университетская освита

31

Освітньо-професійна програма підготовки — перелік нормативних навчальних дисциплін із зазначенням загального обсягу часу, відведеного для їх вивчення та форм підсумкового контролю з кож-

ної навчальної дисципліни. Загальний обсяг часу для вивчення навчальної дисципліни охоплює час для аудиторних форм навчання і самостійної роботи студентів. Співвідношення між обсягами аудиторних занять та самостійної роботи, форми і періодичність проміжного контролю визначаються навчальним планом вищого навчального закладу.

Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки встановлюються державними стандартами освіти (сукупність норм). Ці норми е основою оцінювання освітнього та освітиьо-кваліфікаційного рівнів громадян незалежно від форм освіти. Державні стандарти освіти розробляються для кожного освітнього (освіт-ньо-кваліфікаційного) рівня та напряму підготовки (спеціальності) і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років. Основні функції державних стандартів освіти полягають у забезпеченні досягнення і підтримання вищим закладом освіти високого рівня вищої освіти через реалізацію нормативної частини змісту освіти та самооцінки чи державної оцінки результатів роботи. Складовими державного стандарту освіти є освітня, освітньо-кваліфікаційна характеристики, нормативна частина освіти і вибіркова частина освіти.

Освітньо-квсіліфікаційна характеристика охоплює основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень. Зміст її як складової частини державного стандарту освіти визначається Міністерством освіти і науки України окремо для кожного освітнього рівня: базова вища освіта; повна вища освіта. Освітньо-кваліфікаційна характеристика містить основні вимоги до професійних якостей, знань, умінь фахівця, необхідних для успішного виконання професійних функцій, її зміст визначається Міністерством освіти і науки України для кожного освітньо-кваліфікаційного рівня: бакалавр, магістр.

32

Нормативна частина змісту освіти — це обов'язковий для засвоєння зміст навчання, сформований відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики як змістові модулі із зазначенням їх обсягу і рівня засвоєння, а також форм державної атестації. Згідно з чинними нормативними актами вищим закладам освіти надається автономне право щодо визначення змісту освіти, але він не повинен бути нижчим від нормативного. Нормативні навчальні дисципліни становлять до 75% обсягу годин, визначеного освітньо-професійною програмою. До нормативних навчальних дисциплін належать: цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін; цикл фундаментальних дисциплін; цикл професійно-орієнтованих дисциплін.'

Вибіркова частина змісту освіти — це рекомендований для засвоєння зміст навчання, сформований як змістові модулі із зазначенням їх обсягу та форм атестації, призначений для задоволення потреб і можливостей особистості, регіональних потреб у кваліфікованих фахівцях певної спеціалізації, досягнень наукових шкіл і навчальних закладів. Вибіркові навчальні дисципліни запроваджуються, як правило, у формі спеціальних навчальних курсів для поглиблення загальноосвітньої, фундаментальної і фахової теоретичної чи практичної підготовки. Обсяг навчальних дисциплін за вибором визначається як різниця між загальним обсягом годин і обсягом годин нормативних навчальних дисциплін і формується з циклу професійноорієнтованих дисциплін за переліком освітньо-професійної програми, циклу дисциплін за вибором вищого навчального закладу, циклу дисциплін за вибором студента. Навчальні дисципліни за вибором охоплюють дисципліни, що належать до різних циклів навчальних дисциплін. Науково-методична комісія визначає перелік професійно-оріентованих дисциплін за вибором, що має рекомендаційний характер. Освітньо-професійна програма встановлює мінімальний обсяг годин для засвоєння дисциплін, вільно обраних студентом (не менше від 10% загального обсягу годин).

Навчальний план -- документ, складений вищим навчальним закладом освіти на підставі освітньо-професійної програми та сгрук-турно-логічної

33

схеми підготовки, який визначає перелік і обсяг нор-мативних та вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби здійснення поточного й підсумкового контролю. У навчальному плані відображено, окрім обсягу часу на аудитори! заняття, обсяг часу, передбаченого на самостійну роботу. Він розробляється на весь період реалізації відповідної освітньо-професійної програми підготовки (на термін навчання за ОКР «Бакалавр», «Спеціаліст». «Магістр») і затверджується керівником вищого закладу освіти. З метою інтенсифікації навчального процесу у вищому навчальному закладі практикується складання студентами індивідуальних навчальних планів. Такий план є нормативним документом, за яким здійснюється навчання студента з огляду на вимоги освітньо-професійної програми відповідного рівня підготовки та освітньо-професійних інтересів і потреб студента.

Навчальна програма —документ, який визначає місце і значення навчальної дисципліни в реалізації освітньо-професійної програми підготовки, її зміст, послідовність і організаційні форми вивчення навчальної дисципліни, вимоги до знань і вмінь студентів. Компонентами навчальної програми є пояснювальна записка, тематичний виклад змісту навчальної дисципліни і список літератури. Навчальні програми нормативних дисциплін належать до документів державного стандарту освіти. Навчальні програми вибіркових дисциплін розробляються і затверджуються вищим закладом освіти. Складовими робочої програми є: тематичний план, пакет методичних матеріалів для здійснення поточного і підсумкового контролю, перелік навчально-методичної літератури, засобів наочності, технічних засобів навчання тощо. Для студентів, які навчаються за кредитно-модульною системою організації навчального процесу (КМСОНП, навчальна програма подається у вигляді «Опису дисципліни»

34

Підручник — книга, яка містить основи знань з певної навчальної дисципліни, викладені на рівні сучасних досягнень науки згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.

Підручник має забезпечити науковість матеріалу, точність, доступність його викладу, чіткість формулювань, правил, законів, ідей, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Основний матеріал повинен бути проілюстрований малюнками, схемами, діаграмами. Складовими підручника є два компоненти: текстовий, який містить основний, додатковий і пояснювальний тексти, і позатекстовий, до якого належать: апарат організації засвоєння (запитання, завдання); інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки розв'язання задач і прикладів); ілюстративний матеріал (фотографії; малюнки, плани, карти тощо); апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія). За основним методом викладу матеріалу розрізняють тексти: репродуктивні (високоінформативні, структуровані, зрозумілі студентам, які відповідають завданням пояснювальноілюстративного навчання); проблемні (переважно проблемний монолог-, у якому для створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розв'язують проблему, аргументують логіку розвитку думки); програмовані (подаються частинами, а засвоєння кожного «кроку» інформації перевіряється контрольними запитаннями); комплексні (містять певний обсяг інформації, необхідний студентам для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання). Окрім основного тексту підручник містить додаткові тексти, які покликані розширити, поглибити знання студентів з важливих компонентів змісту навчального матеріалу (документи, історичні довідки тощо).

Останнім часом широкого застосування в навчальному процесі набули електронні підручники. Вони можуть бути доповненням до класичного підручника, замінити його цілком, тобто стати альтернативою друкованому підручнику. За схемою викладу матеріалу виділяють кілька типів електронного підручника: текстовий підручник; гіпертекстовий (виклад у

35

вигляді «дерева»); довідковий (виклад матеріалу у вигляді довідника): ігровий (виклад матеріалу у вигляді ділової гри). Навчальний матеріал у них може мати вигляд статичний (змінюється під впливом управлінських команд студента) і динамічний (змінюється під впливом програмного налаштування), однокольоровий і багатокольоровий, без звукової підтримки, зі звуковою підтримкою. За характером взаємодії студента і комп'ютера виокремлюють підручники: інформаційні (виклад у класичному навчальному вигляді); «запитання — відповідь* (виклад з акцентуванням на окремі запитання, проблеми і задачі); інформаційно-контролюючі (чергування навчального матеріалу і перевірочних запитань); зі зворотним інформаційним зв'язком (інтерактивний підручник, що передбачає постійне оцінювання знань студента і рекомендації щодо подальшого «руху» матеріалами підручника); з пороговими рівнями контролю (перехід до наступної частини матеріалу тільки після опрацювання контрольних запитань).

Навчальні посібники — навчальні видання, що доповнюють або частково (повністю) замінюють підручник, а також методичні вказівки — навчальні або виробничо-навчальні видання роз'яснень з певної теми, розділу або питань навчальної дисципліни, виду практичної діяльності.

Галузь знань •• певна частина, ділянка науки. Наприклад, економічні спеціальності згруповані за певними галузями: «Економіка і підприємництво», «Менеджмент»

Спеціальність (лат. кресіаііз — особливий; від зресіек — род, вид) — комплекс набутих людиною знань і практичних навичок, що дає їй можливість займатися певним родом занять у якійсь галузі діяльності; конкретна галузь академічних наукових, учбових та інших знань; окрема галузь науки, техніки, мистецтва і т. ін.; сфера чиєїсь діяльності або вивчення чого-небудь.

Спеціалізація - це набуття спеціальних знань і навичок у певній галузі; зосередження діяльності на відносно вузьких напрямках вивчення або діяльності.

36

Дисципліна (лат. сНзсірІіпа - навчання, виховання) - - згрупована інформація, частина інформаційного матеріалу з певної галузі знань, певне коло знань.

5. Болонський процес і перспективи законодавчого врегулювання розвитку вищої освіти в Україні

Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта.

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

-надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше;

-недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою;

-збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці;

-невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за

III і IV;

37

-система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі;

-неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих;

-відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований;

-університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від

середньоєвропейського.

Проблема врегулювання розвитку вищої освіти в Україні у контексті Болонського процесу надзвичайно актуальна, оскільки порушує питання адаптування вітчизняної системи вищої освіти до загальноєвропейського освітнього простору.

Для реалізації концептуальних засад Болонського процесу в Україні необхідно:

-удосконалити двоступеневу структуру вищої освіти;

-прийняти прозорі та зрозумілі градації дипломів, ступенів та кваліфікацій;

-використати єдину систему кредитних одиниць і додатка до диплома;

-врахувати європейську практику організації акредитації та контролю якості освіти;

38

-ліквідувати перепони для розширення мобільності студентів, викладачів і дослідників;

-запровадити сучасні підходи інтеграції вищої освіти і науки у справі підготовки магістрів та аспірантів;

-забезпечити подальший розвиток автономності та самоврядування у системі вищої освіти і науки.

Реалізація цієї програми дасть можливість наблизити якість освіти до вимог стандартів, напрацьованих європейською спільнотою, а також запровадити систему кредитів, сумісну із Європейською кредитнотрансферною системою навчання.

Освітяни прикладали чимало зусиль, щоб зберегти здобутки вітчизняної освіти за будь-яких освітніх реформ. Серед них для вищої школи основними с такі.

1. Фундаментальність — якість вітчизняної освіти, яка формувалася зусиллями кращих представників професорсько-викладацького складу наших університетів: історика М. Костомарова, хірурга М. Пирогова, фізика М. Авєнаріуса, таких видатних вчених, як В. Антонович, В. Вернадський, М. Грушевський, М. Драгоманов та інших. Фундаментальною має бути загальна і професійна освіта. Це стане відповіддю на виклик глобалізації і одночасно умовою розвитку інтелектуального ресурсу України, гарантією виходу України на рівень країн, де інтелектуальна еліта здатна створювати і впроваджувати високі технології.

2. Гуманізація — напрям, про який багато писалося і говорилося попередні десятиліття, а початок якого був закладений з часів В. Мономаха, філософії Г. Сковороди та П. Юркевича, інших українських гуманістів. Злочинним для нашого суспільства є ігнорування історичного досвіду "братських шкіл", Острозької й Києво-Могилянської академій, педагогічних ідей гуманізації освітнього поля таких видатних мислителів, як Т. Шевченко, І. Франт, М. Драгоманов, Л. Українка, В. Винниченко, М. Максимович. В. Вернадський. Продуктивними є спроби в нових історичних і соціально-

39

економічних умовах переглянути підходи до гуманізації освіти видатних освітян, педагогів-практиків А. Макаренка і В. Сухомлинського.

3. Системність і дієвість виховного процесу — пріоритетним для системи вищої освіти є формування культури особистості на засадах інтеграції компетентності та духовності професіонала.

Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована на її розвиток і набуття нових якісних ознак. Водночас слід зважити на те. що ці зміни не мають привести до втрати кращих традицій, заперечення національних ознак якості освіти. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до невиправданої перебудови традицій вітчизняної системи вищої освіти, які є національним надбанням української вищої школи, зокрема, широкий спектр знань студентів у галузі суспільних і гуманітарних наук, що формують світогляд майбутнього фахівця.

Приєднання України до Болонського процесу слід розцінювати як планомірну інтеграцію української вищої школи до європейського і світового освітнього і наукового простору. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу — це тривалий процес узгодження рекомендацій, вироблених країнами - учасницями процесу, створення зони європейської вищої освіти та пріоритетів національної системи освіти.

Інтеграція освітніх систем має супроводжуватись і підтримуватися створенням відповідного правовою поля. Радою ЄС було продеклароване бажання сприяти процесу адаптації законодавства України до норм ЄС.

Однією з важливих складових стандартизації та інтеграції у світовий освітній простір є якість вищої освіти.

Професійне виховання у вищій освіті має враховуватися Державною акредитаційною комісією, завдання якої забезпечувати додержання вимог щодо якості підготовки фахівців.

Особливе значення у визначенні якості вищої освіти відіграє система оцінювання знань і рівня професійної підготовки фахівців. їх конкурентоспроможність можна визначити статистичними методами.

40

За європейською системою кожний навчальний рік оцінюється у 60 кредитів. Кожному кредиту відповідає 25 астрономічних годин загальної трудомісткості, до якої належить все: аудиторні, позааудиторні заняття, практика, іспити, заліки. Поза межами цих годин лишаються дозвілля і канікули. Кожна дисципліна оцінюється у п'ять-шість кредитних одиниць. Дві третини одиниць мають припадати на основну програму, орієнтовану на спеціальність.

20 кредитів, як передбачається, мас займати практика. У перерахунку на навчальний рік виходить сумарне навантаження 1500 год. Тобто кредитною системою передбачається нормальна інтенсивність навчальних занять, з урахуванням чого, що студент за їх межами повинен займатися ще чимось іншим.

Зрозуміло, що години - це формальна прив'язка, від якої у Європі нині поступово відходять. Години — це зміст навчального процесу, виражений у різних показниках; у знаннях, уміннях, компетенції. Турбуючись про якість вищої освіти, Європа йде до вимірювання змісту освіти, а не часу, який витрачається на його засвоєння.

Однією з передумов входження України до єдиного європейського освітнього простору є досягнення системою вищої освіти України основних цілей Болонського процесу, а саме:

-побудова Європейської зони вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян із можливістю їх працевлаштування;

-формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу України як складової Європи;

- посилення міжнародної конкурентоспроможності як національної, так і європейської систем вищої освіти, підвищення їх престижності у світі;

-змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж;