1488

видаток, виразник. Так само наголошується і префікс по- у словах: позначка,

похибка, посмішка, посвідка, поділка, позов, подруга, але: поземка, показник (у множині показники), покупка, поставка, покришка (у колесі).

6.У складних іменниках наголошується, як правило, сполучна голосна:

руко́пис, гуртожитоќ , машино́пис, життє́пис, літопис́ , правопис (але правописний), різновид (і різновид), але: листопа́д, пішохі́д, сміттєпрові́д.

7.Серед прикметників можна виділити двоскладові, які мають наголос на закінченні: нови́й, швидки́й, близьки́й, легки́й, низьки́й, але: давній́ , тихий́ . У

трискладових словах трапляється подвійний наголос: весня́ний – весняни́й, зимовий́ – зимовий́, гу́мовий – гумовий́ . Багатоскладові прикметники, утворені від іменників іншомовного походження, мають наголос переважно на тому складі, що й іменник: га́з – га́зовий, на́фта – на́фтовий, гі́пс – гі́псовий, але: цеге́льний, курсовий́, цехови́й, формови́й.

8.Числівники другого десятка наголошуються на складі -на-: оди-

надцять́ , чотирнадцять́ ; а назви десятків – на -сят: п’ятдеся́т, вісімдеся́т.

Відмінкові форми числівників мають наголос на останньому складі: п’яти́,

десяти́, двадцяти,́сімдесяти́, шістьо́х, дванадцятьох́, вісімнадцятьох́, три-

дцятьох́, вісімдесятьох́. Назви другого десятка з коротким закінченням зберігають наголос на складі -на-: одина́дцяти, дев’ятна́дцяти.

9.Відмінкові форми займенників мають наголос на закінченні: мене́, те- бе́, собі́, того́, тому́. Коли ж перед займенником вживається прийменник, то наголос переміщується на основу: про ме́не, за те́бе, для цьо́го, у тому́.

10.В особових формах дієслова бу́ти наголос на першому складі у теперішньому часі: бу́ду, бу́деш, бу́дуть, бу́де; на останньому – у минулому часі: була,́було́, були.́Правильним є наголошення кінцевого складу в дієсловах типу везти́, нести́, вести́, плести,́брести́(занести́, віднести́).

Іншомовні слова наголошуються так, як у тій мові, з якої вони взяті:

1.Власні назви мають такі наголоси: французькі – на останньому складі (Бальзак, Дюма́, Гюго,́Пасте́р), польські – на передостанньому (Міцкевич,

Словацький), англійські – на першому (Байрон, Гамлет, Діккенс, Дарвін,

Нельсон). Окремі прізвища змінили наголос: Шекспір, Рентген, Ньютон.

2.Слова з кінцевим -атія мають наголос на -а-: бюрократія, аристок-

ратія, демократія, партократія.

3.У словах із компонентом -лог наголос на цьому складі: каталог, некро-

лог, монолог, діалог, полілог.

4.У словах з коренем -метр наголос у назвах мір на останньому складі:

міліметр, сантиметр, дециметр, кілометр; у назвах вимірювальних при-

ладів – на передостанньому: барометр, спідометр (але амперметр). Помилки у наголошуванні часто виникають під впливом російської мови,

уякій однокореневі слова мають інший наголос, ніж в українській мові: рос.

разница – укр. різниця, показ – показ, перепись – перепис, прирост – приріст, приятель – приятель, середина – середина.

11

Деякі слова мають подвійний (дублетний) наголос: алфавіт, доглядач, завжди, помилка. У ряді слів дублетний наголос вказує на різні значення: броня (документ про закріплення чогось за кимось) – броня (захисна обшив-

ка); вигода (користь; мати вигоду) – вигода (зручність; квартира з усіма ви-

годами); прошу (звертаюсь із проханням) – прошу (запрошую); типовий (ха-

рактерний; типові риси) – типовий (зразковий; типовий проект); шляхом (дорогою) – шляхом (за допомогою; діючи шляхом експерименту).

Дотримання норм літературного наголосу – одна з рис культури мовлення. Важливо запам’ятовувати слова, в яких особливо часто спостерігається відхилення від норми наголошування.

Зверніть увагу!

ЗАНЯТТЯ 10. ФОРМИ КОЛЕКТИВНОГО ОБГОВОРЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПРОБЛЕМ

Мистецтво перемовин

Перемовини – це організаційна форма встановлення та юридичної фіксації виробничо-економічних зв’язків між зацікавленими в спільній діяльності організаціями. Перемовини призначені для того, щоб на основі взаємного обміну думками з’ясувати позиції сторін чи підписати угоду.

12

Перемовини відіграють велике значення в розвитку ділових стосунків. Від того, як вони будуть організовані і проведені, залежить результат – поступ чи занепад проекту і, відповідно, фінансовий злет чи крах. Перемовини є складовою управлінської діяльності і сприяють налагодженню корпоративних зв’язків.

Види перемовин:

–за кількістю учасників: двосторонні, багатосторонні;

–за повторюваністю: разові, постійні;

–за характером: офіційні (спрямовані на підписання угоди, протоколювання ходу перемовин), неофіційні (без підписання документів).

Перемовини треба вести, дотримуючись етичних, моральних норм. Чесність, справедливість і рівноправність – основа успіху перемовин.

Рекомендації щодо ведення перемовин:

1.Усвідомити необхідність і важливість перемовин.

2.Упевнено досягати поставленої мети, аргументувати свої позиції, але не бути впертим і глухим до думки партнера.

3.Гідно представляти свої інтереси, ясно і чітко передавати інформацію, дотримуватися при цьому ввічливості і толерантності.

4.Намагатися досягнути таких ухвал, які відповідали б інтересам обох сторін. Якщо є труднощі, варто обдумати позитивні і негативні сторони пропозиції партнера, проаналізувати співвідношення інтересів.

5.Контролювати свою мову, говорити не голосно і не тихо, не швидко.

6.Свою незгоду з іншою думкою висловлювати конструктивно й аргументовано, не принижувати гідності партнера.

Перемовини проводять у три етапи: підготовка до перемовин; безпосереднє ведення перемовин; аналіз результатів і підсумки перемовин.

На етапі підготовки потрібно опрацювати три аспекти проведення перемовин: змістовний, організаційний і тактичний. Змістовний аспект передбачає: ретельний аналіз наявної ситуації; підбір необхідної інформації щодо теми перемовин, її детальну систематизацію; збір інформації про установу, запрошену на перемовини, передбачення її позиції; прогнозування найімовірніших варіантів досягнення згоди. Організаційний аспект означає розв’язання питань «Хто? Де? Коли?» і передбачає визначення місця, дати і часу проведення перемовин, підбір команди з точним розподілом функцій та ролей, які виконує кожний її член на перемовинах. Тактичний аспект має на меті розробку способів, прийомів і методів ведення перемовин, зацікавлення співрозмовників, переконання їх і схилення до підписання угоди. Останнім завершальним кроком під час підготовки до перемовин можна вважати конкретизацію дій членів команди на поведінковому рівні.

Опрацювання трьох зазначених аспектів передбачає такий рівень інтелектуальних здібностей та професійних знань, який вимагає групової роботи.

Техніка ведення перемовин передбачає три основні фази, для яких важливо правильно розрахувати час, щоб перемовини не були обтяжливими, не втомлювали учасників.

13

Перша фаза – уточнення позицій учасників (10 % часу). Необхідно створити атмосферу взаємної довіри, зняти психологічні бар’єри (страх, тривогу, розходження цілей, характер вимог та прохань). Один зі способів зняття бар’єру – вибір нейтральної теми для вступної бесіди.

Друга фаза – пошук альтернатив розв’язання завдань (60 % часу). Ос-

новне завдання – зменшити розбіжності, адже це фаза відкриттів, пошуків. Від учасників вимагається артистизм, уміння володіти своєю поведінкою та емоційним станом. До явних показників завершення обговорення належать: досягнення мети або межі; припинення поступок; зменшення розбіжностей; зниження темпу; постановка практичних запитань.

Третя фаза – досягнення домовленості або укладання угоди (30 % часу).

Передбачає вибір з усього переліку можливих варіантів найбільш сприятливого для обох сторін, а тому на закінчення потрібно ще раз переконатися, що немає недомовок, а саме: підкреслити взаємні вигоди перемовин; уточнити питання, за якими не дійшли згоди; поцікавитися, чи задоволені процедурою перемовин партнери; щиро подякувати іншій стороні за участь.

Після проведення перемовин доцільно їх проаналізувати за участю всієї команди. Варто обговорити такі питання:

•що сприяло успіхові перемовин;

•які труднощі виникали, як вони долалися;

•що не було враховано під час підготовки до перемовин і з яких причин;

•які несподіванки виникали в ході проведення перемовин;

•якою була поведінка партнера на перемовинах;

•які принципи ведення перемовин можна використовувати надалі.

Зверніть увагу!

На сучасному етапі практикою напрацьовано принципи, умови та стратегії, дотримання яких сприяє результативності перемовного процесу.

Виділяють такі стратегічні підходи до проведення перемовин:

Жорсткий підхід – обидві сторони, зайнявши протилежні позиції, вперто відстоюють їх і роблять невеликі поступки, необхідні для продовження перемовин.

М’який підхід – кожна сторона вважає іншу сторону дружньою, робить пропозиції, довіряє іншій стороні, поступається для уникнення конфронтації. За такого підходу сторони можуть дійти до незрозумілих і нерозумних угод.

Принциповий підхід – альтернативний до наведених вище. Він орієнтований на ефективне досягнення результату.

Про кожен метод можна зробити досить правильний висновок за допомогою трьох критеріїв: 1) перемовини повинні призвести до угоди, яка максимально задовольняла б інтереси сторін, регулювала суперечності, була довгостроковою; 2) перемовини мають бути ефективними, без втрат, якими супроводжуються угоди, пов’язані із проханням не поступатися своїми позиціями; 3) стосунки між сторонами повинні поліпшитися чи, щонайменше, не зіпсуватися.

Найбільше поданим критеріям відповідає принциповий підхід.

14

Збори як форма прийняття колективного рішення

Збори – це форма колективного обговорення назрілих проблем, яка організовується з метою спільного осмислення певного питання, що хвилює громадськість. На обговорення збираються люди, яких об’єднує якийсь інтерес,

тому розрізняють, наприклад, збори акціонерів, виборців, мешканців будинку, мікрорайону, студентів групи, курсу, партійні збори тощо.

Збори готують заздалегідь, і чим ретельніше, тим більшим буде ефект від їх проведення. Підготовкою зборів займається робоча група.

За складом учасників збори бувають відкриті (зібрання учасників організації із запрошенням сторонніх осіб), закриті (збори лише членів колекти-

ву). За тематикою обговорюваних питань збори поділяють на звичайні (на них розглядають виробничі, професійні питання) та урочисті (їх скликають з нагоди відзначення певних урочистостей чи історичних дат).

Збори складаються з таких етапів: підготовка зборів; висвітлення проблеми та її обґрунтування; обговорення проблеми; ухвалення рішення.

На першому етапі потрібно чітко визначити проблему для розгляду і список працівників, які братимуть участь в обговоренні. Доповідачем призначають найбільш кваліфіковану та авторитетну людину. Її завданням є глибоко проаналізувати проблему і підготувати відповідний матеріал для викладення на зборах, підкріпити його чіткими й перевіреними аргументами. Доповідач має зважати на обставини і середовище, в якому виступатиме.

На зборах обирають президію, визначають регламент виступу із доповіддю, а також доповнень та обговорення. Для доповіді рекомендують такий регламент: вступ – 10-12 % часу, висновки – 5 %, основна частина – решта часу.

Після доповіді проводять її обговорення. Бажано, щоб виступаючі готувалися заздалегідь, тоді обговорення буде більш предметним. В обговоренні можуть брати участь усі бажаючі (але їх кількість і регламент виступу встановлюють учасники зборів). Обговорення можна припинити тоді, коли немає пропозицій з обговорюваної проблеми.

Для ухвалення рішення президія чи голова зборів виносить на обговорення проект рішення, який готують заздалегідь, а під час обговорення доповнюють конструктивними пропозиціями учасників. Потім проект виносять на голосування. Рішення має бути чітко оформленим, конкретним, із вказанням виконавців і терміну виконання.

Потрібно контролювати, як виконується прийняте рішення, та інформувати про це учасників зборів.

15

Зверніть увагу!

У доповіді краще висвітлювати одну тему, яку можна поділити на кілька підпунктів. Інформацію треба оцінювати в кількох напрямках: чи відповідає вона поставленій меті, чи логічна й переконлива, чи цікава, чи зрозуміла присутнім, чи відповідає загальноприйнятим етичним нормам. Одна з найважливіших умов успіху – здатність постійно дбати про слухачів і вміння поставити себе на їхнє місце.

Під час виголошення доповіді та її обговорення не радять:

–уживати надто довгі речення, бо їх важко зрозуміти;

–переобтяжувати мову словами іншомовного походження;

–зловживати деякими подробицями.

Труднощі вибору синоніма у спілкуванні

Синоніми (від грец. synonymos – однойменний) – це слова, що звучать по-різному, але близькі за значенням. Наприклад: проживати – мешкати;

властивий – притаманний; індустріальний – промисловий; наріччя – діалект; ощадливий – економний; поважати – шанувати; преміювати – нагороджувати; старанно – пильно, дбайливо, ретельно, акуратно; акцент – наголос.

Синоніми відрізняються відтінками значення, стилістичним забарвленням, можливістю поєднання з різними словами або можуть бути тотожні за значенням. У зв’язку з цим їх можна поділити на такі групи: лексичні, що відрізняються смисловими відтінками: стислий – короткий, лаконічний; де-

фект – недолік, вада; відомий – видатний, славетний, знаменитий; здобуток – досягнення, завоювання; стилістичні, що відрізняються емоційноекспресивним забарвленням: говорити – мовити, промовляти, ректи, верзти, балакати, базікати, теревенити; іти – ступати, простувати, прямувати, шкандибати, плентатися; абсолютні, які не мають відмінностей у значенні: процент – відсоток; екземпляр – примірник; азбука – алфавіт, абетка; правознавство – юриспруденція; аплодисменти – оплески; століття – сторіччя; майдан – площа; індустрія – промисловість.

Абсолютних синонімів (або лексичних дублетів) у мові небагато, і належать вони здебільшого до стилістично нейтральної лексики. Серед таких слів-дублетів є чимало українських відповідників до запозичених слів, часто термінологічних понять, наприклад: симптом – ознака, прерогатива – пере-

вага, інвестор – вкладник, апеляція – звертання, баланс – рівновага та ін.

Однією з важливих функцій синонімів є урізноманітнення викладу, уникнення монотонності, повторів. Спираючись на певний значеннєвий нюанс слова, можна виділити, підсилити, уточнити, оцінити, а отже, висловити думку якнайдоречніше. Синоніми об’єднуються в синонімічний ряд, у якому виділяється стрижневе, опорне слово, що виражає найзагальніше значення та є стилістично нейтральним, – домінанта. Домінанта об’єднує навколо себе інші стилістично забарвлені синоніми, наприклад: ходити – крокувати (уро-

чисто), марширувати (в шерензі), поспішати (швидко), плентатися (повіль-

16

но); авторитет – повага, пошана, престиж, вага, репутація; енергійний – активний, наполегливий, рішучий, діяльний.

До складу синонімічних рядів можуть входити й словосполучення: сумні-

ватися – брати під сумнів, пообіцяти – дати обіцянку, помилитися – зробити помилку, допомогти – надати допомогу, записувати – вести записи.

Отже, багато слів з одного синонімічного ряду мають певні значеннєві відтінки, які необхідно врахувати, щоб висловитися точно, уникнути неоднозначного тлумачення висловлювання або зберегти нейтральний тон.

Деякі слова в синонімічні відношення не вступають. Такими є власні назви, назви жителів певної місцевості, переважна більшість термінів.

Зверніть увагу!

Приклади поширених у професійному мовленні синонімів:

замісник, заступник (замісник – посадовець, який тимчасово заміщає керівника; заступник – офіційна посада, друга особа після керівника);

положення, становище, стан (положення – розташування у просторі (гори-

зонтальне, вертикальне), зведення законів, правил (Положення про вибори); становище – події, обставини, ситуації (міжнародне, офіційне, знайти вихід із певного становища); стан – сукупність певних явищ, процесів (стан рідини, стан здоров’я, стан економіки, стан справ));

наступний, подальший (наступний – вживається з конкретними поняттями (зупинка, тиждень); подальший – вживається на позначення абстрактних понять

(життя, доля));

суспільний, громадський (суспільний – стосується суспільства (клас, лад, сис-

тема, становище, виробництво); громадський – стосується громади чи окремого колективу (обов’язок, діяч, робота, організація));

об’єм, обсяг (об’єм – величина чого-небудь, вимірювана в кубічних одиницях (об’єм куба, одиниця об’єму); обсяг –кількісне вираження чого-небудь з погляду його значення, важливості (обсяг матеріалу, обсяг знань));

квиток, білет (квиток – документ, який засвідчує належність до якоїсь орга-

нізації (студентський квиток, військовий квиток); куплена картка, яка дає право на проїзд, відвідування театру, музею (залізничний квиток, вхідний квиток, театральний квиток); білет – цінні папери (лотерейний білет, банківський білет); ка-

ртка для тих, хто складає іспити (екзаменаційний білет)).

ЗАНЯТТЯ 11. ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ЗІБРАНЬ

Нарада, її види, етапи підготовки та проведення

Нарада – один із найефективніших способів обговорення важливих питань і прийняття рішень в усіх сферах виробничого, громадського й політичного життя, ефективний метод управління колективом. Вона дає змогу аналізувати важливі питання і висловлювати свої думки і пропозиції, приймати найоптимальніші рішення.

17

Перевагою нарад є те, що тут, як правило, присутні майже всі виконавці рішень. Крім того, протягом порівняно короткого часу колектив може висунути більшу кількість ідей, ніж окремий працівник. Дослідження свідчать, що приблизно 90 % ідей виникає у процесі колективного обміну думками.

Керівники і спеціалісти витрачають на наради 20-30 % робочого часу. Наради не завжди забезпечують очікуваний ефект, що спричинене неправильною технологією їх організації та проведення. Недоліками нарад є часте їх скликання, незадовільна підготовка, залучення до участі багатьох осіб, необгрунтована тривалість основної доповіді і дебатів, що призводить до їх затягування. Прийняті на нарадах рішення часто бувають незадовільно оформленими, а їх виконання погано контролюється, що знижує їх ефективність, породжує необхідність повторних засідань.

Оптимальна кількість учасників наради – 10-12 осіб. Нараду проводить голова – керівник установи, підрозділу або відповідальна за певний напрям роботи особа. Керівник наради повинен мати організаторський хист, уміти зосереджувати увагу на головному, стежити за перебігом, добирати слушні запитання, систематизувати різні погляди, робити правильні висновки.

Види ділових нарад:

1. За метою і завданням:

–навчальна, мета якої – дати учасникам необхідні знання і підвищити їхню кваліфікацію;

–інструктивна (інформаційна) – збирається для передачі учасникам вказівок і розпоряджень, роз’яснення їх і деталізації конкретних методів і строків виконання завдань;

–роз’яснювальна, в ході якої керівник прагне переконати працівників у правильності, доцільності та своєчасності його стратегій і дій;

–проблемна, яка проводиться у невеликому колі висококваліфікованих фахівців для розробки шляхів і методів розв’язання назрілих проблем;

–координаційна – має на меті координацію роботи підрозділів, зацікавлених у вирішенні спільних проблем;

–диспетчерська (оперативна) – передбачає отримання інформації про фактичний стан справ, її аналіз і прийняття рішення, проводиться у точно визначений час і день, відносно нетривала (20-30 хв).

2. За способом проведення:

–диктаторська – керівник ознайомлює присутніх зі своїми розпорядженнями, власними поглядами, інколи дозволяє учасникам наради ставити запитання; обмін думками відсутній;

–автократична – різновид диктаторської; бере участь небагато працівників, яким керівник ставить запитання та вислуховує відповіді, що не передбачають суперечки з керівником;

–сегрегативна – керівник або працівник за його дорученням виголошує доповідь, потім відбуваються дебати, в яких бере участь кілька учасників за вибором голови; є псевдодискусійною (виступи підготовлені заздалегідь);

18

–дискусійна – демократичний спосіб розв’язання проблем; передбачає вільний обмін думками, відкрите обговорення, загальне голосування;

–вільна – проводиться спонтанно, без чітко визначеного порядку денного, а інколи й без голови; метою є обмін думками, прийняття рішення необов’язкове.

3. За ступенем підготовленості:

–запланована – проводиться за встановленою періодичністю, наприклад, щопонеділка, зі сталим складом учасників;

–позапланова – проводиться у разі виникнення непередбачуваних ситуацій у роботі.

В організації ділової наради можна виділити три етапи: підготовка наради, проведення і підсумовування.

Ефективність наради залежить від підготовки. На цьому етапі слід визначити порядок денний (сформулювати питання, продумати їх послідовність, час на обговорення кожного питання), хто головуватиме (керівник чи його заступник), дату, час і місце проведення наради, склад присутніх, а також відповідальних за підготовку доповідей осіб. У виборі учасників потрібно врахувати компетентність, посадові обов’язки, а також комунікабельність, вміння вести дискусію, приймати рішення. Не рекомендується проводити наради перед початком робочого дня. Найкращий час – із 9 до 12 або із 16 до 18 години.

Визначаючи доповідача, враховують значення обговорюваної проблеми (іноді доцільно, щоб із доповіддю виступав керівник). Доповідь має бути грунтовною, насиченою необхідними фактами, логічно побудованою. Якщо доповідь охоплює значний матеріал, варто розіслати її текст учасникам до наради, що дасть змогу більш контруктивно обговорювати питання. Одночасно з доповіддю готують проект рішення, що має бути конкретним, чітким.

Підготовка наради полягає й у забезпеченні організованості заходу. Запрошення на нараду повинно містити тему наради (порядок денний), дату, час проведення, місце (точна адреса, поверх, за потреби – номер кімнати).

Необхідно підготувати також приміщення для проведення наради, подбати про те, щоб у ньому було достатньо стільців і столів, у разі потреби – дошка, крейда, наочне приладдя, мікрофон; щоб учасникам вчасно роздали друковані матеріали; щоб засіданню не заважали телефонні дзвінки та випадкові відвідувачі. Якщо передбачається перерва на каву, потрібно заздалегідь призначити людину, котра її готуватиме.

Нарада починається з відкриття. Керівник виголошує вступне слово, з’ясовує склад учасників, знайомить їх із порядком денним та регламентом. Далі надає слово для доповіді, запитань та відповідей, обговорення.

Для керівника важливо впевнено керувати перебігом наради: надавати учасникам можливість висловитися, заохочуючи їх до розмови; подружньому ставитися до всіх, нікого не виділяти з-поміж інших і нікого не обділяти увагою, бути тактовним і витриманим.

19

За кожним пунктом порядку денного після відповідей на запитання та обговорення доповіді підводять підсумки. Для прийняття ефективного рішення керівник узагальнює думки учасників, їх пропозиції та доповнює ними заздалегідь підготовлений проект. Рішення потрібно оголосити чітко, акцентуючи увагу на конкретних діях, строках та виконавцях.

Результати наради необхідно зафіксувати в протоколі та розіслати його всім особам, які повинні бути проінформовані.

Нарада – це важлива форма ділового спілкування, ефективність якої досягається за умови, коли її учасники дотримуються етичних, моральних норм, правил спілкування. У протилежному випадку нарада перетворюється на колективне марнування часу.

Зверніть увагу!

Етичними підходами до забезпечення ефективності наради є:

•результат обговорення на нараді залежить від моральної та психологічної атмосфери, яку на ній створено;

•моральні та психологічні якості керівника як головуючого на нараді безпосередньо впливають на поведінку присутніх і їхню участь в обговоренні;

•учасники наради за професійними якостями та досвідом роботи мають бути спроможними розв’язати поставлену проблему, а поставлена проблема має відповідати інтелектуальному та професійному рівню її учасників;

•усі висловлені думки мають бути ретельно проаналізовані та враховані;

•обговорення має бути вільним, щоб думки проголошувалися невимушено, без тиску з боку керівника;

•рішення, яке прийнято колегіально, але, як з’ясувалося потім, є помилковим, коригується шляхом нового колективного розгляду без пошуку винного за невдало винесену пропозицію.

Дискусія

Дискусія – форма колективного обговорення, мета якої – виявити істину через зіставлення різних поглядів в обговоренні актуального, але спірного питання, позитивне розв’язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити. Дискусія – не суперечка, не з’ясування стосунків, тут не може бути переможців і переможених. Обговорення спірного питання має бути об’єктивним, доброзичливим, учасники повинні з повагою ставитися до думок один одного.

Організація дискусії має такі етапи: підготовчий, основний, заключний. Підготовчий етап передбачає такі завдання: сформулювати тему дискусії; визначити основні питання, які обговорюватимуться; підібрати матеріал з

проблеми; визначити місце та час проведення дискусії.

На другому етапі – основному – обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Учасники мають виявляти готовність викласти свою позицію, не перебивати своїх опонентів. Під час дискусії висловлюються думки часто протилежні, тому важливо добирати сильні, переконливі аргументи,

20