конспект лекций УМПС все спец

Публічне мовлення – це один з жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідний за своєю природою, якісними та психологічними особливостями, якому притаманні специфічні функції.

Функції публічного мовлення: пізнавальна, інформаційна, переконувальна, повчальна, спонукальна.

Публічний виступ – це насамперед переконування, суперечка. Мова публічного виступу потребує ретельного добору й використання найефективніших засобів живого слова, яке призначене впливати на думки і почуття слухачів, завойовувати увагу та інтерес аудиторії, переконувати в істинності того чи іншого положення, давати пояснення суспільним, виробничим та іншим явищам, створювати навколо цих явищ громадську думку тощо.

Усне публічне мовлення найчастіше функціонує як монолог, який є однобічним мовленням, не розрахованим на негайну відповідну реакцію слухачів, репліку адресата. Воно звернене до певної аудиторії, адресоване багатьом одночасно, це акт тривалого і цілеспрямованого впливу на слухача. Найважливіші ознаки публічного виступу представлені в табл. 7.

Нерідко студентам ВНЗ доводиться виступати на семінарських заняттях, зборах, наукових студентських конференціях. З огляду на ситуацію, публічні виступи можна класифікувати на підготовлені заздалегідь і непідготовлені (ситуативні). Останні мають місце під час обговорення різноманітних питань на зборах чи конференціях, коли виникає необхідність відстояти свою думку, підтримати виступ іншого чи навпаки – заперечити висунуте положення, оцінити чиюсь діяльність, відповісти на висловлені зауваження тощо.

61

Мета публічного виступу:

1.Викласти перед слухачами суть певного питання, виділивши головне.

2.Висловити власне ставлення до проблеми, дати їй оцінку.

3.Підкріпити висловлену думку (твердження) доказами, прикладами, посиланнями на відповідні джерела.

Публічне мовлення, особливо такі його жанри, як доповідь, промова, потребують ретельної попередньої роботи. Їх підготовка передбачає кілька етапів:

1.Обдумування та формулювання теми, встановлення кола питань, які вона охоплює, виділення принципових питань.

2.Добір теоретичного та фактичного матеріалу (наукове опрацювання літератури, інформації, відібраної усним способом).

3.Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.

4.Складання тез виступу.

5.Складання тексту виступу.

Використання прийомів новизни, персоніфікації, проблемної ситуації у публічному виступі

При підготовці до публічного виступу бажано використовувати основні прийоми, що забезпечують його ефективність і допомагають досягти мети – вплинути на інтелектуальну та емоційну сферу слухачів.

Прийом новизни. Тема, обрана для виступу, повинна привернути увагу слухачів своєю новизною, актуальністю, тобто повинна піднімати й розглядати злободенні питання або такі, що викликають інтерес, зацікавлення, навіть подив. Тема може стосуватися маловідомих, малодосліджених явищ, процесів, подій, фактів, пропонувати висвітлення нетрадиційних поглядів на них тощо. Увагу слухачів можна привернути, розповідаючи про те, що пов’язане з їх особистими інтересами, запитами. При цьому обов’язково треба враховувати особливості аудиторії (вікові, соціальні, фахові, інтелектуальні тощо). Для виступу необхідно відбирати найновіші дані, насичувати текст новою, цікавою інформацією, поглиблювати зміст, підбирати вдалі приклади, що ілюструють те чи інше твердження, висловлення мовцем.

Не тільки привернути, а й утримати увагу слухачів під час виступу допомагає прийом проблемної ситуації. Він може використовуватися уже при виборі теми виступу, надаючи їй проблемного характеру. Така тема розглядає питання, на які існують часто протилежні погляди. Часом за допомогою створення проблемної ситуації мовець свідомо «провокує» аудиторію на подальше обговорення теми свого виступу, стимулює зворотню мовленнєву реакцію слухачів на власне висловлення.

Прийом персоніфікації. Для того, щоб привернути увагу слухачів до повідомлюваного, викликати емоційну реакцію, урізноманітнити стиль викладу основної інформації, краще донести думку до аудиторії, мовці іноді вдаються до використання у своєму виступі слів та виразів у переносному значенні (метафора, порівняння,

персоніфікація).

Метафора – перенесення ознак з одного предмета, явища на інший на підставі подібності, напр.: годинник відстає.

Порівняння – троп, що є вираження подібності одного предмета до іншого на основі спільної для них ознаки, напр.: поле пшениці, наче море.

Персоніфікація – перенесення ознак і властивостей людини, істоти на неживі

предмети, явища, абстрактні поняття, напр.: ліс живий.

Індивідуалізує мову доречне вживання фразеологізмів, афоризмів, цитат,

парафраз.

Фразеологізм – стійке сполучення слів, граматично організоване за моделлю словосполучення або речення, характеризується цілісністю значення й автоматичним відтворенням у тексті, напр.: дивитися крізь пальці.

62

Афоризм – короткий влучний оригінальний вислів, узагальнена глибока думка, виражена в лаконічній формі, напр.: в здоровому тілі здоровий дух.

Цитата – дослідно наведений уривок якогось тексту чи точно відтворений вислів якоїсь особи, напр.: Вкладайте душу у свій виступ. Справжня емоційна щирість допоможе більше, ніж усілякі правила (Д. Карнегі).

Парафраза – описова назва осіб, предметів, топонімів за їх характерними ознаками, діями тощо, напр.: сталевий кінь (трактор), Великий Кобзар (Тарас Шевченко).

3. Мистецтво аргументації. Техніка і тактика аргументування. Мовні засоби переконування.

Аргументація – це найбільш важка фаза переконання. Воно вимагає знань,

концентрації уваги, присутності духу, напористості і коректності висловів, необхідності володіння матеріалом і чіткого визначення завдання.

Доказ (аргумент) – думка, істинність якої перевірена і доведена. Він має бути чітко сформульований, відповідати обговорюваній проблемі.

Демонстрація – логічне розміркування, під час якого із доказів (аргументів) доводять істинність чи хибність гіпотези. Аргументування може посилатися на авторитет, базуватися на взаємозалежності причин і наслідків, на аналогії. За формою обґрунтування доказ може бути прямим (ґрунтується на безсумнівному факті, який переконує в істинності гіпотези) та опосередкованим (істинність гіпотези доводять запереченням істинності суперечливого положення).

Ефективність переконуючого впливу залежить від сили впливу (визначається аргументами та авторитетом переконуючого), знання психологічних рис особи, яку переконують (потреби, інтереси, установки, смаки, особливості мислення), відповідності інтелектуально-емоційного стану переконуючого і переконуваного в момент взаємовідносин.

Ефективним засобом переконання є сугестія (від лат. suggestio – навіювання). Сугестивний метод – психологічний вплив на особу або групу осіб, розрахований на беззаперечне сприйняття незалежно від їх думок і волі.

Засобами сугестивного впливу є слова, жести, міміка. Від інших способів впливу він відрізняється зниженою аргументацією. Сугестатор (той, хто впливає) відповідно до своїх намірів, використовуючи прийоми навіювання, «вводить» у психіку сугеренда (той, на кого впливають) установки, спрямовані на зміну психічної діяльності. Навіювання застосовують при зниженому рівні усвідомлення і критичності, регулюючи і стимулюючи психічну і фізичну активність.

Здійснюючи виховний вплив, особистість повинна володіти різноманітними способами впливу на особистість, в тому числі й методами, пов'язаними з психікою, тому що елементи навіювання задіяні у кожному акті навчально-виховного процесу.

Вміння переконувати – важлива якість особистості. Методи переконання служать доповненнями інших методів.

Основні форми переконання

У формі бесіди – викликати довіру, викласти свою точку зору.

Вплинути на переконання особистості або групи можна тільки двома методами: навіюванням і переконанням (переконуванням).

Є чотири види переконуючих впливів: інформування; роз'яснення; доказ; спростування.

Інформування. Розповідь – це живий і образний виклад суті справи. Вибудовується двома шляхами: індуктивним (від загальних положень до подробиць) і дедуктивним (від окремих фактів до узагальнень).

Роз'яснення. Види: інструктивне; розповідаюче; міркуюче.

63

До роз'яснення, яке інструктує, вдаються тоді, коли від слухача вимагається запам'ятати, що і як потрібно робити. Мовець апелює не до мислення, a до пам'яті. Вдале для тих, хто звик до суворих алгоритмічних правил і вказівок, але творчі натури відчувають до нього спротив.

Роз'яснення, яке розповідає, схоже на розповідь, націлене на виклад фактів у вигляді живого оповідання.

Роз'яснення, яке розмірковує, будується таким чином, щоб, поставити запитання й самому на нього відповісти.

Проблемне роз'яснення на відміну від розмірковування, відповідь дає слухач. Перед співрозмовником ставляться запитання «за» і «прoти», які змушують його самостійно мислити. Використовується на противагу спонуканню слухача до відповіді, коли весь хід міркувань породжує бажання відповісти й провокує перехід слухача до захисту.

Доказ будується на законах логіки: законі тотожності, законі протиріччя, законі не існуючого третього, законі достатньої підстави.

Закон тотожності. Висловлена думка тотожна сама собі, якщо в момент її висловлювання обсяг її залишається незмінним.

Закон протиріччя. Два судження, з яких в одному стверджується щось («A є Б»), a в іншому те ж саме заперечується («A не є Б»), не можуть обидва бути щирими.

Закон неіснуючого третього. З двох взаємозаперечливих суджень одне неодмінно істинне, а інше – помилкове, a третього – не існує.

Закон достатньої підстави. Будь-яке положення вважається достовірним, тільки якщо воно доведене.

Спростування. У логічному плані природа доказу й спростування однакова. Але в психологічному плані різниця колосальна – у спростуванні ми завжди зіштовхуємося з чиїмось «Я».

Практичні прийоми переконання

Переконуючий вплив – комунікативний процес, який передбачає активну взаємодію різних за статусом комунікаторів, які мають різну мету, є комунікативно рівноважними (наділені свободою участі, впливу один на одного, що відповідає суб'єктсуб'єктній парадигмі).

Ефективність переконуючого впливу залежить від особливостей сприйняття; аргументації, а також соціальних чинників.

Вплив особистості по-різному позначається на впливі повідомлення. Як свідчать дослідження, особистість комунікатора не впливає на розуміння і запам'ятовування повідомлення адресатом. Навпаки, якщо комунікатор є авторитетною особою, то аргументація на користь висловленої ним думки гірше запам'ятовується і засвоюється, оскільки йому довіряють і немає потреби відстежувати процес його мислення.

Під впливом логічно обґрунтованих суджень у процесі переконуючого впливу в людини формуються відповідні переконання, які можуть бути істинними (відповідають реаліям, виникають на основі позитивних поглядів, життєвого досвіду індивіда та його оточення) чи хибними (мають у своїй основі негативні погляди, психологічні установки).

Для подолання хибних переконань адресатів комунікатору потрібно докласти значних зусиль, спрямованих на формування суспільно значущих поглядів, нагромадження ціннісного індивідуального життєвого досвіду, спростування переконань, які суперечать загальнолюдським.

З цією метою він може використати такі прийоми:

‒спонукання вихованця до порівняння себе з іншими, знайомство з цікавою для нього особою, яка має протилежні погляди;

‒умотивоване спростування переконань за допомогою прикладів;

‒доведення до парадоксу логіки міркувань вихованця, який відстоює хибні переконання;

64

‒створення вихованцю умов для саморозкриття з метою виявлення хибних аргументів щодо захисту своїх поглядів з подальшим їх спростуванням;

‒зіткнення моральних цінностей в духовному світі адресата;

‒вияви стриманості, чемності, довіри, поваги комунікаторів до адресата.

Техніка переконуючого впливу реалізується через постановку голосу, погляду,

рухів, міміки, які підсилюють вплив слова. Дієвість переконання залежить від змісту обговорюваної теми, мовної динаміки, сили голосу, ефекту несподіваного повідомлення тощо.

Переконання – це спосіб впливу, коли людина звертається до свідомості, почуттів і досвіду іншої людини з тим, щоб сформувати в неї нові установки. Переконання впливає не тільки на розум, а й на почуття, якщо звернення до інших супроводжується емоціями.

Отже, переконання – це такий вплив однієї людини на іншу або на групу людей, який діє на раціональне та емоційне в їхній єдності, формує нові погляди, відносини, що відповідають вимогам суспільства.

Переконання не дасть належного результату, якщо його підмінене моралізуванням. Тому краще не вживати слів типу «мусиш», «зобов'язаний», «як не соромно» та ін. Така форма сприймається як формальна і до неї ставляться іронічно, а то і з презирством.

Переконувати словом – це велике мистецтво, яке потребує знань психології людей, законів етики й логіки. Саме про це писав відомий вчений Б. Паскаль: «Кожний знає, що поняття потрапляють у душу двома шляхами: через розум і волю. Шлях розуму найбільш природний, оскільки не можна погоджуватися ні з чим, окрім доведених істин. Проте найбільш звичним є шлях волі… Це шлях низький…, через це всі проти нього».

Мистецтво переконувати полягає як у тому, щоб бути приємним, так і в тому, щоб логічно обґрунтовувати свою позицію й переводити мислення в мовлення.

Наведемо приклад переконання, яке ґрунтується на законах логіки і спрямоване до розуму людини, яку хочуть переконати. В Ермітажі є картина Рембрандта «Поклоніння волхвів». Тривалий час її вважали копією. Потім спеціалісти змогли довести, що це оригінал, аргументуючи свою думку так: якщо на нижніх прошарках картини є пошуки композиції, то така картина, як відомо, є оригіналом; на картині Рембрандта в Ермітажі з допомогою рентгенівської установки знайшли пошуки композиції; звідси дійшли висновку: ця картина – оригінал. Такі аргументи впливають на розум людини і тому стають ефективними.

Проте якщо людина не хоче, щоб її переконали, тут не допоможуть ні логіка, ні аргументація. Не можна також досягти бажаного результату, якщо той, хто переконує, поводиться зверхньо або поблажливо, прагне самоствердитися, дійти до фіналу «перемога

– поразка». А тому, аби переконати іншого, спочатку слід досягти того, щоб людина захотіла вислухати уважно і осмислено запропоновані їй докази. Для цього треба виокремити те спільне, що об'єднує людей, і встановити психологічний контакт. Потім доцільно разом проаналізувати всі аргументи обох співрозмовників і дійти спільного висновку, згоди. Тоді переконуючий вплив на людину не буде нав'язаним, а відповідатиме її думкам, поглядам, почуттям.

Техніка і тактика аргументування.

Аргументуючи управлінські рішення, рекомендуємо дотримуватися наступних правил:

1.Оперувати простими, ясними, точними і переконливими поняттями, оскільки переконливість можна легко «потопити» в морі слів і аргументів, особливо якщо вони неясні і неточні; співрозмовник «чує» або розуміє набагато менше, ніж хоче показати.

2.Спосіб і темп аргументації повинні відповідати особливостям темпераменту виконавця: доводи і докази, роз`яснені окремо, набагато ефективніше досягають мети, ніж за його піднесення; три-чотири яскраві доводи досягають більшого ефекту, чим безліч середніх аргументів; аргументація не повинна бути декларативною або виглядати як монолог «головного героя»; точно розставлені паузи часто надають більшу дію, чим потік

65

слів; на співрозмовника краще впливає активна побудова фрази, чим пасивне, коли йдеться про докази (наприклад, краще сказати «ми це здійснимо», чим «можна здійснити», доцільніше сказати «укласти», чим «зробити укладення»).

3.Вести аргументацію слід коректно по відношенню до співробітника. Це означає: завжди відкрито визнавати його правоту, коли він має рацію, навіть якщо це може мати для вас несприятливі наслідки. Це дає вашому співрозмовникові можливість чекати такої

жповедінки з виконавського боку. Крім того, поступаючи таким чином, ви не порушуєте етики керівництва; продовжувати оперувати можна тільки тими аргументами, які прийняті співробітником; уникати порожніх фраз, вони свідчать про ослаблення уваги і ведуть до непотрібних пауз з метою «виграти час і зловити втрачену нитку бесіди» (наприклад, «як було сказано», «або, іншими словами», «більш менш», «разом з відміченим», «можна і так, і так», «не було сказано» і т. п.).

4.Треба пристосувати аргументи до особи виконавця: будувати аргументацію з урахуванням цілей і мотивів співрозмовника; не забувати, що «зайва» переконливість викликає відсіч з боку підлеглого, особливо якщо у нього «агресивна» натура (ефект «бумеранга»); уникати неділових виразів і формулювань, що ускладнюють аргументацію і розуміння; спробувати якомога наочніше викласти співробітникові свої докази, ідеї і міркування. Пригадаємо прислів`я: «Краще один раз побачити, чим сто разів почути». Приводячи яскраві порівняння і наочні доводи, важливо пам`ятати, що порівняння слід засновувати на досвіді виконавця, інакше результату не буде, вони повинні підтримувати і підсилювати аргументацію менеджера, бути переконливими, але без перебільшень і крайнощів, що викликають недовіру виконавця і що тим самим ставлять під сумнів всі паралелі, що проводяться.

Застосування наочних допоміжних засобів підвищує увагу і активність співробітника, знижує абстрактність викладу, допомагає краще пов`язати аргументи і тим самим забезпечити краще розуміння з його боку. Крім того, наочність доводів додає аргументації велику переконливість і документальність.

У аргументації виділяють дві основні конструкції: доказову аргументацію, коли необхідне щось довести або обґрунтувати; контраргументацію, за допомогою якої необхідно спростувати тези і затвердження виконавця.

Для обох конструкцій застосовуються одній ті ж основні прийоми.

Відносно будь-якої переконливої дії або виступу діють 10 параметрів, дотримання яких робить цю дію найбільш оптимальною.

Професійна компетентність. Висока об`єктивність, достовірність і глибина викладу.

Ясність. Ув`язка фактів і деталей, уникнення двозначності, плутанини, недомовленості.

Наочність. Максимальне використання наочності, загальновідомих асоціацій, мінімум абстрактності при викладі думок.

Постійна спрямованість. Під час бесіди або обговорення необхідно дотримуватися певного курсу, мети або завдання і в якійсь мірі ознайомити з ними співрозмовників.

Ритм. Необхідно підвищувати інтенсивність ділової бесіди у міру наближення до її кінця, при цьому слід особливу увагу приділяти ключовим питанням.

Повторення. Акцент на основних положеннях і думках має велике значення для того, щоб співрозмовник міг сприйняти інформацію.

Елемент раптовості. Є продуманою, але несподіваною і незвичайною для співрозмовника ув`язкою деталей і фактів.

«Насиченість» міркування. Необхідно, щоб під час спілкування робилися емоційні акценти, що вимагають від співрозмовника максимальної концентрації уваги, а також були присутні фази пониження емоційності, які необхідні для передиху і закріплення думок і асоціацій у співрозмовника.

66

Межі обговорюваного питання. Вольтер якось сказав: «Секрет бути нудним полягає в тому, щоб розповідати все».

Певна доза іронії і гумору. Це правило ведення ділової бесіди корисно застосовувати, коли потрібно висловити не дуже приємні для виконавця міркування або ж парирувати його випади.

Тактика аргументації

Може виникнути питання: у чому її відмінність від техніки аргументації, яка охоплює методичні аспекти, як будувати аргументацію, тоді як тактика розвиває мистецтво застосування конкретних прийомів? Відповідно до цього, техніка – це уміння приводити логічні аргументи, а тактика – вибирати з них психологічно дієві.

Розглянемо основні положення тактики аргументації.

1.Застосування аргументів. Фазу аргументації слід починати упевнено, без особливих коливань. Головні аргументи висловлювати при будь-якій слушній нагоді, але, по можливості, кожного разу в новому світлі.

2.Вибір техніки. Залежно від психологічних особливостей співрозмовників вибираються різні методи аргументації.

3.Уникнення конфронтації. Для нормального ходу аргументації дуже важливо уникати загостренні або конфронтації, оскільки протилежні крапки зір і натягнута атмосфера, що виникли в ході викладу одного з пунктів аргументації, легко можуть розповсюдитися і на інші області. Тут існують деякі тонкощі: рекомендується розглядати критичні питання або на початку, або в кінці фази аргументації; корисно по особливо делікатних питаннях переговорити з виконавцем наодинці до початку обговорення, оскільки «віч-на-віч» можна досягти великих результатів, чим на засіданні; у виключно складних ситуаціях корисно зробити перерву, щоб «остигнули голови», а потім знов повернутися до того ж питанню.

4.«Стимулювання апетиту». Цей прийом ґрунтується на наступному положенні соціальної психології: найзручніше запропонувати виконавцеві варіанти і інформацію для попереднього пробудження у нього інтересу до неї. Це означає, що спочатку потрібно описати поточний стан справ з акцентом на можливі негативні наслідки, а потім (на основі «спровокованого апетиту») вказати напрям можливих рішень з докладним обґрунтуванням всіх переваг.

5.Двостороння аргументація. Вона більше вплине на співробітника, думка якого не співпадає з вашим. В цьому випадку ви указуєте як на переваги, так і на слабкі сторони пропонованого рішення. Ефективність такого прийому залежить від інтелектуальних здібностей виконавця. У будь-якому випадку по можливості слід вказати на всі недоліки, про які він міг би дізнатися з інших джерел інформації. Одностороння аргументація може застосовуватися в тих випадках, коли у співробітника склалася своя думка або він відкрито виражає позитивне відношення до вашої точки зору.

6.Черговість переваг і недоліків. Відповідно до виводів соціальної психології, вирішальне вплив на формування позиції співрозмовника надає така інформація, коли спочатку перераховуються переваги, а потім недоліки.

7.Персоніфікація аргументації. Виходячи з того, що переконливість доказів, перш за все, залежить від сприйняття підлеглих (а вони некритичні до самих собі), ви приходите до думки, що потрібно спочатку спробувати виявити їх позицію, а потім включити її у вашу конструкцію аргументації або ж, принаймні, не допустити, щоб вона суперечила вашим передумовам. Найпростіше це досягається шляхом прямого звернення до співробітника: «Що ви думаєте про цю пропозицію?» «Як, на вашу думку, можна вирішити цю проблему?» «Ви праві» Визнавши його правоту, проявивши увагу, ми тим самим заохочуємо людину, яка тепер прийме нашу аргументацію з меншим опором.

8.Складання висновків. Можна з блиском вести аргументацію, але все таки не досягти бажаної мети, якщо ми не зуміємо узагальнити пропоновані факти і відомості. Тому, щоб добитися як можна більшій переконливості, ви обов`язково повинні самі

67

зробити висновки і запропонувати їх співробітникам, тому що факти не завжди говорять самі за себе.

9. Прийоми контраргументації. Коли вас намагаються поставити в безвихідь за допомогою бездоганної, принаймні, на перший погляд, аргументації, слід залишатися холоднокровним і подумати:

Чи вірні викладені твердження? Чи можна спростувати їх основи або хоч би окремі частини, де факти не пов`язані між собою? Чи можна виявити які-небудь суперечності? Чи не є виводи помилковими або хоч би частково неточними?

Сподіваємося, що технологія аргументації в переконливій дії допоможе вам уникнути деяких труднощів і конфліктів в управлінні колективами і в організації колективної діяльності.

4.Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Види публічного мовлення.

Публічні виступи ще з давніх часів поділилися на роди і види. Класифікувати їх почав ще Арістотель, який відзначав, що є три роди публічних виступів: дорадчі (покликані спонукати або відхиляти), судові (покликані звинувачувати або виправляти) та епідейктичні (покликані вихваляти або осуджувати). Сучасна наука пропонує таку родовидову класифікацію публічних виступів (див. табл. 8).

Таблиця 8

Класифікація публічних виступів

Своєрідний код взаємостосунків між промовцем і слухачем, на думку психологів, закладений вже у звертанні до аудиторії. Розрізняють кілька прийомів, які сприяють ефективному початку спілкування: яскравий епізод; цікавий факт; афоризм; цитата; питання до аудиторії.

Важливо врахувати склад аудиторії, ступінь її підготовленості та зацікавленості. Добре, якщо контакт зі слухачами виникає на основі спільної розумової діяльності, тобто лектор (доповідач, оратор) і слухачі вирішують однакові проблеми, обговорюють спільні питання.

Виклад – висвітлення основних положень доповіді (промови, повідомлення), суті справи. Відбувається переважно у традиційній формі розбивання загального тексту на кілька пов'язаних між собою тем (змістових частин). Варто подбати про зв'язки між частинами. Усі питання мають висвітлюватися збалансовано, однак не обов'язково кожному питанню приділяти однакову кількість часу.

Виклад може оживити «ліричний відступ» – коротка кумедна історія чи навіть анекдот, які треба вміло вплести у загальний зміст виступу. Існує чимало інших засобів,

68

які допоможуть пожвавити виступ – порівняння, метафори, прислів'я та приказки, цитати, приклади з життя, використання гумору, дотепів та ін.

Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело інформації, а декілька. Джерела матеріалу підрозділяються на дві групи: безпосередні (матеріал, добутий автором з життя шляхом спостережень, власного досвіду) і опосередковані (матеріал, почерпнутий автором з різних джерел інформації). Види безпосереднього та опосередкованого матеріалу представлено у таблиці (див. табл. 9).

Таблиця 9

Види матеріалів до виступу

Варто пам’ятати, що «живий» досвід завжди добре сприймається слухачами, він переконливий і йому вірять.

Кінцівка – це повідомлення про закінчення виступу. Вона має «заокруглити» його, тобто позв'язати з початком. Кажуть, що закінчення хорошого оратора «сховане» вже у вступі. Не можна, як твердить Д. Карнегі, закінчувати виступ словами: «Оце, напевне, і все, що я повинен сказати стосовно цієї проблеми. Тому я, мабуть, на цьому закінчу». Закінчуючи, ніколи не кажіть, що ви закінчуєте!

Оберіть інший тип закінчення виступу залежно від теми та аудиторії, напр.: резюме головних питань; заклик до дії; поетичне закінчення; цитування тощо.

5. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.

Презентація (від лат. praesentatio) – громадське подання чогось нового, яке нещодавно виникло або створене, наприклад: книги, журналу, кінофильму, телепрограми, організації.

Поняття може позначати як сам захід, так і місце проведення цього заходу.

На сьогодні презентація – ефективний спосіб залучення нової аудиторії до рекламованого виду товару, продукту або послуги. Презентація також є зручним видом демонстрації досягнень або можливостей компанії, описом методів виробництва або властивостей продукції (товару), інформуванням про тенденції або плани розвитку фірми. За допомогою презентації можна легко реалізувати комунікативне завдання, навчання співробітників, слухачів семінару або лекції. У будь-якому випадку, вигідна відмінність презентації від інших маркетингових інструментів – можливість подачі інформації наочно, об'ємно і «живо».

Як підготувати презентацію Визначення головної ідеї

Визначення головної ідеї, навколо якої будуватиметься презентація, є тим стрижнем, на який кожний присутній має нанизувати інформацію, отримувану під час презентації. Головна ідея повинна бути пов’язана з об’єктом презентації. Варто спробувати сформулювати головну ідею презентації одним реченням.

69

Планування і прогнозування тривалості презентації

Якщо для виступу часу обмаль (наприклад, 10 хвилин або й менше), необхідно організувати його так, щоб висвітлити найголовніші аспекти. Тривалість виступу або презентації часто строго обмежена. З огляду на те, що нарівні з вами мають виступати інші оратори, що у самих слухачів є безліч й інших справ, ви повинні навчитися «урізати» ваші дані таким чином, щоб залишалися найголовніші.

Як тільки розплановано саму промову, можна точніше визначити необхідний для презентації час, зважаючи на те, що оратор у середньому говорить зі швидкістю 100-125 слів на хвилину. Наприклад, вам треба висвітлити три основних аспекти (пункти). У 10хвилинній доповіді можна витратити: на поверхневе пояснення кожного пункту – по 2 хвилини, на вступ і висновок – по 1 хвилині. Якщо ваша доповідь розрахована на 1 годину, вступ може тривати 5 хвилин. У наступні 30-40 хвилин подаватиметься докладніша інформація з кожного пункту доповіді (10-14 хвилин на одну тему). Висновок може забрати від 3 до 5 хвилин; 10-20 хвилин, що залишилися, можна зарезервувати на запитання аудиторії.

Аналіз аудиторії та вибір стилю проведення презентації

Спрогнозуйте, скільки осіб прийде на презентацію.

Виявіть, чи є у них які-небудь політичні, релігійні, професійні упередження. Проаналізуйте співвідношення чоловіків і жінок, вік присутніх, належність

присутніх до певних соціальних та етнічних груп, професійні аспекти діяльності присутніх.

Проаналізуйте, для чого конкретні люди прийшли на презентацію.

Визначте ставлення аудиторії об’єкта презентації: чи зацікавлена вона в ньому, чи є байдужою.

Визначте, які сторони об’єкта презентації і в якому світлі краще показати даній аудиторії.

Проаналізуйте настрій аудиторії в момент презентації: чи будуть слухачі вже втомленими після попередньої презентації, чи будуть вони голодними і чекатимуть обіду.

Визначте, який спосіб подання інформації буде найефективнішим, вигідним і справить найбільше враження на присутніх: надання технічної інформації, статистичного аналізу, історичної інформації, демонстрація, подібний приклад тощо.

Передбачте реакцію, яка може бути у слухачів на ваші дії, і продумайте свою реакцію на неї.

Змоделюйте реакцію найгіршої аудиторії і спробуйте діяти в такій ситуації. Передбачте можливі уточнення і запитання.

Визначте, чи знає аудиторія що-небудь про об’єкт презентації. Проаналізуйте, чи знайома аудиторія з вашим термінологічним словником.

Подумайте про конкретні цифри і специфікації, які у вас можуть запросити або про які вам треба буде говорити.

Визначте, наскільки аудиторія є дружньою, відкритою, гостинною щодо вашої точки зору, вашого стилю презентації.

Проаналізуйте, чого чекають присутні від вас.

Для початку треба визначити розмір аудиторії. Очевидно, що маленькі групи найзручніші для бурхливого обговорення і переконання. Але коли в групі більше 12 осіб, нормальне обговорення стає неможливим.

Розроблення структури виступу

Відповіді на запитання

Будьте підготовлені. Ви повинні передбачити можливі запитання, знати на них відповіді.

Не ігноруйте запитання. Якщо ж все-таки ви не знаєте відповіді, запропонуйте почекати, знайдіть відповідь на запитання після презентації і надайте її згідно з обіцянкою.

70