типология общественных зданий

Містобудівні й архітектурно-художні особливості проектування суспільних будинків і споруджень

Розміщення і композиційна роль суспільних будинків

Суспільні будинки у планувальній структурі міста і міські центри.

користування складають суспільне обслуговування місцевого значення у житловій забудові мікрорайонів і житлових районів.

розселення визначаються при упорядкуванні проекту районного планування.

Режим функціонування суспільних будинків визначає їх взаємозв'язок з різноманітними структурними елементами міста. Так, учбово-виховні (дитсадки, школи) знаходяться у тісному зв'язку з житловою забудовою, фізкультурно-спортивні спорудження

розміщаються поблизу садів, парків та водоймів і входять у систему озеленення міста.

Містобудівна роль суспільних будинків

Суспільні будинки є основними структурними елементами забудови загальноміського центру і центрів міських районів. Їх

планувальні і функціональні зв'язки створюють разом із транспортними магістралями, мережу вуличних і пішохідних трас планувальну структуру міста. У цій структурі суспільні будинки відіграють роль архітектурних домінант.

Прийоми композиції суспільних центрів надзвичайно різноманітні: замкнуті і розкриті площі; складні системи взаємозалежних відкритих просторів, що перетікають друг у друга; вулиці і навіть цілі планувальні вузли, пов'язані такими природними чинниками, як ріка, озеро, зелений масив. (мал.).

Сучасна практика проектування будівництва міст дає нові

Суспільні будинки - основні спорудження, що визначають силует міста.

Для багатьох із них характерна багато поверховість. Адміністративні будинки, будинки управлінських заснувань, науково-дослідні і проектні інститути, готелі знаходять своє найбільше раціональне й економічне рішення у висотних обсягах із пріоритетом вертикальних комунікацій. Розміщення таких будинків у центрі міста дозволяє одночасно з їх доцільним об'ємнопросторовим рішенням використовувати їхню висотність для створення виразного силуету.

Функціональні основи проектування суспільних будинків і споруджень.

Будь-який архітектурний твір повинен відповідати: у перших, своєму призначенню, тобто соціальному процесу, для проведення якого створюється дане матеріальне середовище; у других, відношенню товариства до цього процесу, що потребує визначених умов для його проведення, і, у третіх, технічним і эстетичним принципам його рішення. Тому проектування суспільних будинків і споруджень повинно бути засноване на комплексному урахуванні різнобічних чинників: соціальних, містобудівних, природно-кліматичних, національно-побутових, конструктивних, фізико-технічних, економічних, архітектурно-художніх.

Головним чинником, основою об'ємно-планувального рішення суспільних будинків і споруджень є функціональне призначення, тобто та суспільна діяльність людини, заради якого будується будинок.

На даному етапі архітектурно-будівельного нормування класифікацією суспільних будинків і споруджень \ СніП II-л, 2- 72\ установлені такі 14 груп організацій, утснов і підприємств суспільного обслуговування:

1.Установи охорони здоров’я, фізичної культури і соціального забезпечення.

2.Установ просвітництва.

3.Установи культури.

4.Установи і підприємства мистецтва.

5.Організації і установи науки і наукового обслуговування.

6.Утсанови фінансування, кредитування і державного страхування.

7.Організації і установи керування.

8.Партійні і громадські організації.

9.Установи комунального господарства.

10.Підприємства побутового обслуговування населення.

11.Підприємства торгівлі і суспільного харчування.

12.Підприємства зв'язку.

13.Підприємства транспорту.

14.Організації і установи будівництва.

Кожна з перерахованих груп складається з окремих видів організацій, установ і підприємств, що мають загальні прийоми проектування (мал. 2.1.).

Усього нараховується біля 900 видів і різновидів суспільних будинків і споруджень.

У свою чергу види підрозділяються на типи суспільних будинків, номенклатура яких складає 3-4 тис. одиниць.

Кожному типу суспільного будинку властиві свої просторові схеми, напрямок головного прямування, схеми взаємозв'язків, угруповання помешкань ядра і супідрядних елементів.

Будь-який будинок на проектування визначається насамперед призначенням будинку або спорудження, його розрахунковою місткістю або пропускною спроміжністю. Так, розрахункова пропускна спроміжність спортивних гімнастичних залів розміром 42 х 24 м складає 120 чол. у зміну, залів для спортивних ігор розміром 42 х 24 м, для бадмінтону - 64, баскетболу - 48, волейболу - 64, ручного м'яча - 24, тенісу - 20 чол. у зміну.

Оптимальна місткість визначається з умов експлуатаційної рентабельності, а також часу і радіуса обслуговування. Місткості відповідає визначена площа помешкань на 1 чол. (1 місце). Наприклад, норми на 1 місце у шкільних класах - 1,25 м; лікарнях палатах - 7-9 м, аудиторіях - 1,3-0,8 м, установах - 4-4,5 м, робочих кабінетах - 12-18 м, кафе - 1,3-1,5 м, столових - 1,4-1,8 м, ресторанах - 1,8-2,4 м, торгових залах - 16-20 м, магазинах самообслуговування - 50-70 м на одиного контролера-касира, кинозалах - 0,8-0,9 м, читальних залах - 24-30 м, креслярських залах 5-6 м, лабораторіях -1,8 м. Склад помешкань і їхньої площі для кожного типу будинків визначаються програмою-завданням, нормами і нормалями.

Для формування нових типів суспільних будинків і комплексів більш характерні прогресивні прийоми і тенденції: укрупнення, многофункціональність, блокування і кооперування, гнучке універсальне використання будинків для різноманітних функцій.

Функціонально-технологічні процеси.

Для кожного виду суспільних будинків характерний свій функціонально-технологічний процес, на основі якого подаються до проектування визначені вимоги.

Функціонально-технологічні процеси поділяються на загальні і специфічні. До загальних процесів ставляться різноманітна суспільна або трудова діяльність людей, різноманітні види суспільного обслуговування. Ці процеси потребують забезпечення необхідного для них простору, організації прямування людських потоків, зорового сприйняття і видимості, створення світлового і инсоляційного режимів, сприятливої повітряного середовища.

Специфічні процеси властиві тільки одному визначеному ряду діяльності людей, наприклад, лікувально-оздоровчої, учбововиховної й ін.

Укожному суспільному будинку є головний функціональнотехнологічний процес і другорядні. Наприклад, у школах головний процес навчальні заняття, у другорядні процеси - суспільне харчування, адміністративно-господарська діяльність і т.і.

Удеяких суспільних будинках можуть сполучитися декілька процесів. Наприклад, у столових, кафе, ресторанах протікають два самостійних процеси: процес готування їжи і процес харчування людей. Перший із них має виробничий характер із технологією

прямування продуктів, їхній розподіл по складських помешканнях, заготовочними, холодильними камерами, готування їжи, роздача готової продукції, наступної мийки посуду, видалення покидьків і т.і. У другий пов'язаний з обслуговуванням відвідувачів у вестибулі і торговому залі підприємства харчування.

Функціональні процеси у універсальних суспільних будинках відрізняються їхньою змінюваністю у залежності від функції використання помешкань. Наприклад, універсальні зали, використовувані для спортивних цілей, зборів, концертів, киносеансів, потребують змін у організації прямування людських потоків, умов експлуатації площі будинків, допоміжних помешкань, а також зміни умов зорового сприйняття видимості, акустики і т.і. Ці зміни пов'язані різноманітними функціональнотехнологічними процесами, досягаються шляхом трансформації помешкань.

Принципи функціональної організації внутрішнього простору

Однією з важливих задач архітектурного проектування є проведення функціонально-технологічних процесів, що протікають у будинку, у визначену ясну систему. Архітектор, установлює послідовність цих процесів, визначає взаємозв'язок між окремими помешканнями або групами і композиційною схемою будинку у цілому.

У кожному суспільному будинку окремі помешкання або їх групи виконують різноманітні функції, що діляться на суспільні - головні й утилітарні - другорядні. Ця попередня робота і складає сутність першого принципу функціональної організації внутрішнього простору: виявлення взаємозв'язків між окремими помешканнями (або їх групами) при зберіганні їх чіткого розмежування.

Взаємозалежність окремих компонентів будинку виражається у функціонально-технологічних схемах, у яких виявляються обов'язкові і бажані взаємозв'язки помешкань.

Найбільше доцільні варіанти просторово-тимчасової організації проектованого будинку закріплюються у схемах - функціональних графіках, або так називаних "схемах граф" (Бархин А.А. Методика архітектурного проектування. 1982 р.) (мал. ).

Таким чином, розумна економія будівельних і експлуатаційних витрат, скорочення непродуктивних витрат часу і сил у системі функціонально-технологічних процесів є другим важливим принципом архітектурної організації сучасних суспільних будинків. Іншими словами, принцип доцільності розкривається у прагненні архітектора щонайкраще задовольніти матеріальні і духовні потреби колективу людей при розумних мінімальних витратах на будівництво й експлуатацію суспільних будинків.

Поряд із створенням умов для функціонально-технологічних процесів, що відбуваються в будинку, раціонального переміщення і зосередження людей, розміщення устаткування і меблів архітектурна організація внутрішнього простору повинний враховувати духовні потреби людей, закономірності эстетического впливу внутрішнього простору на людину. Звідси третій принцип: простір, призначений для колективу людей, повинно мати художні властивості і бути побудоване за законами красоти.

У архітектурному проектуванні суспільних будинків склалися два основних методи побудови їх архітектурно-планувальної композиції у залежності від різноманітного підходу до формування внутрішнього простору будинків.

Перший метод найбільше традиційний заснований на чіткому поділі всіх помешкань на однорідні функціональні групи, виділення ядра композиції й елементів функціональних зв'язків. Система організації життя у будинку у цьому випадку відповідає внутрішнім просторам.

У залежності від функції внутрішні простори можуть об'єднуватися по горизонталі або вертикалі, створюючи у першому випадку розгорнуту на горизонтальній площині архітектурнопланувальну композицію, у другому - компактну з вертикальною організацією зв'язків між групами внутрішніх просторів.

Другий метод, що відповідає вимозі сучасної архітектури, заснований на універсальності і різноманітному використанні внутрішнього простору шляхом створення єдиного укрупненого гнучкого внутрішнього простору з простим обрисом обсягу. У цьому випадку функціональні групи формуються на основі розрізнення внутрішнього простору спеціальними конструкціями - перегородками. У залежності від змін у функціонально - технологічному процесі можна легко змінити розташування перегородок, щораз приводячи їх у відповідність із функцією. Проте варто мати на увазі, що узагальнена форма такого

універсального обсягу утрудняє створення архітектурно-художньої уяви будинку, тому пошук архітектурного образа подібних універсальних будинків предскладає собою складну і водночас актуальну задачу.

У цілому вибір того або іншого методу побудови архітектурнопланувальної композиції залежить від конкретних функціональних, містобудівних і художньо-образних задач і умов проектування суспільного будинку.

Угруповання помешкань

Угруповання внутрішніх просторів також впливають на композиційне рішення суспільного будинку. У одних випадках, коли ядро композиції розташовується по осі симетрії, у другорядні помешкання групуються навколо нього, формується симетрична схема.

Уінших, коли ядро композиції розташовується поза одночасно, у супідрядні елементи вільно групуються стосовно нього, створюється асиметрична схема композиції.

Узалежності від характеру функціональних процесів угруповання помешкань повинне враховувати: у перших, взаємозв'язку помешкань, що потребують безпосереднього сполучення помешкань (наприклад, зал і сцена, вестибуль і гардероб, і т.п.) і, у других, взаємозв'язку помешкань за допомогою горизонтальних і вертикальних комунікацій (коридори, східці й ін.). Одні і другі функціональні процеси можуть мати декілька раціональних схем організації внутрішнього простору або об'ємнопланувальної схеми. Вибір тієї або іншої планувальної схеми визначається характером самих функціональних процесів але у усіх випадках структура середовища повинна відповідати структурі функцій.

Відомі можливі сполучення просторів усередині будинку зводяться до шести основних схем: осередкова, коридорна, анфіладна, зальна, павільйонна.

Осередкова схема складається з частин, у яких функціональні процеси проходять у невеличких рівновеликих просторових осередках ( наприклад, дитячі і шкільні будинки, лікувальні й адміністративні заснування). Самостійно функціонуючі осередки

можуть мати загальну комунікацію, що зв'язує їх із зовнішнім середовищем.

Коридорна схема укладається з порівняно невеличких осередків, що вміщають частини єдиного процесу і пов’язані загальною лінійною композицією - коридором. Осередки можуть розташовуватися з однієї або з двох сторін їх комунікаційного коридора, що зв'язує.

Анфіладна схема являє собою ряд помешкань розташованих друг за другом і об'єднаних між собою наскрізними проходами. Така схема використовується при єдності функціонального процесу, що потребує лише незначного ступеня підрозділу його частин, що розкриваються одна в другу. Анфіладна схема застосовується у будинках музеїв, виставок, деяких типів магазинів і підприємств служби побуту.

Зальна схема заснована на створенні єдиного простору для функцій, що потребують великих нерозчленованих площ, що вміщають маси відвідувачів. Зальна схема характерна для видовищних, спортивних будинків, критих ринків і т.і.

Павільйонна схема побудована на розподілі помешкань або їхніх груп у окремих обсягах-павільйонах, пов'язаних між собою єдиним композиційним рішенням (генеральним планом), наприклад, павільйонний ринок складений із павільйонів «офочі-фрукти», «м'ясо», «молоко»; будинки відпочинку з павільйонами спальнями корпусів і т.і.

Зальна схема звичайно доповнюється групами другорядних помешкань, що мають коридорну або анфіладну схеми. У таких випадках створюються комбіновані схеми шляхом сполучення і спільного використання перерахованих вище схем (без коридорна,

суспільних будинків і комплексів: компактної, протяжної і розчленованої.

Компактна композиційна схема включає зальну і комбіновані схеми угруповання помешкань.

Протяжна (лінійна) схема композиції заснована на коридорному й анфіладному угрупованні помешкань.

Розчленована композиційна схема формується за принципом павільйонної системи.

Функціональне зонування

горизонтальна і вертикальна. У першому випадку усі внутрішні простори розташовуються, як правило, у горизонтальній площині й об'єднуються у основному горизонтальними комунікаціями (коридорами, галереями, пішохідними платформами і т.і.).

В другому внутрішні простори розташовуються по рівнях (ярусам) і зв'язуються між собою, як правило, вертикальними комунікаціями (східці, ескалатори й ін.) який тут є основними.

Функціональне зонирование здійснюється на основі загальної ідеї архітектурно-планувальної композиції і функціональнотехнологічної організації помешкань значного суспільного будинку або комплексу.

Вертикальне зонування в порівнянні з горизонтальним є у ряді випадків більш прогресивною просторово-функціональною організацією значних суспільних будинків і комплексів.

У залежності від величены суспільно-торговий центр може мати 2-3 і більш пішохідних і транспортних рівнів (ярусів). У значних загальноміських центрах і центрах міського значення по рівнях підрозділяються також різноманітні види транспорту.

Багатоярусна структура суспільно-торгового центру дозволяє забезпечити зручне завантаження товарних складів, ізолює пішоходів від прямування транспорту, надає можливість устрою гаражів і критих автостоянок.

Таким чином, перевага методу вертикального зонування полягає у реальній можливості досягнення економії площі що забудовуються ділянок, у забезпеченні легкого і безпечного доступу до об'єктів обслуговування.

Основні планувальні елементи суспільних будинків

До структурних вузд у суспільному будинку ставляться: - вхідні групи (тамбури, вестибулі, гардеробні);

-групи основних помешкань (зали різноманітного призначення, удиторії);

-групи підсобних і допоміжних помешкань, санітарні вузли;

-горизонтальні комунікації \коридори, фойє, галереї, холи;

-вертикальні комунікації \східці ліфти, ескалатори;

Групи підсобних і допоміжних помешкань діляться на дві підгрупи:

1- невеличкі помешкання осередкового характеру (лаборантські у школах вузах, кладові й ін.)

2 - помешкання великої площі (наприклад, складські помешкання магазинів, запасники у музеях і ін.).

Тамбури - являють собою невеличкі шлюзові устрої, які оборудуются входами у будинки. Для підвищення ефективності захисних властивостей у особо холодних кліматичних умовах тамбури повинні розташовуватися з навітряної сторони будинку або у стінах, розташованих паралельно напрямку зимових вітрів.

Вестибулі. У суспільних будинках вестибулі, так само як і входи, підрозділяються на головні з гардеробними, службові і допоміжні. У значних суспільних будинках великої місткості, суспільних центрах доцільно устрій декількох входів і вестибулів.

Головні входи включають комплекс помешкань: вестибуль із тамбурами, гардеробні, а також ряд допоміжних помешкань - довідкове бюро, торгові кіоски й ін. Всі ці помешкання розміщаються у безпосередній зв'язок із вертикальними комунікаціями.

Архітектурно-просторове рішення вестибуля і його планування залежать від призначення і місткості будинку.

Комунікаційні зв'язки суспільних будинків і комплексів

Для здійснення зв'язку між різноманітними групами помешкань у межах одного будинку (або рівня цілого комплексу) використовуються горизонтальні комунікації: коридори, галереї, рекреації, пасажі, проходи, сполучні переходи. Зв'язки між поверхами і рівнями забезпечуються вертикальними комунікаційними устроями: східцями, пандусами, ліфтами, ескалаторами.

Сполучною функціональною ланкою між горизонтальними і вертикальними комунікаціями на поверхах є сходові і лифтові поэтажні холи, що виконують розподільні функції.