1.6. Рослинний і тваринний світ

В історичні часи пануючим типом рослинності на території Долинського району були ліси. На рівнині і в передгірних районах ліси займають понад 20 % території, а на схилах Карпат - 40 %.

Майже не збереглась у непорушному стані природна трав'яна рослинність, оскільки більша частина безлісих територій розорана під сільськогосподарські угіддя. Болота і на рівнині, і у високогір'ї дуже нечисленні.

У лісах ростуть бук, дуб, граб, липа, береза, ясен, явір, клен, смерека, ялина, сосна.

З кущів можна зустріти брусницю, ліщину, калину, глід, терен, шипшину. Серед трав поширені тонконіг, осока, фіалка лісова, анемона дібровна та ін.

На освоєних землях рівнинної частини області ростуть яблуні, груші, смородина, аґрус, пшениця, жито, кукурудза, картопля, помідори, огірки.

Різнотрав'я полонин: осот, тонконіг, полин, чебрець, примула.

Різноманітність тваринного світу нашого краю зумовлена характером рослинності. У широколистяних лісах, на рівнинах району можна зустріти таких тварин, як заєць-русак, кріт, лисиця, дикий кабан, козуля; плазунів - ящірка, вуж; птахів - шпак, горобець, синиця, галка, сойка. У річках водяться щуки, коропи, в'юни, окуні. Про деяких тварин, таких, як тур, зубр, бобер, було відомо вже в стародавні часи. Зараз у горах можна побачити бурого ведмедя, оленя карпатського, козулю, рись, дикого кабана, вовка, булку, куницю, а з птахів - глухаря карпатського, шишкаря ялинкового, лелеку гірського. Є також у Карпатах тритон, саламандра, форель струмкова.

У нашій місцевості розводять в основному коней, корів, свиней, овець, кролів, гусей, качок, та курей, а також собак та котів.

За довгий історичний час завдано неабиякої шкоди рослинному і тваринному світу. Вирубані значні площі лісів рівнинної і гірської частини району, розорані ділянки з дикорослою трав'янистою рослинністю. Тепер їх зменшення відбувається і через забруднення навколишнього середовища отруйними промисловими викидами.

Зараз під загрозою зникнення багато рослин : тис ягідний, шафран, рододендрон, едельвейс (шовкова косиця), сон білий, первоцвіт полонинський. Всі вони занесені до Червоної книги. За останні роки тут вже не можна побачити таких птахів, як лебеді, сірий журавель, чорний лелека, білоголовий і чорний грифи. На грані зникнення кіт лісовий, куниця, білоспинний дятел, карпатська білка. Щоб зберегти і примножити рослинні і тваринні багатства району, під охорону держави взято значні території.

1.7. Ландшафти

Практичним результатом географічної характеристики будь-якої території є її фізико-географічне або економіко-географічне районування. Фізико-географічним або природним районом у сучасній фізичній географії називають значну частину будь-якої території, яка відрізняється своєю природою від сусідніх частин цієї території. Дуже часто фізико-географічний район збігається у своїх межах з природним ландшафтом, який є досить однорідною за своєю природою ділянкою поверхні Землі. Але в багатьох випадках природний район може включати в себе декілька ландшафтів; це часто буває при фізико-географічному районуванні адміністративних областей, границі яких часто перетинають природні ландшафти, і тоді доводиться об'єднувати такі "відрізки" ландшафтів в один район. До цього прийому доводиться вдаватися і при фізико-географічному районуванні Івано-Франківської області. Бувають і такі випадки, коли якась частина фізико-географічного району, хоча й тісно пов'язана з ним територіально, але настільки відмінна від усього району (частково своєю будовою, а головно процесами), що утворює по суті окремий природний ландшафт, який є територіальною частиною певного фізико-географічного району. Ландшафти відзначаються не тільки збільшеними абсолютними висотами і зростанням амплітуд відносних висот, але й великою висотною диференціацією компонентів - різноманітністю неологічної будови і рельєфу, ґрунтів і кліматичних умов, рослинності і тваринного світу, а отже й значно більшою, порівняно з рівнинними ландшафтами, складністю морфологічної структури. Слід також мати на увазі велику динамічність процесів у гірських природних комплексах, яка зумовлена багатьма причинами: збільшеними сумами атмосферних опадів та їх інтенсивністю, сильнішими вітрами. Поширенням крутих схилів, що сприяє зростанню швидкості стікання атмосферних і річкових вод, та їх руйнівної сили. Але при всій складності і різноманітності будови гірських природних комплексів їх все ж таки можна об'єднати в певні групи і види, по-перше, для певної систематизації цієї різноманітності, по-друге, для полегшення характеристик описуваних природних комплексів. Природні комплекси слід систематизувати за найбільш стійкими і суттєвими ознаками, якими є перш за все рельєф і геологічна будова території. З цієї точки зору природні комплекси Івано-Франківських Карпат можна поділити на такі три групи: річкових долин, низькогірних хребтів, середньогірних хребтів. Природні комплекси гірських долин представлені двома видами:

Вузькі поперечні долини, які прорізують гірські хребти поперек їх простягання. Це долини рік Свічі з Мізункою, Лімниці з Чечвою, Лукви, Бистриць Солотвинської та Надвірнянської, Пруту з Прутцем Яблунівським і Прутцем Чемегівським, Лючкою, Пістинкою, Рибницею і Черемошем. Для цих долин характерне чергування вузьких відтінків з розширеними частинами долин. На вузьких ділянках заплави річок кам'янисті, в руслах часто трапляються пороги і перекати, низькі надзаплавні тераси пролягають вузенькими смужками, на яких ледве вміщується дорога. Середні і високі тераси тут практично відсутні і до річки близько підступають круті схили гірських хребтів. На розширених ділянках долин заплави стають ширшими, русла не мають порогів: ширшають і надзаплавні тераси низького рівня, з'являються фрагменти середніх і високих терас. На цих ділянках долин є умови не лише для створення доріг, але й для сільської, а місцями навіть міської забудови (Ворохта, Яремча). Поперечні долини як правило досить добре освоєні, по них прокладені шосейні дороги і залізниці, є чимало дрібних і великих поселень. Все це привело до значної зміни природної рослинності, яку тут замінили городи та пасовиська, ліси майже знищені і часто мають вигляд чагарникових зарослей.

Природні комплекси розширених лійкоподібних ділянок долин у місцях їх виходу на передгір'я. Такі долини утворилися при злитті Свічі з Мізункою біля смт. Вигода, на Лімниці біля смт. Перегінське, на Бистриці Солотвинській біля смт. Солотвин, на Бистриці Надвірнянській біля міста Надвірна, на Пруті між м. Яремча та смт. Ділятин. На цих лійкоподібних улоговинах річкових долин є широкі заплави і низькі надзаплавні тераси середнього ярусу та фрагменти терас високого ярусу. Лійкоподібні улоговини добре освоєні в господарському відношенні, зосереджено досить багато населених пунктів, поширені орні землі, а ліси цілком знищені і трапляються лише на високих терасах і схилах хребтів.

Передкарпаття - це передгірна височина, яка має загальний нахил на північний схід від Карпат до долини Дністра і Пруту. Відрізняється великою горизонтальною і вертикальною розчленованістю. Абсолютні висоти височини в долинах рік досягають 300-320 м, на межиріччях - 350 - 500 м, а в передгір'ях - до 550 -650 м.

Територію Передкарпаття можна поділити на два різних передгірних райони, які відрізняються один від одного цілим рядом ознак: Івано-Франківське Передкарпаття та Покутське Передкарпаття.

Івано-Франківське Прикарпаття - це розчленована височина, яка розташована між північними скибовими хребтами Горган і охоплює басейни Бистриць Надвірнянськоїта Солотвинської, Лукви, Лімниці, Сивки і частково Свічі.

Є такі ландшафтні райони на території Долинського району:

Бистрицькаулоговина займає розширену частину басейну середньої течії Бистриці. Морфологічно улоговина добре виражена в природі, природні межі її чіткі.

Абсолютні висоти дна улоговини коливаються від 250 до 300 - 350 м. її границею служить ізогіпса 400 м, яка проходить дещо північніше с. Горохолина. В основі улоговина складена породами міоцену, які перекриті потужною товщею (до 10 - 15 м) алювіальних відкладів. Майже посередині з півдня на північ улоговину перетинає прямолінійна долина Бистриці Надвірнянської, яка ділить дно улоговини на два плоских межиріччя: Бистрицьке і Вороно-Бистрицьке.

У зв'язку з улоговинним положенням, місцеві кліматичні умови тут своєрідні: літні температури відносно високі (18,3 градуси за Цельсієм), зимові низькі (4,7 градуси за Цельсієм нижче нуля). В улоговині випадає найменша кількість атмосжерних опадів в усьому Івано-Франківському Передкарпатті (628 мм).

Присвіцька височина розташована між долиною нижньої течії р. Свіча і долиною р. Болохівка. На території Івано-Франківської області розміщений тільки східний схил Присвіцької височини. Схил являє собою еродовану шосту терасу з численними ярами, балками і долинами. Абсолютні висоти схилу 300 - 35- м. Верхів'я Болохівки більш високе, покрите лісами.

Долинське передгір'я, яке розташоване між долинами Свічі і Чечви, на північ, у верхів'ях Болозівки і Сивки поступово переходять у Присвіцьку височику. На півдні прилягає до північного краю Карпат (Горган).

Передгір'я характерне значними абсолютними висотами (350-485 м) і глибокими розчленуваннями: відносні висоти досягають 80 - 100м.

З височини стікає багато рік: Лужанка, Болохівка, Сивка та їх притоки, які розчленовують височину на численні плоскі межиріччя. За походженням Долинське передгір'я є шостою терасою і складене довньоалювіальними відкладами. Високотерасові місцевості покриті хвойно-широколистяними лісами, під якими розвинені дерново-середньо і сильнопідзолисті грунти. Південна частина району, що пролягає безпосередньо до Карпат біля м. Долини (верхів'я Сивки, правобережжя Свічі), господарсько освоєна. Тут розкинулись орні землі, тут розробляють ліси, добувають нафту тощо.

Свіцько-Сукільська або Болехівська понижена передгірська рівнина. Район займає розширені долини Сукіля і Свічі при їх виході з гір і до їх злиття біля с Солуків. Болехівська понижена рівнина розділяє Долинську і Моршинську передгірські височини. Абсолютні висоти рівнини - 300 - 340 м. У ландшафті переважають заплавно-нижньотерасові місцевості. Заплави Сукіля і особливо Свічі дуже широкі з численними староріччями, болотами, галечниковими островами, прирусловими валами.

У межах Івано-Франківської області заходять північно-східні схили Українських Карпат, які поділяються на три фізико-географічні області: Покутські Карпати, Горгани та Гуцульські Карпати (Чорногоро-Гринявські гори).

Горгани - одна з найбільших гірських областей Скибової зони Українських Карпат. Вони повністю розташовані в межах Івано-Франківської області, між долиною Мізунки на північному заході і долиною Черемоша на південному сході. Північна межа чітко виявлена у вигляді уступу, який обривається до

Передкарпаття по лінії: Болехів - Долина - Перегінськ - Солотвин - Надвірна - Ділятин - Текуча. Далі на південному сході Горгани межують з Покутськими горами по вододілу правих приток Пруту і лівих приток Чорного Черемоша, з одного боку, і верхів'їв Лючки, Пістинки та Рибниці - з другого боку. Південна границя проходить по вододільному хребту від верхів'я р. Ріка на північному заході і до Верховинського пониження на південному сході, де Горгани межують з Чорногорським хребтом.

У природно-географічному відношенні Горгани можна поділити на три фізико-географічні райони: Берегові низькогірні скибові Горгани, Зовнішні середньогірні скибові Горгани, Внутрішні або Вододільні середньогірні Горгани.

Берегові низькогірно-скибові Горгани лежать у межах низькогірного ландшафтного ярусу і характеризуються покривом однієї грунтово-рослинної зони. Тут ростуть буково-смерекові ліси. Бук часто утворює чисті насадження. Це звичайно темні ліси з дуже слабо розвиненим підліском і трав'яним покривом. Нерідко серед бука трапляються у нижньому ярусі — дуб, граб, ясен; у верхньому - ялиця, рідше ялина. Біля с. Манява є ареал модрини. Північні низькогірні Горгани, зважаючи на спільне походження, поділяються на кілька фізико-географічних районів: Вигодське низькогір'я займає межиріччя Сукеля і Свічі. Все межиріччя заповнене низткогірними короткими хребтами з абсолютними висотами від 500 м на півночі до 900 м на півдні. Найбільш вираженим хребтом є Томнатик (900-1016 м), складений переважно вигодськими пісковиками. На північ від нього поширені короткі, сильно розчленовані хребти з висотами 600 - 500 м. Між хребтами помітні поздовжні пониження, які складені поляницькими сланцевими породами. До них належать пониження Слободи Болехівської,

Розточки, Кропивника та ін., звичайно заселені і добре освоєні в господарському відношенні. Гірські хребти Вигодського низькогір'я перетикають широкі поперечні долини Сукеля, Нижньої Мізунки і Свічі. У місцях перетину сланцевих зон долини утворюють широкі улоговиноподібні розширення – Новоселицьку, Вигодську, Максимівську улоговини на Свічі; Старо-Мізунську на Мізунці; Тисівську на Сукелі та інші.

Середньогірні скибові Зовнішні Горгани. Район відзначається дуже високою вологістю, середня річна кількість опадів тут перевищує 1000мм (Зелениця - 1064 мм, Дарів - 1036 мм тощо).

Цікаво, що в цьому районі є кедр, який поширений виключно коло верхньої межі лісу. Вище лісового поясу розвивається чагарникове криволісся, яке складається переважно із соснового сланника; рідше трапляється тут зелена вільха. Сосновий сланник найчастіше утворює суцільний пояс на північних експозиціях. Дрега характерна риса ландшафту цього поясу - кам'яні розсипи.субальпійські луки (полонини) в цьому поясі трапляються окремими ділянками на місцях, де немає кам'яних розсипів та криволісся. Зовнішні Горгани поділяються на декілька районів.

Свіцько-Мізунські Горгани займають межиріччя Свічі - Мізунки - Лужанки - Сукеля. На півдні район прилягає до вододільних хребтів Горган, на півночі обмежується хребтом Томнатик, який належить до скибового низькогір'я. Хребти мають асиметричну будову : північні схили крутіші від південних. Одна з характерних рис ландшафту цієї частини Горган - слабий розвиток кам'яних розсипищ і осипищ. Гірські хребти суцільно покриті хвойними лісами. Поперечні долини рік заселені. Район є загалом лісопромисловим.

Вишківська Верховина займає північні схили вододілу і простягається вузькою смуною від с Сенечів, вздовж повздовжньої долини верхгьої течії Мізунки до витоків рік Свічі, Осмолоди і Лімниці. Середні абсолютні висоти - близько 1000 м. на вододільному хребті окремі вершини піднімаються до 1200 - 1400 м (Залом, гори Вишківський Горган, г. Струнга та ін.).

Північні схили вододілу розчленовані густою сіткою долин лівих притоків Мізунки і джерелами Свічі, Осмолоди і Лімниці. Малостійкі сланцеві породи сприяють розвитку ерозійних форм рельєфу - долин, балок, ярів, площинного змиву. Рельєф характеризується м'якими обрисами: гребені в більшості виположені, вершини куполоподібні, схили порівняно пологі. Весь підрайон зайнятий ялиновими лісами з домішками кедрової сосни та інших порід. На відміну від інших районів Горган тут майже повністю відсутні кам'яні розсипища і осипища. Найбільш освоєний повздовжній відрізок долини Мізунки, де розташований населений пункт с Вишків.