5. Контрольні питання:

1. Як визначається предмет естетики?

2. Чи змінювалося визначення предмета естетики в процесі розвитку науки?

3. Як розумів предмет естетики німецький філософ О. Баумгартен?

4. Прокоментуйте визначення естетики, з якими ви познайомились?

5. Які етапи пройшла естетика в процесі свого розвитку від античності до XXст.?

6. З якими суміжними науками співвідноситься естетика?

7. У чому полягає специфіка взаємодії естетики й мистецтвознавства?

Розділ 2

Сутність естетичного. ОСновні естетичні категорії.

Ключові поняття:

2.1. естетичне

2.2. форма

2.3. зміст

2.4. краса

2.5. калокагатія

2.6. потворне

2.7. піднесене

2.8. трагічне

2.9. комічне

2.1. «Естетичне» як метакатегорія сучасної естетики. Основні моделі естетичного в історії

Мабуть, кожна людина не раз у своєму житті зустрічаласьзі словоместетичне (2.1.). Воно здавна ввійшло у наше повсякдення і уявляється нібитозвичним та зрозумілим.Коли ми говоримо про те, що«естетично» і не зовсім; про естетичну і не естетичнуповедінку чи вигляд;про «естетику» праці чи побуту, про «естетичний смак» та його відсутність і т. інш., ми можемо і не замислюватися над значенням цього слова у науковому сенсі. Для того ж, щоб з’ясувати смисли, якихнабуло цепоняттяу науці, необхідно зазирнутивісторію, дослідити появу цього терміну і з’ясувати ті значення, у яких це поняття вживається сучасними вченими.

(2.1.) Естетичне– це найбільш загальна категорія естетики, її метакатегорія. Для пізначення предмету естетики ця категорія у якості наукового термину активно вживається провідними сучасними вченими. Найчастіше під «естетичним» розуміються неутилітарні суб’єкт об’єктні відношення, що супроводжуються насолодою.

У сучасної науці «естетичне» – це найбільш загальна категорія естетики, її метакатегорія. Але у якості головної категорії естетики «естетичне» з’явилось лише у 20 столітті. У більшості сучасних вчених «естетичне» позначає сферу особливого досвіду, що знаходить реалізацію у особливих відношеннях між суб’єктом і об’єктом, у мистецтві, в специфічної свідомості.

Для пізначення предмету естетики ця категорія у якості наукового термину активно вживається такими провідними сучасними вченими, як В.Бичков, Ю Борев, Д.Лукач, Г.Гадамер, Г.Маркузе, М.Дюфрен, Е.Суріо, А.К.Кумарасвами і іншими. Прицьому вонивикористовують цепоняттяякуширокому(предметестетики), таківбільшвузьких смислах.

Так, Г.Гадамер ототожнює його з поняттям «естетичнасвідомість»;Г.Маркузебачить уестетичномуодин з основних способів життя«свободногосуспільства»майбутнього. М.Дюфренпов’язує естетичне з«естетичнимдосвідом».У Д.Лукачаестетичне – це фактично синонимпоняття«естетичневідображення».

У 60-ті роки у радянській естетиці пройшла гаряча дискусія щодо проблеми естетичного між «суспільниками» і «природниками», у ході якої було підтверджено, що ця категорія завоювала в науці право на існування у якості сучасної, найбільш універсальної категорії, ніж класична категорія «прекрасне»,.

Філософську дефініцію естетичного було надано О.Ф.Лосєвим, що визначив естетичне як вираження тієї чи іншої предметності, що дана як самодовліюча споглядаюча цінність и оброблена як згусток суспільно-історичних відношень.

Однією з причин розповсюдження категорії «естетичне» в науці 20 ст. можна назвати сутнісний перегляд класичної естетичної теорії із пануванням у неї категорії «прекрасне», що його було започатковано в естетиці авангарду на рубежі 19 – 20 століть. У зв’язку з домінуванням в естетиці 20 ст. авангарду, модернізму, постмодернізму було поставлено під сумнів актуальність самої категорії «прекрасне». У роботах дослідників знайшла своє втілення ідея про те, що естетика як «наука про прекрасне» (а саме так її визначали мислителі багатьох епох) сьогодні неможлива, бо місце прекрасного зайнято новими шок-цінностями, такими як новизна, інтенсивність, необичайність, і категоріями художньої творчості: «абсурдне», «потворне», «жорстоке», «зле», «низьке», «вульгарне», «жахливе», «шокуюче» і т. інш.. Для того, щоб осмислити ці явища в культурі і включити їх у дослідницьке коло естетики, і знадобилась така більш абстрактна і узагальнена категорія, за допомогою якої можна було позначати предмет естетики і включити ці нові категорії в її проблемне поле. Але слід зазначити, що категорія «естетичне» й досі зістається найбільш дискусійною, бо і сам предмет науки естетики постає до сьогодні не визначеним остаточно.

В якості одного із історично обгрунтованих і найбільш адекватних на сьогодні тлумачень категорії «естетичне», можна зазначити наступне.

За допомогою цієї категорії позначається особливий духовно-матеріальний досвід людини, що знаходить втілення у системі не утилітарних взаємовідношень. Він (досвід) направлений на зовнішню по відношенню до людини реальність й усе поле пов’язаних із ним суб’єкт - об’єктних відношень. Суть цього досвіду пов’язується із специфічною системою неутилітарних взаємовідношень і переживанням суб’єктом духовної насолоди як їх результатом, що і є реалізацією естетичного відношення.

Як вже було зазначено довгий час вся сфераестетичногоототожнюваласьзпроблемою прекрасного, тому у протонауковий період розвитку естетики вона і могла бути названа «наукою про прекрасне». Саме прекрасне виступало головним її предметом, а тому все коло естетичних питань розгорталося навкруги поняття «краса». Воно торкалось проблеми осмислення феномену краси у світіт і мистецтві, усіх форм сприйняття краси, а також творчості по законам краси. І лише у 20 столітті поняття «краса» поступилося в естетиці поняттю «естетичне», що і зайняло місце метакатегорії естетики.

Але слід констатувати, що категорія «естетичне» – і сьогодні виступає як одна із дискусійних. І якщо звернутися до історії естетики і сучасних естетичних концепцій, то ми побачимо існування різних поглядів на сутність та природу естетичного.

Захисники першої, так би мовити, теоретичної моделі естетичного вважали і вважають, що воно є результатом одухотворення світуБогом чиідеєю (Платон та неоплатоніки,середньовічні мислителі, у Новий час - Г.В.Ф. Гегель).Ця модель – є самою першою в історії концепцією естетично прекрасного, що осмислювалось як втілення абсолютної ідеї у речах матеріального світу (Платон і неоплатонізм, Г.В.Ф. Гегель), або було пов’язано із розумінням Бога як Абсолютної Краси, що виступає джерелом краси усього у створеному всесвіті (епоха Середньовіччя).З цієї точки зору естетичні властивості світу, і найвищий їх прояв – краса мають метафізичну, духовну природу.

Інше уявлення про естетичне склалося у послідовників суб’єктивного (персоналістського) підходу (Б. Кроче, Н. Гартман, Ж. Поль та ін.), які визнавали, що об’єктивна дійсність є естетично нейтральною, а свого естетичного значення вона набуває лише тоді, коли суб’єкт проектує на неї своє суб’єктивне естетичне ставлення і сприйняття. Інакше, це розуміння дійсності як естетично незабарвленої, виходить із того, що витоком краси виступає душа людини, її внутрішній світ та його естетичні виміри, що їх проектує особистість на світ зовнішній і тим самим надає йому значення естетично цінніснього.

Однією із останніх в історії з’явилась матеріалістична теорія естетичного (французьки матеріалісти 18 ст., наприклад, Д.Дидро і інш.) що у 20 ст. була пов’язана зокрема із концепцією так званих «природників» (радянська марксистсько-ленінська естетика, дослідник М.Овсянников). На їх погляд краса – це те, що природньо притаманне явищам чи речам, як наприклад, їх фізичні і хімічні властивості, а також форма, колір, розмір, вага і таке інше. Але з цієї точки зору не зовсім зрозуміло, чому естетичні якості речей повинна досліджувати саме естетика, а не інші природничи науки, такі як фізика і хімія, біологія.

Ще одна концепція естетичного у 20 ст. була пов’язана із радянською естетикою. Її було названо «суспільною» (радянські вчені Л.Столович, Ю.Борев, В Ванслов). Естетичні властивості розглядаються у ній як об’єктивні і ті, що співставлені із життям людства і людини як соціальної істоти. Прекрасне – це те, що нібито «одухотворене» людиною, це олюднені людиною явища із їх природними якостями, що втягнуті людиною у сферу своїх загальнолюдських інтересів. Завдяки цьому вони набувають значення загальних цінностей для людства як рода.

Та найбільш вагомішою і аргументованою здається на сьогодні та концепція, згідно з якою естетичне — це результат єдності об’єктивних особливостей предмета та суб’єктивних якостей того, хто його сприймає (так звана суб’єктивно - об’єктивна, що її започаткували ще Сократ і Аристотель). Тобто естетична сфера – це сфера відношень суб’єкта естетичного сприйняття і естетично спийнятої дійсності, але відношення суто естетичного, принципово відмінного від наукового, дослідницького, релігійного і духовного чи етичного ставлення до дійсності. У чому ж полягають особливі ознаки цього ставлення, що демонструють нам сутність саме естетичного відношення?

Виходячи з етимології самого терміна (нагадуємо, естетичне — це почуттєве, те, що можливо сприймати почуттями), слід відзначити: естетичне відношення народжується там, де світ безпосередньо відкрит до почуттєвого сприйняття та переживання. Що ж є предметом цього сприйняття? Слуху, зору, усім відчуттям стоїть весь світ: прородний і надприродний, що його уособлюють ритми і простори, обличчя і речі, кольори і запахи, голоси і мелодії, витвори видатних митців і невідомих народних майстрів тощо.

З точки зору естетики, кожного разу почуттями людини сприймається перш за все форма (2.2.) предмета, будь то явище, вчинок й інше, але не тільки як самостійна цінність, а як прояв організованості, упорядкування, структурної оформленості змісту (2.3.). Форма в останньому випадку сприймається як міра, ступінь, показник його оформленості і упорядкування. В сучасній науці існують різні підходи до визначення понять форма і зміст, різні погляди на проблему співвідношення форми і змісту.

Отже, естетичне виявляє специфічний тип почуттєвого ставлення людини до дійсності, що за своїми характеристиками є ціннісним, поєднуючим особистісне і універсальне, індивідуальне і загальнолюдське. Об’єктом естетичного відношення можуть бути природа, витвір мистецтва, особистість, суспільство та людство в цілому.

2.2. Форма (від лат. – forma – образ, вигляд), категорія естетики і теорії мистецтва, парна до категорії «зміст»; характер об’єкта в його данності, структура, що організує окремі елементи досвіду чи об’єкту. Виступає як розумова абстракція, тому що не може бути відокремлена від реально існуючої речі. Спосіб організації і взєморозміщення составних частин художнього твору, його структурна модель.

2.3. Зміст (семантика) – ядро художнього смислу твору; єдність його головної ідеї і теми; розглядається як нероздільний з формою.

Але, поза залежностю від цього, вестетичному відношенні, з огляду найогоособливості, людина здійснюється,постаєякдуховно – цілісна, всебічно розвинена, гармонійна особистість, завдяки своєї причетності до загальнолюдського, універсального, духовного плану буття. Естетичнийдосвідлюдства демонструє своєріднуісторичну міру гармоніїлюдини і Бога, людини і Універсуму, людини і природи,індивідуального та соціального,іпевний ступінь духовного розвиткулюдини,існуванняякої не може бути зведено до суто утилітарно - матеріального, прагматичничного рівня відношення до світу.

Усвідомлення принципової особливості естетичного досвіду, естетичного ставлення до дійсності відбилося і у формуванні системи головних естетичних категорій, що характеризують основни форми, прояви естетичного, або його модусів. Ними виступають: прекрасне, потворне, піднесене, низьке, трагічне, комічне, героїчне і інш.. Осмислення феномену естетичного пов’язано і з теоретичним відтворенням процесу виникнення першорядних типів людських почуттів: радості, захоплення, гніву, огиди, страждання, болю, сміху тощо. Одночасно у історії естетики було запропоновано і обгрунтовано низку понять, що відтворюють механізм формування та розвитку естетичного ставлення. Ними є такі поняття, як «естетична свідомість», «естетична діяльність», «естетичний смак», «естетична оцінка» і інші.