9.3.5. Стратегія хеджування ризиків

Одним із напрямів нейтралізації фінансових ризиків є активна стратегія нейтралізації із використанням похідних цінних паперів або введенням певних застережних умов до господарських дого­ворів, що забезпечують прив’язку зміни результуючого показни­ка до певного індикатора — хеджуваиня ризиків. У сучасній практиці корпоративних фінансів похідні фінансові інструменти використовуються для страхування ризиків, що пов’язані із поте­нційною зміною цін на певні активи, зокрема зміною валютних курсів, вартості сировини та матеріалів.

Механізм хеджування фінансових ризиків зміни цін на базові активи полягає в обґрунтуванні управлінських фінансових рі­шень щодо стратегії здійснення зустрічних торговельних опера­цій з купівлі-продажу базових активів на основі сукупності похі­дних фінансових інструментів. До таких інструментів відносять:

форвардні контракти;

ф’ючерсніконтракти;

опціони;

своп-контракти;

варранти та ін.

Аналізуючи особливості формування стратегій хеджування фінансових ризиків на основі зазначених вище похідних цінних паперів, необхідно наголосити на наявності функціонально- організаційних відмінностей у порядку використання похідних інструментів для цілей нейтралізації ризиків зміни цін на базові активи та отримання спекулятивного прибутку. Ідентифікація та структурування господарських операцій суб’єкта господарюван­ня із похідними цінними паперами як складових елементів стра­тегії хеджування передбачає дотримання певних критеріїв, у то­му числі:

по-перше, ідентифікація носія фінансового ризику — базо­вого активу, щодо якого існує достатньо високий рівень імовір­ності зміни масштабу цін, що, відповідно, формує загрозу нега­тивного впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єкта господарювання і, відповідно, вимагає її нейтралізації (хеджу­вання); "

по-друге, обґрунтування типу інструменту хеджування іден­тифікованого фінансового ризику та однозначне визначення рин­кової позиції стосовно такого інструменту;

по-третє, оцінка адекватності абсолютної величини хеджу та її достатності для попередження (або покриття) потенційних зби­тків підприємства в результаті зміни масштабу цін на базові ак­тиви.

Невідповідність особливостей використання похідного фінан­сового інструменту визначеним критеріям дає змогу ідентифіку­вати його як спекулятивний.

Варіантом хеджування ризиків при обґрунтуванні емісійної стратегії суб’єкта господарювання на ринку корпоративних облігацій може вважатися введення застережень щодо визна­чення відносної величини регулярного купону, що виплачується підприємством власнику такої облігації. Отже, підприємство може випустити та розмістити такі види корпоративних облі­гацій:

корпоративні облігації із фіксованим купоном (рис. 9.9). Да­на форма фіксації величини купона за облігаціями дає змогу уни­кнути різкого зростання вартості залучення капіталу на ринку, однак підприємство повністю несе ризики, пов’язані з різким па­дінням процентної ставки і, відповідно, необхідністю «перепла­чувати»;

Рис. 9.9. Формування величини фіксованого купона за облігаціями

корпоративні облігації із плаваючим купоном. За такого ва­ріанта фіксації величини купона за корпоративними облігаціями (прив’язка до фінансового індикатора) підприємство має можли­вість у певний спосіб перерозподілити ризики із власником такої облігації шляхом періодичного перегляду величини регулярного купонного платежу (рис. 9.10). Серед можливих варіантів визна­чення абсолютної величини купона можна визначити такі:

Рис. 9.10. Формування величини плаваючого купона за облігаціями

корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установле­ним максимумом величини купона дають змогу суб’єкту госпо­дарювання суттєво зменшити (залежно від величини встановле­ного максимуму) втрати, пов’язані із ризиком зростання вартості обслуговування залученого капіталу (рис. 9.11);

Рис. 9.11. Формування величини плаваючого купона за облігаціями із обмеженням по максимальній величині

корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим мінімумом величини купона. Дана форма фіксації величини купон­ного платежу емітента використовується з метою підвищення інвес­тиційної привабливості облігацій, оскільки гарантує певний мініма­льний рівень доходу власників таких облігацій (рис. 9.12);

Рис. 9.12. Формування величини плаваючого купона за облігаціями з обмеженням по мінімуму

корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установле­ним коридором зміни (мінімумом та максимумом) величини ку­пона — рис. 9.13.

Використання різних методів визначення величини купона дає змогу підприємству (як емітенту, так і інвестору) управляти ри­зиком зміни процентних ставок на ринку капіталу, оскільки пла­ваючий купон прив’язується до певного індикатора (на західних ринках капіталу найчастіше використовується ставка LIBOR).

Рис. 9.13. Формування величини плаваючого купона за облігаціями з коридором зміни