Тема 1. Макроекономіка як наука

Економіка – сфера людської діяльності, щодо вир-цтва, обміну та споживання благ

При вивченні економіки і диференціації економічних наук, використовують такі підходи:

а) Галузевий підхід. Кожну господарську галузь вивчає своя економічна наука: економіка промисловості, економіка сільського господарства, економіка транспорту і т.д.

б) Функціональний підхід. Економіка ділиться на однорідні сфери економічної діяльності, кожну з який вивчає своя функціональна наука: бухгалтерський облік, управління (менеджмент), маркетинг, фінанси, збут і т.д.

в) При економіко-теоретичному вивченні переважно використовується рівневий підхід. В економіці виділяють 2 основні рівні: макрорівень та мікрорівень.

Макрорівень розглядається такою наукою, як макроекономіка.

Як самостійна галузь економічної науки макроекономіка виникла у другій половині ХХ століття в умовах розвитку ринкової економіки.

Основні засади макроекономіки знайшли своє відображення в роботах Джона Мейнарда Кейнса, Пола Ентоні Самуельсона, Артура Бец Лаффера, Роберта Солоу, Роберта Лукаса та інших відомих економістів. Вважається, що її основи були закладені в роботі Дж. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей».

Основними проблемами, які досліджує макроекономіка, є:

• економічне зростання і його темпи;

• економічний цикл і його причини;

• рівень зайнятості і проблема безробіття;

• загальний рівень цін і проблема інфляції;

• рівень процентної ставки і проблеми грошового обігу;

• стан державного бюджету, проблеми фінансування бюджетного дефіциту і державного боргу;

• стан платіжного балансу і проблеми валютного курсу;

• проблеми макроекономічної політики.

Макроекономіка – теорем.наука,що вивч. функціонування великих груп господ. суб’єктів і нац.. економіку вцілому погляду ринкового механізму (P,D,S), та держ. регулювання(податки,трансферти,пропозиція грошей,держ закупівлі і т.д)

Об’єктом макроекономіки є економ. с-ма як сукупн. економ. суб’єктів , функціонування яких відбувається в умовах конкретних історичних та виробничих відносин

0. Суб’єктами економічної системи є:

1) Домашні господарства (домогосподарства) – це населення або усі господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

Економічна активність:

• пропонують свої ресурси;

• споживають частину отриманого доходу;

• заощаджують.

2) Підприємницький сектор (фірми) – це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни.

Економічна активність:

• пред’являють попит на фактори виробництва;

• пропонують результати своєї діяльності (товари та послуги);

• інвестує.

3) Державний сектор (держава) – це усі центральні, регіональні та місцеві державні інститути та установи.

Економічна активність:

• виробляє суспільні блага, які надходять споживачам «безкоштовно» (безпека, соціальні послуги тощо),

• пред’являє попит на ринку товарів і послуг.

4) Сектор закордон (закордон) – це усі економічні суб’єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути.

Економічна активність:

• приймає участь у взаємному обміні товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Особливості вивчення макроекономіки:

1) У макроекономіці застосовуються агреговані показники (агрегати – це об'єднані воєдино однорідні сукупності).

2) Загальна проблема теоретичної економіки, що полягає в обмеженості виробничих ресурсів і ефективного їх використання, в макроекономіці розглядається з погляду всієї сукупності споживачів, виробників, суспільства в цілому – в особі держави.

3) Кінцевою метою функціонування макроекономічної системи є підвищення добробуту населення.

МОдель

У дослідженні макроекономічних процесів користуються як загальнонауковими методами (метод наукової абстракції, логічний, історичний, індукції, дедукції, аналіз, синтез) так і спеціальними економічними методами (агрегування, принцип рівноважності, економіко-математичне моделювання, прогнозування тощо).

(Самостійно розглянути сутність методів)

Усі макроекономічні процеси вивчаються за допомогою макроекономічних моделей.

Макроекономічні моделі – це формалізований опис економічних процесів і явищ з метою виявлення основних взаємозв’язків між ними. Для побудови моделі необхідно виділити істотні, найважливіші характеристики для кожного досліджуваного явища і абстрагуватися від несуттєвих явищ і чинників.

Отже, модель є певним спрощеним відображенням дійсності, що дозволяє виявити основні закономірності розвитку економічних процесів і розробити варіанти вирішення основних макроекономічних проблем.

Види моделей: табличні, графічні, аналітичні (алгебраїчні).

Особливістю моделювання є те, що воно базується на постановці емпіричної задачі виявлення реальних фактів, їх узагальнення і виведення принципів, які в подальшому можуть становити основу економічної політики держави.

1. У моделях використовуються такі змінні:

• екзогенні (або зовнішні) – змінні, задані в моделі із зовні (найчастіше до них відносять: рівень державних витрат – G, ставка оподаткування – T, величина пропозиції грошей – M);

• ендогенні (або внутрішні) – змінні, величина яких є результатом рішення моделі, тобто вони задаються всередині моделі і змінюються під впливом екзогенних змінних (обсяг випуску, рівень зайнятості, рівень інфляції і безробіття).

Модель показує як зміна однієї з екзогенних величин впливає на ендогенні показники. Це дає змогу досягати оптимального поєднання інструментів економічної політики.

В залежності від чинника часу при моделюванні розрізняють змінні типу «запас» і «потік».

Поняття запас використовують для виміру показника на конкретний момент часу, на певну дату (одиниця виміру: грн., $, кг, % і т.д.).

Поняття потік характеризує економічний процес, що відбувається безперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу (одиниця виміру: грн. за рік, % за місяць, $ на рік, л/с і т.д.).

При моделюванні макроекономіки основними стають моделі рівноваги ринків, розроблені представниками різних шкіл економіки.

Процеси макроекономіки розглядаються як рівновага на основних ринках:

• ресурсів (ринку праці);

• товарів та послуг;

• фінансовому (грошовому).

1. В макроекономіці застосовується генетичний, функціональний та фактологічний аналіз.

Генетичний аналіз – вивчення процесу зародження й розвитку об'єкта.

Функціональний аналіз – передбачає вивчення об'єкта як елемента системи та його функціонування в ній.

Фактологічний аналіз – вивчення фактів, пов’язаних об’єктом з метою їх доведення або спростування (у макроекономіці базується на даних статистики).

0. В результаті макроекономічного аналізу виявляються причинно-наслідкові та кореляційні зв'язки між явищами в економіці.

2. Причинно-наслідковий зв'язок описується таким ланцюжком: подія А цілком визначає подію В й передує їй у часі.

3. Приклад: грошова маса збільшується на 1%, отже, очікується підвищення загального рівня цін; збільшення інвестицій призводить до збільшення ВВП.

4. Кореляційний зв'язок – події А та В взаємообумовлені і відбуваються одночасно.

5. Приклад: скорочення обсягу виробництва та зростання безробіття.

Макроекономіка виконує як пізнавальну так і прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а макроекономіку, що виконує прикладну функцію – нормативною. Позитивну констатує факти, нормативна, дає відповідь на питання «як має бути?».

Позитивна макроекономіка покликана пояснити зміст реальних макроекономічних явищ і процесів обумовлених поведінкою економічних суб’єктів за цих умов. Вона прагне дати відповідь на запитання: якою є макроекономічна ситуація в країні.

Нормативна макроекономіка – це сукупність уявлень стосовно того, якою має стати економіка. Вона ґрунтується на певних ідеологічних засадах та «еталонних» поведінкових функціях суб’єктів господарювання. Її завдання полягає в тому, щоб розробляти рекомендації для проведення економічної політики.

Макроекономічний аналіз проводиться в рамках короткострокового та довгострокового періодів часу.

У макроекономічному аналізі короткостроковий період часу – це проміжок часу впродовж якого ринкові регулятори нездатні відреагувати на зміни сукупн.попиту (сукупн. пропозиції) та відномити в економіці повну зайнятість.

Довгостроковий період часу – це проміжок часу впродовж якого ринкові регулятори спроможні адекватно відреагувати на зміни сук. попиту(сук.пропоз.) і завдяки цьому відновити повну зайнятість.