1) Класифікація орбіт за висотою

• Низькоорбітальні геоцентричні орбіти супутників (Low Earth crnt. LEO) знаходяться на висотах від 80 до 2000 км.

• Середньовисотні геоцентричні орбіти (Medium Earth orbit, МЕО) знаходяться на висотах від 2000 км майже до геосинхронних орбгт на висоті 35786 км. Використовуються, в основному, навіга­ційними супутниками (Navstarб Glonass), супутниками радіозв'язку, оскільки в полі зору абонента одночасно знаходиться велика кіль­кість космічних апаратів.

• Геосинхронна орбіта Землі (Geosynchronous Earth orbit, GEO) — орбіта супутника навколо Землі, що використовує сидеричний період обертання Землі. Період обертання супутника на цій орбіті дорівнює зоряному періоду обертання Землі — 23 год 56 хв 4,1 с. Це колова орбіта в площині екватора на відстані 6.6 земних радіусів, на якій орбітальна швидкість дорівнює швидкості обертання Землі. В результаті геосинхронний супутник нерухомий по відношенню до земного спостерігача. Усі геосинхронні орбіти мають величину пьжжюі півосі орбіти 42 164 км.

• Високоорбітальні геоцентричні орбіти — геоцентричні орбіти на висотах над геосинхронними орбітами (понад 35 786 км).

2) Класифікація орбіт за нахилом до площини екватора

Залежно від кута нахилу і площини орбіти до площини екватора орбіти штучних супутників Землі поділяють на екваторіальні (i = 0°), полярні (і =90°), нахилені (і — будь-яке, крім 0° та 90°).

• Нахилена орбіта — орбіта, кут нахилу площини якої відносно ^лхшшя екватору не дорівнює нулю та 90°.

• Полярна орбіта — орбіта, яка проходить над або близько до обох полюсів Землі. Її нахил становить близько 90°.

Нахил визначає широтний пояс, що охоплюється зніманням.

3) Класифікація орбіт за значенням ексцентриситету

За геометричною формою є два типи орбіт з тим чи іншим екс­центриситетом: закриті (періодичні) та відкриті. Колові та еліптич­ні орбіти є закритими, а параболічні та гіперболічні є відкритими орбітами.

Колові орбіти — орбіти, ексцентриситет яких дорівнює нулю і траєкторією є коло.

• Еліптичні орбіти — орбіти з ексцентриситетом більшим нуль і меншим за одиницю, траєкторією яких є еліпс.

• Геостаціонарна або геосинхронна перехідна орбіта: еліптич­на орбіта, перигей якої знаходиться на висоті низькоорбітальних гео­центричних орбіт супутників (LEO), а апогей — на висоті геостаціонарної орбіти.

4) Класифікація орбіт за синхронізацією

• Синхронна орбіта: орбіта, на якій супутник має орбітальний пе­ріод, кратний середньому періоду обертання тіла, що виводиться на орбіту і в тому ж напрямі обертання, що і це тіло.

• Геосинхронна орбіта навколо Землі із періодом, що дорівнює одній сидеричній (зоряній) добі, яка дорівнює серед­ньому періоду обертання Землі 23 год 56 хв 4,091 с.

• Геостаціонарна орбіта (0$0): колова орбіта, нахил якої дорів­нює нулю. Для спостерігача із Землі цей супутник буде видимий як фіксована точка на небосхилі, і перебуватиме постійно над однією точкою поверхні Землі. Таку орбіту ще називають орбітою Кларка на честь письменника Ар тура Кларка.

• Орбіта тундри: синхронна, але з дуже витягнутим еліпсом і нахилом 63,4° та орбітальним періодом сидеричний день. Такий супутник більшість свого часу проводить над даною областю пла­нети Із-за специфічного нахилу зміщення перигею є маленьким.

15. Геометричні спотворення на знімках та способи їх усунення.

Геометричне опрацювання в загальному виді являє собою фор­мування на основі спотвореного зображення В(m,n), яке задане у вузлах квадратної гратки з координатами (m, n), нормалізованого цифрового зображення D(x, у).

Геометричне опрацювання здійснюється двома способами: по закону прямої або оберненої відповідності. Процеси геометричного опрацювання по прямому і оберненому законах зводять до трьох операцій:

• координатних перетворень з використанням прямої або обер­неної відповідності;

• передавання яскравості із площини вихідного в площину пе­ретвореного зображення;

• відновлення елементів зображення по заданих значеннях у вузлах прямокутної або криволінійної ґраток.

Кожний із способів опрацювання (за прямим і оберненим законами) має свої переваги і недоліки. Перевагою опрацювання з використанням прямої координатної відповідності є те, що природним чином описуються процеси формування і коригування.

16. Радіометричні спотворення на знімках та способи їх усунення.

При радіометричному коригуванні вирішуються такі питання: побудова моделей різних спотворень яскравості, що адекватно опи­сують реальні фізичні процеси втрати радіометричної якості зобра­ження; проектування на основі моделей спотворень алгоритмів радіометричного коригування зображень; оцінювання по скоригованих зображеннях енергетичних і спектральних характеристик об'єктів земної поверхні.

Характерними радіометричними спотвореннями в системах кос­мічного знімання є спотворення передавального середовища і спот­ворення скануючого пристрою. До спотворень передавального сере­довища належать: нерівномірність падаючого і відбитого променя; спотворення атмосфери (див. попередній розділ) та імпульсні і гру­пові перешкоди. До спотворень скануючого пристрою — нерівно­мірність передавання випромінювання на ПЗЗ-матриці; флуктуації характеристик ПЗЗ-елементів; внутрішній шум приймача випромі­нювання; не ідеальність даних бортового калібрування; відмінності спектральних чутливостей.

Способи радіометричного опрацювання

Є три підходи до радіометричного коригування спотворень. Пер­ший підхід заснований на аналітичному описанні спотворень.

Другий підхід заснований на використанні даних дополітного та бортового калібрування. В даному випадку можуть бути оцінені і скориговані лише спотворення самого датчика.

Третій підхід оснований на оцінці радіометричних спотворень та їх наступному коригуванні за результатами стастичного аналізу спотвореного зображення. В даному підході використовується той факт, що яскравісні спотворення зображення призводять до цілком певних змін його статистичних характеристик. Позитивним елеме­нтом статистичного підходу є те, що він не потребує точного адекватного опису спотворюючих факторів, наявності складної ка­лібрувальної апаратури, оскільки поставлена мета реалізується шляхом аналізу спотвореного зображення. Щоправда, для цього необ­хідний достатньо великий статистичний матеріал.

Статистичний підхід може бути ефективно використаний і для яскравісного вирівнювання даних, отриманих із декількох ПЗЗ-лінійок, у яких перекриваються смуги огляду.

Аналітичний, калібрувальний і статистичний підходи можуть бути використані у різних співвідношеннях, якість радіометрично­го опрацювання при цьому, як правило, підвищується.

17. Просторова прив'язка зображень.

Геометричні спотворення зображень проявляються двояко. По-перше, це спотворення довжин, площ та кутів на знімках за відно­шенням до тих же характеристик об'єктів земної поверхні. По-друге, спотворення проявляються у вигляді похибки визначення положення всього зображення в системі географічних або картографічних координат, головним чином у вигляді зміщення й повороту зобра­ження. Корекцію таких спотворень прийнято називати геодезич­ною або просторовою прив'язкою зображень. Мета цієї операції кожному елементу зображення поставити у відповідність географіч­ні або карто*рафічиі координати, тобто здійснити його прив'язку до поверхні Землі,

Є такі види просторових прив’язок зображення: