4.4. Розвиток відносин власності в сучасних умовах

Наявність різних форм власності і їх співвідношення в межах певного історичного типу зовсім не означає застиглості цих відносин. На базі подальшого розвитку продуктивних сил, а він відбувається постійно, має місце і розвиток відносин власності, які є суспільною формою продуктивних сил. Його загальний напрям обумовлений двома вирішальними моментами:

o зростанням у суспільному виробництві ролі особистого фактору і, перш за все, його творчої складової;

o гальмівним характером тих негативних рис приватної капіталістичної власності, які призводять до соціальних конфліктів.

Саме внаслідок цього в сучасних умовах відбувається розвиток відносин власності. Він знаходить свій вираз в певних процесах.

По-перше, посилюється процес усуспільнення засобів виробництва, що, у свою чергу, часто приводить до помітного розповсюдження колективної форми власності і до певного "розмивання" особистої власності великих власників. Досить часто безпосереднім ініціатором такого процесу виступає держава, яка стимулює акціонування підприємств, передачу безпосереднім виробникам певної частини капіталу, залучення їх до організації управління об'єктами власності. Саме такі процеси дозволяють ширше залучити найманих працівників (а саме вони складають основну частину працездатного населення країн) до організації управління й використати в інтересах фірми їх творчий потенціал. Наприклад, у Великобританії під час правління М.Тетчер у 1979-1989 рр. кількість акціонерів зросла з 2 млн. осіб до 12 млн. осіб.

По-друге, відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва веде до виникнення протилежності економічних інтересів роботодавця і найманих робітників. Це може призвести і призводить до гострих конфліктів, які заважають ефективному використанню засобів праці. Пошук шляхів зменшення гостроти цих конфліктів відбувається у різних напрямках, але вирішальним, таким, що визначає певну тенденцію сучасного розвитку відносин власності, виступає зменшення ступеня відокремленості виробника від засобів праці. Загальною формою цього процесу є усуспільнення виробництв, а конкретно даний процес виявляється в досить широкому залученні найманих робітників до розподілу прибутку, розробки стратегії фірми чи підприємства, організації управління. Досить часто до цих процесів залучається держава, яка теж трансформується з органу захисту прав певної частини суспільства до органу захисту інтересів усіх громадян суспільства. Вона ініціює, а часто й просто підтримує, наприклад, через надання податкових пільг, ті підприємства, в яких відбувається продаж акцій цих підприємств його робітникам. Це, як правило, посилює зацікавленість працівників у результатах своєї роботи і залучає їх тою чи іншою мірою до управління підприємством, бо робить їх, по суті, співвласниками.

Напрям посилення усуспільнення власності відображає і розвиток державної форми власності. Це знаходить свій вираз, перш за все, у зростанні державного сектору економіки і, як наслідок, поширенні державної форми власності. У розвинених країнах заходу державний сектор сягає значних розмірів. Наприклад, у Франції він становить 33 %, в Австрії - близько 37 %, в Україні - 30 %.

Фіксуючи помітну тенденцію сучасного розвитку відносин власності, яка відображається в певній трансформації приватної власності в суспільну (колективну і державну), не слід абсолютизувати цей процес. Приватна власність у ринковій економіці має певні переваги і залишається важливим компонентом системи відносин власності, без якого сучасна ринкова економіка ефективно функціонувати не може.

Важливу роль у контексті розвитку відносин власності в сучасних умовах відіграє стан державної форми власності. Цей аспект розвитку відносин власності особливо важливий у таких країнах, як Україна, де процес становлення ринкових відносин ще далекий до завершення

Державна власність теоретично повинна забезпечувати найвищий (з погляду всього суспільства) рівень ефективності використання об'єктів цієї власності і максимально можливий рівень соціальної справедливості під час розподілу цих благ чи благ, створених за їх допомогою. Але в практиці будь-якого суспільства ще немає чітких механізмів реалізації цієї власності в інтересах усього суспільства. Особливо це помітно в нашій державі. Так, відповідно до Конституції України і закону "Про власність" надра, повітряний і водний басейни належать народу України. Але власник (народ) не тільки не має реальних важелів управління цим багатством, а йому навіть не надають інформації про рух цього багатства. Кому, на яких умовах і на скільки років віддали в оренду чи концесію багатий на нафту й газ шельф Чорного моря - це таємниця за сьома печатками. Можновладці, прикриваючись інтересами народу, на власний розсуд, а отже, і у власних інтересах, користуються власністю всього народу. Зрозуміло, що відразу це не виправиш, але шлях до цього лежить, перш за все, через відкритість і гласність в усіх діях можновладців стосовно власності всього народу. Коли це буде досягнуто, далі необхідно шукати механізми впливу безпосереднього власника (народу) на дії чиновників, які управляють об'єктами цієї власності.

Розвиток відносин власності в сучасних умовах тісно пов'язаний і з удосконаленням юридичної форми їх прояву. Особливо це актуально для країн з перехідною економікою, які переходять на ринкову форму організації суспільного виробництва.

Відносини власності, з огляду на їх юридичну форму, знаходять свій вираз у великому розмаїтті нормативних документів різного рівня. В Україні право власності, фіксує перш за все, Конституція нашої держави. Крім того, серед значної кількості різних правових норм, як правило, виділяють той законодавчий акт, який формує базові принципи функціонування відносин власності.

В Україні таким базовим законом є закон "Про власність", прийнятий Верховною Радою України у 1991 р. Він у своїх перших із семи розділів фіксує загальні положення, суб'єкти, об'єкти й форми власності, а також право власності всього народу України. У наступних розділах окремо розглядається право кожної із форм власності (приватної, колективної і державної). Дещо особливе місце посідає розділ про інтелектуальну власність. Вона виділена не як окрема форма власності, бо її суб'єктом може бути й індивід, і колектив, і держава загалом, а як занадто специфічна стосовно об'єкта цієї власності. Складнощі в правовому визначені цих відносин, їх певна новизна (бо до 1991 р. такого поняття в юридично оформленому вигляді на теренах колишнього Радянського Союзу не існувало) обумовили необхідність фіксації цих відносин в окремому розділі. Заключна частина цього закону присвячена захисту прав власності. Цей розділ не стосується суті самих відносин власності і відображає скоріше юридично-логічний аспект системи права про власність. Проте він, безсумнівно, є надто важливим з огляду на організацію практичної реалізації всіх форм власності в нашому суспільстві.

З удосконаленням правової форми відносин власності виключно важливу роль відіграє вибір оптимальної форми організації господарювання. Остання полягає в різноманітних важелях, стимулах, методах і способах організації функціонування господарюючих одиниць незалежно від конкретної форми власності.

В Україні ще необхідно докласти багато зусиль для того, щоб задекларовану на папері рівноправність усіх форм власності перетворити на буденну реальність. На сьогодні законодавче поле хоча й проголошує однакову систему прав, обов'язків і відповідальності всіх господарюючих суб'єктів, насправді такої рівності не дає. І тут недосконалість правового поля значно посилюється величезними масштабами корупції, продажністю й корумпованістю більшості політиків і державних чиновників.

Виняткове значення відносин власності та їх розвиток вимагають постійної уваги до аналізу змін, які відбуваються в процесі реалізації цих відносин. Це обумовлює необхідність вивчення цієї важливої категорії. А оскільки вона є багатогранною, то в її вивченні можна виділити принаймні три таких важливих аспекти:

- соціальний аспект, який акцентує увагу на ролі відносин власності в соціальному розвитку суспільства й у формуванні його структури, яка може складатись з різноманітних елементів, прямо пов'язаних з власністю. Прикладом може бути поділ населення на заможних, незаможних, а також на класи, верстви, страти і т.ін.

- морально-етичний аспект, який передбачає вивчення процесу формування в людей певними соціальними інститутами відношення до об'єктів власності. Найбільш виразним показником цього може бути, наприклад, така могутня інституція, як церква. В ідеалі вона є прихильником аскетизму й обмежує об'єкти власності (знов-таки, в ідеалі) тільки тим, що необхідно для фізичного існування людини та ії служіння богові;

- економічний аспект. Він є визначальним, бо розкриває суть цієї категорії, що реалізується у взаємовідносинах між людьми з приводу привласнення матеріальних благ, а саме без цього неможливе суспільне виробництво, неможливий обмін речовин між людиною і природою, отже, неможливим є саме життя.

Вивчаючи процес розвитку відносин власності в усіх аспектах і, перш за все, в економічному, фахівці не тільки збагачують науку про економіку, але й формують основні теоретичні засади для розробки і реалізації економічної політики держави.

Нові категорії та поняття

Економічна система Капіталізм вільної конкуренції Регульований капіталізм Виробничі відносини Технологічно-економічні відносини Організаційно-економічні відносини Відносини власності

Приватна власність

Приватна власність безпосереднього

товаровиробника

Капіталістична приватна власність Колективна власність Державна власність

Література Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002. Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные отношеня", 1994. Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. Беляев О. О., БебелоА. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999. Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр "Академія*', 2005. Доповіді з окремих питань соціального та економічного становища України. - К.: Держкомстат України, 2006. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічннй аспект) / Наукова монографія. - К.: Світ Знань, 2002. Єщенко П. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2005. Економічна активність населення України 2005 / Стат. збірник. Держкомстат України. - К., 2006. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. Заблоцький Б. Р Перехідна економіка: Посібник. - К.: Академія, 2004.