1488

Зверніть увагу!

ЗАНЯТТЯ 13. ТЕРМІНОЛОГІЯ ОБРАНОГО ФАХУ

Українські та іншомовні слова-терміни

Запозичена лексика є невід’ємною складовою української літературної мови. Так само і в науково-технічній термінології простежуємо функціонування значної кількості термінів іншомовного походження, адже термінологія – відкрита система, яка відображає міжнародний характер науки і техніки.

Дискусія щодо доцільності вживання термінів іншомовного походження розпочалася ще у ХХ ст. і продовжується до сьогодні. Деякі мовознавці вважають, що від запозичених термінів не можна відмовитись, адже часто запозичення приходить разом із новим поняттям чи винаходом і вкорінюється одночасно з ним (комп’ютер, дисплей, дискета, вінчестер). Запозичення ви-

правдані і корисні тоді, коли їх не можна замінити словами рідної мови, коли вони мають лише неповні синоніми в певній мові і вносять у поняття, яке передають, особливий уточнювальний відтінок.

Важливим аргументом, що пояснює активне вживання термінів іншомовного походження в українській мові, є те, що базова термінологія будь-якої галузі науки за походженням грецька або латинська. А свідоме уникнення запозичень у термінології неодмінно призведе до труднощів перекладу наукових праць на інші мови й поступово спричинить замкнутість науки на себе.

31

Але позичати варто лише те слово, яке вносить у певну галузь нове поняття, і за умови, що цим терміном послуговуються науковці різних країн.

У групі запозичених термінів є слова з досить продуктивними суфіксами.

До таких суфіксів належать -ація, -инг(-інг), -ій, -изм(-ізм), -іст (-ист, -їст), -атор, -тор, -ор, -ер, -трон та ін. Наприклад, терміни з суфіксом -аці(я) на-

явні в усіх терміносистемах: активація, амортизація, вібрація, деформація, комп’ютеризація, механізація, сигналізація, трансляція та ін. Переважно во-

ни позначають процес і нерідко мають в українській мові аналоги із суфіксом

-нн(я): деформування, блокування, пастеризування, резервування і под.

Значна кількість термінів потрапила до нас з англійської або через англійську мову. Це стосується, зокрема, слів із суфіксом -инг (-інг). Вони мають досить широке розповсюдження в різних сферах діяльності і познача-

ють: 1) види спорту: дайвінг, кікбоксинг, серфінг; 2) систему: кліринг, маркетинг; 3) процес і його результат: кастинг, мерчандайзинг; 4) явище: кідне-

пінг, пейджинг; 5) будівельний матеріал: сайдинг; 6) місце: паркінг тощо. Суфікс -инг (-інг) не приєднується до українських основ. Такі терміни однослівно українською мовою не перекладаються (за незначним винятком), мають відповідники на рівні словосполучень чи цілих речень.

Найбільшу кількість термінів у техніці зафіксовано із суфіксом -тор:

акумулятор, детектор, індикатор, оператор, радіатор. В основному це те-

рміни латинського походження, більшість із них позначають прилади: гене-

ратор – пристрій, апарат або машина, які виробляють хімічні сполуки чи речовини у певному стані або перетворюють один вид енергії на інший. Де-

які з них мають українські аналоги: рефлектор – відбивач, комутатор – перемикач, пульверизатор – розпилювач, екскаватор – землекопниця.

Чимало термінів із суфіксом -тор є полісемічними. Наприклад: модифі-

катор – 1) пристрій, що змінює роботу, дію машини; 2) речовина, що її вводять під час модифікування в розплавлений метал. Поза межами техніки іменники із суфіксом -тор можуть мати й інші значення, зокрема позначати осіб: адміністратор – людина, пристрій, програма…, які здійснюють керівництво; аудитор – фінансовий інспектор.

На позначення пристроїв, апаратів, машин у техніці вживаються і терміни із суфіксами -ор, -ер: компресор, адаптер, демпфер, контейнер.

Деякі терміни через свою багатозначність не можуть бути взаємозамінними. Український термін покажчик позначає три різні об’єкти: 1) напис або який-небудь знак, що вказує на напрям руху, розташування чого-небудь; 2) контрольно-вимірювальний прилад; 3) довідник або довідковий перелік, спи-

сок. Запозичений термін індикатор позначає одразу три різні прилади та спеціальну речовину, причому жодне з його значень не співпадає зі значенням українського еквівалента. Тому варто залишити обидві назви, за якими впродовж тривалого часу закріпились різні значення.

32

Український варіант вітрогін має емоційне забарвлення, бо його часто вживають для характеристики легковажної людини, тому він не може бути еквівалентом запозиченого терміна вентилятор.

Отже, уникнути запозичень у термінології, як і в літературній мові загалом, неможливо. За наявності українських відповідників, що мають те саме значення, що й запозичення, їх варто закріпити як єдиний нормативний варіант або як синоніми до термінів іншомовного походження (наприклад, від-

соток – процент, дистанція – відстань і віддаль).

Національна термінологія повинна увібрати в себе світові надбання певної науки (терміносистему), залишаючись національно самобутньою.

Зверніть увагу!

Іншомовні терміни та їх українські відповідники

аргумент – (логічний) доказ асиміляція (приголосних звуків) – уподібнення базуватися – грунтуватися, спиратися

гіпотеза – припущення, здогад, передбачення гіпотетичний – припустимий, передбачуваний ідентичний – тотожний, рівнозначний концентрувати – зосереджувати ресурс – засіб, запас, джерело чого-небудь референдум – всенародне голосування субсидія – грошова допомога

універсальний – загальний, різнобічний, усеосяжний фольклор – усна народна творчість форсувати – прискорювати, посилювати юриспрудеція – правознавство

Способи творення термінів

Терміни української мови утворюються морфологічними (за допомогою додавання морфем) і неморфологічними способами.

Морфологічні (словотвірні) способи передбачають утворення термінів за допомогою префіксів, суфіксів, складання слів та основ, скорочення слів.

У термінології представлено всі морфологічні способи словотворення:

1. Суфіксальний спосіб, або суфіксація, – один з основних способів укра-

їнського термінотворення.

Зверніть увагу!

У суфіксації поширеними є такі словотвірні моделі:

–основа дієслова + суфікс -аці(я), -из-аці(я), -фік-аці(я); суфікс -ацій, запозичений із латинської мови, уживається в основах лише іншомовних слів, вказує на дію або результат дії: фільтрація, електрифікація, механізація, сигналізація;

–основа дієслова + суфікс -нн(я), -енн(я), -інн(я) на позначення процесу: ков-

зання, регулювання, замикання, навантаження, відхилення, живлення, відгалу-

ження; терміни цього типу утворюються від українських та іншомовних коренів;

–основа дієслова + суфікс -ач на позначення пристроїв: випромінювач, вими-

кач, роз’єднувач, перетворювач, нагромаджувач;

33

–основа дієслова + суфікс -к(а) для називання предметів або результату дії: установка, обмотка, похибка, витримка (неправильно вживати іменники із суфіксом -к(а) на позначення дії чи події, що часто трапляється через вплив російсь-

кої мови: зарядка (замість заряджання чи зарядження), викрутка (замість викручування чи викручення), обробка (замість обробляння чи оброблення));

–основа дієслова + суфікс -ник, який використовують для творення термінів зі значенням виконавця дії (електронник, дослідник, замовник) або називання предметів, за допомогою яких виконується дія (лічильник, запобіжник, провідник);

–основа дієслова + суфікс -атор на позначення механізмів, предметів, за допомогою яких здійснюються певні процеси, дії: трансформатор, акумулятор, генератор, ізолятор (в основному це терміни іншомовного походження);

–основа дієслова + суфікс -н(ий) – позначає здатність об’єкта піддаватися пе-

вній дії: розподільний, відкидний, зсувний, коливний, згинальний, розпірний;

–основа дієслова + суфікс -уч(ий), -юч(ий) на позначення дієприкметників; такі утворення є рідковживаними в українській мові (наростаючими темпами; розрахунок діючого значення; блукаючий, невідпускаючий струм); їх використання в наукових текстах спричинене тривалим калькуванням із російської мови; нині кількість таких утворень в українській термінології зменшується;

–основа дієслова + суфікси -ова- і -н(ий)на позначення пасивних дієприкмет-

ників: генерований, орієнтований, керований, розташований;

–основа дієслова + суфікс -(ув)альн(ий), де суфікс -альн- вказує на призна-

чення пристроїв або інструментів: перетворювальний, зварювальний, регулювальний, підсилювальний, складальний;

–основа іменника + суфікс -н(ий); за цією моделлю утворюються терміниприкметники з конкретно-предметними, просторовими значеннями: еквівалент – еквівалентний, пропорція – пропорційний, електрика – електричний;

–основа іменника + суфікс -ичн(ий), -ічн(ий): симетричний, квадратичний, сферичний, кубічний;

–основа іменника + суфікс -ов(-ев, -єв)ий; ці суфікси поєднуються як із власномовними, так і з чужомовними основами та утворюють якісні та відносні тер-

міни-прикметники: межовий, штиревий, кварцовий, металевий;

–основа прикметника (дієприкметника) + суфікс -ість – так утворюються іменники жіночого роду для вираження ознаки або властивості чого-небудь: гнуч-

кість, здатність, потужність, лінійність, рівномірність.

2.Безсуфіксальний спосіб, або нульова суфіксація, передбачає відкидан-

ня суфіксів або закінчень від дієслів чи прикметників: відмовити – відмова

(техніки), випускати – випуск (продукції), перезарядити – перезаряд, активний – актив, пасивний – пасив.

3.Префіксальний спосіб, або префіксація: прибуток – надприбуток, ре-

гуляція – іррегуляція, баланс – дисбаланс, інфекція – дезінфекція. У цьому способі творення термінів бере участь значна кількість префіксів іншомовно-

го походження: анти-, архі-, дис-, екс-, екстра-, контр-, інтер-, супер-,

ультра-: антитіло, дисгармонія, контрудар, суперобкладинка, ультразвук.

34

4.Префіксально-суфіксальний спосіб передбачає одночасне приєднання до основи префіксів і суфіксів: валюта – безвалютний, осердя – відосеред-

ник, дріт – бездротяний.

5.Основоскладання – це спосіб утворення нових слів за допомогою інтерфіксів із двох або більше основ повнозначних слів. Цей спосіб є продуктивним для утворення іменників та прикметників: газ-о-балон, пар-о-воз, за-

ліз-о-бетон, мороз-о-стійкий, вибух-о-небезпечний. Може супроводжуватися суфіксацією: чотир-и-гран-ник, рейк-о-різ-к-а, вагон-о-ремонт-н-ий.

6.Словоскладання – це спосіб словотворення шляхом поєднання кількох самостійних слів в одне слово: прес-центр, стоп-кран, тест-матриця, ам- пер-секунда, інженер-механік.

Результатом основота словоскладання є складні слова.

7.Скорочення слів (абревіація): рація (ра-діостан-ція), АБД (автомати-

зований банк даних), біоніка (біо-логія, електро-ніка). Абревіація відрізня-

ється від осново- і словоскладання тим, що для творення слів використовуються усічені основи.

До неморфологічних способів термінотворення належать:

1.Вторинна номінація – використання наявного в мові слова для нази-

вання наукового поняття: гідрометричний равлик, гальмівний барабан, миша комп’ютера, брівка траншеї. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2.Синтаксичний спосіб – використання словосполучень для називання наукових понять: планування виробництва, капіталодефіцитні країни. Цей спосіб є найпродуктивнішим способом творення термінів у наш час.

3. Запозичення – називання наукового поняття іншомовним словом. Причини запозичення термінів різноманітні:

•запозичення терміна разом із новим поняттям: бонус – додаткова вина-

города, додаткова цінова знижка, комісійна винагорода;

•пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запо-

зичені і власні терміни: пролонгація – продовження терміну чинності угоди;

•відсутність досконалого власного терміна: ліквідат – юридична особа-

боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв’язку з її ліквідацією.

Складні за будовою терміни

За твірною основою можна визначити такі основні типи термінів:

1)іменникова + дієслівна (ускладнена або неускладнена суфіксом) основа, які поєднані за допомогою інтерфіксів -о-, -е-, -є- (такі утворення становлять значну частину складних термінів): електрозварювання, радіоживлення,

шлаковоз, вагононавантажувач;

2)іменникова + іменникова основа, поєднані за допомогою інтерфіксів; друга основа може ускладнюватися суфіксом або вживатися як самостійне слово: радіотехніка, машинобудівник, газобалон, вантажопотік;

3)поєднання двох лексично однорідних іменникових основ: мікрометр,

мікроампер, тонно-кілометр, дециметр;

35

4)прикметникова + іменникова основа, поєднані інтерфіксом, друга основа може бути ускладнена суфіксом; це терміни на позначення назв машин,

механізмів: електрогенератор, звукопоглинач, малорухомий, новобудова;

5)іменникова, прислівникова + дієслівна основа з відсіченим суфіксом: всюдихід, місяцехід, далекомір; у цьому типі термінів особливо поширені слова з другим дієслівним компонентом -мір (витратомір, вологомір, куто-

мір), -граф (манограф, гектограф, кристалограф);

6)числівникова основа у формі родового відмінка + іменникова із дода-

ванням суфікса: двобайтовий, восьмибітовий, п’ятикутник, семигранник;

7)займенникова + іменникова основа: самоаналіз, самодвигун, собівартість, самозбереження (поширеними є складні терміни із займенниковою основою сам, які містять вказівку на те, що дія зосереджується на самому предметі: саморух, самодвигун, самовідвід).

Зверніть увагу!

Значна частина термінів твориться за допомогою запозичених основ. Особливою активністю характеризуються елементи авіа-, авто-, агро-, аеро-, біо-, ві-

бро-, газо-, геліо-, гідро-, електро-, кіно-, космо-, макро-, мікро-, мілі-, моно-, мото-, нео-, полі-, радіо-, соціо-, стерео-, теле-, термо-, турбо-, фоно-, фото-

тощо. Терміни із цими елементами пишуться разом: авіамодель, автозчеплення,

аерожолоб, біофільтр, віброметр, газогенератор, гідромагнетизм, електророзчинення, кінотека, макроекономіка, мікротом, монографія, полістирол, радіоелектроніка, стереоскоп, термодинаміка, турбонасос, фотоелектрон.

Термінологічні словосполучення

Понад 70 % термінів у різних терміносистемах – це словосполучення, на-

приклад: демпферний пристрій, земельна рента, питома вага тощо.

Складені назви (терміни-словосполучення) за кількістю компонентів є дво-, три-, чотири- і багаточленні. Серед двочленних термінологічних сполучень виділяють моделі «прикметник + іменник» (магнітна головка, десятко-

вий дріб) та «іменник + іменник» (швидкість запису, норма вартості). Вихі-

дним словом для їх творення є іменник: головка – магнітна головка, головка Голла; швидкість – швидкість запису, номінальна швидкість.

Тричленні терміни-словосполучення мають таку структуру: 1) «прикмет-

ник + прикметник + іменник»: пересувна телевізійна установка, необхідний робочий час; 2) «прикметник + іменник + іменник»: типовий носій запису, еквівалентна форма вартості, суспільні фонди споживання; 3) «іменник + прикметник + іменник»: осердя магнітної головки, речення ускладненого типу; 4) «іменник + іменник + іменник»: розширювач діапазону гучності, класифікація частин мови, інвентаризація в установах банків. Основним елеме-

нтом для творення подібних структур може бути і словосполучення, й окреме слово. Так, на основі моделі «прикметник + іменник» твориться трикомпонентний термін моделі «прикметник + прикметник + іменник»: магнітна голо-

вка – комбінована магнітна головка, телевізійна установка – пересувна те-

36

левізійна установка. На основі моделі «іменник + іменник» твориться модель

«прикметник + іменник + іменник»: чутливість приймача – реальна чутли-

вість приймача. Вихідним словом для моделей «іменник + прикметник + іменник», «іменник + іменник + іменник» є іменник, тобто однослівна струк-

тура: радіоприймач + пряме підсилення – радіоприймач прямого підсилення, коливання + швидкість запису – коливання швидкості запису.

Чотирикомпонентні терміни творяться на основі трикомпонентних за такими моделями: 1) «прикметник + трикомпонентний термін (іменник + при-

кметник + іменник)»: автоматична + система дискретної дії, електричний

+ двигун постійного струму; 2) «іменник + трикомпонентний термін (імен-

ник + прикметник + іменник)»: відділення + зарядки акумуляторних батарей, тривалість + використання встановленої потужності.

Багаточленні термінологічні сполучення мають різну кількість компонен-

тів: п’ять – середня квадратична похибка ряду вимірів, стійкість роботи підсилювача високої частоти; шість – працездатність приймача при понижених та підвищених напругах струму; сім – гранична далекість дії мікрофона в заданому розмовному тракті. Вони також творяться на основі іменників або прикметників та словосполучень нижчого порядку.

Терміни-словосполучення відображають зв’язки і відношення між поняттями та явищами, дають більш точне уявлення про предмет дослідження.

Зверніть увагу!

Термінологічні словосполучення моделі «прикметник + іменник» є стійкими утвореннями, саме їм надається перевага у наукових текстах поряд із синонімічними виразами типу «іменник + прийменник + іменник» чи «іменник + іменник» тощо, наприклад:

ізоляційний матеріал (а не матеріал для ізоляції) спостережний пункт (а не пункт для спостереження)

централізоване водопостачання (а не водопостачання під керівництвом одного центру)

високошвидкісний верстат (а не верстат із великою швидкістю) листове залізо (а не залізо у формі листа)

поверхневі води (а не води на поверхні)

особовий рахунок (а не рахунок, відкритий на окрему особу) циклічна частота (а не частота коливання за циклами)

37

ЗАНЯТТЯ 14. ОФОРМЛЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці

Часто доводиться прочитане занотовувати у формі плану, тез, окремих виписок, конспекту. Учені переконані, що записи допомагають упорядкувати думки, виділити основне в тексті, а головне – запам’ятати прочитане.

Найпростішою формою нотування є план, пункти якого формулюють простими реченнями.

План – це послідовне перерахування тих питань, що розглядаються в джерелі інформації. За його допомогою узагальнюють і «згортають» інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор. Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший та останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань. План допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам’яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

Принципами складання плану готового наукового тексту є: поділ тексту на смислові блоки; визначення головної думки кожного блоку; формулювання пунктів плану – заголовків, які називають основні мікротеми тексту. Кожен пункт має бути коротким, чітким, відповідати змісту виділеної частини.

За структурою план може бути простим і складним. У пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту, пункти ж складного плану розбивають на підпункти: 2.1., 2.2.2., 2.2.3.

За способом викладу виділяють такі види планів: питальний (складають за допомогою питальних речень; кожному інформативному центру тексту відповідає одне запитання, а кожне наступне запитання пов’язане з попереднім); номінативний, або називний (послуговуються називними реченнями, у яких головний член (підмет) виражений іменником тільки у формі називного відмінка; присудок відсутній); тезовий (коротко сформульоване основне положення абзацу, його мікротема).

Наприклад: Що є головним завданням інформатики? (питальний план); Головне завдання інформатики (номінативний план); Головним завданням інформатики є вивчення закономірностей створення, перетворення, збереження, передання й використання інформації (тезовий план).

Тези (від гр. thesis – положення, твердження) – стисло сформульовані основні положення (статті, доповіді), що відображають суть висловленого.

Розрізняють два види тезування: вилучення авторських тез із тексту і формулювання основних положень твору своїми словами. У першому випадку слід знайти у тексті основні положення і виписати їх у тій послідовності, яка відбиває розвиток авторської думки. Цей вид тезування дозволяє швидко і з найбільшою наближеністю до тексту відтворити його зміст, а за необ-

38

хідності використати цитати. У другому випадку треба передати ключові положення тексту своїми словами, що дозволяє уникнути громіздких цитат, а крім того ще й активізує сприймання. У тези зазвичай не включають фактичний матеріал, цифрові показники, тому вони виглядають як дещо уривчастий, фрагментарний виклад. Укладають тези після поглибленого аналітикокритичного ознайомлення із текстом статті, доповіді.

Мовностилістичне оформлення тез має відповідати нормам наукового стилю. Це висока насиченість предметно-логічним змістом, термінами й абстрактними словами, недопустимість емоційно-експресивних означень, метафор тощо. Тези повинні мати характер стверджувального судження чи висновку, бути короткими й місткими, обґрунтованими.

Тези мають чітку структуру, в якій виділяються:

1)преамбула (1-2 тези) – у ній формулюють проблему дослідження й обґрунтовують актуальність теми;

2)основні теоретичні положення (3-6 тез) – обґрунтування, докази на користь досліджуваної проблеми;

3)завершальна теза – висновок.

Формування кожної тези починають із нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, яка висловлюється в одному або кількох реченнях. Виклад суті ідеї чи положення здійснюється без наведення конкретних прикладів.

Відповідно до мети тези поділяють на:

Вторинні тези – призначені для виділення основної інформації в науковому джерелі (підручнику, монографії, статті), їхнє призначення – використання для подальшого наукового дослідження.

Оригінальні тези – створюються як первинний текст для подальшого виступу на семінарі, конференції чи іншому науковому зібранні. Такі тези друкуються найчастіше у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій. Їх зміст у більш повному обсязі повідомляється автором в усній формі. Оригінальні тези можуть виступати ключовими елементами майбутньої наукової розвідки як план, начерк основних положень.

Зверніть увагу!

Вимоги до складання тез:

–у правому верхньому куті аркуша зазначають прізвище та ім’я автора і необхідні відомості про нього;

–по центру наступного рядка вказують тему дослідження;

–формулювання кожної тези починають із нового рядка без нумерації;

–у тезах вкрай рідко наводять цитати, списку наукових джерел до тез теж зазвичай не подають;

–обсяг тез становить 2-3 сторінки друкованого тексту через 1,5-2 інтервали.

Універсальною формою запису первинного тексту є конспектування, що допомагає відпрацювати вміння чітко викласти зміст власними словами, за потреби швидко його повторити, а також відшліфувати вміння точно мислити і говорити, вибирати лаконічну форму, обдумувати прочитаний матеріал.

39

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. У ньому відображені основні положення тексту.

Конспект буває коротким або детальним. У ньому можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати. В іншому випадку використовується переказ, власні формулювання, для швидкості та зручності запису в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури. Під час конспектування використовують такі способи викладу матеріалу: опис, розповідь, міркування. Опис використовують за необхідності відтворити певне явище або процес, викласти нову інформацію. Розповідь застосовують для хронологічного викладу фактів. Міркування передбачає доповнення конспекту власними роздумами з питань, які розглядаються.

За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту. Під час конспектування спрацьовує зорова, механічна, а під час слухання лекції – і слухова пам’ять, що допомагає людині пізніше легко згадати,

відновити в пам’яті колись почуте чи прочитане і законспектоване. За первинним джерелом розрізняють такі види конспектів:

Конспект почутого – складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. Слухач має можливість занотувати почуте, висловити своє ставлення до нього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Для цього аркуш ділять на дві частини, меншу і більшу: меншу залишають для власних поміток, зауважень тощо, на більшій пишуть конспект лекції. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, тому варто використовувати скорочення слів, словосполучень, часто вживаних термінів, але так, щоб пізніше можна було легко прочитати написане.

Конспект прочитаного слід вести в окремому зошиті. Його складати легше, адже читач не обмежений у часі і може декілька разів перечитати незрозуміле. На початку потрібно записати бібліографічні дані джерела. Бажано скласти план конспекту. Записуючи цитату, потрібно вказати сторінку, з якої її взято. Для запису значень нових та незнайомих слів, понять, власних думок, коментарів, оцінок, доповнень, уточнень, які можуть з’явитися пізніше, слід залишати вільною частину сторінки.

За способом викладу матеріалу конспекти бувають:

–вільні – думки автора передаються своїми словами, для чого необхідне глибоке осмислення матеріалу, достатній запас слів, уміння самостійно передавати основні положення наукового джерела;

–текстуальні – це джерело дослівних висловлювань автора; текст записують у вигляді цитат, які можуть бути пов’язані між собою логічними переходами, супроводжуватися планом;

–змішані – вільний виклад поєднано з цитуванням;

–тематичні – їх укладають на одну тему, але за кількома джерелами, такі конспекти не відображають змісту кожного з них у цілому; дозволяють всебічно розглянути й проаналізувати різні точки зору на окрему проблему;

40