16.3. Унікальність планетарного життя

Для утвердження моральнісного ставлення до планетарного життя особливе значення має знання форм його прояву та ме­ханізмів функціонування. В. Вернадський при дослідженні ево­люції біосфери і переходу її в новий стан — ноосферу — вводить замість понять "життя" і "живі" поняття живого природного тіла і живої речовини. "Кожний живий організм у біосфері — природний об´єкт — є живе природне тіло. Жива речовина біо­сфери є сукупністю живих організмів, що живуть у ній" [2, с. 14]. Біосфера — це певна геологічна оболонка нашої планети, що має особливу організованість, рівноважність із деякими коливан­нями в історичному і геологічному часі щодо точно вираженого середнього. Біосфера складається з живої речовини і речовини неживої ("косной"). Між ними існує постійний зв´язок — непе­рервний біогенний рух атомів від живої речовини до неживої і навпаки. Він виражається в постійному неперервному диханні, харчуванні, розмноженні тощо. В біосфері величезну роль ві­діграють неживі-живі структури (ґрунт, намул, поверхневі води тощо), а "сама біосфера є складним планетарним неживим ("биокосное") природним тілом". Відмінності між ними в тому, що в живій речовині всі процеси відбуваються в історичному часі, а в неживій — у масштабі геологічного часу. Обидва процеси тривають на фоні геологічного часу, причому відчутним у ньо­му є "зростання сили вияву живої речовини в біосфері". Відбу­вається еволюція видів, що переходить в еволюцію біосфери. В. Вернадський визначає людину не як випадкове і незалежне від біосфери природне тіло, що діє вільно, а як результат трива­лого і закономірного природного процесу. Еволюційний процес отримує при цьому особливе геологічне значення завдяки тому, що він створив нову геологічну силу — наукову думку соціаль­ного людства. Під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить у новий стан — у ноосферу, тобто в сферу розуміння.

Наукове знання — як "геологічна сила", що створила ноо­сферу, не суперечить геологічному процесу, що його породив. Бурхливий розвиток наукового знання в XX ст. підготовлений усім попереднім розвитком біосфери. Причому, в розвитку людського розуму суттєву роль відіграла не лише геологічна тривалість розвитку черепа, але і більш тонкі механізми со­ціального життя в їх історичній тривалості. Наукова думка — це сила, що змінює біосферу. Зміна її "відбувається незалежно від людської волі, стихійно, як природний органічний процес" [2, с 41].

Важливо наголосити, що, як вважає Вернадський, жива природа є носієм і творцем вільної біогеохімічної енергії. "її можна назвати енергією людської культури або культурною біохімічною енергією", що створила ноосферу. Цілісність підхо­ду до планетарного життя та до середовища, в якому існує життя і живі організми, — методологічна засада не лише наукового аналізу проблеми. Цілісність підходу до названого феномена є також методологічною засадою екологічної етики як науки та критерієм цінності моральної практики.

Сучасна наука, спираючись на ідею ноосферного життя, дає обґрунтування його цілісності з позицій ідеї "універсального еволюціонізму". Універсальний еволюціонізм дає змогу відпо­вісти на питання причинності в сфері моральності. Свого часу Г. Спенсер зауважив, що його дивує відсутність у науках про мораль поняття причинності. Академік М. Моїсеєв, простежу­ючи процеси становлення планетарного життя з позицій теорії універсального еволюціонізму, говорить, що закони, які визна­чають принципи відбору, діють у живій речовині і суспільстві. Вони не суперечать законам неживого світу, законам фізики і хімії. "Ніщо живе не може їх переступити" [10, с 57].

Мовою універсального еволюціонізму можна описати і та­кий феномен, як біологічний і соціальний розвиток людини. Формування мозку як носія розуму — наслідок тривалого еволюційного процесу. Перші форми пам´яті, відмінної від генетичної, наявні уже у стадних тварин. Вони базуються на прин­ципі "роби, як я" і пов´язані з потребами виживання. Розвиток інших форм пам´яті, характерних для людини, пов´язаний зі зміною характеру еволюційного процесу. В антропогенезі по­чатки досвіду вкладалися в ті ж форми, що і у вищих стадних тварин, а саме: "роби, як я".

Ускладнення практичного досвіду і необхідність його збере­ження як більш цінного, ніж фізична сила, визначили якісні зміни в напрямку еволюції. Вона не припиняється, а перехо­дить на інший "надорганізмний рівень". Відбір відбувається вже на рівні організації популяцій, племен, а згодом і народів. Простежуючи еволюцію людини, М. Моїсеєв пише: "Людина як біологічна істота, як генотип практично припинила свій розвиток у кінці мезоліту або спочатку неоліту, з початку утвердження моральності як основного кооперативного компро­місу. В ім´я суспільного розвитку, в ім´я майбутності популяції "людина розумна" сама людина поступилася своїм індивіду­альним удосконаленням" [10, с 60].

Індивідуальне вдосконалення набуло не біологічного, а ду­ховного спрямування, здійснюючись па ґрунті суспільного до­свіду. "Неолітична революція", або період, коли внутрішньови­довий відбір перестає відігравати вирішальну роль в еволюції людини, створила підстави для кооперативності досвіду. При­скорення історичного процесу пов´язане з універсалізацією досвіду, найосновнішими складниками якого є штучні знаряд­дя, знання і моральність. Моральність підпорядкувала і упо­рядкувала ті природні якості, що їх несе в собі людина як біо­логічна істота, а саме — агресивність. Без неї людина не могла б вижити в епоху полювання на мамонтів. Але нині вона шкід­лива і небезпечна. Моральність, оперта на розумне упорядку­вання природних нахилів, стає необхідною умовою подальшого прогресу людства.

Отже, моральність цілком правомірно розглядати "в рамках Універсального еволюціонізму як змінний у часі не лише су­спільний, але і природничо-науковий феномен" [10, с 61].

Моральність як явище приборкання агресивності в контексті ідей універсального еволюціонізму органічно включає екологічні імперативи. Якщо попередні етапи еволюції, в тому числі ево­люція людини, були наслідком природної самоорганізації, то сучасний етап еволюції змінює свій характер. Він перетворю­ється на процес "спрямований, з чітко поставленою загальнопланетарною метою". Вона може бути визначена як розумна організація життя з метою збереження виду "людина" шляхом збереження його джерела — планетарного життя.