1.2. Два способи буття естетики в історії.

Сучасні вчені, зокрема В.В.Бичков, пропонують розрізняти два способи буття естетики в історії. Один із них – це науковий етап історичного буття естетики, що і починається з появи трудів А. Баумгартена. В.В.Бичков запропонував називати його експліцитним. Це – етап побутування естетики як філософської дисципліни, що є відносно самостійною частиною філософського знання.

Але цьому науковому етапу буття естетики передує дуже довга історія існування естетичного досвіду, що своїми коренями походить із глибокої давнини. В.В.Бичков назвав це імпліцитною естетикою (1.3.), що існувала і існує на протязі усього історичного буття людини, так як ми можемо його дослідити. Зауважимо із цього приводу, що тим самим стверджується, що ми не можемо сказати, відколи існувала людина і не було естетики, тобто естетичний досвід – це така органічна складова культури людства, без якої ми не можемо уявити існування людини як такої.

1.3. Імпліцитна естетика (від лат. терміна implicite (неявно, у прихованому вигляді) –, естетика, що своїми коренями сягає глибокої давнини, існувала на протязі всієї історії та існує і сьогодні. Вона являє собою вільне осмислення естетичного досвіду всередині інших дисциплін (у філософії, риториці, філології, богослов’ї).

З цієї точки зору, імпліцитна естетика – це, по-перше, вільне вираження естетичних уявлень, що знаходять свою реалізацію у творчості людини, починаючи із архаїчних часів існування людства і появи тих феноменів, що тепер ми називаємо «первісним мистецтвом». Подальше естетична свідомість знайшла своє втілення у релігійної практиці, мистецтві, побуті людини Давнього світу, Середніх віків, Нового та Новітнього часу.

По-друге, це осмислення естетичного досвіду у рамках інших сфер вираження духовних пошуків і людської діяльності, таких як міф, філософія, філологія, риторика, богослов’я та інших. Так, вже в Давньої Індії, Китаї, Греції у міфах та епосі, у священних текстах ми зустрічаємо дуже багато прикладів опису прекрасного і потворного, високого і трагічного, героїчного і комічного, що визивають не аби який чуттєвий відгук і у сучасного читача. Більш того, до нас дійшли філософські тексти, спеціальні трактати, присвячені мистецтву, у яких давні мислителі підіймаються до глибокого рівня теоретичного осмислення естетичних проблем. Зокрема, можна згадати діалог Платона «Гіппій більшій», що присвячується пошуку визначення поняття «прекрасне» або «Поетику» і «Риторику» Аристотеля як одні із перших в історії європейської думки трактатів по теорії мистецтва, що розглядаються науковцями як класичні роботи по естетиці.

Крім цього, у ті стародавні часи саме у філософії Давньої Греції з’являються ті поняття, що згодом набувають у європейської культурі статусу головних термінів естетики. До них ми можемо віднести такі поняття, як краса, прекрасне, піднесене, потворне, трагічне і комічне, катарсис, мімесис, калокагатія, гармонія, міра, ритм, канон, образ, знак, символ і деякі інші.

Існування імпліцитної естетики можна підрозділити на три основні періоди: протонауковий (із давніх часів до середини ХVІІІ ст.), класичний, що співпадає із розвитком класичної філософської естетики (середина ХVІІІ – ХІХ ст.), пост класичний (з кінця ХІХ ст. і до сучасності). У європейської традиції імпліцитна естетика знайшла своє найбільш яскраве втілення у класичній Греко-Римської культурі, у християнському мистецтві Середніх віків, в епоху Відродження, у Новий час в таких художньо-естетичних напрямках як класицизм і бароко.

В класичний період імпліцитна естетика представлена такими напрямками як романтизм, реалізм, символізм. Пост класичний період, почався із кінця ХІХ ст., а точніше, як вважають сучасні вчені, із філософських декларацій Ф.Ніцше про необхідність «переоцінки всіх цінностей» європейської культури. Естетична свідомість у ХХ ст. найбільш активно набула розвитку в рамках інших наук (філософії, філології, лінгвістики, психології, мистецтвознавства і т.д.) і нібито змістила теоретичну (експліцитну) естетику на «другий план».