М-3. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
Зміст теми
§1. Сутність управлінського рішення
§2. Види управлінських рішень
§3. Процес прийняття управлінських рішень
§4. Методи прийняття рішень
§1. Сутність управлінського рішення
Жодна людина під час життя не може не пізнати на практиці процесу прийняття рішень. Як здатність до комунікацій, так і здатність приймати рішення, це вміння, що розвивається з досвідом. Кожний з нас протягом дня приймає сотні, а протягом життя - тисячі й тисячі рішень.
Рішення - це вибір альтернативи.
До рішень ставиться як малозначний вибір одягу для роботи або меню сніданку, так і вибір місця роботи або супутника життя. Хоча найчастіше альтернатив безліч - у меню може бути 50 найменувань, в університеті понад 100 основних спеціальностей - майже всі щоденні рішення ми приймаємо без систематичного продумування.
Однак у управлінні ухвалення рішення більше систематизований процес, чим у приватному житті. Ставки найчастіше багато вище. Приватний вибір індивіда позначається насамперед на його власнім житті й деяких пов'язаних з ним людей. Менеджер вибирає напрямок дій не тільки для себе, але й для організації й інших працівників. Люди, що перебувають на верхніх поверхах великої організації, часом приймають рішення, пов'язані з мільйонами доларів. Що ще важливіше - управлінські рішення можуть сильно впливати на життя багатьох людей, щонайменше, кожного з тих, хто працює з керівником, що приймає рішення, і, можливо, кожного в організації. Наприклад, менеджер може вирішити звільнити кожного працівника, чия перерва на чашку кави протриває більше 10 хв. або тих, хто займається на роботі суспільною діяльністю. Інший керівник може вирішити, що зайва строгість у цих питаннях загрожує стати причиною моральних проблем, результатом яких буде ріст числа прогулів, плинності кадрів й, можливо, погіршення обслуговування споживачів, зниження продуктивності і якості продукції. Відмовляючись від адміністративних покарань, керівник вирішує що буде більше сенсу від прямої, але твердої розмови із працівником. Однак згодом повторюваний випадок запізнення на роботу й зниження активності через бурхливу суспільну діяльність можуть змусити керівника все-таки прийняти рішення про звільнення працівника.
Відповідальність за прийняття важливих управлінських рішень — важкий моральний тягар, що особливо яскраво проявляється на вищих рівнях управління. Однак керівники будь-якого рангу мають справу із власністю, що належить іншим людям, і через неї впливають на їхнє життя. Якщо керівник вирішує звільнити підлеглого, останній може сильно постраждати. Якщо поганого працівника не зупинити, може постраждати організація, що негативно позначиться на її власниках і всіх співробітниках. Тому керівник, як правило, не може приймати непродуманих рішень. Перш ніж зрозуміти, як керівник може діяти більш раціонально й систематизовано, давайте докладніше познайомимося із загальністю прийняття рішенні, його органічним взаємозв'язком із процесом управління й деяких характеристик управлінських рішень.
Менеджером можна назвати людину тільки тоді, коли вона приймає організаційні рішення або реалізує їх через інших людей. Прийняття рішень, як і обмін інформацією, - складова частина будь-якої управлінської функції. Необхідність ухвалення рішення пронизує все, що робить управляючий, формулюючи цілі й домагаючись їхнього досягнення. Тому розуміння природи прийняття рішень надзвичайно важливо для всякого, хто прагне досягти успіху в мистецтві управління. Щоб надати вам допомогу в цьому, нижче ми розглянемо види рішень, що приймає менеджер, способи що використовують, етапи з яких складається процес прийняття управлінських рішень, наукові методи підвищення ефективності цього процесу й основні фактори, які необхідно враховувати при прийнятті управлінських рішень.
Одним з показників діяльності менеджера є його здатність приймати правильні рішення. Тому що менеджери виконують чотири функції управління, вони реально мають справу з постійним потоком рішень по кожній з них, тобто планування, організація, мотивація і контроль. Вироблення і прийняття рішень – це творчий процес у діяльності керівників. Він, як правило включає ряд стадій:
вироблення і постановку мети,
вивчення проблеми,
вибір і обґрунтування критеріїв ефективності і можливих наслідків прийнятих рішень,
розгляд варіантів рішень,
вибір і остаточне формулювання рішення,
ухвалення рішення,
доведення рішень до виконавців,
контроль за виконанням рішень.
Таким чином, рішення – це завжди осмислення проблем і вибір альтернативи, напрямку дії для дозволу проблеми.
У більш широкому розумінні управлінське рішення розглядають як основний вид управлінської праці, сукупність взаємозалежних, цілеспрямованих і логічно послідовних управлінських дій, що забезпечують реалізацію управлінських задач.
взаємозалежних, цілеспрямованих і логічно послідовних управлінських дій, що забезпечують реалізацію управлінських задач.
Подібно процесу комунікацій, прийняття рішень відображається на всіх аспектах управління. Прийняття рішень — частина щоденної роботи керівника. Як говорить професор Фрэнк Харрисон: «Прийняття рішень — це інтегральна частина управління організацією будь-якого роду. Більш ніж що-небудь інше, компетентність у даній області відрізняє менеджера від не менеджера й, що ще важливіше, - ефективно працюючого менеджера від його неефективно працюючого колеги».
Як визначене вище, рішення - це вибір альтернативи. Це, по суті справи, відповідь на ряд питань. У сьогоднішньому складному, швидко мінливому світі організацій багато альтернатив перебувають у розпорядженні менеджерів й, щоб сформулювати цілі перед групою людей і домогтися їх досягнення, необхідно дати відповіді на численні питання. Кожна управлінська функція пов'язана з декількома загальними, життєво важливими рішеннями, що вимагають перетворення в життя.
Управлінське рішення — це вибір, що повинен зробити менеджер, щоб виконати обов'язки, обумовлені посадою яку він займає. Ціль управлінського рішення — забезпечення руху до поставлених перед організацією завдань. Тому найбільш ефективним управлінським рішенням з'явиться вибір, що буде насправді реалізований і внесе найбільший внесок у досягнення кінцевої мети.