ва; держава набула форми деспотії, тобто повного безправ’я підданих перед державою; община характеризувалася стійкістю; раби не були основною виробничою силою суспільства, в “азіатських” общинах був надлишок трудових ресурсів (у період припинення сільськогосподарських робіт населення потрібно було залучити до роботи, тому майже всі держави Стародавнього Сходу будували величні культові та світські споруди – піраміди в Єгипті, “висячі сади” в Месопотамії) [28].
Література: 13, 21, 28, 29.
Тема 3. ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ ПЕРІОДУ ФОРМУВАННЯ СВІТОВИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ (VІІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.)
ПЛАН
1.Осьовий час та його роль у формуванні Західної та Східної цивілізацій.
2.Господарський розвиток Стародавньої Греції в осьовий час. Реформи Солона.
3.Економічні погляди Ксенофонта, Платона та Аристотеля.
4.Особливості господарського розвитку Стародавнього Риму доби республіки. Закони ХІІ Таблиць.
5.Вілли та латифундії. Характеристика аграрного господарства Стародавнього Риму в працях Катона Старшого, Варрона та Колумелли.
6.Криза рабовласницької системи господарства та її висвітлення у працях Луція Колумелли.
1. Осьовий час та його роль у формуванні Західної та Східної цивілізацій
Осьовим часом, коли в людській цивілізації відбувся“первинний вибух”, що породив Новий час, К. Ясперс називає період VІІІ-ІІ ст.
до н.е. Цитуючи К. Ясперса, слід зазначити, що “ нове, що виникло (в епоху “осьового часу”) у трьох згаданих культурах, зводиться до того, що людина усвідомлює буття в цілому, саму себе і свої межі. У цей час жили в Китаї Конфуцій та Лао Цзи, в Індії виникли Упанішади, жив Будда, у Греції – Парменід, Геракліт, Платон. У філософії Індії та
Китаю були розглянуті всі можливості філософського осмислення дійсності, аж до скептицизму, матеріалізму, софістики та нігілізму… Усе те, що пов’язане з цими іменами, виникло майже одночасно,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
23
протягом небагатьох століть у Китаї, Індії на Заході незалежно одне від одного” [21].
Характеристика Східної цивілізації в осьовий час викладена в працях Конфуція, Каутілья (праця “Артхашастра”), в ідеях колективного економічного трактату “Гуань Цзи”, Лао Цзи (Лао Цзи – один з учителів даосизму). Даосизм керується принципом наслідування природності й дотримання другого постулату– недіяння, тобто непротидії природному перебігу речей. Характеристика Західної цивілізації в осьовий час подається в працях Платона, Ксенофонта, Аристотеля, Геракліта, Парменіда.
2.Господарський розвиток Стародавньої Греції
восьовий час. Реформи Солона
Уперіод VІІІ-VІ ст. до н.е. (архаїчний період) економічний роз-
виток Стародавньої Греції характеризується значними змінами у господарському житті, що привели до створення нової економічної системи. Греція обігнала у своєму розвитку всі сусідні країни. Вдосконалення сільськогосподарського виробництва відбувалося шляхом інтенсифікації: селяни перейшли до вирощування більш прибуткових культур – винограду і маслин. Головними осередками сільського гос-
подарства були дрібне селянське господарство і більшийфільварок родової знаті. Землі здавались в оренду, за яку аристократи виручали 1/2 врожаю. Набуло значного розвитку ремесло, що зосереджувалося
вмістах, чітко сформувалися його галузі: металургія, металообробка, кораблебудування. Гончарне виробництво мало масовий, серійний характер. Провідною галуззю стала зовнішня торгівля, почав утверджу-
ватися товарно-грошовий обмін.
Уцей же період здійснювалася велика грецька колонізація. Виді-
ляють три основні напрями колонізації. Перший – західний, найбільш потужний (Сицилія, Італія). Другий – північно-східний (узбережжя Чорного моря). Третій – південний і південно-східний – найбільш слабкий, оскільки тут греки натрапили на потужний опір фінікійських купців.
Вархаїчний період відбувалось формування античнихполісів –
міст-держав. В основі поліса лежить антична форма власності, що становила собою єдність державної і приватної форм власності. Поліс як колектив громадян мав право верховної власності на землю, і тільки його громадяни були могли бути власниками землі. Головним економічним принципом поліса була ідея автаркії(самозабезпечення) – основа економічної свободи.
Вісторії розвитку Стародавньої Греції виокремилися два види
полісів:
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
24
1)аграрний, з абсолютним переважанням сільського господарства, слабким розвитком торгівлі і ремесла, товарно-грошових відносин, великою часткою праці залежних робітників, як правило, з олігархічним ладом (Спарта, міста Фессалії, Бестії);
2)торговельно-ремісничий, з великою часткою ремесел і торгівлі, товарно-грошових відносин, втіленням рабської праці у виробництво, демократичним ладом (Афіни, Коринф, Сиракузи та ін.).
Афіни були найбільш розвинені в економічному відношенні. Закони Драконта (621 р. до н.е.) оформили право приватної власності. Головним виробничим осередком стала велика земельна ділянка (3-5 га), власником якої був громадянин поліса. Господарства мали, як правило, багатогалузевий характер і в їх обробітку застосовувалася праця рабів.
Найбільш важливою з реформСолона (Салона) (594 р. до н.е.) була так звана сейсахтейя (страхування тягаря) – всі борги, зроблені під заставу землі, були скасовані (борги селян перед земельною знаттю), селянам відновили статус власників, заборонялось навернення афінян у рабство за борги, обмежувався позичковий відсоток [28]. Скасування боргової кабали та боргів завдали нищівного удару по лихварських операціях із землею та її концентрацією, а це сприяло введенню сівозміни. Встановлена в результаті реформи свобода заповіту передбачала дроблення родових маєтків, що завдало удару по родовій знаті. Реформа Солона, безперечно, заохочувала підприємництво [21, с. 34-35]. Закони Солона передбачали, що вивіз маслинової олії з метою наживи дозволявся, а зерна – заборонявся. Заохочувалась реміснича діяльність. Вводився земельний максимум для обмеження конце-
нтрації земельної власності. Велике значення реформи мали і для підриву політичного панування знаті(були знищено спадкове право обіймати високі посади): всі афінські громадяни були поділені начотири категорії за величиною земельного прибутку. Тепер розмір приватної власності визначав становище людини в суспільстві [28].
Реформа Солона має чітко вираженувійськову мету: афіняни, яких було віднесено до першого розряду, мали обладнувати бойові кораблі; до другого – служити в кавалерії; до третього – в піхоті; до четвертого – гребцями на кораблях. Реформа віддзеркалювала основу Афін: суспільство тримається на рабській праці, що забезпечується воєнними методами [21, с. 34-35].
Основною рисою соціально-економічного розвиткукласичного періоду (V-VІ ст. до н.е.) стало панування полісів і поширення в тор- говельно-ремісничих полісах рабства класичного типу, хоча зберігалась залежність типу ілотії.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
25
В еллінський період (кінець ІV-І ст. до н.е.) розвитку давньо-
грецької цивілізації поліс не зник з історичної арени, а дістав новий імпульс для існування при залученні до складу великої держави, яка забезпечувала йому автономію і безпеку. У період існування елліністичної монархії відбувається синтез грецьких(еллінських) і східних елементів у всіх сферах життя– економічній, соціально-політичній, культурній та ін. Все це сприяло зростанню товарності та збільшенню торговельного обігу [28].
3. Економічні погляди Ксенофонта, Платона та Аристотеля
Ксенофонт (430-354 рр. до н.е.) – автор трактату “Домострой” – один із перших в історії економічної думки звернувся допроблем поділу праці в суспільстві. Ксенофонт обґрунтував досить нове для того часу твердження, що “найбільш проста робота” може виконуватися більш продуктивно, що ступінь поділу праці зумовлений, як правило, розмірами ринку. Отже, Ксенофонт вказував на взаємозв’язок між поділом праці та ринком.
Одним із перших Ксенофонт вдався до осмислення двох сторін будь-якого товару, виражених в його корисних якостях (споживна вартість) і здатності до обміну (мінова вартість). Будучи прихильником натурально-господарської концепції, тобто засуджуючи обіг грошей як торговельного і лихварського капіталу, він визнавав необхідність існування і корисності грошей, вказуючи на притаманні їм функції обігу та засобу нагромадження. Він пропонував нагромаджувати гроші як скарб, страховий фонд на випадок війни, для розширення натурального господарства.
Платон (428-347 рр. до н.е.) – найближчий учень Сократа. Пла-
тон основою держави вважав поділ праці, який залежить від потреб і вроджених здібностей людей. Ним були розроблені два проекти державної будови ідеального типу, спрямовані на зміцнення основ на- турально-господарської політики. Зміст одного з таких проектів Платон виклав у своїй відомій праці “Держава”. У ній провідна роль у забезпеченні суспільних інтересів відводитьсяаристократії, оскільки саме цей стан включає філософів і разом з воїнами(армією) становить апарат управління державою. У його проекті “ідеальної держави” ні філософи, ні армія не повинні були займатися фізичною працею, а також не повинні обтяжуватися власністю, оскільки саме вона, на думку Платона, є джерелом протиріч і розбіжностей у державі. Їх матеріальне забезпечення за принципом “кожному порівну” має взяти на себе держава. Всі господарські турботи, зокрема воло-
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
26
діння і розпорядження власністю, мали покладатися на так звану чернь – третій стан суспільства (ремісники, землероби, дрібні торговці).
Раби розглядались Платоном як власність вільних громадян або живо-
го знаряддя праці, тому не віднесені ним у “Державі” до жодного стану суспільства.
Другий проект був запропонований Платоном у праці“Закони”. У ньому, на відміну від попередньої роботи, Платон протиставляє іде-
альному типу “негативний” тип суспільного устрою. Головною ру-
шійною силою поведінки людей у ньому булиматеріальні турботи і стимули. У праці “Закони” Платон розвиває попередні параметри матеріальної забезпеченості громадян вищих станів, тобто тих, хто повинен знаходитись на державному утриманні. На думку Платона, усі громадяни зможуть в ідеальній державі одержувати (за жеребком) житло і земельний наділ. Цінність загального майна громадян не повинна відрізнятися більш ніж у чотири рази.
Обидва проекти Платона збігаються у тому, що апарат управління державою (в першому) і громадяни (в другому) не повинні мати золота й срібла, а також не займатися лихварством. Серед галузей економіки найважливішою Платон вважав землеробство, відносив ремісництво і торгівлю до менш престижних.
Аристотель (384-322 рр. до н.е.) був сином свого часу, тому вважав рабство природним явищем, яке має бути основою виробництва,
і був твердо переконаним ідеологом натурально-господарських відно-
син. Аристотель глибше від своїх сучасників дослідив конкретні економічні проблеми; ним вперше проаналізовано основні економічні явища і закономірності тогочасного суспільства.
У своїх творах, особливо у “Нікомаховій етиці” та “Політиці”, йому вдалося розробити найоригінальніший на той час проект ідеальної держави. У цьому проекті багато схожого на проекти його попередників – Ксенофонта та Платона. Зокрема, підтримка поділу суспільства на вільних і рабів, праці – на фізичну і розумову, негативне ставлення до ремесла. Оригінальність побудови проекту Аристотеля полягає в тому, що всі види господарської діяльності людей розглядаються ним з точки зору експлуатації нижчого стану і належать до
природної сфери (економіки) або до неприродної – хрематистики.
Для Аристотеля економіка – це природна господарська діяльність землеробів, ремісників і дрібних торговців, пов’язана з виробництвом життєво необхідних продуктів, що мають споживну вартість. Вона включається в обмін, але тільки в межах, необхідних для задоволення власних потреб, і межі цієї діяльності також природні– це розумне особисте споживання людиною.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
27