1488

щоб прийняти оптимальне рішення. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії.

Третій етап – заключний – це підбиття підсумків. Як правило, це робить головуючий, проте можна доручити цю справу одному зі спеціалістів – учасників дискусії.

За нормами етикету дискусія не повинна тривати більше ніж 3 год, оскільки зловживання часом призводить до втоми учасників, до їхнього роздратування і неприйняття всього, що відбувається довкола. Важливим є дотримання часового регламенту: повідомлення – 15-20 хв, виступ – 3-5 хв.

Особливе значення мають професійні дискусії, результатом яких може стати успішна угода і прибуток, але лише за умови правильного ведення дискусії, яка полягає в урахуванні багатьох факторів (психології ведення, логічній та мовній культурі тощо).

Основні правила ведення дискусії:

1.Відверто висловлювати думки, проте не говорити занадто довго та занадто часто, не відволікатися від предмета обговорення.

2.Поважати точки зору всіх членів дискусії, не викликати у них стану афекту, гніву, роздратування, не принижувати гідності.

3.Слухати інших, не перебиваючи.

4.Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7.Не критикувати себе та інших.

8.Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Якщо кожна зі сторін відстоює тільки свою позицію, дискусія перетворюється на суперечку, і тоді дійти певної згоди вкрай важко. Позитивним же результатом дискусії може бути формування колективної думки, підтвердження тих поглядів, які учасники мали до початку дискусії. Нульовим результат буває тоді, коли погляди більшості людей не змінилися. А негативний результат виникає тоді, коли погляди учасників змінилися на протилежні.

Існують такі форми організації дискусії, як «дерево рішень», ток-шоу, «мозковий штурм», дебати.

«Дерево рішень» – найпоширеніша форма дискусії, яка полягає в тому, що в ході обговорення проблеми учасники заповнюють таблицю, в якій зазначають переваги і недоліки проблеми (питання).

Головуючий ставить проблему на обговорення. Учасникам надається основна інформація, факти, дати, події тощо. Їх поділяють на групи по 4-6 осіб, кожна група має відзначити позитивні і негативні моменти у вирішенні проблеми і самостійно прийняти рішення, на що відводиться 10-15 хв. Потім представники кожної групи повідомляють про результати обговорення.

Ток-шоу – форма проведення дискусії у стилі телевізійної передачі, де є ведучий, основні дійові особи та глядачі. Важливо правильно розсадити уча-

21

сників: основні дійові особи – по центру, глядачі – навколо столу дійових осіб. Успішність такої дискусії залежить від ступеня підготовленості та компетентності дійових осіб, на роль яких запрошують фахівців, які вміють чітко, послідовно й логічно висловлюватися, орієнтуватися в ситуації, аргументувати свої положення. Окрім цього, дійові особи повинні мати різні, а то й протилежні точки зору на обговорювану проблему.

Ведучий ток-шоу оголошує тему, представляє основних дійових осіб, визначає послідовність і регламент їх виступів. Він повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялися від заданої теми. Першими виступають основні учасники (по 20 хв), після чого ведучий запрошує глядачів взяти участь в обговоренні: висловити свою точку зору чи поставити запитання дійовим особам. Наприкінці дискусії ведучий підводить підсумки, стисло аналізує висловлювання учасників, інколи дає поради на майбутнє.

«Мозковий штурм» – форма проведення дискусії шляхом висловлення за короткий період часу великої кількості нових ідей і варіантів вирішення складних завдань, які не під силу одній людині. Цим методом послуговуються для пошуку шляхів виходу з проблемних ситуацій. У процесі такої дискусії можна вислухати велику кількість пропозицій із вирішення певної проблеми і в кінцевому варіанті вибрати найоптимальніше рішення.

Під час обговорення учасники повинні працювати «як один мозок». Кожен учасник зосереджує свою увагу на пошуку нових підходів, а не на критиці висловлених іншими думок. Під час «мозкового штурму» немає ні керівника, ні підлеглих – є ведучий та учасники.

Процес «мозкового штурму» передбачає три стадії:

–генерація ідей (висловлюється якомога більше ідей або рішень проблеми; усі учасники мають право висувати пропозиції; кожна пропозиція фіксується на дошці, в зошитах; на цій стадії заборонені будь-які критичні зауваження та оцінки, дозволяється ставити запитання для уточнення ідеї);

–відбір кращої ідеї (з усіх запропонованих відбирають кращі ідеї; під час цього етапу не прийнято наголошувати на авторстві тієї чи іншої ідеї, вважають, що вони є результатом колективної творчості);

–аналіз висловлених ідей (учасники поділяються на дві групи – прибічників і противників, їх завданням є детально проаналізувати всі аргументи «за» і «проти» кожної ідеї).

Зверніть увагу!

Зметою ефективності роботи учасники мають дотримуватися певних правил: 1) слідкувати, щоб на розгляд виносилася лише одна проблема; 2) в обговоренні мають брати участь не більше ніж 12 осіб;

3) учасників треба розмістити по колу, щоб вони бачили один одного і були

рівноправними; 4) обмежити час обговорення до 30 хв (доведено, що дефіцит часу породжує

стрес і стимулює діяльність мозку).

У результативності «мозкового штурму» велику роль відводять лідерові. Від нього залежить моральна і психологічна атмосфера групи, уміння організувати

22

роботу так, щоб жодна пропозиція не була втрачена, щоб усі ідеї було обговорено, щоб висловлювання були не оцінними, а змістовними.

Усе це стимулює зацікавленість учасників «мозкового штурму» процесом пізнання, сприяє підвищенню активності людини, розвиткові її творчого потенціалу, сприяє встановленню високої моральної культури спілкування.

Дебати – популярна нині форма дискусії, завданням якої є переконати опонентів і слухачів у правильності поглядів. Ця форма найчастіше використовується ведучими сучасних політичних телета радіопрограм.

Дебати мають характер змагання, оскільки кожен промовець намагається заручитися підтримкою більшості учасників. Голова під час дебатів повинен стежити, щоб кожен промовець дотримувався регламенту, ефективно використав відведений йому час. Його завданням є також захистити доповідача від неправомірних атак опонентів.

На початку дебатів голова оголошує тему та доповідачів, знайомитть учасників із ходом проведення та регламентом. Далі по черзі надає слово доповідачам. У виступі доповідач повинен сформулювати та абгрунтувати власне бачення проблеми таким чином, щоб справити сильне враження на слухачів. Наступним етапом є обмін аргументами й запитаннями із залу. Тут дозволяється перебивати один одного, наводити контраргументи, виявляти неточності та слабкі місця у викладі опонента, щоб привернути на свій бік якомога більше людей. Третій етап дебатів найкоротший: кожному з доповідачів надається ще одна можливість висловитися, щоб остаточно переконати учасників у правильності своєї позиції.

Такі форми колективного обговорення дають змогу генерувати нові ідеї, збагачувати творчу діяльність організації.

Пароніми у професійному мовленні

Пароніми (від грец. para – біля, коло та onyma – ім’я) – це слова, близькі за звучанням і вимовою, але різні за значенням і написанням: кампанія – компанія, афект – ефект, негода – незгода, мимохідь – мимохіть. Саме ця близькість, незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засвоєнні і призводить до помилок.

За звуковим складом пароніми бувають: однокореневі – відрізняються лише суфіксами або префіксами: ефектний (вражаючий) – ефективний (з позитивними наслідками); вникати (намагатися зрозуміти суть чого-небудь) – уникати (прагнути бути осторонь чого-небудь); дефектний (зіпсований, з дефектом) – дефективний (ненормальний); різнокореневі – відрізняються одним-двома звуками: ефект (враження, результат, наслідок) – афект (емоційний стан); компанія (товариство) – кампанія (сукупність заходів).

Серед слів-паронімів, що відрізняються суфіксами, є багато прикметників. Вони служать важливим засобом уточнення інформації, наприклад: виборний (орган, посада, особа) – виборчий (округ, дільниця, комісія, бюлетень, голос, кампанія); інформаційний (агентство, бюро, служба, новини, канал,

23

технології) – інформативний (лекція, характер, функція); професійний (рівень, кваліфікація, майстерність) – професіональний (футболіст, виконання, диктор, розвідник); чисельний (склад, перевага, більшість) – численний (армія, група, виступи, факти, статті, праці, зразки).

За лексичним значенням пароніми бувають: синонімічні: привабливий – принадливий, барабанити – тарабанити, рипіти – скрипіти; антонімічні: прогрес – регрес, експорт – імпорт, густо – пусто, еміграція – імміграція; семантично близькі: ніготь – кіготь, м’язи – в’язи, цегельний – цегляний; семантично різні: орден – ордер, дипломат – дипломант, ефект – афект.

Відбувається змішування паронімів, які відрізняються наявністю чи відсутністю суфікса -ся, наприклад: вибачати (прощати чиюсь провину) – вибачатися (просити вибачення за свою провину); нервувати (хвилювати когось)

– нервуватися (хвилюватися самому).

Явище паронімії вимагає точного знання значень слів та адекватного їх вживання. Мовна практика свідчить, що за недостатньої уваги до лексичних значень такі слова часто не розрізняють і вживають довільно одне замість іншого, спотворюючи зміст висловленого.

Зверніть увагу!

Приклади паронімів, часто вживаних у професійній сфері:

покажчик // показник (покажчик – напис, стрілка, інша позначка, що вказує на напрям руху, розташування чого-небудь (залізничний, дорожній, руху); довідкова книжка чи список, доданий до книжки (алфавітний, бібліографічний; імен,

друкованих праць); контрольно-вимірювальний прилад (температури, глибини, швидкості); показник – доказ, ознака чого-небудь (виробничий, економічний, ви-

сокий, якості, успішності); дані про результати якоїсь роботи, якогось процесу

(спортивні; підприємства, установи; визначати));

дільниця // ділянка (дільниця – адміністративно-виробничий об’єкт або виробничий вузол на підприємстві, залізниці та ін. (виборча, міліцейська, зварюваль-

на, пакувальна, складальна, виробнича, шляхова); ділянка – окрема частина земе-

льної площі; частина поверхні, відрізок чого-небудь, що має протяжність (земе-

льна, присадибна, шкільна, дослідна; землі, поля); галузь, сфера якої-небудь діяльності (відповідальна, передова; керувати));

завдання // задача (завдання – наперед визначений обсяг робіт, якесь доручення (бойове, домашнє); задача – питання (переважно математичного характеру), яке розв’язується шляхом обчислень за визначеною умовою (математична,

фізична, логічна));

стержень // стрижень (стержень – деталь (предмет) подовженої, циліндричної форми, що є осьовою або опорною частиною механізму (довгий, гвинтопо-

дібний, загострений, сталевий); стрижень – основна частина чогось (ідейний, сюжетний, основний; політики, будівництва, механізації));

механізований // механічний (механізований – оснащений машинами та ме-

ханізмами, пов’язаний із застосуванням машин та механізмів (інструмент, бри-

гада, військова частина, дільниця, праця); механічний – пов’язаний з процесами та явищами, які вивчає механіка (енергія, система, рух, властивість); пов’язаний з дією механізмів, їх виготовленням, ремонтом (прилад, двигун, лічильник, цех, майстерня); який виконується несвідомо, автоматично (рух, запам’ятовування,

помилка)).

24

ЗАНЯТТЯ 12. МОВЛЕННЄВІ ТА СТИЛІСТИЧНІ ПРИНЦИПИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ

Вимоги до текстових матеріалів презентації

Успіх презентації залежить від багатьох чинників. Одними з найважливіших із них є вміння орієнтуватися в ситуації, будувати виступ відповідно до теми, мети, рівня підготовленості аудиторії, і, зокрема, вміння використовувати відповідні ситуації мовні засоби.

Презентацію проводить організатор (ведучий), який має в найдохідливішій формі розповісти про предмет презентації. До мови та стилю публічної презентації є кілька основних вимог:

Правильність, володіння нормами мови. Сленг, неправильні мовні звороти, неправильні наголоси у словах, неправильна вимова іншомовних слів та неологізмів неприпустимі в публічній мові, проте не варто і говорити «книжною мовою» – довгими фразами, складними зворотами.

Виразність, емоційність. Словесні образи мають значно більшу спонукальну силу, ніж просто правильна літературна мова, тому варто ключові слова та поняття замінювати образними висловами, наприклад, не «великий науковий та освітній центр», а «місто, де вісім вишів та десять науководослідних інститутів».

Ясність, здатність донести свою думку неспотвореною. Кожна людина розуміє висловлювання по-своєму. Для правильного сприйняття змісту необхідно відмовитися від натяків, висловлюватися чітко, повторювати важливі думки у різних формулюваннях, використовувати інтонацію, жести.

Стислість. Не варто змішувати різні теми, а за обраною наводити більше трьох основних думок. Стислість надає мові ваги й гідності, а багатослівність справляє враження невпевненості та виправдань.

Доцільність, відповідність мови і стилю ситуації. Під час виступу по-

трібно враховувати вік, стать, інтереси аудиторії. Наприклад, якщо аудиторія недостатньо підготовлена, слід говорити повільніше, використовувати запи- тання-відповідь як форму викладу, наводити багато прикладів, випадків із життя, указувати на конкретні результати, застосовувати сильні аргументи, посилатися на авторитетів, повторювати основні тези.

На підготовлену аудиторію справить враження мова більш емоційна. Чим вищий рівень володіння предметом презентації має аудиторія, тим важливіше значення має структура виступу: важливо почати з того, що нового дізнаються слухачі, максимально використовувати діалогічність, наводити суперечливі точки зору.

За темою презентації треба знати значно більше, ніж вимовляється вголос. «Резервні знання» додають доповідачу особливу упевненість й авторитетність.

25

Управління увагою аудиторії. Для підвищення уваги слухачів необхідне комплексне використання прийомів, спрямованих на візуальне (зорове), аудіальне (слухове) та кінестетичне (рухове) сприйняття. До таких прийомів належать:

Діалог – доповідач може ставити собі запитання і відповідати на них, а може ставити запитання й аудиторії, що спонукатиме її до міркування. Запитання мають бути досить простими, мати очевидні відповіді або прості «так» чи «ні». Якщо запитання до аудиторії «зависає в повітрі», немає необхідності довго чекати відповіді, – краще відповісти самому, ніби так і було задумано.

Дискусія – якщо увага аудиторії очевидно знизилася, варто спробувати спровокувати її до активних дій: вказати явно спірну думку, а потім, у процесі відповідей на заперечення із залу, пояснити свою позицію.

Звернення до окремих слухачів – можна запитати кого-небудь у залі:

«Ви, я бачу, не згодні», «А якої Ви думки із цього приводу?».

Авансування теми – прийом, коли доповідач зачіпає яку-небудь цікаву тему, але обіцяє повернутися до неї пізніше. Наприклад: «Безперечно, усіх нас цікавить, як досягти успіху у роботі. Ми обов’язково поговоримо про це, але трохи пізніше».

Акцентування – виділення окремих моментів у мові за допомогою пауз, інтонації, гучності, ввідних слів. Ввідними словами можуть бути: «А зараз – увага! – я скажу дуже важливу річ», «І ось що цікаво» тощо. Досвідчені ора-

тори вміло користуються паузами, щоб виділити важливу думку і підвищити увагу слухачів перед її викладом. Мову без акцентів нецікаво слухати, монотонність створює ефект перенасичення інформацією (а насправді засвоєння інформації у такому викладі знижується на 70-80 %) і породжує втому.

Несподіване відволікання від теми. Екскурс у непов’язаний із темою ви-

ступу предмет (приклад з історії, власного життя) підвищує увагу тим, що під час розповіді слухачі відпочивають, а після – намагаються відшукати зв’язок між сказаним і темою виступу. Доповідачу ж достатньо сказати що-небудь на зразок: «Щось ми відволіклися. Повернемося до нашої теми».

Фізичне залучення уваги. Суть прийому полягає в тому, що оратор привертає увагу до якогось предмета, через який може висловити свою думку.

Наприклад: «У мене в руках книга, в якій зібрані 142 поради, як досягти того, до чого ми прагнемо, і, напевно, мільйон інструкцій, як зробити це найоптимальнішим способом, – але я вам розкажу про абсолютно інший шлях».

Наближення до слухачів. Доповідач може спуститися в зал, проте не варто заходити надто далеко вглиб: це виглядатиме так, ніби він намагається контролювати слухачів.

Гумор. На початку виступу – поганий прийом. Найвдаліше місце для гумору – основний виклад. Під час виступу можна двічі-тричі пожартувати, щоб аудиторія відпочила й увага активізувалася. Але не треба коментувати свій жарт: якщо він гарний, зал сам посміється і зробить висновки, якщо поганий – коментар не допоможе.

26

Отже, мета презентації – не видати всю наявну інформацію, а лише зацікавити, привернути увагу, показати перспективи.

Зверніть увагу!

Як подолати неприємні ситуації під час презентації?

Під час презентації можуть виникнути неприємні ситуації – це блукаючі погляди слухачів, позіхання, репліки з місця, провокаційні запитання, демонстративний вихід із залу. До деяких із них можна і слід підготуватися заздалегідь.

Наприклад, доповідач обмовився. На дрібні обмовки слухачі не звертають уваги. Якщо ж обмовка смислова, потрібно не збентежитися, а сказати: «Даруй-

те, я обмовився. Звичайно ж, йдеться про...». Якщо щось із наміченого доповідач забув сказати, слід додати: «І ще дещо, про що я вам не сказав раніше...»; «Давайте на хвилинку повернемося до...». Аудиторія, навіть найбільш інтелектуальна, не зможе опиратися спокусі відвернутися на сторонній подразник.

Слухачі розмовляють між собою, не слухають доповідача. У цій ситуації можна підійти ближче, перепитати: «Ви згодні?», «У Вас є запитання?».

Слухачі виходять з аудиторії. Причини можуть бути різні, і не варто реагувати негативно, а попросити їх не заважати іншим – звичайно, у доброзичливій формі.

Із місця лунають репліки незгоди. Доповідачу потрібно сказати, що він зрозумів точку зору, але у нього інша, й аргументи на її користь він наведе пізніше. На провокаційні репліки у жодному випадку не слід вступати в полеміку, навіть ввічливу. Якщо їх неможливо ігнорувати, варто скористатися такими порадами:

1)намагатися перетворити це на жарт, наприклад: «Так, тут нічого додати»;

2)використати прийом відкладеної відповіді: «Я зрозумів. Але ми зараз не можемо на цьому зупинитися. Трохи пізніше, якщо не заперечуєте»; наприкінці виступу нагадати: «Тут було запитання. Треба відповісти на нього?» (зазвичай такого бажання вже ніхто не виявляє);

3)якщо репліка негативна, але не образлива, можна визнати: «Так, у тому, що Ви сказали, є проблема, але зараз ми її не вирішимо. Може, поговоримо окремо пізніше?»;

4)якщо репліка груба, попросити повторити її голосніше й повільніше, – як правило, вдруге при загальній увазі повторити людина не насмілюється.

Презентація обраної спеціальності

Для кращого розуміння специфіки майбутньої професії варто спробувати підготувати презентацію обраної спеціальності, яка повинна давати відповіді на такі важливі запитання:

Чим привабила Вас обрана спеціальність?

Яке суспільне значення має Ваша майбутня професія?

Чи затребувана Ваша майбутня професія на сучасному ринку праці? Наскільки Ви, враховуючи рівень отриманих знань, готові до професійної

діяльності?

Презентація повинна мати таку структуру:

• встановлення контакту з аудиторією (повинно бути коротким, захопливим, оригінальним);

27

•вступ (займає 5-10 % часу від усієї презентації; завданням вступу є пояснення мети та ходу презентації, огляд основних етапів);

•основна частина (становить 70-85 % презентації; її завдання – детальна характеристика предмета презентації, наведення переваг, спонукання аудиторії до прийняття рішень);

•резюме (підсумовує сказане);

•висновок (вихід із контакту, завершення спілкування; має бути виразним, коротким та оптимістичним).

Як же готувати виступ на презентацію?

Дослідники з питань етики та психології ділового спілкування виділяють такі компоненти в структурі виступу:

– приємні фрази для встановлення контакту, привернення уваги;

– розповідь про власний досвід, пов’язаний із предметом презентації;

– з’ясування за допомогою запитань, наскільки аудиторія знайома з предметом презентації;

– пояснення, чому саме цих людей запрошено;

– накреслення ходу проведення презентації і чітке визначення часу;

– визначення проблеми;

– з’ясування за допомогою запитань, як аудиторія зрозуміла сказане;

– використання аудіовізуальних та інших допоміжних засобів;

– формулювання пропозиції присутнім;

– показ того, що саме може втратити кожен із присутніх, якщо не підтримає запропоновану ідею;

– вручення буклетів, проспектів та маленьких сувенірів;

– з’ясування, чи мають присутні якісь запитання і відповіді на запитання;

– подяка присутнім за те, що вони надали можливість представити їм нову ідею, а також сподівання на подальше спілкування і взаємодію.

Особливу увагу слід надати вступу і висновку, адже початок і закінчення

–це те, що запам’ятовується краще за все і має найбільший спонукальний потенціал. Ці частини виступу повинні бути максимально ясними, інформативними, емоційно забарвленими.

На початок покладається відповідальність за привернення уваги аудиторії

івстановлення контакту з нею. Найкращий початок виступу – інтрига. Варіанти початку можуть бути такими:

1.Прив’язка до часу, події, місця: «Ми зібралися сьогодні в аудиторії, де місяць тому...»; «Сьогодні в ранкових новинах повідомили, що...».

2.Звернення до життєвих інтересів слухачів. Їх можна передбачити,

знаючи склад аудиторії. Основними з них будуть життя, соціальна захищеність, гроші, здоров’я.

3.Парадокс: «Одна велика людина сказала, що... Чи правильно це?».

4.Інтрига, конфлікт: «Причиною скількох же конфліктів і переживань є...?! Ви не замислювалися над цим?».

28

5.Демонстрація якого-небудь предмета: «У мене в руках книга: гарна обкладинка, якісний папір, приємно взяти в руки, і в ній – ні слова правди».

6.Посилання на загальнодоступне джерело інформації: «Сьогодні у

«Вістях» написали, що...»; «Випадково почув по радіо, що...».

Невдалі варіанти початку: вибачатися, посилатися на те, що ви не оратор, намагатися жартувати (гумор справляє враження, але не на початку виступу).

Початок основної (інформаційної) частини важливо зробити рекламним, несподіваним, помітним, дещо «провокаційним», таким, що запам’ятовується, – сценарій, режисура і виконання тут повинні бути на найвищому рівні: презентація ефективна, коли вона захоплює аудиторію із самого початку й утримує її увагу до самого кінця.

У викладі основної частини важливим є наведення аргументів. Переконливо діє на слухачів зважене аргументування «за» і «проти», наприклад:

«Дійсно, вважається, що..., але є свідчення і на користь протилежної точки зору». Аргументація у вигляді відповіді на можливі заперечення краще запам’ятовується і дає більш стійку переконаність, наприклад: «Ви можете мені заперечити, що... Але моя думка підкріплена...».

На багато порядків підвищує переконливість мови використання наочних матеріалів. Ними можуть бути: прес-релізи, листівки, буклети, сувенірна реклама (календарі, ручки тощо), відеоматеріал (відеозаписи, слайди).

Крім ілюстративного матеріалу, можна використовувати ігрові елементи, які пожвавлюють атмосферу, фокусують увагу слухачів на презентованому матеріалі. Виступ під час презентації має бути живим, емоційним, доступним. Тривалі й одноманітні виступи втомлюють слухачів. Слід пам’ятати, що чим більше слухач почує, тим менше запам’ятає; чим менше почує – тим більше запам’ятає.

Зверніть увагу!

Цілком доречним буде використання риторичних фігур – особливих прийомів мови, що підвищують її переконливість, виразність, барвистість і силу дії. Найбільш поширеними з них є:

1.Риторичне запитання – запитання, яке задається оратором для посилювання ефекту сказаного і не вимагає відповіді, наприклад: «Чи важлива професія еколога у сучасному світі?!».

2.Однаковий початок фраз: «Інженер-будівельник – це фахівець у галузі сучасних будівельних технологій. Інженер-будівельник – це виконавець надскладних технічних завдань. Інженер-будівельник – це творець комфортних й естетично вишуканих будівель».

3.Посилення емоційного навантаження фраз за висхідною градацією:

«Ми не здогадуємося, не знаємо, нам і в голову не приходить, що...».

4.Явне перебільшення: «Не народилася ще у світі така людина, яка...»; «Мільйон разів я давав собі обіцянку зробити це, але...».

5.Зіставлення – усередині однієї й тієї ж фрази одне протиставляється іншо-

му: «Професій з часом все більшає, й обрати одну стає дедалі важче».

29

Тавтологія та русизми у мовленні

Тавтологія (грец. tauto – те саме) – спеціальне або випадкове повторення спільнокореневих або близьких за значенням слів.

Словосполучення сам особисто, прейскурант цін, внутрішній інтер’єр, вільна вакансія, власна (моя) автобіографія, у вересні місяці є тавтологічни-

ми, де одне зі слів – зайве, оскільки дублює інше. Тому правильно вживати

сам або особисто, прейскурант (слово ціна зайве, оскільки прейскурант – це перелік цін), інтер’єр (це внутрішня обстановка), вакансія або вільна посада,

автобіографія або моя біографія, у вересні. Тавтологічним є також нагро-

мадження родового відмінка іменників, особливо якщо це збіг закінчення на кшталт запобігання зникнення; здійснення планування. Також варто уникати збігу спільнокореневих слів: внести внесок (треба зробити внесок), забезпечувати безпеку (треба зробити безпечним або гарантувати безпеку).

Тавтологія свідчить про недостатню логічну і мовну грамотність мовця, який неусвідомлено вдається до небажаних повторів.

Русизми (росіянізми) – слова або мовні звороти, запозичені з російської мови або побудовані за зразком російських слів і виразів.

Русизми в є наслідком багатовікового засилля російської мови в Україні. Вони проникли в мову мільйонів українців, засмітили її та перетворили на суржик. Нині поширене вживання русизмів двох основних типів. Перше викликане шкідливою звичкою, мовним безкультур’ям, небажанням стежити за своєю мовою, наприклад: добре утро, здрастє замість доброго ранку, доброго здоров’я.

Є русизми, які виникли внаслідок неуважності, незнання. Найчастіше вони є російськими кальками (від фр. сalque «копія»), наприклад: бувший пре-

зидент, прошлий рік, прийняв участь, прийняти міри. А правильно слід вживати колишній президент, минулий рік, взяв участь, вжити заходів.

До русизмів належать: 1) окремі російські слова (найчастіше з українізо-

ваною вимовою): тормозити замість гальмувати, самольот замість літак; 2)

зросійщене значення співзвучного українського слова: на протязі замість упродовж (протягом), неділя в значенні тиждень; 3) скальковані російські словотворчі моделі: співпадати замість збігатися, самий розумний замість

найрозумніший; 4) скальковані російські вирази: кидатися в очі замість впа-

дати в око, залізна дорога замість залізниця.

Вживання русизмів породжує мішанину мов – суржик. Вони особливо характерні для російськомовних громадян, які говорять українською, але погано її опанували.

У написанні наукових, публіцистичних творів, документів потрібно уникати русизмів і тавтології, оскільки це знижує літературну вартість та красу мови, засвідчує низьку освіченість та мовну культуру їх авторів.

30