2. Макровеличини та їх вимірювання

Макровеличини – найб.загальні агрегати економіки

Їх нараховується 4:

1. Національний осяг виробництва (товарний ринок).

2. Загальний рівень цін (товарний ринок).

3. Рівень зайнятості (ринок праці).

4. Ставка процента (грошовий ринок).

Кожна макровеличина характеризує стан рівноваги на тому або іншому макроринку – товарному, ринку праці, грошовому.

При аналізі та зіставленні макроекономічних величин, використовують абсолютні та відносні статистичні показники.

Абсолютні показники - характеризують абсолютний розмір економічного параметра. Виражаються в натуральних, грошових, умовно-натуральних одиницях.

Q = Q₁- Q₀,

де Q - приріст економічного параметра,

Q₁- величина параметра в поточному періоді,

Q₀- величина параметра в базисному періоді.

Відносні показники - характеризують співвідношення між двома і більше абсолютними показниками і виражаються у відсотках, частках одиниці або в інтегральних одиницях. До відносних показників відносять:

Показники структури (питома вага частини в цілому).

Показники координації (співвідношення двох частин одного цілого). Приклад: рівень рентабельності = прибуток / собівартість * 100%.

Показник інтенсивності (ступінь розвитку об'єкта у певному середовищі і виражається інтегральними одиницями).

Показники динаміки (зміна економічного параметра в часі):

а) коефіцієнт зростання – показує у скільки разів змінився економічний параметр у поточному (звітному) періоді в порівнянні з базисним.

К_зр = Q₁ / Q₀

б) темп зростання – показує процент зміни економічного параметра в поточному періоді в порівнянні з базисним.

Т = Q₁ / Q₀ * 100% = K_зр * 100%

в) коефіцієнт приросту – показує рівень збільшення економічного параметра в поточному періоді в порівнянні з базисним.

К_пр= (Q₁ - Q₀) / Q₀ = K-1;

г) темп приросту – показує процентне збільшення економічного параметра в поточному періоді в порівнянні з базисним.

T_пр= (Q₁ - Q₀) / Q₀ * 100% = K_пр * 100% = T_зр - 100%.

1. Індекси – відносні показники, що відбивають загальні зміни в сукупностях, що включають різнорідні елементи. За допомогою індексів вимірюється рівень цін, виробництва й інше.

Економічний кругообіг – це різнонаправлена циркуляція продуктів, ресурсів, доходів та витрат між ринками і господарюючими суб’єктами.

В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель круго­вих потоків – матеріального та грошового, тобто модель кругообігу продуктів і доходів.

Розглянемо поетапно процес її формування.

1 етап. В елементарній своїй формі модель містить лише дві категорії економічних агентів – домогосподарства та фірми, і не передбачає державного втручання в економіку, а також будь-яких зв'язків із рештою країн світу (закрита приватна економіка).

Основний висновок – доходи одних економічних агентів є витратами інших:

• споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції;

• витрати фірм на оплату ресурсів (земля, капітал, праця, інтелект та ін.) є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента, процент, інші види доходів).

Отже, у простій закритої моделі кругових потоків сумарна величина продажів фірм дорівнює сумарній величині доходів домашніх господарств. Відповідно справедливою є рівність сукупних доходів (Y) і сукупних витрат (витрат на поточне споживання – С), тобто:

Y = С

2 етап (S, I, Фінансовий ринок). Насправді щорічні поточні витрати домогосподарств у середньому є меншими, ніж величина їхніх доходів, оскільки певну частку отриманих доходів домогосподарства заощаджують.

Та частина доходу (Y), яка не використовується на поточне споживання (С), є заощадженнями домогосподарств (S). Рівняння рівноваги приймає наступний вигляд:

Y = C+S

З іншого боку, фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції. Це пояснюється тим, що фірми повинні здійснювати інвестиції (І).

Під інвестиціями розуміють всі витрати, які безпосередньо сприяють зростанню загальної величини нагромадженого в економіці капіталу.

Інвестиції складаються з двох компонентів.

1) Інвестиції в основний капітал – придбання новостворених матеріальних благ, таких, як виробниче обладнання, комп'ютери, будівлі виробничого призначення тощо.

2) Інвестиції в товарно-матеріальні запаси – нагромадження запасів сировини для подальшого використання її у вироб­ничому процесі, а також нагромадження запасів нереалізованої продукції.

Процес перетворення заощаджень у інвестиції відбувається за допомогою фінансових ринків.

Під фінансовими ринками розуміють сукупн. ринкових інститутів, які направляють потік грошових коштів від власників до позичальників.

S-заощадження

1. інвестиції

Таким чином, справедливим у даному випадку є рівняння:

Y = C+S = C+I

3 етап (G,T, Держава). До моделі вводиться держава. Державний сектор пов'язаний з іншими елементами економічної систе­ми через:

• чисті податки (Т) – різниця між податковими надходженнями до бюджету і державними трансфертними (субсидії, субвенції, дотації, стипендії, допомоги, виплати) платежами;

• державні закупки товарів і послуг (G), до яких належать платежі держави за придбані товари і послуги, а також заробітна плата всіх державних службовців;

• державні позики на фінансових ринках (здійснюються при наявності дефіциту державного бюджету, тобто коли G > T). У тих випадках, коли утворюється надлишок державного бюджету, тоб­то T > G, держава сплачує борги за здійсненими в минулому позичками.

Введення державного сектора в круговий потік доходів і продуктів не порушує рівності національного доходу та національного продукту (витратами). Це пояснюється тим, що:

1) Грошовий доход використовується на споживання товарів і послуг (С), чисті податки (Т), які надходять у розпорядження уряду, і заощаджен­ня (S), які потрапляють на фінансові ринки. Тоді, з точки зору національ­ного доходу, справедливим є рівняння:

Y = C+T+S

2) Існує три види витрат на товари і послуги: споживчі витрати домо­господарств (С), інвестиційні витрати фірм (І) та державні закупки товарів і послуг (G). Тобто, з точки зору національного продукту (витрат), можна записати:

Y = C+I+G

4 етап (Хn, М, Х, Закордон). Перехід від закритої економіки до відкритої.

1) Експорт (X) – потік грошових платежів, а не товарів і послуг, зобра­жено стрілкою, що направлена всередину системи, на внутрішні ринки продуктів;

2) Платежі по імпорту (М) зображено стрілкою, що направлена із внутріш­ньої національної економіки за кордон.

3) Різниця між величиною грошових надходжень від експорту і величи­ною грошових платежів по імпорту називається чистим експортом (Xn): Xn=X-M;

4) Коли експорт не покриває імпорту (Х < М, Xn < 0), то різниця має бути оплачена або шляхом позички в іноземних фінансових посередників, або шляхом продажу реальних і фінансових активів іноземцям. Такі операції, що призводять до чистого притоку капіталу, на схемі зображено як потік, спрямований до внутрішніх фінансових ринків.

5) Коли ж експорт перевищує імпорт (Х > М, Xn > 0), то є відтік капіталу – ситуація, коли економічна система надає позички іноземцям або купує іноземні фінансові та реальні активи.

Рівняння рівноваги матимуть наступний вигляд:

• з точки зору розподілу доходу Y(сукупний доход) = C+S+T+M (споживання, заощадження, податки, імпорт);

• з точки зору витрат Y=C+І+G+X (витрати д/г, витрати фірм, витрати держави, витрати закордону).