47. Принцип непорушності державних кордонів

Принцип непорушності державних кордонів як імперативна норма склався лише у відносинах європейських держав, США і Канади: двосторонні договори між СРСР та ФРН (1970 р.), між ФРН та Польщею, НДР і Чехословаччиною та інш.

В Заключному акті НБСЄ 1975 року держави-учасниці визнали, що вони "розглядають як непорушні всі кордони одна одної, як і кордони всіх держав в Європі, а тому вони будуть утримуватися зараз і в майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони".

Нормативний зміст: 1) визнати наявні кордони держав-учасниць НБСЄ як юридично встанов­лені згідно з міжнародним правом; 2) визнати непоруш­ність кордонів усіх держав Європи; 3) відмовитися від будь-якого територіального домагання або дій, спрямова­них на узурпацію частини або всієї території будь-якої держави наразі і в майбутньому; 4) відмовитися від будь-яких зазіхань на наявні кордони нині і в майбутньому;5) змінювати свої кордони тільки за взаємною, добро­вільною згодою відповідних держав.

Принцип непорушності державних кордонів діє навіть у разі докорінної зміни обставин, за яких укладався між­народний договір (п. 1 ст. 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р).

Отже, принцип непорушності кордонів тісно пов'язаний із принципом територіальної цілісності держав. Роблячи замах на державний кордон, держава також чинить замах і на територіальну цілісність іншої держави. Тому дотримання принципу непорушності кордонів одночасно укріплюватиме і територіальну цілісність держав.

48. Принцип територіальної цілісності держав

В універсальному міжнародному праві принцип територіальної цілісності держав функціонує, в основному, у звичаєво-правовій формі.

Спочатку принцип територіальної цілісності закріплювався у двосторонніх угодах, потім -у конституційному законодавстві країн.

З прийняттям Статуту ООН вказаний принцип утвердився в міжнародному праві, хоч сам Статут ООН формулює цей принцип через заборону загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями ООН (п.4 ст.2).

В Декларації принципів міжнародного права, 1970 р., держави відобразили на універсальному рівні основні елементи принципу територіальної цілісності (не вказуючи на сам принцип):

а) обов'язок держави "утримуватися від будь-яких дій, направлених на порушення національної єдності і територіальної цілісності будь-якої держави чи країни";

б)"територія держави не повинна бути об'єктом воєнної окупації, яка стала результатом застосування сили в порушення Статуту ООН";

в)"територія держави не повинна бути об'єктом набуття іншою державою в результаті загрози силою чи її застосування";

г)територіальні набуття, отримані через силу чи загрозу її застосування, не повинні визнаватись.

В ст. ІV Заключного акту Наради по безпеці і співробітництву в Європі 1975 р. зазначено, що учасники "будуть поважати територіальну цілісність одна одної...

На сьогодні принцип територіальної цілісності держав покладає на них зобов'язання утримуватися від будь-яких дій, несумісних із цілями та принципами Статуту ООН, стосовно: 1) територіальної цілісності; 2) політичної не­залежності; 3) єдності будь-якої держави; 4) дій, які явля­ють собою застосування сили або загрози нею; 5) пере­творення території на об'єкт привласнення прямо чи опосередковано, застосовуючи силу в порушення міжна­родного права

Ніяка окупація чи набуття таким чином не будуть визнаватися законними.

Територіальна цілісність і недоторканість держави включає її природні ресурси, природне середовище, правовий режим певних територіальних ділянок держави тощо.

Суб'єктами зобов'язань принципу територіальної цілісності держав є всі суб'єкти міжнародного права.