731808_BC732_mihaylin_i_l_osnovi_zhurnalistiki

Загальні та спеціальні функції журналiстики

Через ОМI вiдбувається постiйний обмiн думок у суспільстві, до читачiв надходить iнформацiя про подiї в їхньому та сусiднiх регіонах, мiжнароднi новини. Журналiстика сьогоднi об’єднує нас у єдиний суспiльний органiзм, створює умови для пошуку однодумцiв, вияскравлює різні погляди i підходи до розв’язання тих чи інших проблем.

У сучасному світі поза журналістикою неможливе будівництво держави, особливо такої молодої, як Україна. А відтак можемо говорити про виконання українською журналістикою

вмежах організаційної функції державобудівних і націотворчих завдань. Це такі завдання, виконувати які не потребує журналістика країн з розвинутими традиціями державного будівництва, але в Україні функція державотворення щодня виконується нашими ОМІ. Вони зцементовують українську спільноту в українську політичну націю, виробляють звичку жити в українському інформаційному просторі, цінувати й захищати свою державу, дорожити нею, її надбаннями, працювати задля покращання життя в ній.

На жаль, неодноразово в нашій науці говорилося й про протилежну – державоруйнівну функцію, яку відіграють в Україні деякі видання, переважно засновані на кошти іноземного капіталу або іноземними засновниками. Здебільшого вони мають російськомовний статус, базові видання за межами України і декларують свій зв’язок з радянським минулим, розраховуючи на ностальгію певної категорії громадян за своєю комсомольською юністю. Це усілякі «Аргументы и факты в Украине», «Комсомольская правда

вУкраине» та ін. Інформаційна стратегія цих видань спрямована на очорнительство українського патріотизму, компрометацію діячів національно-визвольного руху, зображення життя в українській державі як нестерпного ланцюжка збиткувань над людиною. Безумовно, будь-яка держава має право захищати себе від антидержавних проявів у своєму інформаційному просторі; у тому числі й у судовому порядку. Наприклад, у державі наших північних сусудів ще 2000 р. прийнята до виконання «Доктрина інформаційної безпеки Російської Федерації». Українська ж влада соромиться вживати заходи для свого захисту в інформаційній галузі, тому проблема інформаційної безпеки України залишається невивченою й не осмисленою ні політиками, ні науковцями. Дивовижне в цій ситуації те, що, незважаючи на всі

211

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

руйнівні інформаційні дії, авторитет Української держави навіть в умовах економічної кризи поступово зростає, усе більше громадян України відчувають себе українцями. Так створюється українська політична нація.

2. Функцiя «сторожового собаки» (соціальної критики).

Цей термiн виник в американській теорії журналiстики. Він спертий на образ сторожового собаки, що пильно охороняє спокій господаревого дому i голосно гавкає при наближенні небезпеки. Сутність цієї функції полягає в боротьбі журналiстики з суспільними вадами чи хворобами, у захисті законності й правопорядку від тих, хто намагається їх порушувати, від корумпованого чиновництва i т. п. Іншими словами, у межах цієї функції журналістика здійснює широкомасштабну соціальну критику, що відкриває шляхи до стабілізації чи поліпшення суспільного життя, стає необхідним елементом вдосконалення суспільства або захищає його від невиправданих соціальних експериментів.

Американська журналiстика часто першою била на сполох i домагалася розслідування кримінальних справ і судового розгляду позовів проти найвищих державних урядовців, включаючи Президента США, проводила самостійні журналістські розслідування, безжально викривала негативнi явища в суспільному житті, домагалася їх викорінення.

Знаменита Уотергейтська справа – яскравий приклад могутнього впливу ОМІ на суспільну свідомість, здійснення журналістикою функції охорони суспільства. Уотергейтська справа – найбільш відоме в ХХ ст. журналістське розслідування, яке було проведене в 1972 р. журналістами газети «Вашингтон Пост» Карлом Бернстаймом і Робертом Вудвордом і в кінцевому рахунку примусило президента США Ричарда Ніксона піти у відставку. Застосувавши різноманітні методи інвестигативної журналістики, а саме: сумлінну оцінку наданого інсайдерами матеріалу, сувору перевірку конфіденційних повідомлень, порівняльне опитування основних дійових осіб, роботу з припущеннями, побудову сміливих гіпотез, сценаріїв і здогадок, журналісти викрили низку зловживань і порушень закону «Комітетом Республіканської партії з переобрання президента», які були допущені в період виборчої кампанії 1972 р. 17 червня 1972 р. члени Комітету встановили в штаб-квартирі своїх

212

Загальні та спеціальні функції журналiстики

політичних конкурентів з Демократичної партії підслуховувальні пристрої. Ця штаб-квартира розміщалася в готелі Уотергейт у Вашінгтоні, звідки походить і назва справи.

Журналісти встановили, що збоку найближчого оточення президента Р. Ніксона були допущені щодо конкурентів у виборчому процесі не тільки незаконні прослуховування, але й підкупи, погрози, шантажування, лжесвідчення. Публікації в пресі потягли за собою розслідування правоохоронних органів, а за ними – і судові процеси, внаслідок яких були винесені звинувачувальні вироки деяким співробітникам апарату президента. Після тривалого розгляду Уотергейтської справи юридична комісія палати представників конгресу США 25 липня 1974 р. ухвалила притягти до відповідальності президента США в порядку імпічменту за ігнорування правосуддя. Щоб уникнути цього Р. Ніксон 9 серпня 1974 р. вийшов у відставку.

Відтоді поняття уотергейту вживається для назви високопрофесійного журналістського розслідування, публікації викривальних матеріалів та викликаного ними суспільного резонансу, а також здійснення журналістикою її функції «сторожового собаки».

Голосна справа про інтимний зв’язок президента США Б. Клінтона з практиканткою Білого дому М. Левінскі, широко розголошена ОМІ цієї країни в 1998 р., засвідчила не лише реальну свободу американської журналістики, але й дійсне виконання нею функції «сторожового собаки демократії», здатність журналістики зробити підзвітною громадськості першу особу

вдержаві, зажадати від неї роз’яснень щодо її протиправних чи просто аморальних дій.

Уцьому слід вбачати не тільки прагнення до сенсацій, що природно для журналiстики, але й нагальну потребу працювати задля оздоровлення суспільства, потяг захистити його від помилок, несумлінних урядовців, загрозливих негативних тенденцій. Така функція журналiстики властива їй як суспільному iнституту

вусіх демократичних країнах. Актуалізується вона сьогоднi й

вУкраїні.

3. Ідеологічна функція журналiстики.

Ідеологія – це широке поняття, що обіймає сукупність політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних i

213

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

філософських поглядів та ідей, у яких усвідомлюються й оцінюються відношення людей до дійсності.

На відміну від функції формування громадської думки, в основі якої лежить інформаційна діяльність, ідеологічна функція журналiстики пов’язана з пропагандою певних життєвих цінностей та агітацією на їх підтримку. Ці поняття близькі, але мають істотні відмінності. Якщо пропаганда – це діяльність журналiстики в справі поширення ідей, утвердження певної ідеології, формування історичної свідомості та художньої картини світу, то агітація – це діяльність журналiстики в справі поширення оперативної інформації, що активно формує позицію читача, подаючи йому, як правило, приклади для наслідування. Від пропаганди й агітації невіддільна партійна журналiстика, такий же пропагандистський, за визначенням, характер має сьогодні й релігійна журналістка. Але й загальні ОМI також зорієнтовані на пропаганду i агітацію здорового способу життя, моральних національних та загальнолюдських цінностей.

Прихильники моделі інформаційної журналістики намагаються утвердити думку, згідно з якою журналістика взагалі не повинна в своїй діяльності утверджувати певні життєві цінності, а лише безсторонньо інформувати громадян про факти і явища дійсності. Справді, така концепція існує; наприклад, вона переважає в американській журналістиці. Її історичні коріння – у запереченні дешевої тенденційності, у захисті від брехні численних споживачів інформації. Але й у західному світі здійснюється перехід до соціально відповідальної журналістики, яка не ставиться нейтрально до загальнолюдських цінностей і демократичних свобод, а вважає своїм обов’язком захищати їх і запроваджувати в суспільну свідомість.

Звільнення журналістики в пострадянському інформаційному просторі від обов’язкової, силоміць надв’язуваної, ідеологічності створило в журналістів ілюзію про можливість цілковитої деідеологізації масово-інформаційної діяльності. Насправді ж сьогодні приходить розуміння того, що вона за своєю природою перманентно містить у собі жорстку ідеологічну орієнтацію, незалежно від соціально-економічного ладу, у якому створюється журналістський твір. Сукупність текстів масової інформації у самому своєму змісті відбиває з певних ідеологічних позицій становище країн, соціальних сил та розвиток подій у світі.

214

Загальні та спеціальні функції журналiстики

Перед українською журналістикою знову постає питання: як скористатися цим міжнародним досвідом. Безсторонньо сповістити громадян України про територіальні зазіхання північного сусіда (чого варте спроба відірвати від України і приєднати до Росії острів Тузла в Керченській протоці в жовтні 2003 р.?) чи роз’яснити їм юридичну безпідставність такої позиції і фальшивість історичних аргументів протилежної сторони? Очевидно, не перший, а саме другий варіант буде правильним у сучасному інформаційному просторі України. У конкретному епізоді з островом Тузла тільки бурхлива реакція української журналістики і збуджена нею громадська думка перешкодили захопленню російською стороною української території.

Нав’язуючи українській журналістиці протилежну інформаційну модель, її прихильники прагнуть обеззброїти наші медіа перед двома найголовнішими загрозами нашій державності: комуністичними реваншистами, які намагаються повернути колесо історії назад і знову втягнути Україну в комуністичне минуле, і відновлювачами «єдіной і недєлимой» Російської держави, яка, на їхню думку, виглядає неповноцінною без України.

Тому викликає цілковите розуміння наявність в концепції А. З. Москаленка не лише пропагандистської, але й контрпропагандистської функцій журналістики. Проте, на нашу думку, вони реалізуються не самостійно, а в межах здійснення журналістикою єдиної ідеологічної функції.

Ідеологічна функція журналiстики полягає у всебічній соціальній орієнтації читацької аудиторії. Орієнтація – рухома інформаційна модель дійсності, яку складає в своїй свідомості людина для виправдання своєї поведінки. Кожна людина прагне бути правильно зорієнтованою, зрозуміти себе i своє місце в соціальній структурі, уміти розбиратися в навколишньому світі, правильно оцінювати суспільні явища i у зв’язку з цим визначати свої цілі, напрям i характер діяльності.

Журналiстика як універсальна галузь духовної діяльності людини формує її свідомість на рівні рацiонально-понятiйному й образно-емоцiйному, що якомога краще відповідає синкретизму суспільної й індивідуальної свідомості. У цьому відношенні преса й сама є суб’єктом політики, формує певну систему ідеологічних та соціально-політичних цінностей, поширює соціально-цінний досвід, новаторські починання, компетентну ініціативу.

215

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Важливою є роль журналiстики у формуванні історичної свідомості. Кожна людина мусить відчувати себе часткою більшої спільноти: народу, нації, держави. Від історичної свідомості залежить сучасна суспільна свідомість, з усіма наслідками спонукальностi й дієвості. Недарма кожна держава, партія i навіть окрема людина має свої історичні концепції, що діють

уструктурі їхніх ідеологічних доктрин. В історії віднаходять джерело для сучасних спонук, формування сучасної політичної думки.

Глибоко й точно розкрив природу історичної свідомості у стосунку до сучасності видатний філософ ХХ століття Ганс Ґеорґ Ґадамер. «Історію переписують повсякчас по-новому, бо ми повсякчас детерміновані нашим тепер, – підкреслив він. – Тут ідеться не лише про реконструкцію, не лише про те, щоб минуле стало для нас сучасним. Справжня загадка і проблема розуміння полягають у тому, що те, що було таким чином перетягнуте у тепер, уже стало для нас сучасним як щось, що хоче бути істиною. Те, що здавалось лише реконструкцією сенсу, який минув, сплавляється з тим, що безпосередньо промовляє до нас як істина. Самопізнання історичної свідомості має показувати цю актуальність минулого як діалектичну проблему. Пізнання історії ніколи не полягало виключно у її усвідомленні. Але водночас і розуміння не є лише реконструкцією якоїсь структури сенсу, свідомим тлумаченням несвідомого витвору. Розуміти один одного означає порозумітися у якійсь справі. Розуміти минуле це – аналогічно – чути його у тому, що воно хоче нам повідомити як істину»1 (курсив автора. – І. М.).

Ужурналістиці історія актуалізується, перестає бути сумою знань про минуле, а завжди виступає у своїй спонукальній ролі. Роз’яснюючи зміст історичних подій, журналістика перетягує їх

усучасне, прагне зробити так, щоб вони промовили до читачів як істина, тобто постали як певна незаперечна субстанція. З цього погляду творення історіософії постає як елемент виконання ідеологічної функції органів масової інформації. На жаль, не завжди історична концепція, поширювана журналістикою, є правдивою, відповідає достовірним фактам, встановленим

1 Ґадамер Г. Ґ. Що є істина?/Ганс Ґеорг Ґадамер//Возняк Тарас. Тексти та

переклади. – Х., 1998. – С. 377–378.

216

Загальні та спеціальні функції журналiстики

наукою. Так, радянські ЗМІ були комунікаційним каналом для поширення псевдонаукової історіософії, створеної для захисту імперської ідеології.

Українська журналістика зробила дуже багато для спростування псевдоісторичних концепцій російської історіографії про Київську Русь як нібито не українську державу, а міфічну колиску трьох братніх народів; про росіян як «старшого брата» українців, про другосортність української національної культури. Натомість сміливо утверджувала правду про давність українців, питомість їх походження на своїй землі, викривала сталу антиукраїнську політику Російської держави, що дуже часто запроваджувалася збройними методами.

Є цілковитим спрощенням витлумачувати пропаганду лише як брехню чи напівправду, адже український народ постав у своїй державі перед проблемою пропаганди правди про свою історію, пропаганди загальнолюдських життєвих цінностей, які протистоять класовим ідеалам комуністичних реваншистів.

А відтак, виконання журналiстикою ідеологічної функції належить до її прямих обов’язків і не може бути критерієм для оцінки видання як гарного чи поганого. Тут маємо справу з об’єктивною, іманентною властивістю журналiстики.

4. Культурна (культуротвірна) функція журналістики.

Журналiстика сама є частиною духовної культури суспільства. У предмет історії культури входить також історія журналiстики. Поруч з цим система ОМI виконує доволі широку культуротвірну функцiю. Вона може бути розглянута в трьох аспектах.

По-перше, журналiстика виконує функцiю поширення культури. Розвинутий літературний процес неможливий без розгалуженої системи літературно-художньої журналiстики, яка є місцем першодруку великої кількості художніх творів, репродукцій малярства й фотомистецтва. Таким чином, журналiстика, поруч з книгою, є найважливішим носієм культури.

У новітні часи цю роль разом з друкованими виконують також i ефірні та електронні ОМI. У сучасному світі для радіомовлення створюється велика кількість радіоп’єс, інсценізацій, музичних програм, а для телебачення – документальних та художніх фільмів, серіалів, музичних програм. А відтак, уся система ОМI сьогоднi є головним комунікаційним каналом, для якого створюється і з якого надходить до публіки естетична iнформацiя.

217

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Журналiстика є способом створювати мистецькі (літературні, естрадні, малярські) авторитети.

По-друге, журналiстика подає широку хроніку мистецького життя, інформує про подiї в світовій культурі; уводить свої національні явища в контекст міжнародних художніх процесів. Розмаїтий світ культури: малярські виставки, театральні прем’єри, книжкові новинки, збори чи з’їзди творчих спілок, проведення мистецьких конкурсів та ін. – такі i подібні явища стають предметом відображення на сторінках ОМI.

По-третє, журналiстика є руслом, у якому рухається мистецька критика. Критика, зародившись виключно як явище журналiстики, i сьогоднi, за деяким виключенням існування книжкового різновиду, залишається в значній мірі складовою частиною діяльності ОМI. З огляду на величезні обсяги книжкової продукції, що існують у сучасному світі, критика править для читачiв за компас у книжковому морі, допомагає зорієнтуватися в доборі лектури. З певною мірою метафоричності можна сказати, що сьогоднi література залишається річчю в собі без критики, покликаної дати витлумачення художнім творам, осмислити шляхи й напрямки літературного руху.

З цього погляду прикметною є думка одного з чільних філософів і теоретиків літератури ХХ століття Ролана Барта (1905– 1980), висловлена ним у праці «Критика та істина». «Критика не є наука, – твердив він. – Наука вивчає смисли, критика їх виробляє. (…) Відношення критики до твору є відношенням змісту до форми»1.

Критика здiйснює зв’язок мiж літературою й читачем, сприяє його естетичній освіті, виробляє естетичні смаки, іншими словами, знову ж – формує громадську думку на терені літератури i мистецтва.

Таким чином, журналiстика є не лише носієм безпосередньої естетичної інформації, але й способом формування критичних оцінок, інтерпретацій творів та мистецького процесу в цілому, створення попиту на явища культури та мистецтва.

5. Розважальна функція журналiстики.

Вона є об’єктивно необхідною, оскільки людина не може працювати цілодобово, перебувати повсякчас у напруженні,

1 Барт Р. Критика и истина/Р. Барт//Зарубежная эстетика и теория

литературы ХІХ–ХХ вв. Трактаты, статьи, эссе. – М., 1987. – С. 377.

218

Загальні та спеціальні функції журналiстики

а потребує розслаблення й відпочинку. А відтак і від журналістики як універсальної моделі дійсності та людської діяльності вона очікує участі в процесі свого відпочинку.

Розважальна функція виявляється в публікації на сторінках преси кросвордів, анекдотів, сторінок гумору, у створенні на радіо й телебаченні розважальних програм. Розважальна частина в сучасних ОМI дає приємне й корисне проведення часу, забезпечує відновлення фізичних сил, психічне розвантаження читача.

Є два погляди на здійснення журналістикою розважальної функції. Перший полягає в створенні відповідним чином спрямованих видань чи тематичних сторінок, які не містять поважних, серйозних матеріалів. Згідно з другим поглядом, розважальність мусить бути репрезентована в кожному матеріалі на будь-яку поважну тему; автор повинен уміти принагідно пожартувати, розповісти анекдот на суголосну тему, привести цікавий історичний приклад; таким чином читач, навіть сприймаючи серйозний політичний матеріал, разом з інформацією дістане відпочинок і цікаво проведе час.

Усучасному інформаційному просторі України, де якісні загальні видання часто зазнають морального чи економічного тиску, створилося плідне середовище та умови для активного зростання розважальних друкованих видань. Переважають розважальні програми на радіо й телебаченні, витісняючи з найкращого ефірного часу глибокі та проблемні журналістські матеріали. Така ситуація не може не викликати тривоги.

6. Рекламна функція журналiстики.

Реклама – будь-яке публічне повідомлення, спрямоване на те, щоб сприяти продажу покупці або оренді товару чи послуги, поширювати будь-яку ідею чи погляди або досягати певного ефекту, бажаного для рекламодавців, і для якого виділені площа чи ефірний час за оплату від рекламодавця чи з іншої подібної причини.

Уринковому суспільстві реклама – важливе джерело фінансування журналістики. Проте будучи елементом соціальної комунікації, реклама не є безпосереднім продуктом системи журналістики і не повинна вироблятися цією системою. Природа рекламного продукту істотно відмінна від журналістської інформації. Завдання журналістики – служити суспільству правдою,

219

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

адекватно відображати соціальну дійсність. Завдання реклами – обслуговувати, забезпечувати просування товарів, послуг, комерційних фірм, публічних діячів.

Реклама використовує журналістику як непроханий гість зі своїми пропозиціями до потенційного споживача, що ним виявляється аудиторія органу масової інформації. Найважливішим носієм реклами й сьогодні залишається журналістика. Наприклад, у Швейцарії 55 % загальних витрат на рекламу вкладено

вперіодичні видання, а 45 % в інші форми її поширення (пряму поштову розсилку, плакати і стенди, кіно тощо). Реклама – це також важливий вид інформації, зокрема економічної, тому поширення її вважається функцією журналістики.

Реклама в сучасних ОМI – важливий чинник їхнього фінансування. За оцінками фахівців, навіть найслабші ОМI покривають не менш як третину своїх витрат за рахунок реклами. Комерційні ОМI тяжіють до того, щоб не тільки цілковито відшкодувати кошти на видання за рахунок рекламної діяльності, але й мати якомога більші прибутки. У сучасному світі від успішного ведення рекламної діяльності залежить успіх видання в цілому.

Як інородне явище для журналістики реклама створює певний шумовий бар’єр для сприйняття аудиторією журналістської інформації. У багатьох країнах кількість рекламних оголошень

вкінцевому журналістському продукті регламентується законами. Там же, де цього немає, відбувається саморегулювання кількості рекламної продукції в часописах та програмах ТРК. Прагнучи до збільшення прибутків, редакції залучають дедалі більшу кількість рекламодавців, але збільшення кількості реклами, відштовхує частину аудиторії від рекламонасичених видань чи програм; відтак падає тираж або рейтинг органу масової інформації, що відштовхує від нього рекламодавців. Завдяки дії цього закону встановлюється оптимальне дозування реклами

вжурналістиці.

Розмаїті функції журналiстики відбивають те величезне місце, яке відіграє вона в сучасному світі. У найширшому розумінні характер діяльності журналіста може бути визначений як соціальна педагогіка, оскільки сутність його фаху – у постійному впливі на свідомість читача. Журналiстика доробляє те, що, можливо, не зробили свого часу батьки й учителі, – освічує чи-

220