1.3. Проблема визначення предмету естетики.

Можна сказати, що зародження естетики йде від тих часів, коли у людини з’являється необхідність осмислити уявлення про світ тих виразних явищ дійсності, що мають здатність визивати у людини різні почуття та емоції, наприклад, сум або радість, насолоду або гнів, і можуть виступати предметом споглядання і філософського осмислення.

З цієї точки зору для естетики особливого змісту набуває поняття «виразність». Олексій Федорович Лосєв, один з найбільш авторитетних вчених-естетиків ХХ ст. писав про те, що «естетичним» ми можемо назвати тільки те, що дещо «виражає». При цьому, з одного боку, виразність ми повинні розуміти, як синтез усього зовнішнього і внутрішнього. І які поняття ми б не використовували для позначення цього синтезу, наприклад, єдність сутності і явища, форми і змісту, або ідеї і матерії, у кожному разі ми мали би на увазі одне й те ж саме.

З другого боку, те, що дещо «виражає» повинно мати ще одну суттєву рису, а саме, виступати як нероздільний і цілісний синтез універсального і одиничного, загального і особливого.

Виходячи із цього розуміння естетичного як виразного, А.Ф.Лосєв пропонує і визначення предмету естетики. «Естетика, – писав він, – це філософська дисципліна, що має своїм предметом область виразних форм любої сфери дійсності (у т. ч. художньої), що виступає як самостійна і чуттєво сприйнята цінність».

Тобто, предметом естетики є чуттєве сприйняття навколишньої дійсності та її різноманітних сторін: природи, людини та її діяльності в усіх життєвих сферах, навіть у виробничій, що виступає як самостійна цінність, і є об’єктом неутилітарного відношення, безкорисного споглядання.

З цього погляду, з естетикою, з естетичними властивостями явищ і предметів ми зустрічаємося кожен день, або, навіть, кожен час у повсякденному житті, коли, наприклад, розглядаємо чудові квіти чи хмари, сучасні споруди і пам’ятки давнини, або знайомимось із новими технічними об’єктами (комп’ютерами, машинами та ін.) і витворами сучасних дизайнерів; коли пишаємося високогуманними вчинками людей або насолоджуємося високохудожніми творами мистецтва. Звичайно, є люди, що менш чутливі і більш чутливі до естетичного боку життя, але нема людини, що зовсім би була лишена почуття прекрасного. Тому про людей, чутливих до краси, говорять, що вони мають естетичнепочуття.

Традиційно, з погляду класичної естетики, «красою» називали найбільш повну і завершену єдність внутрішнього і зовнішнього.

Тим самим, довгий час естетику тлумачили як виключно «філософію прекрасного», тому що саме проблема прекрасного, красиіз давніх часівбула основним предметоместетичних пошуків, філософських роздумів і дискусій.

У сучасної науці, естетиці 21 століття, існують різні підходи до визначення естетики. Наприклад, один із авторитетних вчених-естетиків, В.В. Бичков, пропонує розуміти естетику як «науку про гармонію людини з Універсумом».У статті «Естетика» із Нової філософської енциклопедії він пише, що естетика – це наука про неутилітарне, споглядаюче або творче відношення людини до дійсності, що вивчає специфічний досвід її освоєння, у процесі якого людина відчуває, переживає, у станах духовно-чуттєвої ейфорії, восторгу, радості, блаженства, духовної насолоди свою причасність до Універсуму у єдності його духовно-матеріальних основ, свою сутнісну нероздільність із ним а часто і конкретно – із його духовною Першопричиною, для віруючих – із Богом.