конспект%20лекций%20ФМ

51

Реалізація проекту може принести підприємству 194,4 тис. грн. чистої приведеної вартості при умові використання ставки порівняння 30%. При якій процентній ставці проект буде мати нульову NPV, тобто, який рівень прибутковості дорівняє дисконтовану величину грошових приток до суми первісних інвестицій? З формули розрахунку NPV можна зробити висновок, що збільшення ставки знижує величину кожного члена потоку і загальну їх суму, отже, чим більше буде рівень ставки, що дорівнює NPV до нуля, тим більш насиченим буде сам позитивний грошовий потік. Іншими словами, ми отримуємо характеристику фінансової ефективності проекту, що як би закладена всередині нього самого. Тому даний параметр і отримав назву „внутрішня норма прибутковості” (іноді використовується термін внутрішня норма рентабельності, внутрішня процентна ставка та ін.). Отже, IRR - це така річна процентна ставка, що дорівнює поточну вартість грошових притоків по проекту до величини інвестицій, тобто робить NPV проекту рівним нулю.

Змістовий модуль № 3 Тактичний інструментарій фінансового менеджменту

ТЕМА 5. УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ.

5.1.Зміст і задачі управління прибутком підприємства.

5.2.Прибуток і грошовий потік.

5.3.Концептуальний підхід до управління прибутком підприємства.

5.4.Значення і зміст дивідендної політики підприємства.

Ключові слова: майно, капіталізоване майно, підприємство, власний капітал, активи підприємства, чистий прибуток , валовий прибуток, реінвестований прибуток, операційний ліверидж, дивідендна політика, дивіденд, акція, облігація, опціон, ф’ючерс

Перелік рекомендованої літератури: 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 20, 21, 22, 24, 25, 26, 27, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 41, 42, 43, 45, 52, 57.

5.1. Зміст і задачі управління прибутком підприємства.

Сукупність благ, що належать конкретній людині, називається його майном. Загальна вартісна оцінка майна характеризує рівень добробуту чи багатства його власника. Для збільшення свого багатства власник може вкладати належне йому майно в діючі чи знову створювані підприємства.

Підприємство - це форма здійснення діяльності, націленої на збільшення вартості вкладеного майна в інтересах його власників. Вартість майна, вкладеного (інвестованого) власником у підприємство, формує власний капітал цього підприємства. Для того, щоб перетворити своє майно (чи його частину) у капітал (капіталізувати його), власник даного майна повинен, як мінімум, дотриматись таких умов:

Рис. 5.2. Механізм формування прибутку.

Реалізувавши товар дорожче його собівартості, підприємство збільшило вартість своїх активів до 86673. Ця операція порушила рівновагу балансу, тому що у підприємства не виникло відповідного зобов'язання на величину різниці між собівартістю і продажною ціною. Для відновлення рівноваги до складу власного капіталу була введена нова стаття “Прибуток”, сума якої (700) дорівнює цій різниці. У результаті власний капітал підприємства склав 11406. Власники підприємства стали заможніше на величину отриманого прибутку.

Важливо зрозуміти суть технічного прийому, використаного для фіксації прибутку: він виконує роль гирьки, яку кидають на протилежну чашку терезів, щоб зрівноважити їх. Подорожчання активів, яке проявилося в тому, що їх продажна ціна виявилася вище витрат по придбанню, трансформувалося в збільшення статті, яка відбиває частку власників у капіталі підприємства. Сума реінвестованого (капіталізованого) власниками прибутку буде відбита в бухгалтерському балансі підприємства як нерозподілений прибуток. У сукупності зі статутним капіталом (величина якого не змінюється без перереєстрації установчих документів) нерозподілений прибуток становить власний капітал підприємства. Якщо реінвестування прибутку робиться власниками щорічно, то кожна нова сума додається до уже відбитої в балансі, тобто відбувається нагромадження нерозподіленого прибутку. Таким чином, власний капітал можна представити як сукупність двох частин: незмінної (статутний капітал) і перемінної (накопичений нерозподілений прибуток).

Зміни перемінної частини власного капіталу не обов'язково відраховується тільки в сторону її збільшення. Якщо в звітному році отримали збиток, то його сума віднімається від величини раніше накопиченого нерозподіленого прибутку. Якщо ж розмір збитку перевищує суму реінвестованого раніше прибутку, то перевищення збитку відбивається по тій же самій статті (накопичений прибуток), але з негативним знаком. Такий результат свідчить про “проїдання” підприємством свого статутного капіталу. У випадку постійного щорічного одержання збитків підприємство (якщо воно ще не збанкрутує на той час) повинне офіційно зменшити свій статутний капітал на величину накопичених збитків.

Статичне збільшення вартості активів, внаслідок чого виникає прибуток –

55

досить загальне поняття. Зокрема, воно припускає подорожчання майна за рахунок дії зовнішніх факторів, наприклад, ріст курсу наявної в підприємства іноземної валюти відбувається незалежно від зусиль самого підприємства. Проте, даний актив стає дорожчим й у підприємства виникає прибуток. Теоретично можна представити таку ситуацію, коли підприємство отримує прибуток тільки за рахунок впливу зовнішніх факторів. Економічна теорія розвіює ці надії. В умовах ринку неможливо тривалий час одержувати прибутки, користуючись лише своїм переважним становищем у якій-небудь галузі: унікальною структурою активів, монопольним володінням технологіями і т.п. Конкуренція дуже швидко зрівняє стартові можливості всіх підприємств даної галузі чи географічного регіону. Іншою аксіомою бізнесу є необхідність попереднього здійснення витрат для одержання в майбутньому віддачі від них. Таким чином, діяльність підприємства розбивається на велику кількість паралельно функціонуючих господарських операцій (транзакцій), які супроводжуються витратами, що згодом повинні окупитися з отриманих доходів. Підсумувавши сукупні доходи від цих операцій за визначений період часу і зіставивши їх з валовими витратами підприємства за цей же період, визначають суму прибутку за даний період. Ця сума буде в точності дорівнювати величині прибутку, розрахованій як приріст вартості власного капіталу (рис 5.3.)

Рис. 5.3. Формування прибутку як різниці між доходами і витратами.

У фінансовому менеджменті прибуток підприємства трактується таким чином :

- по-перше, як збільшення власного капіталу, який відбувається за рахунок подорожчання активів; - по-друге, як перевищення валових доходів підприємства за звітний період

над його валовими витратами.

По суті, ці формулювання є ідентичними, тому що подорожчання будьякого активу відбувається внаслідок перевищення доходів від його реалізації над витратами по його придбанню і підготовці до продажу. У будь-якому випадку, передумовою виникнення прибутку є здатність підприємства реалізовувати свої активи. Час реалізації є моментом, в якому фіксується реальне збільшення вартості активу. Відсутність реалізації робить безглуздими спроби визначення реальної вартості активу, як наслідок завжди буде виходити

56

деяка теоретична величина, правдивість якої може бути підтверджена тільки одним способом – бажанням покупця придбати актив за визначену ціну.

Різні підходи до визначення прибутку обумовлюють структуру фінансової звітності підприємства. До її складу входять два основних звіти: бухгалтерський баланс і звіт про фінансові результати. В кожному з них відбивається сума реінвестованого прибутку. У балансі показується накопичена за весь період роботи підприємства величина нерозподіленого прибутку, а в звіті про фінансові результати розраховується сума чистого, а потім і реінвестованого прибутку звітного року. Нерозподілений (реінвестований) прибуток у звіті про фінансові результати, повинен дорівнювати різниці між сумою накопиченого прибутку по балансу на кінець року й аналогічним показником балансу на початок звітного року. Взаємозв'язок між двома основними формами фінансової звітності можна побачити на рис. 5.4. В звіті відбивається послідовний перехід від загального доходу від реалізації підприємства до різних показників прибутку: від основної діяльності, валового прибутку звітного періоду, чистого і реінвестованого прибутку.

У всіх розглянутих вище прикладах міститься припущення про ототожнення витрати підприємства і його доходи з одного боку і рух коштів з іншого. Це припущення зроблене для додання наочності прикладам, однак воно дуже сильно спрощує реальну ситуацію. В теорії бухгалтерського обліку існує

принцип тимчасової визначеності фактів господарської діяльності. Для стислості його часто називають принципом нарахувань. Суть цього принципу зводиться до того, що витрати вважаються зробленими, а доходи отриманими не тоді, коли підприємство витрачає відповідні грошові суми чи вони надходять на його розрахунковий рахунок (у касу), а тоді, коли мала місце господарська операція, яка обумовила виникнення доходів чи витрат. Рисунок 5.4. має структурований зміст і не має елементів деталізації, проте відображає зв'язок цих звітів.

В практиці підприємств України моментом виникнення прибутку є момент відвантаження продукції (товарів) , витрати матеріалів на виробництво фіксуються в обліку в тому місяці, коли реальні матеріали були отримані зі складу і перероблені у виробництві. Аналогічна ситуація спостерігається стосовно заробітної плати працівників, яка відноситься на витрати в момент її нарахування, а не виплати.

В структурі собівартості продукції існують витрати, які взагалі не спричиняють грошових виплат. До їх числа відносяться амортизаційні відрахування по основних фондах і нематеріальних активах. Самі об'єкти були придбані раніше, за рахунок інвестицій довгострокового капіталу, тобто гроші на їх покупку уже витрачені. Проте бухгалтерія щомісяця збільшує собівартість реалізованої продукції на суму відрахувань від первісної вартості цих об'єктів. Це дозволяє з одного боку відбивати в обліку фізичний і моральний знос основного капіталу, а з іншого – формувати грошовий фонд для можливої заміни застарілих об'єктів у майбутньому. Витрати з цього фонду вже не знадобиться включати в собівартість продукції, тому що вони будуть являти собою нові інвестиції.

57

Сума зносу, яка нараховується, зменшує прибуток підприємства, але ніяк не впливає на обсяг його грошових витрат. Визначення фінансового результату конкретної господарської операції аж ніяк не така проста задача, як це може здатися на перший погляд. Навіть за умови ідеальної постановки бухгалтерського обліку, реалізуючи свою продукцію чи товари, підприємство фактично не має інформацію про історію всіх грошових виплат, зв'язаних з цією операцією. Дані про фактичну собівартість товару відбивають складний конгломерат різних нарахувань, усереднень і інших бухгалтерських вивертів, але ні в якому разі не суму всіх грошових виплат, яка відносяться до цього товару. Не менш половини витрат, які включаються в собівартість товару, є по своїй природі непрямими, які не мають до нього прямого відношення: загальногосподарські витрати, витрати на охорону і т.п.

Рис. 5.4. Схема взаємозв'язку між балансом і звітом про фінансові результати.

Значний вплив на фінансовий результат має вибір підприємством облікової політики: спосіб оцінки матеріальних запасів і визначення їх

58

фактичної собівартості, методи нарахування амортизації, варіанти розподілу непрямих витрат, способи оцінки незавершеного виробництва і т.п. Проте, виявлення в бухгалтерському обліку величини прибутку базується саме на розглянутих вище принципах. Фактична собівартість відбиває всі реальні витрати, а відбитий в обліку прибуток є дійсна величина приросту власного капіталу підприємства.

Валовий прибуток, відбитий у звіті про фінансові результати, є вихідною базою для розрахунку суми податку на прибуток; чистий прибуток – предмет поділу між власниками підприємства; відбиті в балансі короткострокові пасиви містять в собі конкретні зобов'язання перед цілком конкретними особами, які кредитували підприємство з метою отримання прибутку. Остаточне підтвердження вірогідності своїх звітних даних підприємство може зробити єдиним шляхом – здійснити всі покладені за законом виплати у формі грошових перерахувань. Для цього воно повинно бути здатним трансформувати в грошову форму усі свої відбиті в звітності доходи. У противному випадку йому погрожує банкрутство через неплатоспроможність.

Якби таке припущення мало тільки теоретичне значення, то доказ його справедливості чи помилковості міг би розтягтися на століття, точно так само, як і дискусія про щиру природу вартості. Однак, поряд з теоретичним, існує дуже важливий практичний аспект даної проблеми: мається цілий ряд економічних суб'єктів, що зв'язують з цифрами, відбитими в звітності підприємства, дуже конкретні фінансові наслідки для свого добробуту. До числа таких суб'єктів відносяться насамперед власники підприємства, а також його кредитори, контрагенти, податкові органи і ряд інших категорій громадян і організацій. Усіх їх поєднує єдине і дуже зрозуміле бажання – одержати від даного підприємства гроші.

Прибуткове підприємство, прибуток якого є реальним результатом його діяльності, а не плодом маніпуляцій зі звітністю, у стані генерувати достатні грошові потоки для погашення зобов'язань і нових інвестицій. Збитковий бізнес може якийсь час задовольняти всі свої потреби в готівці за рахунок розпродажу запасів і устаткування, необґрунтованих запозичень чи порушень платіжної дисципліни. Однак зрештою неминуче виникає ситуація дефіциту коштів. Концентруючи основну увагу на грошових потоках підприємства, фінансовий менеджмент не абстрагується від інших економічних показників його діяльності.

Важливим джерелом фінансових ресурсів є амортизація основного капіталу, сума якого взагалі не може бути визначена з бухгалтерського балансу. Основний капітал відбивається в ньому по залишковій вартості, тобто за мінусом нарахованого зносу. Отже, вартість основного капіталу в балансі буде щомісяця зменшуватися, навіть якщо в його натуральному складі не буде відбуватися ніяких змін. Одночасно на ці ж суми буде збільшуватися сума обігових коштів. Схема відображення в звітності амортизаційних відрахувань приведена на рис. 5.5.

Збільшення вартості обігових коштів відбувається внаслідок включення амортизаційних відрахувань в собівартість реалізованих виробів (відображену

59

по статті “Запаси”). У результаті цього прибуток підприємства також знижується на суму нарахованого зносу. Однак чистий грошовий потік більше чистого прибутку на суму амортизаційних відрахувань, тому що нарахування зносу не припускає яких-небудь грошових витрат з боку підприємства.

Рис. 5.5. Вплив амортизації на прибуток, грошовий потік і рух основного капіталу.

Прийнятий порядок відображення в звітності величини зносу з одного боку не дозволяє показувати в балансі такий важливий вид фінансових ресурсів, як амортизація; з іншого боку він спотворює дані про рух основного капіталу, збільшуючи обсяг вибуття і знижуючи обсяг введення нових об'єктів на суму нарахованого зносу. Для усунення цього недоліку дані про нараховану за рік амортизацію повинні виділятися окремим рядком як джерело приросту фінансових ресурсів. На цю ж суму варто збільшувати залишкову вартість основного капіталу.

5.3. Концептуальний підхід до управління прибутком підприємства.

Виникає потреба в створенні системи обліку, орієнтованої на більш повне і точне виявлення альтернативних витрат – системи управлінського обліку.

60

Першою особливістю системи є розподіл всіх витрат підприємства на умовнопостійну і перемінну частини стосовно обсягу випуску (реалізації) продукції.

Планування й облік витрат у такому розрізі дозволяють більш тісно погоджувати їх з наслідками конкретних управлінських рішень, виключати можливість впливу на фінансові результати факторів, не пов'язаних з ним. Другою особливістю подібних систем є широке охоплення витрат підприємства інструментами нормування. Це дозволяє більш точно прогнозувати майбутні грошові надходження і відтоки.

Третя особливість систем управлінського обліку – персоніфікація інформації, ув'язування об'єктів обліку зі сферами відповідальності конкретних керівників, що дозволяє чіткіше відмежувати витрати, що залежать від конкретних рішень, від всіх інших, що не мають до нього відносин, витрат.

Перераховані особливості знайшли відображення в таких облікових системах, як нормативний метод обліку витрат на виробництво (система стандарт-кост), облік по перемінних витратах (директ-костинг), облік по центрах витрат, прибутку і відповідальності.

На вітчизняних підприємствах всі ці системи майже не знайшли практичного застосування, незважаючи на те, що впровадження нормативного методу обліку витрат, наприклад, продовжується вже понад 60 років. Вважається, що однією з причин такого стану є недооцінка керівництвом підприємств управлінських і фінансових функцій даних методів. Як і раніше вважається, що вони є лише різновидами загальної бухгалтерії і рішення виникаючих питань переадресовується обліковому персоналу підприємств. Для практичного бухгалтерського обліку розподіл витрат на перемінну і постійну частини має значно меншу важливість, ніж розподіл їх на прямі і непрямі витрати.

Інші, в порівнянні з фінансовим менеджментом задачі, бухгалтер поіншому сприймає. Для нього новий метод обліку – це інший спосіб розподілу непрямих витрат між виробами (чи відмовлення від такого розподілу). Впровадження будь-якого нового методу управління пов’язано з додатковими витратами, які не можуть принести підприємству нічого, крім додаткових незручностей і зайвої роботи.

По ряду властивостей система обліку альтернативних витрат істотно відрізняється від традиційної бухгалтерії, тому що при її створенні враховувалися вимоги і потреби насамперед фінансового менеджменту.

На прикладі альтернативних витрат стає очевидним вплив, який можуть (і повинні) робити на перший погляд самі відвернені положення економічної теорії на результат роботи конкретних підприємств. Зневажливе відношення деяких фінансистів-практиків до теоретичних основ фінансового менеджменту характеризує не стільки багатство їх досвіду, скільки недостатню професійну компетентність. Зрештою підприємство понесе цілком відчутні, реальні фінансові втрати, обумовлені дією абстрактних категорій, про існування яких фінансові керівники не здогадувалися чи просто не хотіли знати.

Прикладом такої “відверненої” категорії є операційний (виробничий) ліверидж, що характеризує один з аспектів підприємницького ризику.