Finansovyy_analiz / Фінансовий аналіз для студентів / Лахтионова / Verstka / R_11

Розділ 11 Аналіз фінансового стану неплатоспроможних підприємств і запобігання їх банкрутству

Банкрутство підприємств, що є категорією ринкового господарювання, — для української економіки явище нове. У 1992 р. було прийнято Закон України «Про банкрутство», який регламен­тував питання щодо цього. З часом до Закону вносилися зміни (див., зокрема, Закон України від 30 червня 1999 р. «Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство»). Нині діє Закон України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким встановлюються умови та порядок поновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури.

Необхідність прийняття Закону в новій редакції була зумовлена недосконалістю багатьох положень старого Закону (1992 р.) та ускладненнями щодо його практичного застосування.

А практика показує, що в умовах нестабільності економіки, грошового дефіциту, стрибків цінової політики, часто змінюваного законодавства багато підприємств стають неплатоспроможними, що кінець кінцем може призвести до їх банкрутства. І якщо Закон від 1992 р. був орієнтований в основному на ліквідацію підприємства-банкрута, то новим законам передбачаються методи та умови відновлення платоспроможності підприємства-боржника шляхом реорганізації, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів.

У новій редакції Закону дається визначення понять «неплатоспроможність» суб’єкта підприємницької діяльності та «боржник».

Під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб’єк­та підприємницької діяльності виконати грошові зобов’я­зання перед кредиторами після настання встановленого терміну їх сплати, у тому числі щодо заробітної плати, а також виконувати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обо­в’язкових платежів) не інакше як через поновлення платоспроможності.

Боржник — це суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’яз­кових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого терміну сплати.

Грошове зобов’язання — це зобов’язання боржника сплатити кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-право­вого договору і з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до арбітражного суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

При цьому до складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф), визначена на день подання заяви до арбітражного суду, а також зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобо­в’язання щодо виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникають з такої участі.

Слід сказати й про те, що у новій редакції Закону дається правильніше визначення банкрутства. Якщо у Законі 1992 р. це поняття пов’язане лише з нестачею активів у ліквідній формі і неспроможністю юридичної особи задовольнити у встановлений термін як вимоги кредиторів, так і зобов’язання перед бюджетом, то тепер чітко визначено, що банкрутством є визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Нормами Закону від 30 червня 1999 р. встановлено заходи щодо запобігання банкрутству боржника (фінансова допомога боржникові та досудова санація) та позасудові процедури.

Судові процедури, застосовувані відносно боржника, передбачені ст. 4 Закону. Це розпорядження майном боржника, мирова угода, санація (відновлення платоспроможності боржника), ліквідація банкрута.

Розділ II Закону регламентує провадження у справах про банкрутство.

Згідно зі ст. 6 цього розділу справи про банкрутство вирішуються арбітражним судом тільки за місцем знаходження боржника. Право на звертання до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство має як кредитор, так і боржник. Справа про банкрутство порушується арбітражним судом у тому разі, якщо безспірні вимоги креди­тора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого терміну.

Новим у Законі є і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Мораторій поширюється на зобов’язання, термін виконання яких настав до подання заяви про порушення справи про банкрутство. Під час мораторію припиняється виконання судових рішень та інших виконавчих документів щодо стягнення з боржника заборгованості, у цей період не нараховуються фінансові санкції та неустойки. Мораторій не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування збитку, заподіяного здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, які виникли у зв’язку із зобов’я­заннями боржника у процедурах розпорядження майном борж­ника і санації.

Відповідно до ст. 13 Закону з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів арбітражним судом призначається розпорядник майна. На відміну від Закону від 14 травня 1992 р., розпорядник майна призначається із числа осіб, зареєстрованих держав ним органом з питань банкрутства в якості арбітражного керівника. Арбітражний керівник здійснює свої повноваження на підставі ліцензії арбітражного суду, виданої у встановленому законодавством порядку. Розпорядник майна призначаєть­ся на термін, не більший шести місяців. Цей термін може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів або самого розпорядника майна.

Повністю новими у Законі є положення, що стосуються санації.

Згідно зі ст. 17 арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести постанову про проведення санації борж­ника і призначення керуючого санацією. Санація вводиться на термін не більше 12 місяців, але при цьому можлива пролонгація ще на півроку за рішенням зборів кредиторів.

Кандидатури керуючого санацією та інвестора можуть бути запропоновані комітету кредиторів будь-яким з кредиторів, представником, уповноваженим управляти майном борж­ника. На здійснення своїх повноважень керуючий санацією повинен мати ліцензію, видану у встановленому законодавством порядку.

Керуючий санацією має право самостійно розпоряджатися майном боржника, укладати від його імені різні угоди, проводити інвентаризацію майна тощо.

Протягом трьох місяців від дня винесення постанови про санацію боржника керуючий санацією зобов’язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника.

Арбітражний суд затверджує план санації боржника, про що виносить постанову.

Керуючий санацією щокварталу звітує перед комітетом кредиторів.

З метою відновлення платоспроможності, задоволення вимоги кредиторів боржника план санації може передбачати продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу, що здійснюється відповідно до вимог, викладених у ст. 19 Закону.

Ліквідаційну процедуру у новому Законі розписано детальніше, ніж у попередньому. У постанові про визнання боржника банк­рутом арбітражний суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора. Ліквідатор здійснює свої повноваження на підставі ліцензії.

Згідно зі ст. 22 термін ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців, але арбітражний суд може продовжити цей термін ще на півроку.

Ліквідатор може розпоряджатися майном боржника, аналізувати фінансовий стан банкрута, здійснювати інвентаризацію та оцінку майна банкрута. Він же очолює ліквідаційну комісію, до якої входять представники кредиторів, фінансових органів та Антимонопольного комітету.

Статтею 27 Закону вирішене питання про оплату праці, відшкодування витрат арбітражних керівників (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідацією). Законом також передбачено страхування життя і здоров’я арбітражного керівника.

Новим у Законі є введення процедури мирової угоди. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Під мировою угодою розуміється домовленість між боржником і кредитором відносно відстрочення і (або) розстрочення, а також прощення (списання) кредиторами боргів з боржника, які оформляються угодою у письмовій формі.

Мирова угода набуває чинності від дня її затвердження арбітражним судом. Укладатися вона може щодо всіх вимог, крім вимоги виплати вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі, витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді і роботою ліквідаційної комісії.

Розділ VI Закону регулює особливості банкрутства окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності. До таких належать містоутворювальні підприємства, особливо небезпечні підприємства, підприємства сільськогосподарські, страхувальники, професійні учасники ринку цінних паперів, громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності.

Положення Закону щодо ліцензування арбітражних керівників введені в дію з 1 жовтня 1999 р.

У цілому нова редакція Закону відповідає законодавчій практиці розвинених країн, де процедура банкрутства спрямована не на ліквідацію боржника, а на його фінансове оздоровлення з метою задоволення претензій кредиторів. Тому за нинішньої економічної ситуації в Україні цей Закон є дуже актуальним.

В Україні з метою забезпечення однозначності підходів під час оцінювання фінансово-господарського стану підприємств, виявлення ознак поточної, критичної або надкритичної їхньої неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 156-2—156-4 Кримінального кодексу України (2002 р.), — приховування банк­рутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення ви­переджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств наказом Міністерства економіки України від 17 січ­ня 2001 р. № 10 затверджено Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

Методичні рекомендації розроблено з метою забезпечення однозначності підходів під час оцінювання фінансово-госпо­дарського стану підприємств, виявлення ознак поточної, критичної чи надкритичної їхньої неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 156-2—156-4 Кримінального кодексу України.

Відповідність розрахованих згідно з Методичними рекомендаціями економічних показників фінансового стану підприємств із різним рівнем неплатоспроможності визначається державним органом з питань банкрутства, арбітражним керуючим, підприємством, власником майна підприємства (органом, уповноваженим управляти майном підприємства), інвестором, кредитором за власною ініціативою, а також у визна­чених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон) випадках, при проведенні експер­тизи фінансового становища підприємства.

Джерелами інформації для проведення розрахунків економічних показників і виявлення ознак неплатоспроможності чи банкрутства є вибіркові показники з документів фінансової звітності підприємства, які подаються у табличній формі, наведеній у додатку до Методичних вказівок.

Поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідно до законодавчого визначення розглядається як неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) за наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань, що визначається за формулою:

де — відповідні рядки активу балансу;

— підсумок за IV розділом пасиву балансу.

Від’ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб’єкта підприємницької діяльності.

Фінансовий стан підприємства, в якого на початку і в кінці звітного кварталу мають місце ознаки поточної неплатоспромож­ності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їхньої сплати.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце, якщо на початку і в кінці звітного кварталу, що передував поданню зая­ви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і кое­фіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менші їхніх нормативних значень — 1,5 і 0,1 відповідно.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних кош­тів підприємства для погашення своїх боргів і визначається як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов’язань за кредитами банку, інших позикових коштів і розрахунків із кредиторами.

Коефіцієнт покриття визначається за формулою

де — підсумок за II розділом активу балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, і визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних і прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продук­ції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами визначається за формулою

(11.3)

де — підсумок за розділом I пасиву балансу;

— підсумки за I і II розділами активу балансу відповідно.

Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (Кп або Кз) перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага має віддаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.

Якщо протягом терміну, встановленого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності і перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (Кп > 1,5) за наявності тенденції зростання рентабельності, платоспроможність боржника може вважатися відновленою (відсутні ознаки потенційного банкрутства).

Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менший за 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквіда­ційної процедури.

Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності (за підсумками року Кп < 1 за відсутності прибутку) відповідає фінансовому становищу боржника, коли відповідно до Закону він, зобов’язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство, тобто, коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання його грошових зобов’язань у повному обсязі перед іншими кредиторами.

Якщо на початку звітного періоду, що передував поданню зая­ви до арбітражного суду про порушення справи про банкрутство, були відсутні ознаки надкритичної неплатоспроможності, тобто фактичний коефіцієнт покриття перевищував 1 при нульовій або позитивній рентабельності, то це може свідчити про наявність ознак фіктивного банкрутства.

Економічними ознаками дій з доведення до банкрутства може вважатися таке фінансове становище боржника, за якого підприємство не мало ознак надкритичної неплатоспроможності напередодні виконання угод, укладених з корисливих мотивів, або здійснення інших дій, які відповідно до ст. 156-4 Кримінального кодексу України кваліфікуються умисними, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрут­ство буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про його фінансове та майнове становище, яке фактично характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, то можуть мати місце ознаки приховування банкрутства.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб’єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, проводиться систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.

Коефіцієнт Бівера (Кб) розраховується як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов’язань, за формулою

(11.4)

де — чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми № 2 «Звіт про фінансові результати» відповідно;

— довгострокові і поточні зобов’язання (підсумки за розділами III і IV), наведені у рядках 480 і 620 ф. № 1 «Баланс».

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, за якого протягом тривалого часу (1,5—2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що виявляє небажане скорочення частки прибутку, яка спрямовується на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому результаті призводить до незадовільної структури балансу — підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим за 0,1.

Вибіркові показники діяльності підприємства наведено в додатку до Методичних рекомендацій (див. табл. 11.1).

Таблиця 11.1

ДОДАТОК ДО МЕТОДИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО ВИЯВЛЕННЯ ОЗНАК НЕПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОЗНАК ДІЙ З ПРИХОВУВАННЯ БАНКРУТСТВА, ФІКТИВНОГО БАНКРУТСТВА ЧИ ДОВЕДЕННЯ ДО БАНКРУТСТВА

Вибіркові показники діяльності підприємства

_______________________, ______________________________ області

Коди: згідно з ІДРПОУ |____|

Адреса КОАТУУ |_____|

Форма власності КФВ |_____|

Орган державного управління СПОДУ |_____|

Галузь ЗКГНГ |_____|

Вид економічної діяльності КВЕД |_____|

Роки приватизації: 199—199__ р.

			У тис. грн
Найменування показників	Код рядка стандарту	За 6 місяців до порушення справи на 3_.____200_		На час порушення справи на 3_.____200_	На час призначення арбітражного керуючого	У подальшому лише звітний період
1	2	3		4	5	6
Середньооблікова чисельність персоналу, чол.	Ф. № 1-ПВ Ряд. 010 гр. 2
Актив балансу
I. Необоротні активи	080
Незавершене будівництво	020
Первісна вартість основних засобів	031
Знос основних засобів	032
Довгострокові фі­нансові інвестиції: у капіталі інших підприємств	040	×
Інші фінансові інвестиції	045	×
Довгострокова дебіторська заборгованість	050	×
Інші необоротні активи	070	×

Продовження табл. 11.1

Найменування показників	Код рядка стандарту	За 6 місяців до порушення справи на 3_.____200_	На час порушення справи на 3_.____200_	На час призначення арбітражного керуючого	У подальшому лише звітний період
1	2	3	4	5	6
II. Оборотні активи	260
Запаси, у тому числі виробничі	100
Незавершене виробництво	120
Готова продукція	130
Товари	140
Дебіторська забор­гованість за това­ри, роботи, пос­луги	160
Дебіторська забор­гованість за розрахунками з бюдже­том	170
Інша поточна дебіторська заборгованість (сума)	180+190+ 200+210
Поточні фінансові інвестиції	220
Грошові кошти та їх еквіваленти в на­ціональній валюті	230
В іноземній валюті	240
Інші оборотні активи	250
III. Витрати майбутніх періодів	270
Баланс	280
Пасив балансу
I. Власний капітал	380
Статутний капітал	300
Додатковий вкладений капітал	320
Резервний капітал	340