7.Декоративно-ужиткове мистецтво Київської Русі

Декоративно-прикладне мистецтво було найпоширенішим видом мистецтва Київської Русі. Воно охоплювало всі верстви населення і тому увібрало в себе і місцеві багатовікові традиції, і народні риси, і стилістичні тенденції світового художнього процесу, оскільки Київська Русь вела широкий торговельний та культурний обмін з іншими народами. Найрозвиненіші види декоративно-прикладного мистецтва давньоруської держави: металообробка, гончарство, дерево різьблення, кістко різьблення, ткацтво, склоробство.

Вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини не просто задовольняли потреби людей, але й прикрашали їх життя. Характерним для творів прикладного мистецтва був рослинний орнамент, на відміну від геометричного візантійського

Металообробка включала в себе ювелірне ремесло та художнє литво. Давньоруські ювеліри були надзвичайно майстерні. Дуже досконалими виявилися такі техніки ювелірного мистецтва, як чернь, зернь, скань та перегородчаста емаль

Існувало не лише багато ювелірних технік, а й велика кількість типів ювелірних виробів, де ці техніки використовувались: діадеми, пікторалі, опліччя, наручні браслети, дукачі, колти. Ці ж техніки використовувались і в оздобленні декоративно виготовленого посуду, предметів князівського побуту тощо.

Не менш розвинуте було й художнє ливарство. Давньоруські майстри відливали безліч різноманітних предметів – від малесеньких ґудзиків до великих церковних дзвонів.

Майстри Київської Русі порівняно рано оволоділи технікою склоробства, майолікової кераміки. Цьому сприяло широке будівництво кам’яних будівель, для внутрішнього опорядження яких використовували смальту, керамічні плитки, покриті різнокольоровою поливою. Як вважають спеціалісти, давньоруськи ремісники знали вже й секрети кришталю.

Поширеним видом художнього ремесла на Русі була різьба по дереву і кості. Різьбяри по дереву прикрашали фасади зрубних будівель, одвірки, речі домашнього вжитку, човни, сани тощо. Різьба була плоскою, орнамент геометричний, рідше – рослинно-геометричний. Різьба по кості давньоруських майстрів здобула широке міжнародне визнання. Особливо славилися різьблені шкатулки, образки, руків’я ножів, дзеркал, ложки, шахові і шашкові фігури

Вироби художнього ремесла Київської Русі відзначалися високим технічним і технологічним рівнем, користувалися попитом не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку. Речі, що вийшли із майстерень Києва, Новгорода, Галича, Чернігова та інших давньоруських міст, зустрічаються під час археологічних розкопок практично в усіх європейських країнах.

8.Роль Запорозького козацтва та православніх братств у збереженні духовних основ українського народу основними пропагандистами унії були єзуїти і орден базиліан, очолюваний І. В. Рутського, то найважливішим моментом діяльності братств була протидія єзуїтам.

9. Архітектура XVI—XVII

Архітектура і будівництво XIV — XVI ст. підпорядковувалися завданням оборонної політики і були пов'язані з характером укріплення міст та стратегічно важливих осередків, де сходилися промені економіки і торгівлі. В цей період активно розвиваються міста, що стимулювало інженерно-архітектурну думку. Другою причиною, що прискорила містобудування, було введення магдебурзького права, яке зміцнювало самоврядування і відкривало простір для цехової організації ремісництва, поступово визволяючи їх від феодально-католицької деспотії.

В українській архітектурі XVI — першої половини XVII ст. було кілька визначальних особливостей. Яскравої самобутності їй надавали передусім оборонні споруди. За тих часів на українських землях зводили замки й міста-фортеці. Крім того, роль оборонних укріплень виконували численні культові споруди — церкви, монастирі, костьоли, синагоги. Порівняно з попередньою епохою будівництво фортифікацій зазнало суттєвих змін. Зумовлені вони були як розвитком артилерії, так і утвердженням нових мистецьких принципів, породжених добою Відродження. Поява нових видів вогнепальної зброї змушувала будівничих зміцнювати мури фортифікаційних споруд: вони стали вищими і значно ширшими. Винаходом тих часів були вежі-бастіони. Захисні мури й вежі зробилися почали прикрашати різноманітними арками, парапетами, маківками. Замки у XVII ст. перетворювалися на розкішні палаци, де фортифікаційні споруди, крім основних, почали виконувати й суто декоративні функції.

Яскравим прикладом тогочасного оборонного будівництва є замки в Дубні, Заславі, Теребовлі, Бережанах, Жовкві, Підгірцях, Бродах, Олеську, Острозі, Меджибожі та ін.

Нових обрисів набували укріплені культові споруди. Великі монастирі мали вигляд справжніх фортець, захищених міцними мурами з вежами-бастіонами. Такими, зокрема, є Троїцький монастир.

Вплив ренесансового стилю передусім відбивався на міських житлових будинках. Унікальним зразком ренесансового будівництва став ансамбль львівської площі Ринок — будинок Корнякта і Чорна кам'яниця, а також споруди, пов'язані зі львівським Успенським братством — Успенська церква, каплиця Трьох святителів, вежа Корнякта. Авторами цих проектів були Павло Римлянин, Амброджо Прихильний, Петро Барбон та ін.