87. Суперечливий характер розвитку культури України в 70-80 р.Хх ст..

У 70-80-х роках у школах України різко звузилася сфера функціонування української мови. Виконуючи вказівку вищого парткерівництва, у листопаді 1978 р., Міністерство освіти УРСР направило на місця директиву під назвою: «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки». Це означало початок нової хвилі русифікації закладів народної освіти. В обласних центрах республіки наприкінці 70-х років українські школи становили лише 22%, а російські - 78% загальної кількості Шкіл. У Донецьку, половина населення якого — українці, не залишилося жодної української школи. Зникли українські школи й у Криму, де третину населення становили українці. Усього за 1960-1980 рр. число україномовних шкіл у республіці зменшилося на 8,7 тис. Але цим не обмежились. Тоталітарний режим прагнув до цілковитої русифікації України.

Центром наукових досліджень продовжувала залишатися Академія наук УРСР. На початок 80-х років в її установах працювало понад 70 тис. чол.

Суперечності й труднощі 70-80-х рр. не могли не відбитись на стані літератури і мистецтва України. У Львові в 1970р. почав виходити «самвидавний» журнал «Український вісник», який публікував заборонені твори, подавав інформацію про події суспільно-політичного життя, що замовчувались офіційною пресою, наводив хронічку репресій проти дисидентів. Головним редактором був В.Чорновіл, протягом 1970-1972рр вийшло 6 номерів журналу.

88. Проблеми розвитку мистецтва незалежної України.

Національним змістом почало наповнюватись українське образотворче мистецтво. Поряд з творами вже відомих митців з'явилися роботи творчої молоді. Зокрема, на міжнародних виставках великий успіх мала кераміка Я. Мотики. Її чудові твори відзначені на міжнародних виставках в Ерфурті (Німеччина, 1991 p.) та Філадельфії (США, 1992— 1995 pp.). Скульптор А. Хоречко створив досконалі образи сучасників. В Україну почала повертатись творчість її синів, яку комуністична сис- тема не допускала до українського народу. Так, лауреатами Державної пре- мії ім. Т. Шевченка 1995 p. стали художники: О. Заливаха — за твори останніх років: “XX вік”, “Мироносиці”, “Ук- раїнська мадонна”, “Портрет Василя Стуса”, “Портрет Шевченка”, “Козака несуть”, “Початок”; М. Бідняк — за серію історичних картин і портретів подвижників українського народу: “Князь Данило Галицький”, “Гетьман Іван Мазепа”, “Довбуш” та ін.; В. Задорожний (посмертно) — за серію робіт 1964—1988 pp.

89. Напрямки розвитку освіти незалежної України.

В 1991 p. система освіти в Україні охоплювала 24,5 тис. дошкільних закладів, 20,9 тис. загальноосвітніх шкіл, 1242 професійних, 735 середніх спеціальних та 156 вищих закладів освіти, аспірантуру з 300 наукових спеціальностей та докторантуру, 518 навчальних закладів та підрозділів підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, заклади та установи позашкільного навчання та виховання.

Відбувався процес поглиблення уніфікації навчального процесу, що обмежувало можливість вивчення історії, культури, етнографії України. Існуюча в Україні система освіти перебувала в стані, що не задовольняв вимог, які поставали перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу. Передусім це виявлялось у невідповідності освіти досягненням людства. Жорстока регламентація змісту вищої освіти, програм підготовки, надмірна ідеологізація навчання призвели до певної невідповідності структури освіти світовим стандартам, втрати престижу вищої освіти.

Зрушення в цій сфері відбулися не відразу. Почалося з того, що перший набір студентів у 1992 p. зробив Національний університет “Києво-Могилянська академія”. У травні 1993p. навчальні плани і програми університету були схвалені на спеціальній нараді експертів ЮНЕСКО. Заснування університету “Києво-Могилянська академія” стало вагомим внеском у процес національного й інтелектуального відродження. Особливого значення набули дисципліни — історія України, історія і теорія світової та української культур, народознавство, українознавство. Акредитація закладів освіти дала можливість інтегрування освіти України в міжнародну систему освіти.

Важливим чинником і передумовою розвитку освіти, культури, піднесення якості робочої сили завжди була наука.