Тема 12 Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці

Економічні експерименти більшовиків в Україні “воєнний комунізм” та НЕП

Політика «воєнного комунізму». Вирішивши збройним шляхом питання про владу в Україні на свою користь, більшовики почали докорінну ломку всіх соціально-економічних відносин. Перш за все було взято під партійний контроль фінанси. Нова влада заборонила діяльність банків, провела конфіскацію на користь Рад золота та інших цінностей. Фінансове господарство України підпорядковувалося фінорганам Росії. Паралельно відбувалось одержавлення промисловості. Було націоналізовано і оголошено власністю Російської федерації 9315 великих металургійних заводів України, які виплавляли 80% чавуну і сталі. Державною власністю РРФСР стали 230 великих шахт, суднобудівні заводи Півдня, ряд підприємств Харкова, Катеринослава та ін. міст, Проте найголовнішим питанням для більшовиків в Україні було питання про хліб. Після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом.

Більшовики встановили контроль над Україною з допомогою дуже привабливих для людей гасел: «Заводи — робітникам», «Земля — селянам». Проте незабаром було оголошено курс на «швидке, рішуче і тверде здійснення економічної диктатури пролетаріату..», яке передбачало ліквідацію товарно-грошових відносин і введення прямого продуктообміну. Було розгорнуто широку націоналізацію промисловості, торгівлі, транспорту. Протягом 1920 р. в Україні було націоналізовано понад II тис. підприємств. Характерно, що державні підприємства, як правило, в умовах розрухи не діяли. Сотні тисяч робітників залишалися без роботи, змушені були виїхати у село.

Продовольча політика радянської влади була антинародною за своєю суттю. Наприкінці лютого 1920 р. Раднарком УСРР прийняв закон про хлібну розверстку, що мала забезпечити робітничі центри Росії та України, армію, сотні тисяч радянських службовців продовольством. Були створені спеціальні продовольчі загони. З метою їх зміцнення до продзагонів було мобілізовано майже 15 тис. робітників, в т. ч. понад 2 тис. членів більшовицької партії. Влітку 1920 р. завдання щодо продрозверстки було покладено на 1 кінну армію С.Будьонного, що перекидалася на радянсько-польський фронт. Тим не менше, селянство відмовлялося здавати хліб і до липня 1920 р. загальний план продрозверстки, що становив 153 млн. пудів хліба, було виконано лише на 10%.

У країні вибухнуло масове невдоволення політикою більшовиків, особливо в аграрній сфері, яке стало загрозою існування радянської влади.

Нова економічна політика. Економічна та суспільно-політична криза 1921 р. змусила більшовицьке керівництво терміново переглянути економічну політику, особливо щодо селянства, Навесні 1921 р. В.Леніну вдалося переконати партійне керівництво в необхідності зміни економічної політики.

Основними складовими НЕПу були: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин; введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарчого розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції); дозвіл іноземних концесій; відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозверстки продподатком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції і масових виступів населення.

У сільському господарстві неп передбачав цілу систему заходів, серед яких найголовнішим була заміна продрозверстки продподатком. Розмір продподатку визначався напередодні посівної й був у два рази меншим, ніж розмір продрозверстки, передбаченої на 1921 р. Селянам дозволялося продавати надлишок продукції на ринку, організовуватися у кооперативи, а також орендувати землю та використовувати найману працю.

Сталінська індустріалізація в Україні: хід, особливості, наслідки.

У грудні 1925 р. XIV з'їзд РКП(б) проголосив курс на індустріалізацію: передбачалося прискорення промислового росту Радянського Союзу і досягнення ним у короткі строки рівня розвитку економічно розвинутих країн світу. Сталін заявив, що "ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні подолати цю відстань за 10 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть". Індустріалізацію передбачалося здійснювати плановими методами (п'ятирічками).

Ідустріалізація передбачала не пропорційний розвиток економіки, а максимальне нарощування важкої промисловості за рахунок легкої та харчової, сільського господарства. Індустріалізація здійснювалася екстенсивним шляхом: не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих. Основним джерелом підвищення продуктивності праці повинен був стати ентузіазм народу. Щоб його стимулювати, використовувались різні методи, серед яких - організація з 1929 р. масового соціалістичного змагання, яке охопило майже всіх працюючих.

Наслідки індустріалізації

Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціально-економічних і політичних наслідків:

Здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства посилило тиск на селян: збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля (надлишки продукції селяни повинні були здавати за державними розцінками).

Форсована індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, результатом якої мало стати забезпечення країни дешевими продуктами харчування, а промисловості - дешевою сировиною.

Випереджаючий розвиток важкої промисловості зумовив посилення диспропорцій між промисловістю і сільським господарством, між важкою і легкою промисловістю. Величезні кошти витрачалися на розвиток важкої індустрії, яка сама по собі не була орієнтованою на задоволення потреб населення і успіх якої мало позначився на стані легкої і харчової промисловості. Відбулося падіння життєвого рівня народу.

Відбувся перехід від непу до командно-адміністративної економіки. Монополізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку господарств. Плани довоєнних п'ятирічок виконані не були, хоч за офіційною інформацією вони навіть перевиконувалися. Керівництво прагнуло створити видимість безперервних успіхів.

З індустріалізацією пов'язаний початок масових репресій. У катастрофічних провалах здійснення планів, в аваріях, що почастішали, почали звинувачувати "ворогів народу", "шкідників", з вини яких нібито і траплялися "зриви" і "провали". Першою політичною справою став так званий Шахтинський процес 1928 р. над інженерними кадрами шахт Донецького басейну.

Колективізація сільського господарства та її наслідки в Україні

Початки колективізації в 1928 р.

Початки колективізації приурочені до 1928 р. Первинний проект великих перетворень, ухвалений партією в 1928 р., називався п'ятирічним планом. Його головне завдання полягало в тому, щоб «наздогнати й перегнати капіталістичний світ» в економічному відношенні.

Надаючи великої ваги розвиткові важкої промисловості, він установлював для країни приголомшуючі завдання: на 250 % забезпечити загальне зростання промисловості, причому лише .важка промисловість мала зрости на 110 %. Інша важлива частина п'ятирічного плану передбачала колективізацію — створення великих колективних господарств на основі 20 % селянських дворів. Малось на увазі, що сільськогосподарська продукція зросте на 150%. Згодом колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

У плані фактично ставилася мета перетворити всю робочу силу села, а також міста на робітників державних підприємств. Ця структура не лише передавала державі повний економічний контроль над громадянами, а й значно розширювала її політичне Панування над самостійним колись селянством. Сталін передбачав, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі. Але він цинічно відмахувався від цього знаменитою приповідкою: «Не розбивши яєць, не підсмажиш яєшні».

Наслідки колективізації:

• встановлення повного контролю комуністичного режиму над сільським господарством;

• державне закріпачення селян;

• підпорядкування сільського господарства командно адміністративній системі управління;

• Голодомор 1932-1933 рр.;

• порушений баланс у розвитку промисловості й сільського господарства;

• постійне відставання сільськогосподарського виробництва;

• фізичне знищення найбільш кваліфікованих і працьовитих селян-господарів;

• дезорганізація та деградація аграрного сектору: за період 1929-1932 рр. в Україні поголівя великої рогатої худоби скоротилося на 41,8 %, коней – на 33,3%, свиней – на 62,3%, овець – на 74%.

Голодомор 1932-1933рр.

Основні передумові і причини Голодомору. Основними передумовами і причинами Голодомору були:

- штучна організація сталінським керівництвом голоду для того, щоб зломити опір українського села політиці суцільноїколективізації та «соціалістичним перетворенням» взагалі;

- непосильні для селян плани хлібозаготівлі;

- політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель; конфіскація владою продовольчих запасів;

- небажання колгоспників працювати в громадському господарстві.

Головною причиною голодомору 1932—1933 рр. була цілеспрямована злочинна політика більшовицького керівництва. Адже сам Сталін визнавав, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував урожай 1931 р. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава цілеспрямовано конфісковувала більшу їх частину, в т. ч. зерно, яке призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів, ігноруючи заклики і попередження українських представників з місць. Це прирекло мільйони людей на смерть від голоду, який неможливо назвати інакше, як штучний. Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися. Вище партійно-державне керівництво Української СРР, зокрема генеральний секретар КП(б)У С. Косіор, голова ВУЦВК Г. Петровський, голова Раднаркому України В. Чубар, не знайшло в собі політичної волі та особистої мужності протистояти диктату Й. Сталіна, фактично ставши слухняним знаряддям у його руках.

7 серпня 1932 р. було прийнято закон про охорону соціалістичної власності, який в народі назвали «законом про п'ять колосків». За крадіжку колгоспної власності передбачався розстріл із конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна.

На початку 1933 р. в Україні фактично не залишалося запасів продовольства. Дії партійного керівництва прирекли мільйони людей на повільну мученицьку смерть Голод охопив також інші зернові райони СРСР - Поволжя, Кубань, Північний Кавказ.

Економічний розвиток західноукраїнських земель у 20-30 х роках

Площа окупованих західноукраїнських земель становить близько 150 тис. км., а населення, яке мешкало ними, наприкінці 1930-х перевищувало 11 млн. чол.

Іноземні поневолювачі встановили тутполуколониальний режим. Частина західного регіону України у промисловому потенціалі був у 2—3 рази менше, ніж відповідно загальної території і що кількості населеннястран-оккупантов. Понад 80 % населення регіону займалося сільське господарство.

Країни, у яких входили західноукраїнські землі, значно відставали у своїй економічний розвиток від розвинених країн світу.

Низька конкурентоспроможність господарства і обмеженість внутрішнього ринку негативно впливали економічний становище регіону. Ситуація погіршувалася і те, що у цих країнах які панують у економіці був іноземний капітал. 44,4 % виробництва, у деревообробної в промисловості й 88,5 % зокрема нафтовий контролювали іноземних банків.

Західноукраїнські землі стали колонією, аграрно-сировинним придатком інших держав.Содействуя розвитку промисловості, у корінних польських районах, уряд свідомо гальмувало промислове будівництво на західноукраїнських землях.

У корінний частини Польщі було сконцентровано 80 % металообробній, електротехнічній, паперової і текстильної промисловості, друкарень, виробництва цегли,известки, цукру.

У 1938 р. Західну Україну виробляла лише 7—10 % промислової продукції Польщі (відзначимо, вона була чверть території Франції і населення Польщі).

У промисловості регіону переважали галузі, які без значних капіталовкладень забезпечували високі прибутку. Подібним було становище у Північної Буковині та Закарпаття.

Польське уряд розділило своєї країни на дві території Польщу "А" й Польщу "Б". У перший входили корінні польських земель, до другої — переважно західноукраїнські. У Польщі "А" зосереджувалася 80% металообробній, електротехнічній, текстильної, хімічної, паперову промисловість, виробництво цегли,известки й цукру. Уряд свідомо гальмувало промислове побудову Польщі "Б".

 Хоча й були певні зрушення, проте до 1939 р. рівень промислового виробництва вже з'явилися перевершував рівня 1928 р. У 1938 р. середньорічне кількість робочих, зайнятих у і великих підприємствах переробної промисловості Західної України, становили близько 50—55 тис. чол.

 У гірничодобувної в промисловості й на лісорозробках кількість робочих зросли, але це не змінило загальної картини економічного застою в західноукраїнських землях.

Україна в умовах кризи радянської тоталітарної системи і спроб її модернізації

У 1965 р. з метою прискорення науково-техгнічного прогресу було розпочато економічну реформу, яка ототожнювалась з ім’ям Голови РадиМіністрів О.Косигіна («косигінська реформа»). Суть її полягала в тому, що підприємства ставали більш самостійними, між ними встановлювалисьпрямі договірні зв’язки, їх дільність оцінювалась такими показниками як рентабельність і прибуток, ціна їхньої продукції економічнообгрунтовувалась. Для трудових колективів вводились матеріальні стимули. Крім того, передбачався перерозподіл національного доходу накористь сільського господарства.

Перші кроки реформи принесли позитивні результати: пожвавилось сільськогосподарське виробництво, покращилось постачання містпродовольством, зросла продуктивність праці. Однак вже на початку 70-х років темпи реформи почали знижуватись і радянське керівництвопоступово відмовилось від будь-яких змін. Настали «золоті роки стабільності».

Основне протиріччя реформи 1965 р. полягає у намаганні владних структур водночас інтенсифікувати два взаємовиключаючі процеси:посилити централізм та задіяти ринкові економічні регулятори. Відновлення централізму, що розпочалося одразу ж після проголошення реформи,призвело до створення 40 союзних міністерств і відомств, які знову взяли під контроль 90 % підприємств УРСР.Були ліквідовані створеніМ.Хрущовим раднаргоспи.

У 70-80-х роках темпи економічного зростання в Україні сповільнюються, спостерігається зниження темпів росту продуктивності праці (із 6,9% у 1961-1965  рр. до 3,5% у 1981-1985 рр.). За темпами зростання обсягів промислової продукції республіка посідала лише 13 місце в СРСР і такеж місце за темпами збільшення валової продукції сільського господарства. 

Основні причини кризових явищ у народному господарстві:

1) екстенсивний шлях розвитку;

2) постійне відставання в науково-технічному прогресі;

3) зниження темпів продутивності праці;

4) низька якість відчизняних товарів (через зростання валових показників);

5) зростання бюрократичного апарату, «культ сірості» в управлінні;

6) посилення безгосподарності, корупція, «тіньова економіка»;

7) переважання паливних і сировинних галузей в промисловості;

8) високий рівень спрацьованості виробничих фондів України (у 1986 р. УРСР булла на 15-ому місці серед союзних республік за темпамизростання виробничих фондів;

9) велика частка воєнно-промислового комплексу (60% у загальному обсязі промислового виробництва);

10) систематичне невиконання планів у аграрному секторі, який знаходився у кризовому стані;

11) зростання техногенного навантаження на природу, що у 6-7 разів перевищувало загальносоюзний рівень;

12) еономіка України стала інтегральною частиною загальносоюзної, значна частка виробництва з незавершеним циклом.

Певний час радянське керівництво послаблювало негативні наслідки економічної політики за рахунок продажу національних природних багатств, отримуючи так звані «нафтодолари». Однак отримані кошти використовувались неефективно. 

У 70-80-і рр. народне господарство вступило у смугу кризи. Зростання добробуту кінця 60 – початку 70-х років змінюється зниженням життєвого рівня у 80-х роках. Склалась відсутність можливості реалізації доходів, дефіцит товарів, осідання коштів на ощадкнижках.

Отже, криза, що охопила економіку, була результатом соціалістичних методів господарювання.

 

Причини і форми застійних явищ в економічному житті 70-их — першій половині 80-их років

На середину 70-их років радянська економіка повністю втратила притаманний для 50-60-их рр. динамізм. Скорочується ріст продуктивності праці, знижується хід промислового розвитку, уповільнюються темпи запровадження досягнень науково-технічної революції, посилюється централізація та бюрократизація державної системи управління, поглиблюється криза сільського господарства, зростають закупки продовольства за кордоном (у 10 разів), наростає дефіцит товарів, знижуються темпи житлового будівництва, загострюються екологічні проблеми.

Основними причинами застійних явищ в економіці України, як і СРСР взагалі, була низька ефективність економічної системи, в основі якої лежала загальнодержавна власність на засоби виробництва, надзвичайно централізована, планова економіка, з якої вилучено ринкові сили. Централізована планова економіка створила величезну бюрократію, яка увічнювала неефективність виробництва. Фактично, неможливо було взагалі спланувати економіку такої великої держави як СРСР. Відсутність ринку призводила до відсутності інформації, яку постачає суспільству система ринкових цін.

Для української економіки, крім того, були характерні такі явища, як гігантоманія, власне збагачення партійно-номенклатурних груп, боротьба кланів, корупція, хабарництво і т. п. В Україні панувала ще одна економіка - тіньова, яка заповнювала різні прогалини, залишені "планом", прогалини неефективності, властиві плановій економіці.

Важливою причиною кризи радянської економіки було існування політичної системи, в якій одна партія повністю монополізувала право на владу.

“Перебудова ” економіка в другій половині 80 х років та її невдача

Наростання кризових явищ в економічному житті СРСР в середині 80-их рр. призвело до необхідності зміни політичного курсу. У квітні 1985 р. до влади прийшов М. Горбачов, партійний лідер молодшої генерації. Він оточив себе групою відомих економістів, спеціалістів. Було проголошено курс на проведення політичних і економічних реформ.

У ході проведення економічних реформ можна виділити три етапи. Реформа А. Аганбегяна (квітень 1985 р.), суттю якої було соціально-економічне прискорення розвитку країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму. Але невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки вимагає якісних структурних змін в радянській економічній моделі.

Реформа М. Рижкова-Л. Абалкіна (1987-1989 рр.), суттю якої була формула "самостійність", "самофінансування", "самоокупність". В основі реформи лежало дві складові:

• а) розширення самостійності трудових колективів (було прийнято закон "Про державне підприємство та об'єднання");

• б) розширення сфери дії приватної ініціативи (за законами "Про кооперацію", "Про індивідуальну трудову діяльність" та ін.).

Концепція переходу до регульованої ринкової економіки (1990-1991 рр.), суттю якої було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи та методи переходу до ринкових відносин (Явлінський, Шаталін).

Спроба економічних реформ не мала позитивного результату. Наслідком цього стало подальше падіння виробництва, продуктивності праці, зубожіння найширших верств населення, утвердження в держсекторі бартерної економіки, а в новому підприємницькому секторі - "економіки казино", коли головним стало не виробництво, а продаж товарів в найкоротші терміни за максимальними цінами з метою отримання максимуму прибутку.

Значним етапом на шляху до виходу з-під колоніальної зверхності Москви було прийняття у серпні 1990 р. закону про економічну самостійність України.

Закон проголосив такі основні її принципи:

• власність народу республіки на її національне багатство і національний дохід;

• різноманітність і рівноправність різних форм власності та їх державний захист;

• повна господарська самостійність і свобода підприємництва.

На час, коли Україна приступила до становлення своєї державності, особливо помітно тривав спад виробництва в усіх галузях господарства. Відбувалося зниження продуктивності суспільної праці та національного доходу, падіння обсягів промислової продукції.

З метою подолання цих негативних явищ вживалися неординарні заходи. У червні 1991 р. Верховна Рада України ліквідувала контроль над економікою України з боку центральних відомств. Загальносоюзна власність на території України була перетворена у республіканську. Створювалася власна грошово-фінансова система, податкова і митна служби.

Було здійснено ряд прогресивних перетворень в аграрному секторі економіки. У листопаді 1991 р. Держагропром реорганізували у Міністерство сільського господарства. Виникли нові форми сільськогосподарських об'єднань: агрофірми, агрокомбінати. З'явилися виробничий підряд, оренда землі, дачно-городні кооперативи.

У 1991 р. карбованець був замінений купонами, які дуже швидко знецінювалися. Цей та інші заходи не змогли врятувати економіку України від подальшого розвалу.