Порушення функції гіпоталамо-нейрогіпофізарної системи.

Основним структурним елементом гіпоталамо-нейрогіпофізарної системи є супраоптичне і паравентрикулярне ядра гіпоталамусу, які у відповідь на надходження інформації від рецепторів, які контролюють показники гомеостазу (осмотичний тиск, об‘єм циркулюючої крові, артеріальний тиск), і від вищих нервових центрів продукують вазопресин і окситоцин. Ці гормони по аксонах нейроендокринних клітин потрапляють в нейрогіпофіз, відкіля надходять у кров через аксо-вазальні синапси (нейро-гемічна система).

1) Вазопресин (антидіуретичний гормон, АДГ) має наступні впливи:

а) діючи на дистальні звивисті канальці і збірні трубки нирок, підсилює реабсорбцію води (антидіуретичний ефекет);

б) викликає скорочення гладких м’язів кровоносних судин;

в) підсилює глікогеноліз і глюконеогенез у печінці;

г) сприяє консолідації слідів пам’яті і мобілізації інформації, яка збереглася (гормон пам’яті);

д) цей гормон є ендогенним анальгетиком (пригнічує біль).

2) Окситоцин має наступні функціональні ефекти:

а) стимулює виділення молока (лактацію), викликаючи скорочення міоепітеліальних клітин дрібних проток молочних залоз;

б) ініціює і підсилює скорочення вагітної матки;

в) погіршує запам’ятовування і мобілізацію інформації (амнестичний гормон).

Порушення функції гіпоталамо-нейрогіпофізарної системи супроводжуються:

1) Синдром надлишкової секреції вазопресину проявляється виникненням гіперволемії, що приводить до розвитку стійкої артеріальної гіпертензії.

2) Нецукровий діабет. Розрізняють два його патогенетичних варіанти: а) центральний (нейрогенний), при якому утвориться мало вазопресину, і б) нефрогенний, в основі якого лежить нечутливість епітеліальних клітин дистальних відділів нефронів і збірних трубочок до дії вазопресину (відсутність або недостатня кількість аквапоринових рецепторів).

У патогенезі основних проявів нецукрового діабету провідну роль відіграє зменшення факультативної реабсорбції води в нирках. Це приводить до поліурії і зневоднення (сечовиснаження, добовий діурез зростає до 25 л). Останнє обумовлює спрагу (полідипсію). У декомпенсованому стані зменшується об‘єм циркулюючої крові (гіповолемія) і знижується артеріальний тиск, розвивається гіпоксія

3) Зменшення продукції окситоцину. Проявляється порушеннями лактації, слабістю родової діяльності.

Патологія наднирників супроводжуєься:

І. Гіпофункцією кори наднирників – кортикостероїдна недостатність.

ІІ. Гіперфункцією кори наднирників - гіперкортикостероїдизм (гіперкортицизм).

ІІІ. Порушенням функції мозкової речовини наднирників.

Кортикостероїдна недостатність за клінічним перебігом поділяється на: а) гостру і б) хронічну.

П р и к л а д а м и гострої недостатності є:

а) стан після адреналектомії (видалення наднирників);

б) масивні крововиливи у наднирники, які виникають при сепсисі (особливо при менінгококовій інфекції) - синдром Уотерхауза-Фредріксена;

в) синдром скасування глюкокортикоїдних препаратів, які використовувалися з лікувальною метою.

У зв’язку із швидким випадінням функції наднирників розвивається колапс і хворі можуть померти протягом першої ж доби.

Хронічна надниркова недостатність характерна для хвороби Адісона (бронзова хвороба). П р и ч и н о ю її розвитку найчастіше є: а) туберкульозна інфекція, б) автоімунні процеси (автоімунний адреналіт), які лежить в основі патогенезу так званої ідіопатичної атрофії кори наднирників.

В основі патофізіологічних змін, які виникають в результаті прогресуючої загибелі клітин кори наднирника, лежить комбінація недостатності всіх гормонів його кори, в першу чергу, мінерало- і глюкортикоїдів.

При цьому спостерігаються:

• порушення водно-електролітного балансу;

• порушення вуглеводного обміну;

• розлади функції серцево-судинної системи;

• розвиток адинамії (м’язова слабість);

• пігментація шкірних покривів і слизових оболонок (у зв’язку з чим це захворювання називається бронзовою хворобою).

1) Порушення водно-електролітного балансу пов’язано: а) головним чином із нестачею мінералокортикоїдів (альдостерону) і б) в меншій мірі глюкокортикоїдів (кортизолу і кортикостерону).

При цьому, у канальцях нирок знижується реабсорбція натрію і він втрачається із сечею. Іони калію, навпаки, реабсорбуються більш інтенсивно, що викликає збільшення калію в позаклітинній рідині.

Втрата натрію обумовлює зменшення активності симпатичних закінчень, що є одним з механізмів розвитку адинамії і гіпотонії.

Збільшення вмісту калію в позаклітинній рідині приводить до порушення скоротливої функції серцевого м’яза (виникнення аритмій) і скелетних м’язів.

2) Порушення вуглеводного обміну - проявляється гіпоглікемією, обумовленою нестачею глюкокортикоїдів. Гіпоглікемія проявляється: а) приступами слабості, б) дратівливості, в) почуттям голоду, г) підвищеною пітливістю.

3) У розладах серцево-судинної системи розрізняють зниження артеріального тиску, обумовлене: а) зменшенням об’єму циркулюючої крові; б) брадикардією; в) зниженням хвилинного об’єму серця; в) зниженням судинного тонусу.

4) Розвиток адинамії – обумовлюється не тільки порушенням скоротливих властивостей м’язів, про що відзначалося вище, а і дефіцитом андростендіону, який за нормальних умов здійснює анаболічну дію у відношенні м’язових білків.

5) Збільшення інтенсивності пігментації – обумовлюється збільшенням продукції меланіну у шкірі і слизових оболонках під впливом меланофорної дії АКТГ і -ліпотропіну, синтез яких підсилюється при недостатності кортизолу.

Гіперкортикостероїдизм - розвивається за рахунок надлишкового утворення (або підвищення активності) одного або відразу декількох гормонів. Найбільш часто зустрічаються наступні види гіперкортикостероїдизму: 1) гіперкортизолізм, 2) альдостеронізм і 3) адреногенітальні синдроми.

1) Гіперкортизолізм - комплекс змін в організмі, які викликаються: а) надлишковим утворенням кортизолу пучковою зоною кори наднирників або б) підвищенням його активності при зменшенні зв’язування транскортином.

Виникаючі при цьому зміни складають картину синдрому Іценка-Кушинга (І-К), який характеризується порушеннями: а) вуглеводного, б) білкового, в) жирового, г) водно-сольового обміну і д) функції серцево-судинної системи.

□ Порушення вуглеводного обміну характеризується розвитком гіперглікемії, яка виникає за рахунок:

• посилення глюконеогенезу із глюкогенних амінокислот;

• гальмування переходу глюкози в жир;

• гальмування декарбоксилювання пірувату, який ресинтезується у глюкозу;

• підвищення активності глюкозо-6-фосфатази в печінці, що сприяє переходу глюкози в кров.

□ Порушення білкового обміну супроводжується підсиленням катаболізму білків і гальмуванням їх синтезу, що проявляється: а) підвищенням виділення азоту із сечею, б) гальмуванням синтезу антитіл і зниженням резистентності організму до інфекцій, в) порушенням утворення білкового каркасу у кістковій тканині, що є причиною розвитку остеопорозу.

□ Порушення жирового обміну супроводжується надлишковим відкладанням жиру у підшкірній жировій клітковині.

□ Порушення водно-електролітного балансу характеризується: а) підсиленням реабсорбції іонів натрію у канальцях нирок і збільшенням їх концентрації в позаклітинній рідині, б) зменшенням реабсорбції іонів калію, в) підвищенням вмісту води в позаклітинному просторі і розвитком набряків, г) зменшенням кальцію в організмі, в результаті гальмування його всмоктування в кишечнику і підсилення екскреції із сечею, що є стимулом секреції паратгормону і активації остеобластів, які розсмоктують кісткову тканину із розвитком остеопорозу.

□ Порушення функції серцево-судинної системи характеризується підвищенням артеріального тиску в результаті: а) збільшення об’єму циркулюючої крові; б) підвищення периферичного судинного опору під впливом збільшення чутливості судинної стінки до катехоламінів внаслідок зростання вмісту натрію і пермісивної (полегшуючої) дії глюкокортикоїдів.

П р о я ви х в о р о б и І ц е н к о – К у ш и н г а. Хвороба частіше спостерігається у жінок молодого і середнього віку, хоча зустрічається і у будь-якому іншому віковому періоді.

Із неспецифічних симптомів хворих турбує: а) загальне нездужання, б) слабість, в) підвищена втома, г) головний біль, д) болі в ногах, спині, е) сонливість, є) спрага.

Дуже характерний зовнішній вигляд хворого: кругле, “місяцеподібне”, багряно-червоне обличчя, помірний гіпертріхоз, диспластичне ожиріння з переважним відкладенням жиру в ділянці обличчя, шиї, верхньої половини тулуба при непропорційно худих кінцівках.

Характерні атрофічні багряно-червоні або фіолетові “смуги розтягання” (“стриї”) на шкірі живота, плечей, молочних залоз, внутрішньої поверхні стегон.

Нерідко виникають різні порушення в статевій сфері, неврологічному і нервово-психічному статусі.