Закон України “Про відпустки” від 15.11.96р.
Закон встановлює державні гарантії права на відпустку, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних потреб та інтересів.
Ст. 6 Щорічна основна відпустка та її тривалість.
Надається працівникам тривалістю не менш як на 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання договорів. Керівникам, педагогам, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка до 56 календарних днів у порядку затвердженому Кабінетом міністрів України.
Інвалідам І і ІІ груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів. Інвалідам ІІІ групи – 26 календарних днів.
Особи, віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.
Сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу.
Ст. 7 Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятих на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я.
Ст. 8 Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:
окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних і господарських умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я – тривалістю до 35 днів.
працівникам з ненормованим робочим днем – тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, професій визначених колективним договором.
Порядок надання щорічних відпусток. Додаткові відпустки
у зв’язку із навчанням. Творча відпустка
Ст. 10 Загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах – 69 календарних дні.
Ст. 11 Перенесення щорічної відпустки.
Ст. 13 Відпустка у зв’язку з навчанням у середніх закладах освіти.
Ст. 14 Відпустка у зв’язку з навчанням у професійно-технічних закладах освіти
Ст. 16 Творча відпустка.
Соціальні відпустки:
Ст. 17 Відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами ( до пологів - 70 календарних днів, а після пологів - 56 календарних днів).
Ст. 18 Відпустка по догляду за дитиною до досягнення 3-х років.
Ст. 19 Додаткова відпустка працівникам, що мають дітей.
Ст. 20 Порядок надання соціальних відпусток.
4. ТРУДОВА ДИСЦИПЛІНА. ВНУТРІШНІЙ РОЗПОРЯДОК. ЗАХОДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ТА ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
ЗА ПОРУШЕННЯ ТРУДОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ. МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ВИДИ
Основним нормативним актом, що регулює питання дисципліни праці та організації внутрішнього трудового розпорядку в установах, закладах охорони здоров’я є типові правила внутрішнього розпорядку.
На підставі типових правил розробляються правила внутрішнього трудового розпорядку з урахуванням умов праці даного підприємства.
У правилах внутрішнього трудового розпорядку конкретизуються обов’язки адміністрації, робітників, службовців; питання прийому на роботу і звільнення, використання робочого часу, порядок застосування заходів заохочення за сумнівну працю та заходів впливу порушників трудової дисципліни. Вказані правила окремо про обов’язки власника поліпшувати умови праці, дотримуватись вимог нормативних актів з охорони праці.
Заходи адміністративної та дисциплінарної відповідальності
за порушення трудової дисципліни
Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і власника підприємства. У ст.130 КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну установі через порушення покладених на них обов’язків, в тому числі і внаслідок порушення правил охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду за умови, коли така шкода заподіяна установі винними протиправними діями бездіяльністю працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Роботодавець несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Збитки у зв’язку з порушенням законодавства про охорону праці можуть включати відшкодування потерпілому втраченого заробітку, одноразову допомогу, додаткові витрати на поховання в разі смерті потерпілого, одноразову допомогу на сім’ю та на утриманців.
Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці створило небезпеку для життя або здоров’я громадян. Суб’єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути службова особа підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, а також громадянин – власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається у судовому порядку.
Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством. Відповідно до ст. 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівника має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні дисциплінарного стягнення необхідно врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок.
Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про охорону праці у вигляді грошового штрафу. Право накладати адміністративні стягнення з причин, зазначених у ст. 49 Закону України “Про охорону праці” мають службові особи Держнаглядохоронпраці. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного порушення 16-річного віку.