wmw / ЦицеронОратор

Красномовство має давню історію. Уже в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї було відоме мистецтво риторики, але справжньою його батьківщи­ною є Стародавня Греція, де публічне слово мало надзвичайно ве­лике суспільне значення. Однак найбільшої вершини риторика здобула в Стародавньому Римі.

Ораторське мистецтво було могутнім засобом у всіх сферах людського суспільства в Римській республіці.

Інтенсивний темп життя демократичних полісів вимагав діяль­ності, яка б спиралася на практичні навички у найрізноманітніших галузях. Серед них вирізнялося й словесне мистецтво риторів, які за наймом творили судові промови.

Публічний виступ у суді перед багатолюдною аудиторією був невід'ємною частиною функціонування судової влади у Стародавньому Римі. Крім того, ораторське мистецтво користувалося там величезною повагою, популярністю, тому чис­ленні ораторські школи давнього світу ніколи не були порожніми.

Перші настанови для тих; хто готувався виступати публічно, належали, очевидно, сицилійським риторам Тісію й Корку. Це були рекомендації, як слід членувати промову на частини (вступ, вик­лад справи, закінчення) і які докази слід підбирати. Комедія Арістофана «Жаби», де інсценовано суперечку Есхіла й Евріпіда, а та­кож деякі фрагменти промов софістів, ораторів Горгія, Ісократа дають уявлення про посібники для риторів.

Фахівці Древнього Рима узагальнили досвід майстрів Еллади, доповнивши їхніми результатами власних вишукувань. Дискусії не одержали в Римській імперії настільки широкого поширення, як це було в грецьких полісах. Для римлян був головним публічний виступ у режимі монологу. У римській школі злилися воєдино риторика й ораторське мистецтво. Від грецької риторики до римлян прийшли гумор, логіка і прийоми полеміки. А від ораторського мистецтва - добірність компонування тексту мови, припасування і шліфування фраз, відточена інтонація, оригінальність мовних оборотів, пози, жести і багато чого іншого.

Римська школа красномовства підрозділяється на два стилі: аттицизм і азіанізм. Азіанізм панував у Римі до 50-х років I-го століття до н.е. Представники цього стилю перетворювали свої виступи в яскраве і темпераментне театральне представлення, за допомогою якого дуже ефектно підносили свої ідеї юрбі. З ораторів цього стилю найбільш відомим є Марко Туллій Ціцерон (106-43 р. до н.е.).

Аттицизм став переважним стилем з моменту падіння республіканського ладу і зникнення в суспільстві демократичної традиції волі виступу. Аттицизм відрізняє монотонність, строго обмежений набір жестів і рухів оратора, декларативність і примітивізм аргументації. Оратор спокійно і пишномовно викладав свою точку зору аудиторії, зовсім не звертаючи на неї ніякої уваги. Аттицизм ввійшов у моду завдяки його гарячому шанувальнику Юлію Цезарю, що узяв владу над Імперією у свої руки. По закінченню античної епохи теоретичні вишукування в області красномовства припинилися. А саму сферу публічних виступів монополізувала церква.

Марк Туллий Цицерон. Трактаты об ораторском искусстве

ОРАТОР

Текст приводится по изданию: Марк Туллий Цицерон. Три трактата об ораторском искусстве. Под редакцией М.Л. Гаспарова. Москва, Издательство "Наука", 1972. Перевод и комментарии М.Л. Гаспарова.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71

1 10 20 30 40 50 60 70 80 90 100 110 120 130 140 150 160 170 180 190 200 210 220 230

Посвящение (1-2) Трудности темы (3-6) Идеальный характер рисуемого образа оратора (7-10) Оратор должен обладать философским образованием (11-19) Оратор должен владеть всеми тремя стилями речи (20-27) Нельзя замыкаться в одном стиле (28-32) Переход к теме: новое посвящение (33-35) Напоминание о трудностях (36) Ограничение темы судебным красноречием (37-42) План (43) "Что сказать": нахождение (44-49) "Где сказать": расположение. (50) "Как сказать" (51-54) Произнесение (55-60) Изложение: вступление (61) Отличие речи от философии, софистики, истории, поэзии (62-68) Три задачи речи и три стиля: понятие об уместности (69-75) Простой род (76-90) Умеренный род (91-96) Высокий род (97-99) Оратор должен владеть всеми тремя стилями речи (100-112) Оратор должен обладать философским и научным образованием (113-120) Оратор должен владеть риторической техникой (121-124) Общий вопрос и амплификация (125-127) Этос и пафос (128-133) Фигуры мысли и слова (134-139) Отступление: к лицу ли государственному деятелю рассуждать о красноречии? (140-148) Соединение слов (149-163) Созвучие отрезков (164-167) Ритм: введение (168-174) Ритм: происхождение (174-176) Ритм: причина (177-178) Ритм: сущность (179-182) Ритм в целом (183-187) Стопы (187-196) Сочетание стоп (196-203) Ритм: употребление (204-211) Использование клаузул (212-218) Использование расположения слов (219-220) Использование отрезков и членов (221-226) Ритм: его польза (226-234) Ритм: похвала ему (234-236) Заключение (237-238)

КРАТКО:

Риторические произведения. В теоретических трудах о красноречии Цицерон

обобщил те принципы, правила и приемы, которым следовал в своей

практической деятельности. Известны его трактаты «Об ораторе» (55 г.),

«Брут» (46 г.) и «Оратор» (46 г.).

Произведение «Об ораторе» в трех книгах представляет собой диалог между

двумя известными ораторами, предшественниками Цицерона — Лициннем Крассом и

Марком Антонием, представителями сенатской партии. Свои взгляды Цицерон

выражает устами Красса, считающего, что оратором может быть только

разносторонне образованный человек. В таком ораторе Цицерон видит

политического деятеля, спасителя государства в тревожное время гражданских

войн.

В этом же трактате Цицерон касается построения и содержания речи, ее

оформления. Видное место отводится языку, ритмичности и периодичности речи,

ее произнесению, причем Цицерон ссылается на выступление актера, который

мимикой, жестами добивается воздействия на душу слушателей.

В трактате «Брут», посвященном своему другу Бруту, Цицерон говорит об

истории греческого и римского красноречия, останавливаясь более подробно на

последнем. Содержание этого сочинении раскрывается в другом его

наименовании—«О знаменитых ораторах». Большое значение этот трактат получил

в эпоху Возрождения. Цель его— доказать превосходство римских ораторов

перед греческими.

Цицерон считает, что недостаточно одной простоты греческого оратора Лисия,—

эта простота должна быть дополнена возвышенностью и силой выражения

Демосфена. Давая характеристику множеству ораторов, он считает себя

выдающимся римским оратором.

Наконец, в трактате «Оратор» Цицерон излагает свое мнение о применении

различных стилей в зависимости от содержания речи, с целью убедить

слушателей, произвести впечатление изяществом и красотой речи, и, наконец,

увлечь и взволновать возвышенностью. Большое внимание уделяется

периодизации речи, подробно излагается теория ритма, особенно в концовках

членов периода.

Дошедшие до нас труды оратора имеют исключительную историческую и

культурную ценность. Уже в средние века, а особенно в эпоху Возрождения,

специалисты интересовались риторическими и философскими сочинениями

Цицерона, по последним знакомились с греческими философскими школами.

Гуманисты особенно ценили стиль Цицерона.

Блестящий стилист, умеющий выражать малейшие оттенки мысли, Цицерон явился

создателем того изящного литературного языка, который считался образцом

латинской прозы. В эпоху Просвещения рационалистические философские взгляды

Цицерона оказали влияние на Вольтера и Монтескье, написавшего трактат «Дух

законов».