож, незважаючи на тяжкі життєві обставини, у побуті українців багато музики. На весіллі, на вечорницях грають троїсті музики, а Лаврін, ідучи до сусіднього села до Мелашки, грає на сопілці. Співає Мотря на зло свекрусі. Співає Кайдашиха за шиттям.

У фільмі передано деталі одягу, головних уборів, житла, обрядів з етнографічною точністю. Милуючись вбранням, яскравими прикрасами,

27

народним співом, музикою режисер ніби залишає свої описи в спадок нащадкам для збереження національної пам’яті.

Герої «Кайдашевої сім’ї». Їх не можна назвати відверто гарними чи відверто поганими. В образах показано складне поєднання світлих людських почуттів та поривань і рис негативних – егоїзму, лайливості, скнарості тощо. Проте які б риси не були визначальними в характерах героїв, автор не вдається до песимізму, сподіваючись на перемогу здорового глузду.

Не миряться молоді з старими (сини з батьками, невістки з свекрухою, невістки між собою). Сім'я повністю, навіть з дітьми втягуються у ворожнечу, сваряться постійно за повсякденні дріб'язки: мотовило, кухоль, сувій полотна Але найгостріші сутички відбуваються, звичайно, за землю, за худобу.

Безперечно, однією з найколоритніших є роль Омелька Кайдаша у виконанні Богдана Ступки (див. довідку 2). Омелько Кайдаш – працьовитий селянин, виснажений панщиною. У нього здорові, загорілі, жилаві руки, сухорляве і бліде обличчя. Ставши хазяїном, Кайдаш продовжує багато працювати. Набожність уживається в ньому з пияцтвом. Талановитий актор майстерно передає, як втрачається межа між виявами забобонності Кайдаша і хворобливого стану його психіки. Такий Кайдаш не смішний, а викликає глибоке співчуття. Його слабкості пояснюються соціальними факторами.

Інша індивідуальність розкривається в образі Марусі Кайдашихи. Не все в образі Кайдашихи було негативним. Вона була працьовитою, вміла майстерно куховарити, любила дітей, але водночас була егоїстичною, злою, лицемірною, заздрісною. Перехід від лицемірства, улесливості до гніву – риса, яку Кайдашиха запозичила у панів. Це відбивається в її мові. Спочатку вона називає Мотрю «моя дитина», «моє серце», «моя доню». Пізніше, коли між ними почалися сварки, її мова вже інша: «Постривай же ти, суко. Скручу я голову твоєму півневі». Перед сусідами вона може знеславити свою невістку, перебільшуючи її провину або просто вигадуючи щось. Так, на запитання куми, чи роботяща її невістка Мотря, Кайдашиха відповіла: «Хліб їсти добре тямить». І це після того, як вся хатня робота була перекладена на плечі невістки.

Характери синів Кайдаша формуються в інший час, тому в них немає тієї забитості й приниженості, що в їх батька. Старший Кайдашенко гордий, насмішкуватий, вередливий, сердитий. Kарпо вимальовується як соціальний тип дрібного власника, який прагне зміцнити своє невелике господарство, але не має змоги. У стосунках навіть з близькими він егоїст, індивідуаліст, що дбає лише про свій власний інтерес. Не випадково односельці саме його обирають за десяцького, мотивуючи: «Карпо чоловік гордий та жорстокий, з нього буде добрий сіпака».

На відміну від брата, Лаврін добрий, м'який, поетичний. Йому властиве почуття гумору. Парубком він не бере участі у сімейних сварках, а своє ставлення виявляє у жартах: то зліпив коника з глевкого хліба, спеченого Мотрею, то жартівливо плюнув на купку буряків і квасолі, коли Мотря кинула миску з борщем під ноги свекрусі. Закоханий у Меланку, він

28

освідчується, думає й говорить словами пісні: «Брови чорні, очі карі – любо подивитися; личко як калина, а як гляне, засміється, в мене серце в'яне», «Як з нею не оженюся, то в Росі утоплюся» та ін. Але нове становище в сім'ї після одруження вносить свої корективи. Прагнення хазяйнувати самостійно призводить до конфлікту з батьком. Лаврін не може обминути і сімейних чвар. Він не поступається братові грушею, сподіваючись продавати щороку груші і брати гроші. Такі міркування й поведінка Лавpіна свідчать про ті безумовні зміни, яких він зазнав, пристосовуючись до умов дрібновласницького побуту.

Червоною ниткою проходить головна ідея: тільки розрив із глибинною народною традицією зумовлює духовне зубожіння людини. Відтворенням кращих рис поетичної, працелюбної української нації, викриттям гірших, що стали результатом руйнації національних святинь, відображенням звичаїв, побуту, традицій, духовних поривань українців режисер утверджує віру в незнищенність українського народу.

Довідка 1 (про жанр фільму)

Комедія (грец. κωμωδία, від κωμοζ – весела процесія і ωδη – пісня) – це драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні й побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.

Комедія як жанр зародилася у Стародавній Греції. Вона постала із сороміцьких пісень. Давньогрецька комедія набуває рис політичної сатири. Так, твори найвидатнішого античного комедіографа Арістофана («Мир», «Вершники», «Лісістрата») пов'язані з актуальними проблемами суспільного життя, філософії, мистецтва.

«Комедія, – писав Арістотель, – є відтворенням гірших людей, однак не в значенні повної порочності, але оскільки смішне є частиною потворного: смішне – не певна помилка і потворність, що нікому не завдає страждань і ні для кого не є згубним». Пафос комічності виникає тоді, коли автор свідомо занижує своїх персонажів від певного середнього рівня, що існує в житті. Не маючи належних позитивних якостей, герої комедійних творів, однак, претендують на певну значущість у родині, середовищі друзів, суспільстві. Їм притаманне ілюзорне бачення дійсності. Вони завжди прагнуть розв'язати свої проблеми способами, які не підходять у даному випадку, оскільки вступають у протиріччя з об'єктивними законами суспільного розвитку.

Довідка 2 (про Богдана Ступку)

Богдан Сильвестрович Ступка (27 серпня 1941 р., Куликів, Львівська область) – український актор театру і кіно, лауреат Шевченківської премії 1993 року (за головну роль у виставі «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом). Народний артист УРСР (1980). Народний артист СРСР (1991).

29

До сцени звик змалку, батько Б. Ступки співав у хорі в оперному театрі, старший мамин брат був там же солістом, тітка – головним концертмейстером. За кулісами Богдан Ступка побачив і почув багатьох видатних співаків повоєнного часу, зокрема Козловського і Лемешева.

Богдан вирішив вступати на хімічний факультет «за покликом доби», але іспити склав невдало, тому влаштувався в обсерваторію, працював певний час у Баку. А потім перекваліфікувався на філолога – заочно навчався у Львівському університеті. У 1961 році Ступка закінчив акторську студію при Львівському театрі імені Марії Заньковецької (тут він тривалий час працював), а в 1964 році – заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Івана КарпенкаКарого. Його наставником протягом усього творчого життя був Сергій Данченко, який у 1978 році очолив київський театр імені І. Франка й переманив туди Ступку. Після смерті Данченка Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка очолив його учень Богдан Ступка. 1961 року закінчив студію при Львівському театрі ім. М.Заньковецької; 1984 року – КДІТМ (театральний факультет, театрознавче відділення). 19992001рр. – міністр культури і мистецтв України.

Творча діяльність Богдана Ступки

Укіно Богдан Сильвестрович вперше випробував свої сили у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971). Загалом у Ступки – понад 100 ролей у кіно та більш ніж 50 на сцені.

Уйого послужному списку – ряд історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада») та Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»).

У2006 році на екрани вийшла російська стрічка «Заєць над безоднею» Тиграна Кеосаяна, де Ступка зіграв генсека Бежнєва (Брежнєва без літери «р»). Він знявся також у Романа Качанова в комедійному детективі «Взяти Тарантіну» (тут його партнеркою по фільму була Людмила Гурченко). У 2007 році знявся у фільмі режисера Володимира Бортка «Тарас Бульба» (прем'єра фільму відбулася у 2009 році), де виконав головну роль.

Улистопаді 2008 року Богдан Ступка отримав нагороду за найкращу чоловічу роль на ІІІ-му Римському кінофестивалі – за головну роль в українсько-польському фільмі "Серце на долоні" режисера Кшиштофа Зануссі. Під час вручення нагороди актор сказав: «Мрією мого життя було,

щоб українська культура стала відома в цілому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому».

30