3. Методика аналізу кредитоспроможності підприємства

В загальному вигляді програма поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства може мати наступний вигляд.

1. Попередній огляд економічного і фінансового становища суб’єкта господарювання

1.1. Характеристика загальної направленості фінансово-господарської діяльності

1.2. Виявлення “хворих” статей звітності

2. Оцінка і аналіз економічного потенціалу суб’єкта господарювання

2.1. Оцінка майнового стану

2.1.1. Побудова аналітичного балансу-нетто

2.1.2. Вертикальний аналіз балансу

2.1.3. Горизонтальний аналіз балансу

2.1.4. Аналіз якісних зрушень в майновому стані

2.2. Оцінка фінансового стану

2.2.1. Оцінка ліквідності і платоспроможності

2.2.2. Оцінка фінансової стійкості

3. Оцінка і аналіз результативності фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання

3.1. Оцінка виробничої (основної) діяльності

3.2. Аналіз рентабельності

3.3. Оцінка стану підприємства на ринку цінних паперів

Наведемо короткий коментар до даної методики. Перший напрям програми представляє собою експрес-аналіз звіту (звітності). Наступні дві групи характеризують відповідно статику і динаміку фінансово-господарської діяльності, при цьому аналіз може здійснюватись одним із двох способів: на основі вихідної звітності і на основі аналітичного балансу-нетто. Другий спосіб більш придатний, тому що, як зазначалося вище, баланс, що використовується в даний момент, не вільний від певних викривлень.

В попередніх пунктах теми було виділено випадки, коли на практиці проводиться оцінка фінансового стану підприємства, а саме:

1) при прогнозуванні банкрутства підприємства;

2) при наданні підприємству кредиту;

3) для виявлення та усунення проблем в поточній фінансовій діяльності підприємства;

4) при інвестуванні коштів в підприємство.

У зв’язку з тим, що методики аналізу фінансових станів у всіх перелічених випадках схожі, більш докладно розглянемо методику оцінки фінансового стану підприємства – позичальника при отриманні останнім кредиту в банку.

Оцінка фінансового стану позичальника. Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог Положення НБУ, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника, яка розроблена банком, є невід`ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі – не рідше, ніж один раз на три місяці, а для банків – не рідше, ніж один раз на місяць.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов`язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, оборотність коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб`єктивних) показників.

І. Загальні положення. Аналіз фінансового стану позичальника є складовою частиною аналізу кредитного ризику при формуванні рішення про надання кредиту.

Методика оцінки фінансового стану передбачає поєднання об’єктивних даних, сформованих на підставі бухгалтерської звітності, та суб’єктивних даних, що визначаються на підставі інформації, якою вже володіє банк, та пакета документів, які подає позичальник для одержання кредиту.

Ця методика дає можливість постійно здійснювати експрес-аналіз фінансового стану позичальника, своєчасно виявляти негативні тенденції в його виробничо-фінансовій діяльності та вносити корективи в кредитні відносини. На підставі аналізу формується база даних про позичальника, що дає можливість розглядати динаміку його виробничо-фінансової діяльності.

Установи банку здійснюють оцінку фінансового стану позичальника – юридичної особи перед наданням йому позички, а в подальшому – щоквартально для визначення розміру відрахувань до резерву та контролю за діяльністю позичальника.

Оцінка фінансового стану позичальника – фізичної особи здійснюється перед наданням йому позички. Подальший аналіз здійснюється у разі змін, які впливають на фінансовий стан позичальника (втрата заробітку, втрата застави з незалежних від позичальника причин, втрата поручителя, виникнення простроченої заборгованості за кредитами або відсотками та ін.), про що позичальник повинен інформувати банк.

ІІ. Аналіз та оцінка фінансового стану позичальника – юридичної особи.Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється на підставі даних офіційної звітності позичальника та інформації з пакета документів, що надає позичальник при отриманні кредиту.

Оцінка фінансового стану позичальника виконується двома етапами: 1-й етап – обчислення значень показників, які характеризують фінансовий стан позичальника; 2-й етап – оцінка і узагальнення показників та визначення класу надійності позичальника. На першому етапі розраховуються показники, які характеризують фінансовий стан позичальника. Ці показники розподіляються на такі аналітичні групи: І група – попередня оцінка позичальника; ІІ група – показники платоспроможності позичальника; ІІІ група – показники фінансової стійкості позичальника; ІV група – показники надійності позичальника.

На другому етапі визначається інтегральний показник, розрахунок якого грунтується на використанні принципу вагомості показників та коефіцієнтів вагомості аналітичних груп. Залежно від величини інтегрального показника визначають клас надійності позичальника (А, Б, В, Г, Д).