2 Система оподаткування у сфері малого бізнесу

За останні роки в Україні на найвищому рівнях дійшли розуміння особливої соціально-економічної ролі малого бізнесу, який в кризових умовах створює нові робочі місця без будь-якого фінансування з боку держави, розширювати самозайнятість населення, залучати до легальної економічної сфери ті коштів, що зараз перебувають поза банківською сферою. До того ж, малий бізнес має вирішальне значення й для формування конкурентного середовища та створення середнього класу.

Чи може малий бізнес в Україні перебрати на себе розв’язання цих проблем? Він ні структурно, ні кількісно, ні якісно не готовий до виконання настільки системних завдань. В країнах Європейського Союзу на 1000 чоловік припадає близько 42 підприємства, а частка зайнятих в сфері малого підприємництва там складає близько 75% працездатного населення. В Україні ці показники значно нижчі: на 1000 населення - лише близько 3,5 підприємств та, відповідно, лише близько 11% працездатного населення.

У світі загальновизнаним є той факт, що бути легальним у малому бізнесі значно дорожче, аніж у великому. Ця соціально-економічна ціна легальності ще більше зростає в міру того, наскільки ускладнюється законодавча база, що регулює діяльність малого бізнесу. І теперішня вартість легального існування суб’єкта малого бізнесу в Україні залишається ще надто дорогою, щоб взяти на себе повноцінне виконання цілої низки соціально-економічних функцій.

Саме тому на сектор малого бізнесу необхідно орієнтувати адекватну до його потреб і можливостей політику податкового регулювання, яка має формуватися з огляду на особливу економічну природу цього сектора. Неможливо домогтися успіху, якщо регуляторні заходи не є адекватними стану та внутрішнім особливостям самого об’єкта регулювання. Лише в разі адекватності й максимальному стимулюючому характеру податкове регулювання стане органічною й невід’ємною складовою загальної державної політики розвитку малого бізнесу, критеріями ефективності якої є зростання загальної кількості працівників малих підприємств та зайнятих у сфері малого підприємництва.

Неузаконена преференція

В 1998 році на розгляд до парламенту Президентом було подано як невідкладний проект Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, який було прийнято в першому читанні. Але відтоді його подальший розгляд зупинився. Спрощена система оподаткування вже вкотре стає об’єктом адміністративної атаки й залишається без належної правової фіксації на рівні правового акту вищої юридичної сили - Закону України.

Структура проблеми Спеціальний режим оподаткування в структурі й досі нереформованої податкової системи чимось нагадує альпініста, який вирішив без необхідного на те спорядження підкорити маршрут соціально-економічного розвитку, сповнений проблем і викликів.

Чи вдасться його підкорити і чи набудуть спеціальні режими оподаткування малого бізнесу, які є звичною правовою практикою в світі, остаточної правової легалізації на вищому законодавчому рівні? Чи отримають вони бодай на чотири-п’ять років гарантію їх збереження як невід’ємного елемента в структурі вітчизняної системи оподаткування, хоча б на період розвитку ринкових відносин, формування конкурентного середовища та становлення середнього класу, що без спеціальних стимулюючих податкових регуляторів практично досягти неможливо?!

Всю складність цього питання ілюструє хоча б той факт, що законопроект стосовно спрощеного оподаткування, поданий ще в 1998 році главою держави як невідкладний, досі чекає свого остаточного прийняття. Тим часом спрощена система оподаткування, що стала порятунком для малого бізнесу і завдяки якій ця сфера кількісно зростала в середньому на 14% щорічно, зараз потерпає від чергової адміністративної атаки.

Це проблемне питання має різні складові. По-перше, законодавча. Як відомо, економіка України все ще залишається надмірно монополізованою, що не може не позначатися на законодавчому процесі, який багато в чому залишається в полі тяжіння інтересів монопольних груп і центрів, які тактично, на рівні внесення законодавчих поправок або стримування системних правових пропозицій і навіть блокування цілих рамкових законопроектів, намагаються відстояти монопольні інтереси, які не завжди співпадають з інтересами розвитку малого бізнесу та становлення середнього класу. В парламенті сьогодні діють різноманітні лобістські групи, що досить кваліфіковано обслуговують інтереси монополій, і деякі представники й лідери таких груп відомі широкій громадськості.

По-друге, досить сильною є процедурна складова проблеми. Через відсутність широкого середовища ідейних дискусій, основою яких є громадянська активність, впливові й висококваліфіковані громадські організації, система експертування та науково-практичного оцінювання проектів державних рішень та поточної регуляторної політики, чимало важливих рішень навіть на рівні уряду досі часто приймаються на підставі службових документів, зокрема, аналітичних записок центральних органів виконавчої влади, які аналізують те інше питання і надають свої пропозиції щодо його вирішення. Відомо, що часто в такій службовій документації міститься одностороннє бачення проблеми з позиції того державного органу, який її розробляв і який регулює ту чи іншу галузь, не враховуючи суміжні проблемні питання, що виникають під взаємодії різних сфер суспільних відносин. При цьому, далеко не завжди враховуються громадські пропозиції, не оцінюються всі нюанси проблемних питань і, що головне, досі не відбувається зважування проблем та запланованих методів їх вирішення на терезах загальної стратегії суспільного розвитку, яка й досі не кристалізувалася в єдиний документ і напрям розвитку. Через відсутність стратегічного підходу переважає вибірковий підхід до розв’язання суто поточних проблем, які часто вихоплюються з контексту загального процесу, не оцінюються в ретроспективі й перспективі розвитку, що не дає можливості системі державного регулювання в особі всіх центральних органів виконавчої влади діяти взаємозлагоджено, послідовно й на стратегічних засадах, а не за сезонним принципом - влітку “боримося за врожай”, восени “боремося за бюджет”.

По-третє, глибинне підгрунтя питання збереження і удосконалення спрощеної системи оподаткування. обліку і звітності складає проблема низького рівня суспільної правосвідомості, конструювання, запровадження та адміністрування податкових преференцій, що визначається загальним рівнем культури правовідносин.

Застосування податкових преференцій - питання правосвідомості

Якщо здійснити ретроспективний огляд політики податкового регулювання малого бізнесу, починаючи, скажімо, з 1992 року, переконаємося, що проблема застосування спеціальних податкових режимів для нас не нова.

Історія правового регулювання розвитку малого підприємництва, зокрема, в сфері оподаткування, недовга порівняно з ринковими країнами. Але вона достатньо суперечлива. Її основні етапи характеризують труднощі та проблеми, властиві його розвитку та загальному процесу економічної трансформації. Кожен з цих етапів характеризувався своїми цілями та засобами регулювання. Це було зумовлено як зміною об’єктивних соціально-економічних обставин, так і реальною здатністю органів державного управління регуляторно реагувати на ці обставини.

Основи державного регулювання розвитку підприємництва були закладені за часів СРСР. Саме у малих формах з’явилися в адміністративній економіці перші засади підприємництва, засновані на свободі суб’єкта господарювання щодо укладення договорів та визначення цін. Правовою підставою для цього стали законодавчі акти СРСР про індивідуальну трудову діяльність, кооперативи, державні малі підприємства. Саме ця можливість вільного вибору разом із податковими пільгами і дала початковий імпульс розвитку підприємництва ще на теренах СРСР.

З отриманням Україною незалежності законодавча діяльність у сфері підприємництва загалом будувалась на тих же засадах. У той же час прийняттям законів України “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, “Про інвестиційну діяльність” у країні було не тільки визначено правові засади, а й закладено інституціональну основу розвитку підприємництва. При цьому надання державним підприємствам усіх прав та статусу суб’єктів підприємництва певним чином супроводжувалось виділенням малого підприємництва саме як окремого сектора економічної діяльності.

В лютому 1992 року було прийнято Закон України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій”, яким були передбачені пільги малим підприємствам у промисловості, сільському господарстві та будівництві. Так, протягом першого року такі підприємства сплачували податок (з доходу в розмірі 25%, другого - 50, третього - 75% загальної ставки, за умови, що кошти були спрямовані на будівництво, оновлення й освоєння нової техніки, формування статутного фонду. Але така практика податкового регулювання, що мала стимулом для реформування всієї податкової політики, згодом була припинена. Встановлені законодавством пільги почали використовуватися суб’єктами господарювання для отримання незаконних доходів, ухилення від оподаткування, “приватизації” повноважень стосовно розпорядження державною власністю через створення адміністрацією державних підприємств малих підприємств. Як наслідок цього відбулося привласнення найбільш ліквідних матеріальних ресурсів та основних фондів та поширилися інші форми “тінізації” доходів та господарських операцій.

Отже, проблема неефективного застосування податкових преференцій, як бачимо, має циклічний характер і сьогодні ми фактично вийшло на її друге коло. Ця проблема випливає з іншого глобального питання, про яке сьогодні серйозно дискутують фахові юристи, - низького рівня суспільної правосвідомості.

Тож виникає логічне питання - чому? Чи можуть взагалі в умовах вітчизняних правових відносин цивілізовано й економічно ефективно діяти будь-які податкові преференції, не перетворюючись в податкові зловживання й технічну мінімізацію бази оподаткування легальним способом, що завдає значної шкоди державному бюджету, а отже фінансово враждає всю сферу життєдіяльності суспільства, яка фінансується з бюджетних ресурсів. Саме це сьогодні є головним аргументом “проти спрощеної системи”. І саме таким був аргумент, через свого часу було скасовано податкові преференції для малих підприємств, запроваджені в 1992 році.

На глобальному суспільному рівні, в разі податкових зловживань фактично складається так, що суспільство “приховує” гроші від самого себе, чим власноруч обмежує можливості для свого розвитку. Але це в тому разі, якщо система перерозподілу бюджетних коштів справедлива, виконує ще й стимулюючі, а не лише фіскальні й перерозподільчі функції і оптимально відрегульована в якості податкового тягаря.

Загалом варто зазначити, що правова система будь-якої країни тримається на трьох китах, які є трьома джерелами права: це - звичаї, писане право і суспільна правосвідомість. Якщо рівень правосвідомості не відповідає вимогам суспільного розвитку, правова система набуває деформованого характеру і правові норми не виконують належним чином регулюючі функції. Це ж стосується й норм, якими застосовуються податкові преференції. Отже, питання збереження і вдосконалення спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності, як бачимо, має значно ширший характер. Вона тісно пов’язана з розвитком культури суспільних правовідносин, а отже, із загальним процесом відродження національної культури, духовності й суспільної моралі, з розумінням того, що буква закону, якщо вона справедлива, - до певної міри священна, оскільки саме вона в правовому суспільстві гарантує хоча й мінімальну, але реальну свободу індивіду.

Анатомія законодавчого розв’язання проблеми

З 1998 року в парламенті перебуває на розгляді проект Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”. Запропонована в ньому модель спрощеної системи оподаткування фактично інтегрує три режими оподаткування малого підприємництва: фіксований податок, єдиний податок та спеціальний патент. При цьому, широко враховується досвід застосування всіх зазначених режимів й виправляються недоліки, виявлені під час їх застосуванні. В законопроекті дотримується рівність організаційно-правових форм, підтримується послідовність можливого переходу від одного до іншого рівня системи з відповідним поступовим зростанням обсягів обліку.

Пропонується дві форми спрощеного оподаткування: патентна та відсоткова. Загалом, всю систему умовно можна поділити на три рівні, кожному з яких відповідає певний суб’єкт спрощеної системи і застосовується одна з двох її форм.

Перший рівень - це найдрібніші суб’єкти підприємницької діяльності - самозайняті фізичні особи, що не використовують працю найманих працівників та здійснюють діяльність в сфері торгівлі або надання платних послуг населенню, тобто працюють на кінцевого споживача. Це практично те підприємництво, що перебуває ще на початковою етапі і є, по суті, боротьбою з бідністю. До таких суб’єктів ставляться найменші вимоги й тут фактично відсутній облік. Їм пропонується застосовувати патентну форму, тобто вони мають щомісячно сплачувати фіксовану суму, яка встановлюється місцевою радою в межах від 0,2 до 1,5 мінімальних заробітних плат.

Другий рівень - це суб’єкти малого підприємництва (як фізичні так і юридичні особи), обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) яких не перевищує межі 10000 мінімальних зарплат. Вони також працюють на кінцевого споживача (торгівля, громадське харчування, громадські послуги). Їхня діяльність пов’язана з готівкою, облік та контроль за обліком якої є обтяжливим і неефективним. Тому їм також пропонується патентна форма, тобто сплата фіксованих сум, визначених місцевою радою за місцем розташування точки торгівлі або надання послуг. Такий варіант зберігає мотивацію до легалізації, яку проголошує ДПАУ, та мотивацію місцевих органів влади до створення на підпорядкованій їм території сприятливих умов для діяльності таких суб’єктів підприємництва. При цьому, до них має бути застосовано досить простий облік (лише підсумок за день), який підтверджує відповідність суб’єкта критеріям обсягу реалізації.

Третій рівень - це суб’єкти малого підприємництва (як фізичні, так і юридичні особи), обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) яких не перевищує межі 20000 мінімальних зарплат. Для таких суб’єктів пропонується застосувати більш гнучку - відсоткову форму спрощеної системи, в якій за базу оподаткування береться обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Отже, вимоги щодо обліку реалізації зростають.

Запропонована в законопроекті спрощена система оподаткування для суб’єктів малого підприємництва забезпечує “вертикальну” рівність оподаткування, тобто ті умови, за яких рівень податкового навантаження чітко відповідатиме можливостям сплатити податки. Проект Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” було розроблено з метою законодавчого врегулювання питань застосування спрощеної системи оподаткування, які сьогодні регулюються нормами Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (із змінами та доповненнями) .

Слово - за громадськими організацями

Цей законопроект було внесено на розгляд Верховної Ради ще в 1998 році і на початку вересня того ж року прийнято у першому читанні. Але на цьому розгляд цього важливого законопроекту й зупинився.

Тож попереду - складна робота з лобіювання розгляду і прийняття Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, який закладе правові підвалини під модель спрощеного оподаткування і убезпечить її від структурного й сутнісного розпаду. І водночас виправить її очевидні теперішні недоліки і, що важливо, закладе такі системні регулятори, які запобігатимуть зловживанням податковими преференціями з боку інших суб’єктів та гарантуватимуть, що преференціями на ринковому полі користуватимуться справді лише ті гравці, для яких ці преференції складають необхідну умову їх існування і розвитку.

Отож, спрощена система оподаткування - як і в кінці 90-х років вже минулого тисячоліття знову повинна стати “тестом” на перевірку лобістських можливостей з боку громадських організацій представників малого бізнесу, на яких сьогодні лягає найбільша роль у тому, щоб застосувати громадські методи впливу на парламентарів і нарешті заробити законодавчий прорив у цій сфері. Якщо це вдасться, можна буде стверджувати, що виборена в боротьбі інтересів спрощена система оподаткування зробить неминучим реформування загальної системи оподаткування та перетворення її на стабільний регуляторний інструмент соціально-економічного розвитку.

Знайти рівновагу між позитивом і негативом

Протягом п’яти років спрощені режими оподаткування набули популярності серед платників податків - суб’єктів малого підприємництва. Ця система є простою і зрозумілою в правилах адміністрування податків і надає можливість суб’єктам спрощеної системи постійної й легальної сфери діяльності. Що дала спрощена система оподаткування, обліку і звітності у сфері малого бізнесу в кількісному і якісному аспекті? За п’ять років кількість суб’єктів сплати єдиного податку збільшилася в шість разів, податкові надходження до бюджету від них - в 12 разів. Це свідчить про те, що ця система широко використовується у сфері малого підприємництва і дію її необхідно продовжувати.

Але сьогодні дуже актуальним є питання: для кого саме були створені спрощені режими оподаткування і в якому вигляді ми повинні продовжувати її дію. Це пов’язано з тим, що сьогодні поряд з результативним впливом спрощеної системи оподаткування як на формування доходної частини бюджету, так і на розвиток підприємництва, тенденціями збільшення і суб’єктів малого бізнесу, і податкових надходжень, є ціла низка фактів, які мають і негативні впливи. А окремі з них навіть дискредитують спрощену систему оподаткування, обліку і звітності. І саме це спонукає досить впливові посадові особи пропонувати або взагалі скасування спрощеної системи оподаткування, або збільшення податкових ставок в 3-10 разів. Реформуючи спрощену систему оподаткування не можна не звертати увагу на ті негативні наслідки, до яких повна привела. По-перше, це застосування схем ухилення від оподаткування, коли юридичні особи вступають у трудові стосунки з приватними підприємцями - платниками єдиного податку, які не є платниками податку на додану вартість. Такі юридичні особи реалізують для підприємців продукцію по собівартості або по занижених цінах, формують в себе податковий кредит, приватні підприємці надалі реалізують цю продукцію по ринкових цінах, розраховуються з юридичною особою готівкою, відповідно в нього не виникає податкових зобов’язань перед бюджетом. Звісно, через це негативне явище відбуваються досить значні втрати бюджетних надходжень і, відповідно, тих сфер, що фінансуються з державного бюджету. І тому нам необхідно поставити бар’єр в цій прогалині в діючому законодавстві, який би унеможливив такі суттєві податкові зловживання. По-друге, деякі підприємства пропонують своїм штатним працівникам реєструватися суб’єктами підприємницької діяльності - платниками єдиного податку, та продовжувати виконувати на підприємстві ті ж самі обов’язки, але при цьому сплачувати лише єдиний податок. Отже, відбувається суттєва мінімізація сплати податкових зобов’язань. Також існують і проблеми з правом найму у суб’єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб. В багатьох випадках, використовуючи право найму, суб’єкти, що за всіма ознаками є юридичними особами, реєструються як фізичні особи. Тоді як саме право найму вже є ознакою юридичної особи. Так, ця норма мала й позитивний результат, бо значна кількість людей знайшла роботу. Проте ті негативні моменти, які дали можливість використати право найму як негативний факт, сьогодні змушує нас пропонувати створення фізичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності як самозайнятих без права найму із залученням членів сім’ї.

Окремі суб’єкти залучають до підприємницької діяльності найманих працівників без укладання з ними трудових угод, оформлення трудових книжок. І досить поширення формою порушень є той випадок, коли використовують працю більше ніж десяти найманих осіб. В більшості випадків заробітна плата найманим працівникам виплачується на рівні 50-80 гривень, яких змушують здійснювати порушення прав споживачів шляхом обважування та обраховування покупців. Трапляються й випадки, коли підприємства не переходять самостійно на загальну систему оподаткування в разі перевищення ними визначених граничних розмірів річних обсягу виручки. Нагальним сьогодні є питання визначення сфер діяльності, в яких підприємці мали б право застосовувати спрощену систему, та визначити для них розміри податкових ставок. Необхідно терміново вирішити й питання забезпечення участі платників єдиного податків та їх найманих працівників у солідарній системі пенсійного та соціального страхування. З 1 січня наступного року нам необхідно запровадити персоніфікований облік сплачених внесків та механізм відповідності сумі страхувань до фонду оплати праці. Тому в процесі пошуку компромісних варіантів збереження спрощеної системи оподаткування ми повинні удосконалити дію цієї системи Держпідприємництва спільно з Міністерством фінансів грунтовно опрацював і прорахував компромісні пропозиції щодо удосконалення цієї системи. Цей варіант, з одного боку, є тим важелем, що захищає інтереси держави і обмежує прогалини в діючому законодавстві, а, з іншого, створюють умови для розвитку й підтримки саме тих суб’єктів підприємництва, які цього потребують цього саме в пільговій системі оподаткування.

Прикладний набір податкових стимулів

Саме в ньому варто шукати стратегічні джерела наповнення бюджету

Податкова система як сфера державного регулювання в системі ринкової економіки виконує низку важливих функцій - фіскальну, розподільчу, контрольну і стимулюючу. Саме регулювання-стимули та їх місце в оподаткуванні визначають те, наскільки політиці оподаткування вдалося позбутися пріоритетності карально-фіскальних і жорстко розподільчих методів. Саме стимулюючої функції сьогодні вкрай бракує вітчизняному оподаткуванню, а українським фіскалам - ринкового мислення і звичайного розуміння, що податкоплатника, як і будь-яку людину, треба виховувати не лише батогом, але й пряником.

Можливо, засвоєння світових принципів податкового регулювання, зокрема, у сфері малого бізнесу, нам допоможе швидше позбутися адміністративно-командного синдрому.

Британська модель: пріоритет податкових стимулів

У Великобританії немає єдиного визначення малого підприємства. Малі та середні підприємства, як правило, підпорядковуються таким же правилам розрахунку та декларування доходів, як і інші платники податків, хоча є незначні винятки. В числі таких винятків вирізняються й спрощені вимоги до звітності. Згідно з законодавством Великобританії, якщо річний доход підприємства становить не менше 15 тисяч фунтів стерлінгів, то воно зобов’язане лише заповнити просту податкову декларацію без приведення докладних про свою діяльність або активах/зобов’язаннях. Крім того, якщо сумарні зобов’язання підприємства за рік складають менше 500 фунтів стерлінгів, то воно не платить по рахункам за наступний рік і звільнене від авансових платежів. Воно просто платить те, що з нього вимагається на дату закриття балансу, - це сприяє збільшенню оборотних коштів.

В системі податкового регулювання Великобританії закладені такі стимулюючі засоби як прогресивні ставки оподаткування - шкала ставок прибуткового податку, основу якої складає прибуток, що підлягає оподаткуванню. Залежність величини податків від суми прибутку виражена у прямій прогресії - що вищі доходи, то вищі податки. Для малих підприємств, це без сумніву, дуже сприятлива система. Так, наприклад, при прибутку на рівні 0-1,520 фунтів стерлінгів - ставка становить 10%, при прибутку в розмірі 1,521-28,400 фунтів стерлінгів - 22%, при прибутку понад 28,400 фунтів стерлінгів - 40%.

Значну роль відіграє стимулювання капіталовкладень у будівлі та споруди. Діюча у Великобританії податкова система та правила амортизації будівель та устаткування з метою оподаткування дають змогу здійснювати списання за ставкою 25% від вартості придбання з урахуванням балансової вартості, що знижується - так звана “Податкова знижка по списанню на знос”. Для низки малих підприємств вирахуванню може підлягати до 49% від вартості нових будівель і устаткування. Для отримання права на дану пільгу підприємство повинно відповідати, принаймні, двом з наступним вимогам:

річний дохід компанії не повинен перевищувати 11, 2 млн. фунтів стерлінгів;

вартість активів не повинна перевищувати 5,6 млн. фунтів стерлінгів;

штат підприємства не повинен перевищувати 250 чоловік.

Також існують і так звані тимчасові пільги, тобто, пільги, що існують на певний період часу. Так, наприклад, до березня 2003 року в Великобританії діяла податкова пільга для малих підприємств, що вкладають кошти в отримання високотехнологічної продукції - комп’ютерів, сучасних засобів зв’язку, програмного забезпечення, включаючи засоби, спрямовані на створення веб-сайтів.

Згідно з діючим законодавством 100% вартості такого майна можна відраховувати з оподатковуваного прибутку вже в рік придбання. Щоб мати на це право, мале підприємство має відповідати хоча б двом наступним умовам:

- річний оборот не може перевищувати 2,8 млн. фунтів стерлінгів;

- активи не повинні перевищувати 2,8 млн. фунтів стерлінгів;

- число працівників не повинно перевищувати 50 чоловік.

З 1 квітня 2000 року в Великобританії було запроваджено ще один стимул у вигляді податкових знижок на витрати, пов’язані з науково-дослідницькими та дослідно-конструкторськими роботами. Основна мета - заохочення інновацій шляхом надання малим і середнім підприємствам значних стимулів, пов’язаних зі зростанням інвестицій в інноваційну сферу. Відповідно до закону про податкові знижки, мале підприємство може списати 150% витрат з оподатковуваного доходу. Компанії, які ще не отримують доход, можуть отримати кредит в готівковій формі, яка становить приблизно 24% понесених витрат. Водночас у Великобританії діють різноманітні податкові стимули для інвесторів в акції малих підприємств.

Голландія: пільгові “правила тітоньки Агати”

Подібна до британської система оподаткування діє й у Голландії, де малі й середні підприємства підпорядковуються загальним правилам розрахунку та декларування доходу, як будь-які інші підприємства. Але при цьому малі й середні підприємства мають цілий ряд особливих переваг. По-перше, В Голландії діють прогресивні ставки прибуткового податку - ставки податків на доходи компаній пропорційно залежать від рівня доходів. Тут діє спеціальна шкала ставок особистого прибуткового податку для окремих підприємців. До юридичних осіб застосовуються наступні ставки прибуткового податку:

оподатковуваний доход до 50 тисяч гульденів - 30%;

оподатковуваний доход 50 тисяч гульденів і вище - 35%.

По-друге, податкова система Голландії для малих і середніх підприємств передбачає наявність вирахування витрат на інвестиції. Підприємство може зменшити свій оподатковуваний дохід на певну частку від суми коштів, вкладених у певні капітальні активи. До таких інвестицій не входять земля, житлові будинки, приватні автомобілі, цінні папери, “гудвіл”, концесії, тварини та низка інших активів. Проте, в цю категорію входять вироблені самостійно активи.

Ця сума віднімається лише в тому разі, якщо сукупні річні інвестиції, що підпадають під пільгу, складають 3900-566000 гульденів. Кожна окрема одиниця активів повинна коштувати, щонайменше, 1 тисячу гульденів. Сума, що вираховується, представляє собою долю загальних витрат на придбання активів, яка розраховується за змінною шкалою відсотків, починаючи з 27%, стосовно річних інвестицій, що не перевищують 566 тисяч гульденів. Цей стимул поширюється на всіх без винятку платників податку, проте найбільше від нього виграють малі підприємства. Аналогічний стимул застосовується й під час інвестування в енергозберігаюче устаткування.

В разі, якщо голландські компанії запрошують спеціаліста для проведення науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт, вони отримують право на зменшення податків на фонд заробітної плати. В цьому випадку, податковий стимул поширюється на всі компанії, проте найбільшу вигоду отримують малі підприємства.

У відповідності з “Правилом тітоньки Агати” (”Tante Agaath regeling”), підприємцям, що відкривають нові підприємства, надається низка пільг. Зокрема - зниження ставки прибуткового податку з фізичних осіб і корпорацій на процентні доходи від позик, що надаються початкуючим підприємствам, і можливість віднімати збитки від позик, що виділяються початкуючим підприємствам. “Правила тітоньки Агати” застосовуються не лише стосовно малих і середніх підприємств, хоча здебільшого саме вони користуються цими пільгами.

При закритті підприємства або переведенні його в інше місце потрібно сплачувати необхідні обсяги податків. Однак, при закритті або передачі підприємства в зв’язку зі смертю підприємця, також надаються податкові пільги. Крім цього, існують ще й інші особливі податкові пільги підприємцям окремих категорій.

Підприємцям надається спеціальна особиста пільга, що знижує їх оподатковуваний дохід. Розмір вирахування змінюється залежно від величини отриманого оподатковуваного прибутку. Якщо оподаткований прибуток складає менше 96170 гульденів, це дає можливість віднімати 13110 гульденів. Якщо ж прибуток сягає 108395 гульденів, сума, що віднімається, знижується до 8730 гульденів. Підприємці окремих категорій протягом трьох років роботи підприємства можуть віднімати з оподатковуваного прибутку ще 3840. Сума відрахувань також зростає, якщо підприємець витрачає на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи більше 625 годин робочого часу протягом календарного року.

Підприємець, якщо його дружина/чоловік працюють на даному підприємстві, має ще одну податкову пільгу. Розмір пільги коливається від 0 до 4% залежності від кількості годин, відпрацьованих протягом календарного року. Замість податкової знижки підприємець може сплачувати своїй дружині/чоловіку більш високу плату, але не більшу ніж 17046 гульденів. Підприємець може відняти цю заробітну плату, з якої податок вже платитиме дружина/чоловік. Також підприємці можуть створювати пенсійні резерви з відстрочкою податку в розмірі 12% від усього оподатковуваного прибутку.

Швеція: регуляторна нейтральність, помножена на увагу до малих

В Швеції відсутні які-небудь спеціальні податкові режими для малих та середніх підприємств. Основний принцип податкового регулювання у Швеції - це принцип “нейтральності”, у відповідності з яким до усіх підприємств незалежно від їх юридичної форми, типу господарської діяльності, розміру, місцезнаходження, застосовується одна і та ж податкова база, ті ж самі ставки оподаткування і обов’язки з реєстрації, поданню документів, звітності, платежів та ін. Одне слово, податковий тягар буде однаковим і для самозайнятого підприємця, і для корпорації, якщо вони займаються однаковим бізнесом.

Проте, в принципі “нейтральності” передбачено винятки у вигляді податкових пільг, що спеціально застосовуються до малих підприємств. Самозайняті, дрібні торговці та більшість підприємств з оборотом менше 720 тисяч крон, мають право використовувати касовий метод обліку. Самозайняті, дрібні торговці з будь-яким оборотом не зобов’язані реєструвати свій бізнес в державних органах. Достатньо лише зареєструватися в податковій інспекції.

Якщо річний оборот підприємства складає менше 1 млн. крон (приблизно 110 тисяч доларів США), воно може подавати податкову декларацію один раз на рік, а не щомісячно, як це зобов’язані робити всі інші підприємства. Підприємства з оборотом менше 40 млн. крон (приблизно 4,4 млн. доларів США) зобов’язані сплачувати ПДВ протягом 42 днів з моменту закінчення звітного періоду. Якщо оборот перевищує 40 млн. крон, тоді сплачувати ПДВ потрібно протягом 26 днів після закінчення звітного періоду.

Новому приватному торговцю, що самостійно зайнятий, або партнеру, якщо це окрема особа, дозволяється віднімати збитки від господарської діяльності з можливого доходу протягом перших п’яти років діяльності.

Дивіденди, отримані від компаній, які не котуються на біржі або належать до окремих осіб, частково звільняються від прибутку. Ця пільга покликана стимулювати інвестиції в малі підприємства й компенсувати їм більш вищу вартість позикового капіталу порівняно з тими компаніями, що котуються на фондовій біржі.

Американська модель податкового регулювання у сфері малого бізнесу

У США відсутні будь-які особливі податкові режими для малих і середніх підприємств. Усі підприємства, зареєстровані в цій країні, зобов’язані вести повний бухгалтерський облік, який використовується при розрахунку прибутку з метою оподаткування.

Проте, як і в інших країнах з розвинутою економікою, в законах про прибутковий податок є низка регуляторних норм для малих підприємств, які дають можливість спростити процедуру обліку і звітності, стимулюючи й полегшуючи таким чином інвестиції в сферу малого бізнесу.

В США компанії, що мають незначні прибутки, сплачують прибутковий податок за нижчими ставками. При річному оподатковуваному прибутку до 50 тисяч доларів США використовується податкова ставка на рівні 15%, при прибутку 50-70 тисяч доларів США - 25%, при прибутку від 75 тисяч до 10 млн. доларів США - 34%, при прибутку понад 10 млн. доларів - 35%.

Існує також шкала ставок прибуткового податку і з фізичних осіб - від 15 до 39,6%.

Деякі дрібні платники податку можуть використовувати касовий метод обліку замість обліку методом нарахування, що зазвичай використовується для декларування доходів підприємств.

До числа таких податкоплатників належать такі категорії:

*фізичні особи, які займаються:

- сільськогосподарським виробництвом;

- будь-якою господарською діяльністю, якщо закупівля та реалізація товарів не є суттєвим фактором отримання доходу (якщо платники податку займаються купівлею-продажем товарів, то застосовуються спеціальні правила обліку товарно-матеріальних цінностей за методом нарахування);

*юридичні особи, які займаються:

- сільськогосподарським виробництвом і мають валовий доход менш ніж 1 млн. дол.;

- будь-якою господарською діяльністю, якщо річний валовий доход платника податку складає менше 5 млн. дол., і реалізація товарів не є суттєвим фактором для отримання доходу (якщо платники податків займаються купівлею-продажем товарів, то застосовуються спеціальні правила обліку товарно-матеріальних цінностей за методом нарахування).

Крім простої амортизації вартості купівлі довгострокових активів деякі підприємства вважають за доцільне віднімати ці видатки як поточні витрати та зменшувати оподатковуваний прибуток на частку інвестицій, вкладених протягом податкового року. Згідно законодавства, якщо сума, яку платник податку може відняти (тобто деяка частина інвестицій в довгострокові активи), не перевищує 24 тис. дол., тоді вона зменшується. Наступна амортизація на частині вартості активів, яка була списана протягом першого року, не допускається. В США діє й таке податкове послаблення для власників малих підприємств, як звільнення від податків на доходи від приросту капіталу. Тобто застосовуються податкові пільги з приводу доходів, отриманих фізичними особами від продажу акцій певних “кваліфікованих малих підприємств”. Під “кваліфікованим малим підприємством” мається на увазі корпорація з сукупними валовими активами менше 50 млн. доларів США, яка не займається жодним з наступних видів діяльності:

- банківська справа;

- страхування або інша фінансова діяльність;

- проектно-конструкторські роботи;

- юридична сфера;

- бухгалтерський облік або консультації;

- видобуток нафти або газу;

- готельна або ресторанна справа.

За діючим законодавством особи, що продають частки юридичних осіб, зобов’язані включати до оподатковуваного доходу будь-які доходи, отримані в результаті такого продажу. Що стосується інших подібних доходів, то окремі особи сплачують податок за більш низькими ставками - 20%, якщо продані активи перебували у власності платника податку більше 18 місяців, і 18% - у випадку володіння ними понад 5 років.

Якщо продається частка “кваліфікованого малого підприємства”, то в такому разі платники податку можуть виключити з оподатковуваного прибутку 50% від суми, отриманої в результаті реалізації, за умови, що він володів акціями понад 5 років.

Американські підприємці мають можливість трактувати корпорацію як товариство і таким чином уникати подвійного оподаткування прибутку. За законодавством податки стягуються один раз тоді, коли корпорація отримує прибуток, і вдруге - коли виплачує дивіденди. Якщо такий вибір зроблено, власники невеликих корпорацій підлягають безпосередньому оподаткуванню, тобто податок стягується з їх відповідної частки в оподатковуваному прибутку корпорації. Як правило, корпорація не сплачує федеральний прибутковий податок. Пізніше, коли корпорація починає сплачувати дивіденди своїм власникам, вони, як правило, не обкладаються податком.

Невеличкі корпорації, що мають право такого вибору, не можуть мати понад 75 власників, кожен з яких є громадянином або резидентом США.

Податкова гармонізація в ЄС

Система податкового регулювання в Європі опрацьовулася і моделювалася багатьма комітетами та консультативними органами. Роботу над нею було розпочато ще в першій половині 1950-х років, але найбільш активно вона формувалася під час впровадження єдиного ринку в 1992 році.

Протягом існування ЄС робочими групами в складі офіційних осіб комісії і представників національних податкових відомств вивчалися проблеми, породжені різноманітністю національних податкових систем. У випадку непрямих податків було очевидним, що різноманітність податків на продажі, податків на оптові продажі, податків на обіг та різні систем ПДВ створюють бар’єри для вільного руху товарів. Це на практиці створювало податкові кордони, які необхідно було усувати. Одна робоча підгрупа займалася податком на оптові продажі з можливим податком на роздріб. Інша вивчала альтернативу спільного податку на стадії виробництва та/або податок на додану вартість. Третя - можливість одноступеневого й багатоступеневого податків на виробництво і додану вартість.

В процесі роботи виникла потреба розробити систему, яка створюватиме фінансову раціональність (досягатиме високих і узгоджених результатів), конкурентну нейтральність (податок не повинен впливати на структуру цін імпорту і експорту), найменшу можливу податкову ставку і найменші можливі витрати на стягнення. Перша і друга директиви про ПДВ було прийнято в квітні 1967 року. Потім було запроваджено ще низку директив, присвячених більшості з рекомендацій доповіді Ноймарка. В цілому в Європі існує 21 директива з питань ПДВ. Найважливішою є шоста директива, прийнята в 1977 році.

Починаючи з 1962 року розпочалися дослідження дії податку на корпорації. Це було пов’язано з непередбачуваністю наслідків впливу різних податкових систем на стану конкурентоспроможності підприємств. В 1970 році розпочалися дослідження податку на корпорацію і прибуткового податку, які очолив професор ван ден Темпле. Для оподаткування прибутку компанії професор Темпле рекомендував застосувати спільну систему оподаткування, подібно до тієї схеми, яка використовується у Великобританії. Але ця схема помітно відрізнялася від систем, що застосовувалися в Бельгії, Франції і Німеччині. Але пропозицію професора Темпле не було прийнято.

Протягом 70-х років європейські держави були занепокоєні економічними проблемами, пов’язаними з економічним спадом та періодом стагнації. На початку 80-х років виник новий політичний консенсус і комісія видала Білу книгу про завершення побудови внутрішнього ринку. Після численних дискусій Білу книгу була прийнято і в результаті виник Єдиний європейський акт (ЄЕА), підписаний у 1992 році. Тоді як ЄЕА мав усунути податкові бар’єри для транскордонного бізнесу, виникли різні погляди щодо запропонованого переходу від принципу стягнення ПДВ в місці призначення до принципу стягнення його в джерелі походження.

Оподатковувані особи

Шоста директива ЄС (77/388/EEC) гармонізувала закони держав-членів про податки на обіг і визначила, що оподатковуваними особами є :

1) будь-яка особа, яка здійснює виконує будь-яку незалежну економічну діяльність, визначену в пункті 2, хоч би якими не були цілі або результати тієї діяльності; Економічною діяльністю, про яку йдеться в пункті 1, є діяльність виробників, комерсантів, осіб, що надають послуги, включаючи гірничу справу, сільськогосподарську діяльність та вільну професіональну діяльність.

Експлуатація матеріальної та нематеріальної власності з метою одержання з неї доходу протягом тривалого часу також вважається економічною діяльністю. Через усунення податкових кордонів з 1 січня 1993 року ситуація щодо трансакцій в Європейському Співтовариства докорінно змінилася.

Оподатковувані суми

Шоста директива передбачає, що оподатковуваним розміром для операцій всередині території держави-члена є: “все, що становить плату, яка отримана або має бути отримана постачальником від покупця, клієнта або третьої сторони за такі поставки, включаючи субсидії, пов’язані з ціною таких

поставок “.

У разі імпорту товарів ціна, як правило, є ціною, сплаченою імпортером, де ця ціна є єдиною платою.

Ставки

У статті 12 (3) шостої директиви передбачено наближення ставок ПДВ.

Відповідним чином держави-члени повинні передбачати в своєму законодавстві мінімальну стандартну ставку ПДВ у розмірі 15 %. Крім того, державам-членам дозволяється встановлювати одну або дві зменшені ставки на рівні 5% для певних товарів та послуг. Директивою передбачено подальшу гармонізацію ставок на більш пізні строки.

Спеціальні схеми ПДА і заходи часткового скасування

Малі підприємства

Стаття 24 шостої директиви допускає збереження податкових пільг або наростаючих схем оподаткування і дає можливість фіксувати обсяги пільг протягом часових термінів. Податкоплатники, звільнені від сплати ПДВ, не можуть ні нараховувати, ні відраховувати податок. Ті ж, які мають право на звільнення, можуть обрати нормальну схему ПДВ або спрощені процедури, а ті, хто має право на спрощену систему, можуть вибрати нормальну схему ПДВ.

Схеми з фіксованою ставкою для фермерів

Стаття 25 шостої директиви надає державам-членам повноваженням на встановлення правил для підприємств сільського, лісового і рибного господарства. Отже, схеми з фіксованою ставкою дають можливість зареєстрованим за ПДВ особам здійснювати поставки за оптовою ціною, а податковий кредит приписується і стягується оподатковуваним клієнтом за фіксованою відсотковою ставкою. Приписаний ПДВ за фіксованою ставкою на постачання продукції незареєстрованим особам вважається сплаченим незареєстрованою особою. Існують спеціальні заходи для стягнення ПДВ за фіксованою ставкою, коли товари постачаються всередині ЄС.

Схеми з фіксованою ставкою залежать від лімітів на обіг, а зареєстровані за фіксованою ставкою особи мають право вибирати нормальну схему ПДВ.

Майбутній розвиток ПДВ

Діюча на сьогодні система ПДВ базується на оподаткуванні товарів у країні призначення. Це означає, що зрештою ПДВ сплачує кінцевий споживач при постачанні і звичайно, держава-член, у якій відбувається кінцеве постачання, стягує кінцеву суму ПДВ. Європейська комісія розробила програму, що складається з п’яти етапів, для поступового впровадження остаточної системи ПДВ, яка ґрунтується на оподаткуванні товарів у країні походження. Проте її впровадження вимагатиме перерахування внесків держав-членів у бюджет ЄС.

Нова система, що пропонується, зумовить повний перегляд системи ПДВ, що може мати суттєві наслідки для ЄС в цілому і включатиме процес глибокої законодавчої гармонізації. Вона ставить за мету відновити економічну ефективність ПДВ як системи оподаткування. Однак це потребує згоди держав-членів щодо внесків до бюджету ЄС прибутків від ПДВ.