731808_BC732_mihaylin_i_l_osnovi_zhurnalistiki

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

ЗАГАЛЬНІ ТА СПЕЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ ЖУРНАЛIСТИКИ

Тлумачення проблеми в сучасній теорії журналістики.

Загальні та спеціальні функції. Загальні: інформаційна функція та функція

формування громадської думки. Спеціальні функції: організаційна функція, функція

«сторожового собаки» (соціальної критики), ідеологічна функція журналiстики, культурна функція, розважальна функція журналiстики,

рекламна функція

b

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Лишенапершийпоглядбездіяльномурозумовіможездатися надуманим і штучним питання про функції журналістики.

Насправді ж воно є архіважливим і давно увійшло в предмет теорії журналiстики як науки про її найзагальніші властивості й найголовніші закономірності розвитку. I це зрозуміло: адже функції журналiстики – це сукупність її обов’язків перед суспільством i характер їх виконання, це та роль, яку відіграє журналiстика як соціальний інститут щодо соціуму як цілого. У відповідності з функціями журналiстики стають зрозумілими місце й призначення органів масової інформації в суспільстві,

авідтак, – i характер діяльності фахівців мас-медіа.

Урадянській теорії журналiстики дане питання розглядалося спрощено. Найважливішим методологічним орієнтиром тут оголошувалося ленінське визначення газети як колективного пропагандиста, колективного агітатора й колективного організатора, а, отже, й функції журналiстики зводилися до трьох: пропагандистської, агітаційної та організаторської. Сьогодні ж цілком очевидно, що такий підхід не тільки не вичерпує всього розмаїття даної проблеми, але більше того – обмежує її лише політичною сферою.

Уновітній українській теорії журналістики це питання жваво обговорюється. Висловлюються різні точки зору, як це й належить у порівняно молодій науковій галузі. Обмін думками, з одного боку, повинен привести до більш-менш усталених уявлень з цієї проблеми, а, з другого боку, сприяти народженню обґрунтованих якісних авторських концепцій, адже ми давно розпрощалися з радянськими часами, коли гуманітарна наука могла мати тільки колективний характер, і знову повернулися до пошанівку персональних надбань. Оглянемо стисло наявні теоретичні погляди.

Усвітовій журналістикології питання про функції журналістики традиційно входить до числа найважливіших наукових проблем. Вальтер Гаґеманн у праці «Газета як організм» (1950) описав п’ять функцій преси: 1) інформувати, 2) впливати на публіку, 3) рекламувати товари, 4) розважати читача, 5) повчати його1.

1 Hagemann W. Die Zeitung als Organismus/Walter Hagemann. – Heidelberg,

1950. – 260 s.

202

Загальні та спеціальні функції журналiстики

Автори знаменитого дослідження «Чотири теорії преси» (1956) американські дослідники Фред Сіберт, Теодор Петерсон та Уїлбур Шрамм вважали, що в суспільстві преса виконує сім функцій. Вона мусить 1) служити політичній системі, забезпечуючи її інформацією, 2) обговорювати громадські справи, 3) просвіщати публіку, аби зробити її здатною до самоуправління, 4) захищати права особи перед урядом, 5) служити економічній системі, з’єднуючи покупця й продавця товарів за допомогою реклами, 6) забезпечувати розваги читачів, 7) підтримувати свою власну фінансову незалежність, щоб уникнути тиску на інформаційну діяльність будь-яких приватних інтересів1.

Автор дослідження «Вступ до журналістики. Дослідження “четвертого стану” в усіх його проявах» (1961) Фразер Бонд нарахував чотири функції журналістики: 1) інформувати, 2) пояснювати й витлумачувати події, 3) керувати читачем, 4) розважати публіку. Додатковою функцією цей науковець вважав рекламу2.

Найбільш повно на сьогодні функціональна концепція журналістики викладена в книзі американського ученого Деніса Маккуейла «Вступ до теорії масової комунікації» (1987). Узагальнивши погляди попередників – своїх співвітчизників Г. Лассуелла, Ч. Р. Міллса, він запропонував таку схему функцій журналістики. Вона зобов’язана:

1. Інформувати:

– забезпечувати інформацією про події в країні й світі;

– сигналізувати про стосунки з владою;

– полегшувати оновлення, адаптацію і прогрес. 2. Корелювати:

–пояснювати, інтерпретувати і коментувати зміст подій та новин;

–забезпечувати підтримку існуючої влади і норм;

–соціалізувати; координувати різні форми діяльності;

–домагатися консенсусу;

1 Siebert F. Four Theories of the Press/F. Siebert, T. Peterson, W. Schramm. – Urbana, 1956. – 153 р.

2 Bond F. F. An introduction to jornalism. A survey of the Fourth Estate inall its

forms. 2 nd ed. The Macmillan cоmpany/Fraser F. Bond. – New York, 1961. –

359 р.

203

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

– встановлювати пріоритетність і сигналізувати про відносний статус.

3. Забезпечувати спадковість:

– виражати панівну культуру и визнавати субкультури і нові культурні впливи;

– формувати й підтримувати спільність цінностей. 4. Розважати:

– забезпечувати розваги, відволікання, засоби розслаблення;

– знижувати напруженість у суспільстві. 5. Мобілізувати:

–в громадських цілях проводити кампанії, що стосуються питань політики, війни, економічного розвитку, зайнятості,

іноді релігії1.

А.З. Москаленко в підручнику «Теорія журналістики» (К., 1998) виділив п’ять функцій преси: організаторську, виховну, пропагандистську, контрпропагандистську і соціологічну2. Звернімо увагу на те, що дві з п’яти функцій журналістики видатний науковець пов’язував із здійсненням нею пропагандистської діяльності.

Внутрішньо полемізує з А.З. Москаленком автор навчального посібника «Основи журналістики в поняттях і коментарях» (Луганськ, 1998) В. М. Владимиров. Він категорично відкидає з теоретичного набутку функції пропаганди й агітації, відзначивши при цьому: «У світовій громадській думці, як і в наукових колах, слово “пропаганда” давно вже протилежне слову “об’єктивність” і означає не що інше, як приховування від масової аудиторії неприємних, незручних для кого-небудь фактів»3. Так само кваліфікується й агітація: «Що стосується функції агітації, то на неї також поширюється правило напівправди, з якої, як відомо, виготовляють найвищі ґатунки брехні»4.

Власну ж концепцію функцій преси В. М. Владимиров виклав так. Він об’єднав їх у певні рубрики, аби упорядкувати

1 McQuail D. Mass Communication Theori: An Introduction/D. McQuail.– Beverly Hills, 1987. – P. 71–72.

2 Москаленко А. З. Теорія журналістики: підручник/А. З. Москаленко – К.: Експрес-об’ява, 1998. – С. 172–173.

3 Владимиров В.М. Основы журналистики в понятиях и комментариях: учеб. пособие/В. М. Владимиров. – Луганск: ВУГУ, 1998. – С. 30.

4 Там само.

204

Загальні та спеціальні функції журналiстики

їх множинність. До загальних (основних) соціальних функцій преси він відніс пізнавальну, комунікативну і конструктивну, розуміючи під ними здійснення журналістикою всієї своєї масово-інформаційної діяльності, тобто виготовлення інформації (пізнавальна функція), її поширення (комунікативна) і запровадження в суспільну свідомість (конструктивна функція).

На другому рівні розташовані спеціальні (більш конкретні, особливі) функції. Серед них виділяються групи об’єктних і суб’єктних функцій. До складу першої групи увіходять функції артикуляції, соціалізації та кореляції. У другій групі виділено функції соціально-педагогічна, соціального контролю і корекції, а також просування («promotion»).

Після цього виділяється рівень індивідуальних функцій, до числа яких належать функції виховна, популяризаторська, рекреативно-гедоністична та масово-емоційна.

У концепції В. М. Владимирова спостерігаємо тенденцію до множення функцій і спробу усунути їх дублювання (наприклад, соціально-педагогічна і виховна) за рахунок утворення для них окремих рубрик. Питання заплутується через спробу кілька разів повернутися до загальних функцій, назвавши спочатку їх пізнавальною, комунікативною і конструктивною, а потім, ніби згадавши, що ніде не вжите слово «інформація», заговорити про загальну функцію преси – інформаційну. Виникає також запитання: як функції соціально-педагогічна, виховна, артикуляції, соціалізації і кореляції можуть здійснюватися поза пропагандою певних ідей і агітацією на підставі певних життєвих прикладів. У навчальному посібнику В.М. Владимирова маємо продуктивну, хоч і не в усьому досконалу, спробу розв’язання проблеми функцій журналістики.

Цікавий досвід застосування теорії до практики знаходимо в праці С. І. Горевалова «Військова журналістика України: історія та сучасність» (Львів, 1998). Це праця переважно з історії журналістики. Але цілком слушно автор досліджує в ній і функції української військової преси в Галичині міжвоєнного періоду. Він також іде по шляху множинності, намагаючись вичерпно врахувати все, що було сказане з цієї теми різними науковцями.

Умовно він об’єднує увесь наявний матеріал у чотири рубрики, виділяючи соціальну, економічну, соціально-психологічну та психологічну групи функцій.

205

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

До соціальної групи він відносить комунікативну, інформаційну, консервативну, деструктивно-інтегративну, соціальнорегулятивну, контролюючу, управління, реалізації соціальної активності, розповсюдження культури, рекреативну, ідеологічну, політичну і науково-пізнавальну функції.

До економічної групи зараховуються регулятивно-економічна, економічно-контролююча, знову інформаційна, економічноконсервативна, економічно-управлінська, рекламна функції.

До соціально-психологічної групи увійшли такі функції: соціального орієнтування, участі у формуванні громадської думки, афіліації, контакту, самозатвердження, парасоціальна.

Група загальнопсихологічних функцій складається з функцій емоційної розрядки (релаксації), утилітарної, самоізоляції, стимуляції1.

У концепції С. І. Горевалова переважає прагнення до вичерпності, що приводить до перерахування великого числа функцій, їх часткового дублювання в різних рубриках (наприклад, виділення інформаційної функції в групі соціальній та економічній) та відсутності їхньої ієрархії (наприклад, розташування ідеологічної й політичної функцій після рекреативної).

Про те, наскільки в сучасній теорії журналістики залишаються рухомими навіть найважливіші положення, свідчить повернення В. М. Владимирова у книзі «Журналістика, особа, суспільство: проблема розуміння» (2003) до розгляду функцій журналістики, у процесі якого відбулося істотне уточнення його концепції. На цей раз він запропонував розрізнити головні й рядові функції. Для позначення функцій першого плану він запропонував використовувати термін «місія журналістики». У вигляді визначення він запропонував таку формулу: «Місією журналістики є інформаційне забезпечення досягнення масового розуміння»2. Розглядаючи журналістику крізь призму герменевтики В. М. Владимиров заговорив про двоєдину місію журналістики: інформувати й забезпечувати розуміння інформації. Зрозу-

1 Горевалов С. І. Військова журналістика України: історія та сучасність/С. І. Горевалов. – Л.: Вид-во Військового інституту при ДУ «Львівська політехніка»,

1998. – С. 157–163.

2 Владимиров В. М. Журналістика, особа, суспільство: проблеми розуміння: монографія/В. М. Владимиров. – К.: Київ нац. ун-ті ім. Т. Шевченка, 2003. –

С. 76.

206

Загальні та спеціальні функції журналiстики

міло, це останнє передбачає проведення аналітичної роботи, роз’яснення інформації. Місія журналістики, за В. М. Владимировим полягає в забезпеченні права кожного члена суспільства не просто на інформацію, а на інформаційне забезпечення його діяльності, вільного вибору поведінки, умовою якого є знання, тобто володіння правдивою інформацією.

Очевидно, українській теорії журналістики ще доведеться докласти немало зусиль для розв’язання наукової проблеми функцій журналістики.

На підставі використання позитивного досвіду праць вітчизняних та зарубіжних теоретиків спробуємо побудувати свою концепцію.

Передусім відзначимо очевидну доцільність виділяти загальні й спеціальні функції журналістики.

Загальні функції належать до числа основних, пов’язані з атрибутивними ознаками журналістики, виконуються кожним пресовим виданням, ТРК чи електронним ресурсом без виключення, незалежно від його розміру, накладу чи адресної спрямованості.

Спеціальні функції мають локальний характер, характеризують журналістику з того чи іншого конкретного боку, їх виконання не є конче обов’язковим для кожного учасника масово-інформаційної діяльності. Так, розважальна газета може не містити ідеологічних матеріалів і аж ніяк не здійснювати функції соціальної критики («сторожового собаки»), так само як партійна газета не займатися розважанням та відпочинком своїх читачів. Але в цілому спеціальні функції у своїй сукупності є важливим чинником діяльності преси та характеристики журналістики в цілому, а відтак мусять бути осмислені теоретикожурналістською наукою.

Про загальні функції журналiстики ми розпочали мову тоді, коли заговорили про неї як про масово-iнформацiйну діяльність, адже найважливіша функція журналiстики – збирання, обробка й поширення інформації. Лише в межах цієї найголовнішої функції можуть реалізуватися інші її завдання. Інформаційну функцію виконують усі друковані періодичні видання, радіостанції й телестудії, електронні газети й журнали. Навіть розважальні газети чи радіо й телепередачі інформують свою аудиторію в галузі певним чином окресленої тематики.

207

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Журналiстика, будучи для людини вікном у світ, є важливим каналом надходження до читача необхідних для його орієнтації у світі знань, теорій, концепцій. Вона подає щодня громадянам необхідні повідомлення, без яких вони неспроможні зрозуміти навколишній світ, а відтак обрати правильний варіант поведінки. Є безліч людей, які після завершення своєї освіти (вищої чи середньої) поповнюють свій інформаційний багаж лише за рахунок журналістики. Узагалі, слід виходити з того, що в сучасній соціальній дійсності читачів книжок у десять разів менше, ніж читачів газет. Періодична преса, радіо, телебачення стають для переважної більшості громадян єдиним каналом поповнення знань, створення ними в своїй свідомості картини світу.

Високоосвічений читач-фахівець виробляє в себе стабільну звичку знайомитися через ОМI з новими фактами i явищами політичного й суспільного життя, науковими поглядами й гіпотезами зі своєї та суміжної галузей спеціалізації. Читання загальних та фахових газет i журналів стає його щоденною потребою, адже на сторінках ОМI здійснюються публікації про наукові новинки, відкриття, дається хроніка наукового життя.

Друга загальна функція журналістики полягає у формуванні нею громадської думки. Суспільно-політична роль мас-медіа була предметом нашого розгляду в минулій лекції, адже творення за допомогою інформації громадської думки й суспільної свідомості є також щонайважливішим завданням журналiстики. Сутність навіть не в тому, що інформація ніколи не буває безсторонньою, а в тому, що в сучасному світі вона є будівельним матеріалом для громадської думки і ця остання не може бути сформована й виявлена інакше, ніж через соціальний інститут масової інформації. Усі інші способи її виявлення мусять розглядатися як факультативні у порівнянні з головним способом – журналістикою.

Цю функцію журналістика виконує в демократичному суспільстві, організовуючи на своїх сторінках обговорення важливих соціальних проблем, надаючи можливість виступу для всіх зацікавлених громадян з широкого кола актуальних питань. На цій підставі німецький дослідник мас-медіа Ніклас Луман заговорив останнім часом про те, що головною для новітньої журналістики є функція створення комунікативного середовища для всіх суб’єктів суспільного життя. На його думку, журналістика

208

Загальні та спеціальні функції журналiстики

вже не стільки сама створює (чи збирає) інформацію, а служить каналом передачі повідомлень від носіїв до масової аудиторії. Інформація й комунікація (у значенні – спілкування) зрівноважуються в сучасній журналістиці, хоча й досі «без інформації не існує комунікації»1.

Користуючись комунікативними можливостями журналістики, громадяни дістають змогу сформувати свою соціальнополітичну позицію, а владні структури отримують безкоштовну консультацію про громадську думку, напрямки розвитку суспільної свідомості, а відтак, ті урядовці та державні органи, від яких залежить прийняття реальних рішень, мають можливість вибрати найбільш прийнятний варіант розвитку політичних подій.

Інформаційна функція та функція формування громадської думки такі вагомі i всеосяжні, що через них пізнається сутність журналiстики, тому вони й розглядаються нами окремо.

Спеціальні функції журналiстики є по-своєму важливими й істотними, але позбавлені все ж тієї загальності, що відзначала попередні аспекти цієї проблеми.

1.Організаційна функція журналiстики виявляється

втому, що суспільство самоорганізовується й структурується завдяки журналістиці. Через журналiстику громадянське суспільство здійснює вплив на державні, господарські та громадські установи й організації, домагається розробки й прийняття необхідних рішень, здійснює роз’яснення прийнятих державних ухвал i постанов. Журналiстика згруповує людей за інтересами: політичними, економічними, фаховими, художніми. Структура ОМI відображає політичну, фахову, економічну, вікову тощо структуру суспільства.

Організаційна функція журналiстики виявляється й у тому, що кожна партія має сьогодні партійну пресу, через яку веде пропаганду своєї програми, вербує у свої ряди нових членів, бореться за громадське визнання, місця у виборних органах державної влади. Суспільство створює журналiстику як важливий свій інформаційний орган, який сприяє глибшому його самопізнанню, самовдосконаленню й самоосмисленню, а в свою

1 Луман Н. Реальность масс-медиа/Никлас Луман/Пер. с нем. А.Ю. Антонов-

ського. – М.: Праксис, 2005. – С. 34.

209

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

чергу журналiстика служить знаряддям структурної організації самого суспільства.

На думку сучасних соціологів, якщо порівняти суспільство з людським організмом, то журналістика відіграє в ньому роль нервової системи, постачаючи особу інформацією й підказуючи їй відповіді на головні епістемологічні питання: хто вона, чого вона хоче, що для досягнення її мети слід зробити.

Згідно з сучасними уявленнями, інформація не є щось другорядне, пасивне по відношенню до вже сформованих суб’єктів, а, навпаки, вона сама конструює їх і їхнє буття. У глибинному розумінні справжня сутність людини реалізується лише за допомогою поширюваної різноманітними каналами (стихійної чи організованої комунікації) інформації, бо лише вона здатна породити людське суспільство. Поза комунікативними процесами кожний окремий індивід лишається річчю в собі, не здатний заявити про себе. І лише в процесі комунікації оприлюднюється, перетворюється на суспільну особу, громадянина. А відтак складається суспільство.

Саме тому до журналістики в демократичному суспільстві може бути застосований термін «мас-медіа», що в буквальному перекладі означає «масовий посередник». Влучно про це висловився В. М. Владимиров: «Мас-медіа – це масові посередники між тими, хто вже знає, і тими, хто хоче знати, щоб самому все розуміти і вільно діяти»1. Журналiстика виступає каналом універсального зв’язку мiж громадянами й органами влади i громадянами (чи їх групами) мiж собою, здiйснює комунiкативнi зв’язки по горизонталi й по вертикалi всього суспільства; вона забезпечує гласну взаємодію між усіма складовими частинами загальнодержавного механізму.

Функції артикуляції (озвучення для органів влади думки народу) та кореляції (узгодження за допомогою журналістики різних точок зору на певне питання) є ні що інше, як виконання журналістикою своєї безпосередньої організаційної функції.

ОМI вiдкритi для виступiв будь-яких авторiв, часто друкують листи читачiв чи знайомлять з їхнiми телефонними дзвiнками.

1 Владимиров В. М. Журналістика, особа, суспільство: проблеми розуміння: монографія/В. М. Владимиров. – К.: Київ нац. ун-ті ім. Т. Шевченка, 2003. –

С. 78.

210