Тема 4. Спадкове право

Спадкове право – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку із спадкуванням. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна. Визначення місця відкриття спадщини важливе тому, що саме за ним здійснюється заходи щодо охорони спадкового майна та видаються свідоцтва про право на спадщину.

Спадкування за заповітом

Заповіт-це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За своєю сутністю заповіт є одностороннім правочином — дією однієї сторони, що може бути представлена однією або кількома особами (ч. З ст. 202 ЦК Украї­ни). Зазвичай заповіт складається однією особою. Проте новий ЦК України не забороняє складення так званого спільного заповіту. До нього, зокрема, належить заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України). Як і будь-який інший правочин, заповіт має за мету настання пев­них юридичних наслідків: передачу прав та обов'язків спадкодавця іншій особі — спадкоємцю.

Закон визначає певні вимоги щодо особи заповідача. Право на за­повіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч. 1 ст. 1234 ЦК України). Це може бути як повнолітня особа (за умови, що вона не визнана судом недієздатною), так і неповнолітня особа, яка в установленому законом порядку набула дієздатності в повно­му обсязі до досягнення 18 років — у разі реєстрації шлюбу, еман­сипації та ін. (статті 34, 35 ЦК України). Заповідач має розуміти значення своїх дій і їх наслідки, тому забороняється протиправний вплив на свідомість людини під час складення заповіту. У зв'язку з цим існує правило, відповідно до якого право на заповіт здійснюєть­ся заповідачем особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається.

Крім загальних, заповідач має право зробити у заповіті особливі розпорядження. До них, зокрема , належать:

1) заповідальний відказ (легат) (ст. 1237 ЦК України);

2) покладення на спадкоємця деяких обов’язків (ст. 1240 ЦК України);

3) визначення умови отримання спадщини (ст. 1242 ЦК України);

4) під призначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК України);

5) встановлення сервітуту (ст. 1246 ЦК України);

6) призначення виконавця заповіту (ст. 1386 ЦК України).

Заповідачем має право зробити у заповіті заповідальний відказ (легат), тобто покласти на спадкоємця зобов’язання передати іншій особі – відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнове право або речі, що входить або не входить до складу спадщини (ст. 1238 ЦК України). Отже, при заповідальному відказі правовідносини виникають між спадкоємцем, який має право вимагати від спадкоємця передачі йому майнового права або речі, що належали спадкодавцеві. Спадкодавець може покласти на спадкоємця, до якого переходить рухоме або нерухоме майно, обов’язок надати іншій особі право користуватися цим майном. У цьому разі власником майна стає спадкоємець, а не легатарій. Останній набуває право лише користування річчю. Тобто заповідальним відказом спадкодавець може встановлювати сервітут – право відказоодержувача користуватися чужою річчю у певних межах.

Заповідач може визначити у заповіті певні умови отримання спадкоємцем спадщини. Відповідно до ст. 1242 ЦК України заповідач може обумовити виникнення права на спадкування умовою як пов’язаною, так і не пов’язаною з поведінкою спадкоємця. Так, заповідач може обумовити отримання спадку фактом народження у спадкоємця дитини, здобуття освіти тощо. Проте розпорядження такого роду мають бути зроблені у певних межах. Не буде дійсним заповіт, яким, наприклад, обмежується можливість фізичної особи здійснити право на вибір роду занять, місця проживання, право на свободу пересування тощо.

Особливим розпорядженням заповідач може призначити вико­навця заповіту — фізичну або юридичну особу як із числа спадкоєм­ців, так і з тих, які не є спадкоємцями (ст. 1286 ЦК України). Вико­навець заповіту має певні повноваження, зокрема він зобов'язаний: І) вжити заходів щодо охорони спадкового майна; 2) вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів про відкриття спадщини; 3) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; 4) управляти спадщиною; 5) забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1290 ЦК України).

Спадкування за законом

Спадкування за законом виникає у разі, якщо воно не змінено або не скасовано спадкодавцем у заповіті. Новий ЦК України значно розширює коло спадкоємців за законом.

Спадкоємці одержують право на спадкування почергово. ЦК України передбачає п’ять черг спадкоємців (статті 1261-1265 цього Кодексу).

До першої черги належать найбільш близькі родичі спадкодавця – батьки, діти, той з подружжя, який його пережив.

У другу чергу спадкують рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дя­дько та тітка спадкодавця, тобто рідні сестра (брат) батька чи матері спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять ро­ків до часу відкриття спадщини.

До п'ятої черги спадкоємців належать дві категорії осіб: 1) інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, при­чому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спад­кування родичів дальшого ступеня споріднення; 2) утриманці спад­кодавця, які не були членами його сім'ї. Закон визначає поняття «утриманець». Утриманцем вважається неповнолітня або непраце­здатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Оформлення права на спадщину

Право на спадщину має бути оформлене в порядку, встановлено­му законом. У першу чергу це залежить від характеру спадкового майна. Якщо майно складають предмети звичайної домашньої об­становки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дії щодо Його прийняття. Якщо до складу спадщини входить нерухоме май­но, спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ст. 1297 ЦК України). Таке свідоцтво є правовстановлюючим документом, і на його основі здійснюється державна ре­єстрація нерухомого майна.

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з мо-1 менту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України).