6. Розкрийте пуританську ідеологію на прикладі відомих англійських діячів XVII ст.

Ще в останні роки царювання Єлизавети буржуазна опозиція абсолютизму зовні проявилася в релігійній течії, яка ставила своїм завданням завершення реформації англійської церкви, іншими словами очищення її від усього, що хоча б зовні нагадувало католицький культ. Звідси походить і назва цієї течії - пуританізм (чистий).  На перший погляд здавалося, що пуритани ставили перед собою завдання, які були далекі від політики і безпосередньо нічим не загрожували владі короля.  Проте - і це стало однією з головних особливостей буржуазної революції в Англії XVII ст. - ідеологічна підготовка революції, «освіта» мас - армії для майбутніх битв - велося не у формі раціонально викладених політичних та морально-філософських вчень, а у формі протиставлення однієї релігійної доктрини іншій, одних церковних обрядів іншим, нових організаційних принципів церкви старим. Характер цих доктрин, принципів та обрядів повністю відповідав вимогам народжуваного суспільства. Не можна було перемогти абсолютизм, при цьому, не зруйнувавши його ідеологічну опору - англіканську церкву, не зганьбити в очах народу стару віру, яка освячувала старий порядок. У той же час не можна було підняти людей на боротьбу за відновлення буржуазних відносин, при цьому не обгрунтувавши їх необхідність ім'ям «істинної» віри.  Революційна ідеологія для того, щоб знайти живий відгук у серцях народу, повинна була бути виражена в традиційних образах і уявленнях. Для вироблення такої ідеології англійська буржуазія вдалася до допомоги релігійних навчань женевського реформатора Жана Кальвіна. Це вчення проникло до Шотландії і Англії в середині XVI ст. Англійські пуритани по суті були кальвіністами.  Серед перших вимог пуритан було видалення з церкви всіх прикрас, образів, вівтаря, покривів і кольорових стекол. Пуритани також виступали проти органної музики, а замість молитов за богослужбових книг вимагали введення вільної усної проповіді і молитов-імпровізацій. У співі гімнів, на вимогу пуритан, повинні були брати участь всі присутні на богослужінні. Мало того, вони наполягали на скасуванні обрядів, які зберігалися ще в англіканській церкві від католицизму (очищення хрестом при молитві, колінопреклоніння і т. д.).  Ідеолог пуританізму Томас Хелвіс писав: «Наше церковне лудіння складається тільки з пасторів, і ми не схвалюємо ніяких інших церковнослужителів ... Ми завжди, як під час, так і в пророцтвах співаємо псалми без перекладу. Ми також вважаємо правильним, що всі священні книги, навіть оригінальні самі по собі, не повинні використовуватися під час духовного богослужіння. Однак читання та інтерпретація «Писання» ще залишаються в церкві для підготовки богослужіння, тлумачення доктрини, вирішення спорів з основ віри і сповідання. Отже, ми не відмовляємося використовувати переклад (Біблії), вважаючи, тим не менш, що його цінність набагато нижче оригіналу ».  Відмовляючись брати участь в офіційному «ідолопоклонстві» - культі державної, англіканської церкви, багато пуритан почали відправляти богослужіння в приватних будинках і в формі, яка, як вони вважали, «найменш затемнювала б світло їх совісті».  Як і інші протестанти в Європі, англійські пуритани насамперед вимагали «спрощення» і, таким чином, здешевлення церкви. Що ж стосується побуту самих носіїв нової ідеології, то він цілком відповідав умовам епохи первісного нагромадження. Здирництво і скупість були їх основними «чеснотами». А девізом їх стало накопичення заради накопичення. Торгово-промислова діяльність пуританами-кальвіністами розглядалася як божественне «покликання», а саме збагачення - як ознака особливої ​​«обраності» і своєрідний прояв милості бога.  Борючись за перетворення церкви, насправді пуритани прагнули до встановлення нових суспільних порядків. Їх радикалізм у церковних справах був всього лише віддзеркаленням їх радикалізму в справах політики.  Разом з тим необхідно відзначити, що ще наприкінці XVI ст. серед пуритан існували різні течії, які значною мірою відрізнялися один від одного.  Так, наприклад, найбільш помірні з пуритан, так звані пресвітеріани, висували вимогу очищення англіканської церкви від пережитків католицизму. Тим не менш, організаційно вони з нею не поривали. Пресвітеріани домагалися знищення єпископату і заміни єпископів синодами (зборами) пресвітерів (від грецького - старійшина; в ранньохристиянської церкви так називалися керівники місцевих християнських громад), які були б обрані самими віруючими. Борючись за демократизацію церкви, пресвітеріани обмежували рамки внутрішньоцерковної демократії тільки заможної верхівкою віруючих.  Іншу частину пуритан представляли сепаратисти, які категорично виступали проти англіканської церкви. Незабаром представники цього лівого крила пуритан стали називатися індепендентами. Назва ця походить від вимоги повної незалежності та самоврядування для кожної, у тому числі й самої маленької, громади віруючих.  Індепенденти були противниками не тільки єпископів, але також виступали проти влади пресвітеріанських синодів. Самих же пресвітерів вони вважали «новими тиранами».  Про себе індепенденти говорили не інакше як про «святих», «знаряддя неба», «стрілі в сагайдаці бога» і т. п. Над собою індепенденти не визнавали ніякої влади у справах совісті, крім «влади бога», і вважали себе звільненими від будь-яких людських приписів, якщо ті суперечили «одкровень істини».  Свою церкву представники лівого крила пуритан будували у вигляді конфедерації незалежних один від одного автономних громад віруючих. Кожна з громад управлялася волею більшості.  Завдяки пуританства стали з'являтися політичні і конституційні теорії, які незабаром набули широкого поширення в опозиційних колах англійської буржуазії і дворянства.  Одним з найголовніших елементів цих теорій було вчення про «суспільний договір». Його прихильники дотримувалися думки, що королівська влада встановлена ​​не богом, а людьми. Заради свого блага народ засновує в країні вищу владу, яку і вручає королю. Але при цьому права корони не повинні ставати безумовними. Навпаки, на думку цих теоретиків, корона з самого початку повинна бути обмежена договором, укладеним між народом і королем як носієм верховної влади. Основний зміст цього договору має полягати в управлінні країною і згодою з вимогами народного блага. Поки король дотримується цього договору, його владу непорушна. Але як тільки король починає забувати, для яких цілей заснована його владу, і, порушуючи договір, починає правити так, що приносить цим шкоду інтересам народу, то його піддані мають повне право розірвати договір і позбавити короля повноважень, які були йому передані.  Багато з числа найбільш радикальних послідовників цього вчення з цієї теорії робили висновок, що піддані не тільки можуть, але навіть зобов'язані вийти з покори королю, якщо тільки той перетвориться на тирана.  Крім того, вони стверджували, що піддані не повинні сидіти, склавши руки, а зобов'язані повстати проти тирана і вбити його заради відновлення своїх порушених прав.  Одними з найвідоміших представників цих тиранічних теорій в Англії в XVI ст. були Джон Понет і Едмунд Спенсер, в Шотландії - Джордж Б'юкенен.  Про те, що ідеї тираноборців користувалися величезною популярністю, свідчить хоча б той факт, що «Короткий трактат про політичну владу» Понета, який був вперше виданий в 1556 р ., перевидавався напередодні революції - у 1639 р . і в самий розпал її - у 1642 р .  З рядом публіцистичних робіт пуританського характеру з питань конституції в 30-40 роках  XVII ст. виступив Генрі Паркер. Згодом його вчення про походження влади шляхом суспільного договору і що випливають звідси основні права англійського народу мало велику популярність і справила величезний вплив на літературу революційного часу.  Зокрема, у своїй роботі, присвяченій королівській владі, Паркер писав:  «У суперечці між королівської і парламентської владою з метою систематизації необхідно розглянути спочатку королівську, а потім парламентську владу, а в обох розглянути дієві і кінцеві мотиви і засоби, за допомогою яких вони підтримувалися.  Король приписує походження королівської влади богу і закону, не згадуючи про підтримку, злагоді й довірі людей. Але істина така, що бог не більше автор королівської влади, ніж аристократичної, влади верховної і влади підлеглої. Більш того, та влада, яка узурпована і несправедлива, поки вона залишається владою і поки вона за законом не відкликана, відноситься так само до Бога, як і до нас, до творця і дарувальнику в тій же мірі, як і та влада, яка є спадковою.  І той закон, який король має на увазі, не слід розуміти як якийсь спеціальний указ, посланий з неба ангелами і пророками. Влада не може бути нічим іншим серед християн, як договорами та угодами якихось політичних корпорацій.  Влада спочатку належить народу, і вона не що інше, як могутність і сила, які та чи інше суспільство людей утримують в собі і які тим чи іншим законом за спільною згодою чи угоди передаються в ті чи інші руки. Бог підтверджує цей закон. Отже, людина - вільний і добровільний творець, закон - знаряддя (його волі), а Бог - творець обох ».  Про значну роль пуританської публіцистики в передреволюційні й революційні роки згодом писав відомий індепендентський письменник і політичний діяч Джон Мільтон: «Книги - це зовсім не мертва річ, бо вони містять у собі потенції життя, настільки ж активні, як і ті люди, які їх створили ... Вони містять у собі могутню притягальну силу і, подібно зубах дракона грецької міфології, будучи посіяні, дають сходи у вигляді піднялася з землі натовпу озброєних людей ». 

7. Проаналізуйте позицію англіканської церкви напередодні революції та в її перший період на основі “Петиції про корені та гілки”. Виділіть статті, які є спробою захистити від посягань корони майнові права та економічні інтереси буржуазії.

Гол. ідеями Петиції «Про коріння і гілки» 1640 були припинення зловживань найвищих духовних осіб, церк. судів, ліквідація єпископату, розширення прав протестантів (відхилена палатою лордів).