49. Нормативний зміст принципу поваги прав людини й основних волевиявлень

Принцип поваги прав та ос­новних свобод людинивперше було сформульовано як самостійний принцип у Заключному акті НБСЄ 1975 р.

Закріплений в преамбулі Статуту ООН. Таким чином був визнананий нерозр-ний зв’язок між підтримкою і збереженням міжн-го миру і безпеки і додержання осн. Прав і свобод людини. В Статуті ООН закріплені основні значення гідності і цінності людської особистості, рівність народів, рівність чоловіків і жінок, недопустимість дискримінації за ознаками раси, статі, мови, релігії.

У Заг. дек-ії прав людини 1948р., Міжнародному пакті про екон-ні, соц-ні, кул-ні права, Між-му пакті про громадянські та політичні права 1966р. перераховуютьсяся основні права і свободи людини, які держави зобов’язалися надати всім особам, що знаходяться під їх юрисдикцією, шляхом прийняття відповідних законних і ін. заходів. Згідно цих документів, держави зобов’язалися боротися з грубими та масовими порушеннями прав людини, боротися з расовою дискримінацією, захищати інтереси індивідів від зловживання з боку органів держави чи окремих осіб чи орг-цій, гарантувати окремі категорії прав людини (тру-ві, сімейні, свободу інформації, свободу асоціацій, права нац. меншості, мігрантів, біженців).

На сьогодні принцип поваги прав і основних свобод людини покладає на суб'єктів міжнародного права, на­самперед на держави, такі основні права та обов'язки:1) обов'язок поважати права людини та основні свободи незалежно від статі, раси, мови, релігії; 2) обов'язок спри­яти і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та ін­ших прав і свобод; 3) обов'язок поважати право людини на об'єднання з іншими, свободу особистості сповідати­ся одноособово або спільно з іншими; 4) обов'язок по­важати право національних меншин на рівність перед за­коном, надавати їм повну можливість користуватися пра­вами людини та основними свободами і захищати їхні законні інтереси в цій галузі; 5) обов'язок визнавати пра­во людини знати свої права та свободи і захищати їх;

обов'язок дотримуватися міжнародних пактів, декла­рацій та угод з прав людини, якщо вони ними пов'язані;

обов'язок приймати законодавчі акти і вживати інших заходів, які є необхідними для забезпечення міжнародно-визнаних основних прав і свобод людини; 8) обов'язок гарантувати людині, права якої порушено, ефективні за­соби захисту.

50. Нормативний зміст принципу самовизначення народів

Усвоєму розвитку цей прин­цип пройшов чотири ос­новні етапи: 1) проголошення принципу національності (період буржуазно-демократичних революцій); 2) визнан­ня як принцип самовизначення (період після Першої сві­тової війни); 3) проголошення у Статуті ООН як принци­пу рівноправності і самовизначення народів; 4) закріплен­ня в Заключному акті НБСЄ принципу рівноправності і права народу розпоряджатися власною долею. Кожен із зазначених етапів являє собою не тільки зміну формулю­вання, а й певний напрям дії принципу, його наповнен­ня політичним або юридичним змістом тощо.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Статуту ООН, ООН має своєю метою розвивати дружні відносини між націями на основі принципу рівноправності та самовизначення народів. Без сумніву, вказана норма відіграла важливу роль в історії, ставши ключовою в процесі розпаду колоніальної системи й утворення нових незалежних держав.

Декларація про принципи міжнародного права розкриває нормативний зміст цього принципу. Згідно з нормами вказаної Декларації, всі народи мають право вільно визначати без зовнішнього втручання свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний та культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана поважати це право відповідно до положень Статуту ООН. Держави повинні утримуватися від будь-яких насильницьких дій, які позбавляють народи їх права на самовизначення, свободу та незалежність.

Крім Статуту ООН та Декларації про принципи міжнародного права, зміст цього принципу розкривається в ряді інших документів, зокрема Декларації про надання незалежності колоніальним державам і народам 1960 р.

У Заключному акті НБСЄ 1975 р. записано: «Всі на­роди мають право в умовах свободи визначати, коли і як вони бажають, свій внутрішній і зовнішній політичний статус без втручання ззовні і здійснювати на власний роз­суд свій політичний, економічний, соціальний та культур­ний розвиток».

Формами здійснення права народу на самовизначення, передбаченими Декларацією, є: створення суверенної та незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з нею, а також встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом.

Отже, на сьогодні принцип рівноправності і права народів розпоряджатися власною долею передбачає за суб'єктами

міжнародного права такі права та обов'язки 1) обов'язок поважати рівність народів і націй; 2) обов'язок поважати право самостійно розпоряджатися власною долею; 3) пра­во народів жити в умовах повної свободи; 4) право визна­чати, коли захочуть і як захочуть, свій внутрішній і зов­нішньополітичний статус; 5) право здійснювати на влас­ний розсуд свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток; 6) право кожного народу, нації віль­но розпоряджатися своїми природними багатствами і ре­сурсами; 7) право просити і отримувати підтримку відпові­дно до цілей та принципів Статуту ООН, у разі позбавлен­ня їх права на самовизначення насильницьким шляхом.