Глава I. Теоретичний аналіз проблеми
1.1. Визначення страху в психолого-педагогічній літературі
http://elkniga.info/book_381_glava_4_Lek%D1%81%D1%96ja%C2%A0_2_PSIKHOLOG%D0%86CHNA.html
Поняття страху розроблялося багатьма вченими та має різні визначення. У сучасному словнику з психології під редакцією В. В. Юрчук ми знаходимо, що «страх – афективно чуттєва емоція, яка виникає в обставинах превентивності, загрози, остраху за свою соціальну або ж біологічну екзистенцію у суб'єкта» [30, с.342].
Артур Ребер у великому тлумачному психологічному словнику трактує страх як «емоційний стан, що виникає в присутності або передбаченні небезпечного чи шкідливого стимулу. Страх зазвичай характеризується внутрішнім, суб'єктивним переживанням дуже сильного збудження, бажання бігти або нападати і поруч симпатичних реакцій» [1, с.71]. Відповідно до З. Фрейдом «страх – це стан аффекту – об'єднання певних відчуттів ряду задоволення – незадоволення з відповідними іннервації розрядки напруги та їх сприйняття, а так само ймовірно, і відображення певного значущого події» [13, С.218]. В. Даль у «Тлумачному словнику живої великої російської мови» визначає страх як пристрасть, страх, боязкість, сильні побоювання, тривожний стан душі від переляку від загрожує або уявного лиха [5, с.305].
Р. Ф. Овчарова розглядає страх, як ефективне (емоційно загострене), відображення в свідомості людини конкретної загрози для його життя і благополуччя [18, c.165]. Відомий фізіолог І. П. Павлов трактує страх як «прояв природного рефлексу, пасивно-оборонної реакції з легким гальмуванням кори великих півкуль. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний рефлекс і супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності » [17, c.570].
Ю. А. Неймер, А. В. Петровський, М. Г. Ярошевський розглядають страх як «емоційний стан, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і спрямоване на джерело дійсної та уявної небезпеки» [15, c.102].
Таким чином, проаналізував різні трактовки поняття страху, я зупинила свій вибір на визначенні І.П. Павлова, так як це визначення найбільш повне, точне і сучасне. Тому в своїй роботі я спираюсь на це визначення.
Страх - це емоція, про яку багато людей думають з жахом. Можливо тому, що емоція страху сама по собі викликає жах, ми переживаємо її достатньо рідко. І все ж страх – реальна частина нашого життя. Людина може переживати страх в різних ситуаціях, але всі ці ситуації мають одну загальну рису. Вони відчуваються, сприймаються людиною як в ситуації, в котрих під загрозу ставиться його спокій та безпека. Інтенсивне переживання страху запам’ятовується на довго. Страх складається з певних та специфічних фізіологічних змін, експресивної поведінки та специфічного хвилювання, виникаючого через очікування загрози або небезпеки. У маленьких дітей, так само як і у тварин, відчуття загрози чи небезпеки пов’язано з фізичним дискомфортом, з неблагополуччям фізичного «Я». Страх, котрим вони реагують як на загрозу, це боязнь фізичного пошкодження. Суб’єктивне переживання страху жахливо, і що дивно – воно може призвести до параліча, тим самим, привести людину в абсолютно безпомічній стан, або, навпаки, може змусити людину кинутись бігти, подалі від небезпеки.
Відомий фізіолог І. П. Павлов вважає страх проявом природного рефлексу, пасивно-оборонної реакцією з легким гальмуванням кори великих півкуль. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний рефлекс і супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності, відбивається на частоті пульсу та дихання, показниках артеріального тиску, виділенням шлункового соку [16, c. 564].
Страх виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу. Існують дві загрози, які мають універсальний і одночасно фатальний в результаті характер. Це смерть, та крах життєвих цінностей, протидіючих таким поняттям як життя, здоров’я, самоствердження, особисте та соціальне благополуччя. Але крім крайніх виражень страху завжди розуміється переживання якої-небудь реальної чи вигаданої загрози [3, c. 139].
Як впливають на дитину страхи? Дуже часто поява страхів у дітей зумовлена поведінкою батьків і є їх провиною. Коли дитячі страхи хворобливо загострені і зберігаються тривалий час, то це є ознакою неблагополуччя, свідчить про фізичну і психічну ослабленість дитини, про неправильну поведінку батьків, конфліктні стосунки в сім’ї. Не будучи підтримана батьками, почуваюча страх дитина стає плаксивою. Страх, підсилюючись, породжує інші страхи і може призвести дитину до невротичного розладу. Зрештою, цим, в окремих випадках, можна пояснити природу таких негативних звичок у дітей, як заїкання, смоктання пальця, висмикування волосся і т.п. Страхи маленьких дітей мають так мало спільного з реальністю, і все ж ірраціональні страхи часто бувають набагато сильніші, ніж страхи реальні, і саме вони переважають в ранньому дитинстві. Деякі діти панічно бояться зробити помилку, коли готують уроки чи відповідають біля дошки, лякаючись осуду батьків, які ймовірно, педантично перевіряють кожне слово. І при цьому постійно дорікають дитині, паралізуючи її волю. Варто пам’ятати, що страх як негативна емоція, ослаблює і невротизує особистість, та нерідко стає поштовхом до біль серйозних психічних розладів.
Дуже часто зустрічається термін «тривога». На думку Захарова в страху та тривозі є загальна риса в вигляді відчуття схвильованості та неспокій. Тривога – це передчуття небезпеки, стан неспокою. Частіш за все тривога з’являється в очікуванні якоїсь події, результати котрої непередбачувані та можуть мати неприємні наслідки. Тривога виникає у відповідальних людей з розвинутим відчуттям гідності, обов’язку. Також тривога може виступати як відчуття відповідальності за життя своє та близьких. Страх можна розглядати, як прояв тривоги в конкретній формі.
1.2 Класифікація страхів.
В основі класифікації лежать предмет страху, особливості його перебігу, тривалість, сила і причини виникнення. Існує різна класифікація страхів. Серед них:
1. Нав’язливі страхи. Ці страхи дитина відчуває в певних, конкретних ситуаціях, боїться обставин, які можуть їх спричинити. До них відносяться, наприклад, страх висоти, закритих і відкритих просторів і ін.
2. Маячні страхи. Це найважча форма страхів, причину появи яких знайти буває неймовірно складно. Наприклад, чому дитина боїться грати з якоюсь іграшкою або боїться є певний вид їжі. Якщо ви виявили у дитини такий вид страху, не варто заздалегідь лякатися. Можливо, причина появи такого страху виявиться цілком зрозумілої. Наприклад, дитина може боятися надягати певні черевички, тому що він колись в них послизнувся і впав, боляче вдарившись, і тепер побоюється повторення ситуації.
3. Надцінні страхи. Ці страхи найпоширеніші. Вони пов’язані з деякими ідеями, як кажуть, з «ідеями фікс», і викликані власною фантазією дитини. У 90% випадків практикуючі психологи стикаються саме з ними. На цих страхах, як правило, діти зациклюються і не можуть «викинути» з своєї голови. Спочатку вони відповідають будь-якої життєвої ситуації, а потім стають настільки значущими, що ні про що інше дитина думати вже не може. До дитячого надцінний страх можна віднести: страх темряви, в якій дитячу уяву поселяє жахливих чудовиськ, перевертнів і привидів; страх загубитися, страх нападу, страх води, вогню, болю і різких звуків. Наприклад, боязнь води теоретично можна віднести до двох видів страху: нав’язливим і надцінний. Але якщо дитина колись тонув, і тепер боїться води – це нав’язливий страх, а якщо немає причини, то це вже надцінний. Існує основні види страхів, прояв яких у певному віці вважається нормою.
Найбільш повною можна вважати класифікацію страхів О. Захарова:
По характеру – природні, соціальні, ситуаційні, особові.
По ступеню реальності – реальні та вигадані.
По ступеню інтенсивності – гострі та хронічні.
Хоча страх – це інтенсивно виражена емоція, слід розрізняти його звичайний, природній або віковий характер. Звичайно страх короткочасний, зворотній, зникає з віком, не чіпає глибокі цінності людини, суттєво не впливає на характер, поведінку та взаємовідносини з оточуючими людьми. Деякі форми страху мають захисне значення, так як дозволяють уникнути об’єкту страху.
Ситуативний страх з'являється в незвичайній, дуже небезпечній або шоковій дорослого та дитину ситуації, наприклад, при нападі собаки. Часто він з'являється в результаті психічного зараження панікою в групі людей, тривожних передчуттів зі сторони членів родини, конфліктів та життєвих провалів.
Особовий страх залежить від характеру людини, наприклад, від підвищеної емоціональності, здатен проявлятися в новій обстановці або при контактах з незнайомими людьми.
Ситуаційний та особовий страх часто змішуються та доповнюють один одного.
Страх реальний та вигаданий, гострий та хронічний. Реальний та гострий страхи залежать від ситуацій, а вигаданий та хронічний – від особливостей особистості.
Класифікація дитячих страхів виділяє два основних типи:
«Німі» страхи. Таку назву носять ті страхи, які сама дитина найчастіше заперечує, однак їх наявність абсолютно очевидно для батьків.
Страхи – «невидимки». Подібні страхи дитина визнає, а от дорослі, навпаки, не помічають ніяких ознак подібних страхів.
До «німим страхам» найчастіше ставляться страхи тварин, гучних звуків, незнайомих людей та незвичної обстановки. Дитина може й сам до кінця не усвідомлювати, що він боїться, але для дорослої людини наявність проблеми очевидно.
Невидимі страхи набагато більш різноманітні, існує величезна їх кількість. Проте все ж можна виявити найбільш часто зустрічаються:
Страх дитини перед покаранням за який – небудь проступок. Причому проступок може бути настільки незначним, що дорослі просто не звернуть на нього ніякої уваги. Наявність подібних страхів свідчить про серйозні проблеми у взаєминах дитини з батьками, деколи навіть може бути наслідком надмірного суворо поводження з малюком. У разі появи подібного страху батьки повинні серйозно задуматися про свою модель поведінки з дитиною і переглянути її, щоб уникнути дуже серйозних проблем.
Страх крові. Дуже багато дітки при вигляді маленької крапельки крові, яка здалася з обдертою коліна починають кричати з такою силою, що можна подумати, що ранка – це не маленька подряпина, а знята живцем шкіра, яку, до всього іншого, посипали як мінімум пачкою солі. Деякі батьки просто посміхаються, дивлячись на таку реакцію малюка, а інші починають не на жарт злитися через такий істерики з, як вони вважають, дрібниці. Насправді ні в першому випадку, ні в другому, реакція батьків невірна. Дитина кричить не від болю, а від панічного страху, який у них викликає вид крові. Подібний страх – абсолютно непідконтрольне дитині почуття, тому в жодному разі не можна сварити дитину. Підсміюватися над ним також не варто, так як це може травмувати його почуття гідності. А страх перед кров'ю обумовлений, найчастіше, банальним незнанням фізіології – маляті здається, що вся кров витече і він помре. Власне кажучи, боязнь крові є похідною страху смерті.
Смерть батьків – також досить часто зустрічається різновид дитячих страхів, найчастіше породжена самими ж дорослими.
Дитячі страхи 5 років часто базуються на боязні різних казкових персонажів і мультиплікаційних героїв.
Характеристика страхів у дітей молодшого шкільного віку
У дітей молодшого шкільного віку, так само як і в дітей дошкільного віку розвивається абстрактне мислення, здатність до спілкування, діти молодшого шкільного віку також шукають відповіді на питання: «Навіщо люди живуть», «Звідки все з’явилось», але вже не так інтенсивно. У більшості дітей молодшого шкільного віку вже сформувались життєві цінності, відчуття дому, родини. Діти переходять на новий етап життя, в їхньому житті з'являється школа. На цьому етапі діти починають вчитись, виконувати домашні завдання, в них з'являється відчуття відповідальності за свою поведінку, вчинки, а разом з новими відчуттями з’являються нові страхи. В першому класі діти прагнуть навчатись – їм це цікаво, цікаво виконувати завдання вчителя, відповідати на різноманітні запитання. Але поступово прагнення вчитись зменшується, в деяких дітей швидше, в деяких повільніше, але воно зменшується. Наприклад порівняйте бажання вчитись першокласника та десятикласника, в першокласника бажання буде більшим, хоча бувають й вийняти, коли бажання вчитись не змінюється (зустрічається рідко), або ж зростає (таких людей – одиниці). На те, як саме буде змінюватись прагнення вчитись впливає багато факторів, наведу лише основні:
1.Новизна. В першому класі навчання – щось нове, а значить цікаве. З часом до навчання звикають, воно починає набридати.
2. Темперамент дитини, її характер. Так наприклад є діти котрі можуть цілий день просидіти за однією справою, у таких дітей майже завжди є улюблена справа, захоплення (колекціонування, вишивання, малювання) яким вони будуть займатись і коли виростуть. У таких дітей швидкість набридання дуже низька, тому бажання вчитись буде змінюватись непомітно. Інші ж діти не можуть довго всидіти на місці, у них не має постійного захоплення. Вони можуть займатись малювання, а через кілька тижнів, місяців кинути його й почати займатись вишиванням, можуть кинути майже закінчену справу тільки тому, що вона їм більше не цікава - набридла. Такі діти в основному легко засвоюють новий матеріал, але при поглибленні тема починає набридати. У таких дітей швидкість набридання дуже висока,
3.Батьки та вчителі. Якщо батьки та вчителі зможуть кожен раз поновному зацікавлювати учнів з високою швидкістю набридання, то продуктивність їх праці буде надзвичайно високою.
4. Колектив. На навчання впливає також колектив, тобто учні класу. Стосовно цього пункту не має виражених закономірностей, все знову ж таки залежить від особливостей характеру дитини та від страхів. Так ,наприклад, один учень краще навчається, коли з класом у нього гарні стосунки, а інший навпаки – коли стосунки з класом гарні – оцінки погані, коли стосунки погані – підвищуються оцінки.
З початком шкільного життя батьки починають розмовляти з дітьми на теми «Як важливо гарно вчитись», «Навіщо вчитись», головною суттю цих розмов є тема «Без освіти ти ніхто». І через невпевненість у собі, з'являється страх бути недостойним своїх батьків та страх бути невдахою. Крім того впливає також поява нових контактів, та через ту ж саму невпевненість у собі дитина боїться зіпсувати відносини з однокласниками, що також сприяє появі страху бути невдахою. Через принцип виховання котрій передається століттями «Ти хороший учень якщо в тебе хороші оцінки» та через драматичне ставлення батьків до поганих оцінок, з'являється страх отримати двійку. А через нашу систему освіти «Чим більше помилок тим менша оцінка» – страх робити помилки. Потім уже малюк на несвідомому рівні робить висновки: «Помиляється той хто відповідає», тому з'являється новий страх – відповідати, виходити до дошки, а потім і страх йти до школи.
Причини дитячих страхів.
Як зароджується почуття страху? В найзагальнішому вигляді страх виникає у відповідь на щось таке, що дійсно загрожує. Однак значно більше поширені так звані навіювані дитячі страхи. Їх джерело – дорослі, котрі оточують дитину і які з надмірною наполегливістю та емоційністю вказують на небезпеку.
Психологи виділять декілька передумов для можливого розвитку страхів у дітей.
Перша причина страхів, полягає в конкретному випадку, який стався з дитиною. Наприклад, застряг у ліфті, налякала собака, на вулиці причепився якийсь чоловік неохайного вигляду і т. д. Подібні страхи легше піддаються корекції. Та й не у кожної дитини, якого покусала собака, може розвинутися стійкий страх.
Друга. Урбанізація, тобто розростання та розвиток міст. Яким би далеким це не здавалося від страхів, та зв'язок є, і він дуже тісний. В умовах великого міста багато хто з дітей почувається самотнім, їм важко знаходити постійних друзів, складно самостійно організовувати своє дозвілля. До того ж, вони часто потерпають від надмірної опіки дорослих.
Третя – це особливості характеру дитини. Появи і закріплення страхів можуть сприяти такі риси, як недовірливість, тривожність, невпевненість у собі, песимізм чи надмірна залежність від батьків, вчителів, вихователів, болючість, психічна та фізична незрілість. Дані риси є грунтом, на якому в екстремальній ситуації з'являються і закріплюються страхи.
Четверта причина страхів – залякують виховання. Напевно, всі чули або може бути самі вдавалися, до такого впливу на дітей: «Якщо спати не ляжеш, тебе забере баба - яга! ». «Не шуми, а то дядько відведе тебе з собою! ». Але при цьому ви, напевно, не замислювалися особливо про наслідки. Якщо ваша дитина не розуміє слова «не можна», то це ваш прорахунок і несправедливо його за це карати, тим більше страхом. Якщо у вашої дитини міцна нервова система, то він швидко зможе розібратися в тому, що дядькові - до його криків немає ніякого діла, а баба - яга так жодного разу і не вийшла з лісу. Існує й інший варіант - малюк вам повірив. Тепер він думає, що ви можете віддати його дядькові і не захистите від баби - яги. Тобто дитина залишається зі своїм страхом один на один. Ви ж не хочете, щоб він відчував це почуття страху? Найкраще повідомити дитині, що саме ви незадоволені його поведінкою, а не чужий дядько.
П'ята причина страху – тривожні батьки. Для дитячої психіки це звичайно дуже важке випробування. Дуже часто дитина чогось боїться, тому, що цього бояться його батьки. Для тривожних батьків світ навколо наповнений одними небезпеками: «Не гладь собаку, а то вона може вкусити», «По калюжах не ходи, а то будеш хворіти», «У двір не ходи один, там можуть бути хулігани». Якщо дитина психічно здорова, то, швидше за все вона звикне і перестане звертати на це увагу. Але біда в тому, багаторазові повторення і спадковість здатні зробити свою справу: у тривожних батьків дуже часто ростуть тривожні діти.
Шоста причина – дитячі фантазії. У когось фантазія розвинена більше, у когось менше. Але для малюків світ фантазій є звичним середовищем проживання. Фантазія дітей не має меж, вони з'являються трохи пізніше, коли дорослі, твердо не "втовкмачити» в маленькі голівки дітей, що «цього бути не може». І поки не відбулося цього дитина населяє свій світ фантазіями, роблячи його зрозумілим для себе. Дитина сама торує світ і свої страхи.
Сьома причина дитячих страхів – наявність серйозного розладу. Якщо разом зі страхами у дитини з'являється агресивність, загальмованість, порушення сну, заїкання або нервові тики - може бути у дитини нервоз. Діагностувати і лікувати нервоз повинні медики. Якщо у малюка дуже незвичайні страхи, за своїм змістом, якщо він чує голоси, загрозливі йому, або щось бачить, чого інші не бачать, то необхідно негайно звернутися до фахівця.
Висновки
Життя без емоцій неможливе. Одним з емоціональних станів дітей молодшого шкільного віку є страх. Поняття страху розроблялось багатьма ученими. Відомий фізіолог І.П.Павлов вважає страх проявом природного рефлексу, пасивно-захисною реакцією з легким гальмування кори великих півкуль. Страх оснований на інстинкту самозбереження. Має захисній рефлекс та супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності, проявляється на частоті пульсу та дихання, показниках артеріального тиску, виділенням травного соку. Найбільш повною можна вважати класифікацію А.Захарова.
Відомо, що страх є причиною багатьох порушень здоров’я в фізико-психічній сфері і тим самим – причиною багатьох захворювань: нервових порушень в фізичному та духовному розвитку, болі в животі, головні болі. Страх також впливає й на розвиток дитини як особистості, спостерігається підвищена агресивність, порушення сну, емоціональне гальмування, депресивні стани. Мислення втрачає свою гнучкість, стає скованим безкінечними небезпеками, передчуттями та ваганнями. Зменшується пізнавальна активність, цікавість.
В молодшому шкільному віці страхи добре піддаються психологічному впливу. Якщо в цьому віці ще не сформовано вміння оцінювати свої дії з соціальної точки зору, то зробити це буде досить тяжко. Так як найкращий вік для формування відчуття відповідальності – дошкільний. З початком шкільного життя це відчуття лише підсилюється і в деяких випадках набуває видимого характеру – в оцінках.