Л і т е р а т у р а

1.Болдирєв О.В. Перша спроба організації української політичної партії // Український історичний журнал. – 1999. - №6 (далі УІЖ).

2.Борисенко В.А. До питання про Революційну українську партію. //Наукові праці з питань політичноїх історії. – 1991. – Вип.169.

3.Висоцький О.Ю. Українські національні партії початку ХХ століття: соціалістичний сегмент (УСДРП та УПСР у компаративістському вивченні). – Дніпропетровськ, 2001.

4.Голобуцький О., Кулик В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кін. ХIХ поч. ХХ ст. – К.,1996.

5.Гунчак Т. Україна в пер. пол.: Проблеми політичної історії. – К.,1993.

6.Дмитренко О.О. Роль жіноцтва у культурно-національному відродженні України в Х1Х - поч. ХХ ст. // Історія в середніх і вищих навчальних закладах України. – 2005. - №1.

7.Левенець Ю.А. Ліворадикальні партії в Україні напередодні Жовтневого перевороту // УІЖ – 1992. - №3.

8.Козицький М.Ю., Доморослий В.І. Українська парламентська громада в I – II-й Державних Думах // Наукові праці з питань політичної історії. –К.,1992. – Вип..73.

9. Макарчук С.А. Галицьке москвофільство в кін. Х1Х на поч. ХХ ст. //Історичні дослідження. Вітчизняна історія. – 1990. – Вип.16.

10.Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні кінець ХІХ – початок ХХ століття: зародження, еволюція, діяльність, історична доля. – К., 1993.

11. Павко А. Посилення впливу політичних партій Східної Галичини на громадське життя краю в 1900 – 1907 рр. // Укр.іст.журн. – 2002. - №5.

12.Партії і соціальні групи в першій російській революції. – К.,1992.

13.Реєнт О.П. Революційні та соціальні рухи трудящих мас України. // Укр.іст.журн. – 2005. №4.

14.Чорна Т. Україна в роки революції 1905-1907 рр. Передумови і початок // Історія України. – 2001. - №20.

Методичні рекомендації

Аналіз першого питання передбачає надання загальної характеристики політичного становища українських земель у складі Російської імперії починаючи з другої половини 18 століття до початку 20 століття.

При цьому слід звернути увагу на тип політичної влади у формі самодержавного правління, охарактеризувати адміністративний устрій українських губерній, змалювати зміст буржуазно-демократичних реформ та специфіку їх здійснення в Наддніпрянщині та Правобережжі.

Важливим є звернення до змісту громадського руху в українських губерніях у різні історичні епохи: від автономізму у суспільній думці колишньої козацької старшини до виявів перших початків політичного життя та проголошення ідеї самостійності України в політичному памфлеті М.Міхновського «Самостійна Україна».

Важливим є звернення до програм перших політичних партій Наддніпрянщини у яких втілилися проекти політичного устрою України: РУП, УНП, Товариства українських поступовців та ін.

Розглядаючи зміст другого питання на підставі узагальнення вже відомих фактів студенти мають зробити логічний висновок про причини посилення політичного руху, визначити закономірності формування на основі “народовецької” ідеології партій та організацій в Галичині Буковині та Закарпатті. Варто згадати, що означають поняття: “нація”, “національний рух”, з чим пов’язані формування націй і активізація національних рухів у Європі ХІХ ст. Після цього слід навести періодизацію українського національного руху в ХІХ ст. і охарактеризувати його основні етапи, показати зміну напрямків і цілей а також географічних центрів в процесі його розвитку. Корисним було б відзначити як спільність, так і особливості національного руху в російській і австрійській частинах України в другій половині ХІХ ст., вказати основні течії в межах цього руху.

Слушним було б акцентувати увагу на двох важливих моментах політичної історії західноукраїнського регіону: австрофільстві західноукраїнської еліти та переважанні консервативної, правоцентристської складової партійного спектру, слабкості лівих впливів на громадське життя. У Західній Україні давався взнаки також регіоналізм, особливо у взаєминах закарпатської, меншою мірою буковинської еліт, із галицькими провідними діячами громадського руху.

Велике значення для розуміння історичних традицій формування політсистеми української державності має звернення до політики конституційно-парламентської організації національних спільнот яка практикувалася Австро-угорською владою. На її вивчення теж потрібно виокремити значну кількість часу.