университетская освита

41

-підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та європейських культурних цінностей (університети як і носії національної та європейської свідомості);

-досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої

освіти.

Для цього в Україні введено ступеневу структуру вищої освіти, формується система стандартів вищої освіти із застосуванням прийнятих у Європі критеріїв, механізмів ти методів оцінювання якості вищої освіти.

Разом з тим, багато чого потрібно зробити, в першу чергу домогтися:

-визнання усіма учасниками освітнього процесу факту, що у системі вищої освіти України історично склалося просторове і часове поєднання здійснення академічної освіти та професійної підготовки, тобто здобуття особою академічної та професійної кваліфікацій;

-завершення нормативного та методичного забезпечення освіти громадян України за двоступеневою структурою вищої академічної освіти, яка відповідає базовому та повному рівням вищої освіти, та професійної підготовки за дворівневою структурою вищої професійної освіти, яка відповідає освітньо-кваліфікаційним рівням молодшого спеціаліста та бакалавра-спеціаліста-магістра;

-гармонізації вимог системи стандартів вищої освіти з вимогами освітніх стандартів провідних університетів і стандартів професійних спілок європейських країн та з прийнятими у Європі критеріями, механізмами й методами оцінювання якості вищої освіти (наприклад, застосування тестових технологій оцінювання успішності навчання, сертифікації фахівців тощо);

-організації навчального процесу за модульним принципом та використання системи кредитних залікових одиниць;

-введення прийнятних для Європи градацій дипломів, ступенів, академічних кваліфікацій та додатків до дипломів;

42

-створення умов для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників та управлінців.

Досягнення цілей Болонського процесу неможливе без застосування таких складних і багатоаспектних механізмів та інструментів, як:

-перехід до чіткої структури ступенів освіти (ясність, порівнянність);

-впровадження Європейської кредитної трансферної системи (далі — ЕСТS);

-забезпечення зближення систем контролю якості вищої освіти та

акредитації.

На цей час відбувається становлення нової парадигми економічних відносин, у якій найголовнішою складовою є знання.

Слід зазначити, що інноваційна тріада освіта – наука - виробництво працює неефективно. Розрив між цими складовими інноваційного процесу, недостатня законодавча забезпеченість, концентрація зусиль великого приватного капіталу на визискуванні природних монополій, людських ресурсів, незацікавленість капіталу в запровадженні НТП - все це разом призводить до негативних наслідків.

Розглядаючи проблему приєднання вищої освіти до Болонського процесу, повинні наголосити на раціональній доцільності такого кроку.

Перша доцільність — економічна. Піднятися в економічному розвитку можна лише через розвиток згаданої вище інноваційної тріади. Для рішучого стрибка економіки потрібні значні інноваційні зрушення в усіх сферах державного та суспільного життя. Наприклад, для створення потужної основи електронного виробництва потрібні десятки мільярдів доларів, тоді як для освоєння інформаційних технологій, вироблення інтелектуальної продукції — в сотні разів менше.

Вивчити сучасні технології, передовий виробничий досвід ми можемо шляхом долучення до освітніх та наукових програм країн Євросоюзу. Оскільки багатьох галузей виробництва у нас або немає, або вони просто

43

знищені - спостереження за новітніми досягненнями науково-технічного прогресу, участь у ньому можливі саме через освітній процес.

Другим спонукальним мотивом чи раціональною доцільністю є

нагальна необхідність брати безпосередню й активну участь у міжнародному розподілу праці, в приєднанні до світових інформаційних потоків.

Третя причина - це соціальний фактор.

Співпраця з вищими навчальними закладами Європи спонукатиме науково-педагогічних працівників по-новому ставити вимоги перед урядом, щодо власних соціальних гарантій.

Під законодавчим урегулюванням розвитку освіти мається на увазі посилення ролі і відповідальності держави за стан справ у вищій освіті. Цей процес повинен проходити одночасно із підвищенням автономії і самостійності ВНЗ, в першу чергу — університетів.

Основний зміст Болонської декларації полягає в тому, що країниучасниці зобов'язалися протягом 10 років зробити максимальна порівнюваними свої освітні системи. Болонська декларація виокремила проблему створення європейської системи вищої освіти як ключовий момент для розвитку мобільності громадян, їхньої затребуваності, глобального розвитку континенту.

Центральні положення Болонської декларації можуть бути зведені до трьох пунктів.

1. Створення системи академічних ступенів, що були б максимально порівнюваними, зокрема, за рахунок повсюдного введення уніфікованого додатка до диплома або еквівалентного йому документа, запропонованого ЮНЕСКО (у даний час навіть у межах однієї країни можна знайти співіснування відмінних систем підсумкової атестації, що зводяться до присвоєння відповідних кваліфікацій). Єдина система академічних кваліфікацій у "болонських" країнах буде сприяти формуванню єдиного європейського ринку висококваліфікованої праці, а також міжнародній коикурентоздатності європейської вищої освіти як такої.

44

2.Перехід на дворівневу систему вищої освіти: бакалаврат (не менше трьох років) і магістратура. Закінчення бакалаврату як завершеної вищої освіти надає право займати вакансії на європейському ринку праці.

3.Уведення системи кредитів і механізмів, що відповідають кредитам, оцінки. Система кредитів — має сприяти мобільності студентів, для яких бажаним вважається принаймні один семестр навчатися поза стінами "свого" ВНЗ, у тому числі за кордоном, і можливістю перезарахування результатів атестації з прослуханих дисциплін. Принцип мобільності має поширюватися не тільки на студентів, а й на викладачів.

45

ЛЕКЦІЯ 2 (2 години)

Тема: Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки фахівців з

вищою освіти

План.

1.Студент і викладач в рамках Болонської системи освіти

2.Індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освіти

1. Студент і викладач в рамках Болонської системи освіти

Автономізація ВНЗ, здобуття реальної незалежності, перехід від командно-адміністративної до демократичної системи організації вищої освіти по всій вертикалі управління дає можливість вузам більш повно використовувати свої внутрішні і зовнішні резерви для перебудови освітньої системи, впровадження нових демократичних методів викладання і взаємодії студента і викладача.

Країни-учасниці Болонського процесу підтримують участь викладачів та студентства ВНЗ у Болонському процесі і вважають, що лише активна участь всіх партнерів в цьому процесі може забезпечити його успіх.

Країни-учасниці відзначають конструктивну участь студентських спілок в Болонському процесі та підкреслюють необхідність залучення студентства до подальших дій. Студентство є повноправним партнером в управлінні вищою освітою. Країни-учасниці закликають університети та студентство до більш активної участі в управлінні вищою освітою.

Підвищення відповідальності студентів за результати навчання, виховання у них потягу до знань, формування у навчальному закладі атмосфери культу наукових знань. Інакше кажучи, студенти мають усвідомити, що знання потрібні не для того, щоб скласти іспити, отримувати стипендію і невдовзі отримати диплом. Тільки знання дозволять зайняти достойне місце на вітчизняному і зарубіжному ринках праці. Тому потрібна докорінна перебудова навчального процесу в закладах освіти, щоб створити

46

умови перманентного здобування знань у процесі творчої наукової діяльності студентів.

Забезпечити гнучкість програми навчання студента допоможе і запровадження кредитно-модульної системи навчання. В чому суть цієї системи? Сьогодні студент отримує певну кваліфікацію, диплом, у кращому разі - з відзнакою, але в межах однієї спеціальності. А є категорія студентів, здатних засвоїти не одну, а півтори або дві програми - суміжних і не суміжних спеціальностей. Кредитно-модульна система навчання створює умови мобільності для такого студента. Він може, наприклад, провчитись якийсь час в одному ВНЗ і набравши певну кількість кредитів, перервати навчання, а потім знову його продовжити. Або навчитись одночасно у двох закладах.

Модернізація вищої школи неможлива сьогодні без пошуку можливостей перетворення кожного студента з об'єкта на суб'єкт навчальної роботи, демократизації і гуманізації відносин у системі „викладач - студент”, конкретизації програми і змісту навчання, метою якого повинна бути особистість студента, його професійні риси.

Потрібно орієнтувати освітянський процес на формування професійного „Я” майбутнього спеціаліста, з'ясувати і забезпечити сукупність умов для самореалізації можливостей і здібностей кожного студента. Усе це потребує впровадження комплексу заходів і засобів, які б стимулювали духовне, моральне та інтелектуальне збагачення особистості. Студент повинен розвивати в собі здатність ефективно використовувати змістовий потенціал предметів, що вивчаються, з метою збагачення власного професійного багажу й розширення індивідуальної самосвідомості.

47

2. Індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освіти

Нині гостро відчувається потреба у розробленні теорії і методики особистого розвитку і професійного зростання студентів, підсумком яких буде готовність і здатність самовдосконалення, самоутвердження і самовираження особистості протягом усієї її професійної діяльності. Потрібно концептуально обґрунтувати і розробити навчальні плани, програми, підручники з урахуванням моделі сучасного спеціаліста.

Серед етапів індивідуального становлення особистості майбутнього спеціаліста вирізняють:

-входження (зустріч з професією, усвідомлення специфіки професійної праці, переживання перших вражень від обраної професії, спеціальності та ін.);

-аналітичний пошук (організація діяльності й спілкування, подолання труднощів, що виникли, активізація професійноціннісних орієнтацій, домінування мотивів навчальної роботи і майбутньої професійної роботи);

-утвердження (нагромадження досвіду професійних дій).

Саме поступовим переходом від етапу до етапу в професійній підготовці студентів закріплюється їхня позиція щодо самих себе, якій властива потреба в особистісному зростанні, нетрадиційному виконанні професійних функцій, стійкому інтересі до професійного самовдосконалення.

Модернізація професійної підготовки у вищій школі неможлива без оновлення її структурних елементів, серед яких важлива роль відводиться:

-особистісно-гуманітарній орієнтації навчальної інформації, змісту освіти;

-системному баченню професійної діяльності;

-педагогічному діагностуванню й педагогічному моніторингу;

-становленню активної професійної позиції і творчого стилю діяльності;

48

-формуванню рефлективної і комунікативної культури;

-засвоєнню методики творчої роботи та інноваційної діяльності;

-розвитку професійних здібностей.

Інформативно-описовий підхід, який здобув значне поширення у традиційній освітній практиці, призводить до того, що майбутній спеціаліст не може користуватися знаннями як інструментом практичної дії. Випускники вищої школи нерідко відчувають великі труднощі при аналізі визначенні цілей, проектуванні, мотивуванні, організації дій, контролю й оцінки результатів. Проблема полягає в тому, щоб забезпечити заміну інформативно-описового змістово-процесуальним підходом до організації навчальної діяльності, при якому студент стає суб'єктом власної освіти і професійного становлення.

3. Наука у навчальних закладах III—IV рівнів акредитації

На будинку корпусу Болонського університету більше тисяч років тому було написано: "Немає університету без науки!".

Болонська декларація вимагає організації серйозної науководослідницької роботи у ВНЗ, залучення до неї студентів.

Вузівська наука сьогодні має досить вагомі здобутки і показники. У вузівському секторі задіяна більше половили докторів і кандидатів наук. Цє суттєвий науковий потенціал, який в умовах особливого сприяння розвитку науки і освіти в розвинених постіндустріальних країнах відіграє вирішальну роль у інноваційному розвитку економіки. Отже, перспективним напрямом є інтеграція університетської освіти і науки.

В Україні останнім часом активізувалася співпраця між науковими установами НАН України, галузевими академіями та вищими навчальними закладами. Успішно розвиваються технологічні парки як новітня форма реалізації інноваційної моделі розвитку економіки України.

49

Активізувалася міжнародна діяльність, вона стає динамічнішою і досконалішою. Сьогодні така співпраця здійснюється з іноземними партнерами із 60 країн світу на основі 128 угод різною рівня.

Створення умов для нормальної наукової роботи у ВНЗ сприятиме виготовленню науково-технічної продукції, її реалізації на ринку та залученню талановитої молоді до виконання наукових досліджень.

Найважливішим завданням державної політики України в галузі освіти є інтеграція навчальної, наукової і виробничої діяльності. Метою такої інтеграції є розвиток науки і техніки, які виступають головними чинниками розвитку суспільства.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України „Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України” 1999р. № 37 пріоритетними напрямами державної підтримки у сфері наукового розвитку є:

-фундаментальна наука, насамперед розробки вітчизняних наукових колективів, що мають світове визнання;

-прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок;

-вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку;

-розвиток наукових засад розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки;

-наукове забезпечення вирішення проблем здоров’я людини та екологічної безпеки;

-система інформаційного та матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності.

Наукова діяльність у вищих навчальних закладів забезпечується через:

-єдність змісту освіти і програм наукової діяльності;

-спрямування фундаментальних, прикладних досліджень і розробок

50

на створення і впровадження нової техніки, технології та матеріалів;

-створення стандартів вищої освіти, підручників та навчальних посібників з урахуванням досягнень науки і техніки;

-розвиток різних форм наукової співпраці (у тому числі міжнародної) з установами і організаціями, що не входять до системи вищої освіти, для розв'язання складних наукових проблем, впровадження результатів наукових досліджень і розробок;

-безпосередню участь учасників навчально-виховного процесу в науково-дослідних і дослідно-конструкторських роботах, що провадяться у вищому навчальному закладі;

-планування проведення і виконання науково-педагогічними працівниками наукових досліджень;

-залучення до навчально-виховного процесу провідних вчених і науковців, працівників вищих навчальних закладів та інших наукових установ і організацій;

-організацію наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій, олімпіад, конкурсів, науково-дослідних,

курсових, дипломних та інших робіт учасників навчальновиховного процесу.

Одним з основних завдань системи вищої освіти є підвищення якості знань студентів за допомогою залучення їх в наукову діяльність. Науководослідна робота студентів є обов'язковою, органічно невід'ємною частиною освітнього процесу і включається в зміст усіх дисциплін та видів навчальних занять. Відповідно до Закону України „Про вищу освіту” для ВНЗ характерним є єдність цілей і напрямів навчальної, наукової і виховної роботи, тісна взаємодія всіх форм і методів наукової роботи студентів. Метою цієї інтеграції є забезпечення всіх учасників навчально-виховного процесу у науковій діяльності ВНЗ.

Професійна діяльність викладачів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації складається із сукупності функціональних обов'язків, до