Освіта повинна бути гармонійною

3. Свідомість цієї сили і є вияв вічних, сталих і незмінних законів, які лежать в основі природного ходу розвитку людських здібностей.

Ці закони, які, власне, випливають з властивостей кожної окремої людської здібності, істотно відрізняються один від одного, як і самі сили, яким ці закони властиві; але всі вони, так само як і сили, яким вони властиві, випливають з єдності людської природи і внаслідок цього при всій своїй різноманітності внутрішньо і за суттю зв'язані між собою, і, власне, завдяки гармонії та рівновазі, в якій вони існують у людях один біля одного, вони є для них дійсно природними й освітніми. Це з усіх поглядів доведена істина, що лише те дійсно, істинно і природно розвиває людину, що охоплює людину в усій сукупності сил людської природи, тобто душу, розум і силу; все, що не так, все, що не охоплює всієї її істоти, охоплює її не згідно з вимогою природи і не є для неї освітнім у повному розумінні цього слова. Усе, що охоплює її лише однобічно, тобто щодо однієї з її сил, чи буде то душа, чи розум, чи здібність естетична, губить і руйнує рівновагу наших сил і призводить до неприродних засобів для нашої освіти, наслідком чого є загальне перекручення і псування людського роду. Засоби, які призначені піднести мої душевні почуття, ніколи не можуть розвинути сили людського розуму, так само як засоби, які природно служать до розвитку людського розуму, не можуть природно і достатньою мірою облагородити сили людської душі.

4. Усякий однобічний розвиток однієї з наших сил не істинний, не природний; це тільки уявний розвиток; це є мідь гучна і кімвал брязкучий людського розвитку, а не самий розвиток.

Істинний, природний розвиток за самою своєю суттю породжує прагнення до досконалості, прагнення до вдосконалювання людських сил. Однобічність же їх розвитку також за самою своєю суттю призводить до руйнування, до розкладу і, нарешті, до загибелі тієї сукупності сил людської природи, з якої тільки й може істинним і природним способом виникнути це прагнення. Єдність сил нашої природи назавжди дана Богом як істотна основа всіх людських засобів для досягнення нашої досконалості; і щодо цього завжди справедливий вислів: що Бог поєднав, того людина не розлучає. Якщо вона робить це щодо свого розвитку, то в якому б напрямі вона це не робила, вона робить з нас напівлюдей, в яких не можна ні шукати, ні знайти нічого доброго.

5. Всяка однобічна перевага в розвитку наших сил призводить до самообману, необгрунтованих претензій, до незнання своїх слабкостей та хиб і до суворого засудження всіх тих, хто не згоден з нашими помилковими однобічними поглядами. Це правильно і щодо тих людей, які фальшивлять у справі душі та віри, як і щодо тих, які в своєму бездушному егоїзмі допускають у свої розумові сили подібну ж неприродність і псування. Усяка однобічна перевага однієї сили призводить до підвищення її претензій, які є слабі і мертві. Це так само правильно щодо любові та віри, як і щодо розумової здатності людей, їх здібності до мистецтва чи професії. Внутрішні основи приватного і суспільного блага є дух і життя, і зовнішнє вміння діяти, розвитку якого також потребує приватне і суспільне життя, без внутрішньої суті тих основ, на яких ґрунтується їх користь, є для людей засобом найнебезпечніших оман і джерелами найрізноманітнішої сімейної і громадянської незадоволеності і всіх страждань, прикростей та здичавіння, які природно мають бути їх наслідком.

6. Рівновага сил, безумовно, потрібна для ідеї елементарної освіти, потребує в свою чергу природного розвитку кожної з окремих основних сил нашої природи. Кожна з них розвивається на основі вічних незмінних законів, і їх розвиток тільки тоді можна назвати природним, коли він перебуває у згоді з вічними законами нашої природи. Кожного разу, коли він стає в суперечність з цими законами, він робиться неприродним і навіть протиприродним. Закони, які лежать в основі природного розвитку кожної окремої з наших сил, істотно різняться. Людський розум зовсім не дістає природного розвитку, якщо розвивається за законами, за якими людська душа доводить свої сили до найчистішої висоти; і закони, за якими природно розвиваються наші чуття та члени, також істотно відрізняються від тих, які спроможні дати правильний розвиток силам нашої душі та розуму.