6.2. Риторика – мистецтво красномовства

Діяльність багатьох професій, в тому числі адвоката, прокурора, інших юристів немислима без ґрунтовних знань принципів та правил ораторського мистецтва. Для них ораторство, публічна мова – важливий засіб досягнення мети.

Ораторське мистецтво або красномовство має свою тисячолітню історію. Почалося воно, мабуть, із оракульства, яке виникло у релігіях Стародавнього Сходу, Греції та Римі. Саме слово оракул (від лат. oraculum – прорікання) – місце, де проголошується пророцтво, в переносному сенсі – людина, усі судження якої визнаються непохитною істиною. Звідси походить і слово оратор. Термін оратор вказує на:

1. Особу, що виголошує, виступає з промовою.

2. Красномовну людину, яка майстерно володіє словом.

Ораторське мистецтво стало визначним суспільним явищем, що досягло високого рівня розвитку ще в стародавньому світі: Єгипті, Ассирії, Вавілоні, Китаї, Індії, Римі. Однак саме Давня Греція визнається батьківщиною красномовства, де виникає особлива наука риторика і складається теорія красномовства. Бути шанованим серед громадян Давньої Греції, особливо в Афінах – культурному, політичному і економічному центрі Еллади, не маючи навиків публічних виступів, стало неможливо. Виникає гострий попит на викладачів ораторського мистецтва і риторики, одна за іншою виникають школи красномовства.

Першими починають досліджувати проблеми красномовства софісти, багато з яких були також учителями риторики як особливого мистецтва красномовства. Завдяки софістам красномовство досягло значної досконалості. Софісти вміли майстерно вести суперечку, відзначалися кмітливістю в будь-яких словесних баталіях. Однак згодом софістична система суджень починає складатись як система продуманого використання в суперечці, особливо в полеміці, логічно неправильних доказів. Невипадково найвідомішим постулатом софістики став вислів найвидатнішого із софістів – Протагора: "Про будь-який предмет можна висловити два судження, протилежні одне одному". Тому з часом софістична риторика виродилася в свого роду словесне фехтування, її метою став не пошук та обґрунтування істини, а досягнення перемоги в суперечці за будь-яку ціну.

Риторика (грец. – наука про ораторське мистецтво) у широкому значенні так називають мистецтво красномовства; в іронічному – красиві, але малозмістовні слова. Структура риторики складається з 5 частин: знаходження матеріалу, його розташування, словесне вираження, запам'ятування і вимовляння.

У риториці існують так звані фігури – особливі зафіксовані стилістичні звороти мови, що застосовуються для посилення експресивності (виразності) висловлювання: анафора (єдинопочаток), епіфора (повторення), рими, асонанси (повторення голосних звуків) і консонанси (благозвучна комбінація звуків), симплока (сплетіння єдинопочатку і єдинозакінчення), ампліфікація (збільшення, прикрашення), антитеза, паралелізми, градація (посилення), інверсія (перестановка порядку слів), замовчування. Застосовують також тропи (переносне значення слів), а також незвичні словопоєднання, що виходять за рамки мовної норми та солецизми (неправильні звороти).

Теорія риторики була розроблена ще в античності (Цицерон, Квінтіліан), активно розвивалася у Середні віки і Новий час. В Україні її викладали з початку 17 ст., переважно в Києво-Могилянській академії.

В ораторській майстерності чи не найважливішу роль відіграють техніка мовлення, голос, дикція, елементи артистизму, мімічна виразність. Успіх публічного виступу значною мірою залежить від ерудиції оратора, що особливо важливо в судових промовах, в яких вирішується доля людини. Ґрунтовні знання породжують переконаність і дають змогу переконати інших. Загальноприйнято вважати, що лаконічність є виявом майстерності в публічному виступі. І хоча стислість виступу не завжди є бажана, логіка, втім як і психологія, вимагає скорочувати фразу до розміру думки.

Види ораторського мистецтва поділяють на такі, які викладені в монологічній і діалогічній формах. П. Сопер вважав, що існує два види красномовства: інформаційне та агітаційне. Інші вчені виділяють п’ять різновидів красномовства:

- юридичне (судове);

- академічне;

- політичне;

- церковне;

- суспільно-побутове.

Судове красномовство – один з найдавніших видів ораторського мистецтва, що розвинувся ще в Стародавній Греції. В Україні воно почало активно розвиватися в ІІ пол. ХІХ ст.