стили танцев 2

Кроме того, регулярные занятия восточными танцами успешно борятся с современными проблемами, вызванными малоподвижным образом жизни – шейным остеохондрозом, сутулостью и другими нарушениями осанки. Техника танца благотворно влияет на вестибулярный аппарат, оказывает благоприятное воздействие на позвоночник, связки. Ваша фигура выпрямляется, походка становится изящной, легкой и сексуальной. Между прочим, занятия танцем живота улучшает работу кишечника, ведь после активной нагрузки на пресс, он функционирует намного лучше. И как результат – легкость во всем теле, прекрасный цвет лица и отличное настроение после рассматривания своего отражения в зеркале. Нельзя не сказать и о такой болезни, как гипертония. Ведь сегодня эта болезнь значительно помолодела.

Так вот, как уверяют израильские медики, танец живота является прекрасной профилактикой и гипертонической болезни! Подведя итог, хочется отметить – танец живота пришел к нам из глубины веков, пришел из древней восточной культуры, которая всегда знала толк в целительстве. Попробуйте и вы – это доступно любой женщине, независимо от возраста и фигуры.

ORIENTAL (танец живота)

Танец живота - экзотика востока, появился в глубокой древности.О неких движениях брюшными мышцами упоминалось еще в тибетцкой Книге мертвых - наши далекие предки использовали их для активной медитации, в качестве одного из способов перехода в новое состояние. С тех пор прошло 11 тысяч лет, и танец живота, родиной которого считаеться Египет, претерпел значительные изменения. Сирия, Палестина, Нубия, Судан, Эфиопия внесли свои коррективы в классический стиль его исполнения, который допускал резкие прыжки и даже арабские элементы. Примерно в 1500 году до нашей эры египтяне доставили ко двору баядерок из Индии. И Oriental Dance приобрел изящество и утонченность.

Oriental – это экзотический, женственный и волнующий танец.Танцуя его возникает безумное желание овладеть этим исскуством все больше и больше, почуствовать себя настоящей восточной красавицей. В этом классе представлена прекрасная аэробная гимнастика. Визуально все движения воспринимаються как плавно-спокойные, но это внешняя видимость, на самом деле прилагается большое усилие для отработки танцевального движения, расходуется масса калорий.

Танец живота - это чередование пластики, ударов и трясок. В результате регулярных занятий мышцы становятся подвижными и гибкими, кожа становится упругой и гладкой .В процессе тренировки можно сжечь до 300 ккал.. в зависимости от интенсивности занятия. Элементы танца живота помогают гармонизировать свой вес, происходит перераспределение подкожных жировых отложений, благодаря чему фигура меняется на глазах. Кроме того танец живота называют танцем жизни, танцуя женщина каждый раз раскрывает по новому свой внутренний мир. Повышается самооценка, приходит осознание собственной уникальности, раскрепощенность в движениях ведет к внутренней свободе! Мир вокруг становится прекраснее, а наши отношения с ним - более гармоничными.

Сальса, мамба

Сальса "Сальса" - стиль латиноамериканской музыки, в переводе означающий "соус", с индейскими, испанскими и африканскими ингредиентами. Термин "сальса" придумал в 20-е годы Chano Pozo, кубинский перкуссионист, эмигрант первой волны в Америку с Кубы.

Бум сальсы наступил в 70-годы, когда в США, в Африке и Латинской Америке стали проводиться огромные сальса-фестивали, собиравшие стадионы, и было записано огромное количество CD. Нью-Йорк сразу сделал сальсу более коммерческой и, благодаря мощным вещательным радиостанциям нью-йоркских звукозаписывающих компаний и активному распространению СD, до нас доходит именно этот продукт. Корневая латиноамериканская салъса более теплая и у нас не такая популярная.

Развитие сальсы в Украине началось только в 90-е годы. По началу сальсу танцевали только в общежитиях, где жили латиноамериканцы. Потом появился первый латиноамериканские клубы ". В конце 90-х нас навестили увлекающиеся сальсой москвичи, обладающие более широкими знаниями о латиноамериканских танцах. После этого в Украине стали танцевать сальсу, причем уровень наших танцоров поднялся до профессионального, они стали ездить на конкурсы и даже побеждать. Это не значит, что простые смертные должны уметь круто танцевать. Сальса - это social dance, то есть танец, возникший в народе, для народа, и у нас в стране теперь для народа существует множество сальса-дискотек.

А что нужно, чтобы научиться сальсе?

Прежде всего, чувствовать ритм. Его можно почувствовать только эмоционально, потому что в сальсе нет акцента на сильные доли.

Латиноамериканцы - люди земли. Их этимология музыки такова - зачем играть то, что уже в принципе есть, то есть человек умеет ходить, ритм уже есть, значит надо играть то, что будет подчеркивать сильные доли. Зато сальса как направление латиноамериканской музыки может развить ритмическую музыкальную культуру.

Как сальса помогает в жизни?

Сальса - это здоровье. Можно заниматься сальсой, а можно бегать трусцой, то и другое можно начинать в любом возрасте, но, занимаясь сальсой, есть возможность себя показать и даже выиграть конкурс, получить хорошиq приз. За год, за два вы достигнете очень хороших результатов, начальном уровню можно обучиться за полгода, для хорошего времяпрепровождения достаточно начальных элементов.

Кроме того, это просто способ дружить. Любой человек, танцующий сальсу, любой salseros (мужчина - salsero, девушка - salsera), приезжая в другую страну, будет искать, где танцуют сальсу: там его всегда ждет радушный прием.

Много лет назад украинские телезрители увидели фильм "Грязные танцы" с Патриком Свейзи в главной роли. Женские сердца были покорены мастерством искусного танцора, а у мужчин возник вопрос: как научиться танцевать также? Логично задаться вопросом: "а что именно танцевали герои фильма?" А танцевали они то, что в цивилизованном мире называется social dance, т.е. "социальный танец". В рамках парных танцев для клуба в это широкое понятие входят такие направления, как мамба, сальса, меренге (объединенные общим термином "клубная латина") и, конечно, хастл, вобравший в себя понемногу из разных танцевальных течений (в том числе из рок-н-ролла, и буги-вуги). Всемирная популярность социальных танцев в первую очередь обусловлена тем, что массовость и строгий канон спортивных бальных танцев - вещи несовместимые. Поэтому какой-либо танец категории бальных практически невозможно танцевать в ночном клубе или на дискотеке. Подобная ситуация привела к появлению новых танцев, в своей основе опирающихся на импровизационный характер исполнения, не требующих многолетнего изучения и исполняемых под модные современные мелодии. Не удивительно, что они более естественно выглядят на дискотеке. Один из подобных танцев - хастл, именно о нем и пойдет далее речь (в переводе с английского "hustle" означает суматоху, толкотню, сутолоку; другое значение слова - энергия, бешеная деятельность).

House dance

Танец House in Russia привлекает своим позитивным филингом, особой манерой и динамикой, базируясь на музыкальных пристрастиях и умении понимать и интерпретировать хаус-музыку. Музыка electro House ведет свое происхождение из фанк-музыки и впервые появилась в Чикаго, а House dance – это продукт андеграундных хаус клубов Нью-Йорка, куда перебрались танцоры после закрытия хип-хоп вечеринок в связи с распространением насилия. Haus танец был рожден на основе базы Old School Hip Hop и множества взаимопроникающих элементов таких стилей как Break Dance, Dancehall, Latina, Tap, исполняющихся многонациональной аудиторией хаус клубов - отсюда и название. В Hause культуру также влилось особое направление андеграундного фристайла, получившее на современном этапе название Lofting - смесь капоэйры и брейкинга. Поэтому на сегодняшний день в fitness house выделяются различные разновидности: jacking (работа корпусом), footwork (работа ног), stomping (прыжковые элементы), lofting (работа в партере), a также stocking - игра с партнером.

Также фитнес хаус культура включает в себя такие маргинальные направления, как Waacking и Vogue, выдущие свое происхождение от гей-сообщества. Но основу танца составляет именно индивидуальное восприятие музыки танцором, его чувства и эмоции - неслучайно первочатальное название стиль не имел и обозначался просто как Freestyle dancing.

WAAKING- зародился чуть позже – в ранних 70-х в гей-клубах Лос-Анджелеса, на Западном побережье, и сначала стиль назывался The Garbo (от имени Греты Гарбо, известной шведской актрисы, театральные позы которой пародировали танцоры). Waacking – коммерческое название танца, появившееся в связи с его распространяющейся популярностью (от waack – махать руками), когда танцоры традиционной ориентации стали заимствовать и копировать движения, в частности, на популярном американском ТВ-шоу Soul Train. Первоначально это были движения фьюжн джаза, хип-хопа и локинга.

VOGUE- изначально являлся пародией фэшн-проходок и модельных позировок. Зародился в клубах в 60х гг XX в. Воуг и вакинг (как и тектоник позже) больше всего обязанны своим появлением сексуальным меньшинствам. Черные и латиноамериканские геи в 60х начали выступать в женских костюмах на гарлемских балах. Эти своеобразные показы мод были популярны в Нью-Йорке уже с 1930г., но из-за цвета своей кожи многие «королевы» не могли участвовать в них. Со временем гей-сообщество разрослось, в результате чего геи, одетые в женские костюмы, получили возможность танцевать в герлз-шоу в Лас-Вегасе, используя пантомимы и позировки моделей.

6 Відомості про виникнення світового балету.

СПЕЦИФІКА БАЛЕТНОЇ ДРАМАТУРГІЇ

Драматургія (в широкому розумінні цього слова) - визначає закономірності побудови драматичних творів, систему засобів і прийомів втілення драматичної дії у театрально-сценічних формах.

"У балеті, зміст якого розкривається через сценічну дію, виражену в музично-хореографічних образах, саме драматична дієвість є тим чинником, що споріднює його драматургію з загальними законами побудови драми, опери, оперети, художнього кінофільму тощо. У всіх цих жанрах мистецтва спільний естетичний предмет: зображення емоційно-вольових реакцій людини у її взаємовідносинах з іншими людьми. Як драма чи опера, балетний твір грунтується на конфліктному зіткненні образів "дії" і "контрдії", в його розгортанні накреслюються чіткі етапи: експозиція, зав'язка, розвиток, кульмінація і розв'язка. І все це має бути показано на сцені, донесено до глядача за допомогою сценічних образів-характерів і сценічних обставин, в які поставлені герої твору" [стр.3].

"Основні закономірності побудови драми найчіткіше виявляються в балеті-п'єсі (найбільш поширеному різновиді радянської балетної творчості), зміст якої засновується на показі певних подій і розгортанні наскрізної сюжетної лінії" [с.3-4].

"Заперечення будь-якої спільності балету з іншими видами драматичного мистецтва, що проявляється, насамперед, у їх кінцевій меті - розкрити "життя людського духу" (К.Станіславський), веде до ізоляції балетної творчості, до визнання її елітарності та ідеалістичної сутності. Подібні думки проголошуються головним чином прихильниками тих естетичних напрямів, які вбачають у хореографії тільки поєднання красивих пластичних ліній та абстрактних візерунків, покликаних дати "чисту" художню насолоду" [с.4].

Однією з найважливіших і визначальних властивостей балетного твору є його синтетичність: крім музики та хореографії, образну систему балету створюють літературне лібретто (сценарний план) та художнє оформлення (декорації, костюми, освітлення). "Специфічна естетика балету пов'язана головним чином з особливостями його основних частин - музики і хореографії. Вони доповнюють одна одну, створюють єдину образну систему, покликану розкрити зміст та ідею твору. Сприймання балету дає можливість поєднати слухові й зорові враження, що значно посилює його впливову силу. Цілісність балетного образу зумовлена глибокою спорідненістю танцювально-пластичних і музичних виражальних засобів. Недаремно танок називають зримою музикою" [с.4-5].

"Об'ємність образів, що випливає із синтетичної природи балетного мистецтва, - важливий фактор його глибокого впливу на глядачів. У той же час багатогранність виражальних засобів значно ускладнює драматургію балетного твору і методику її дослідження: до цього часу поняття драматургії балету ще не знайшло однозначного визначення.

Синтетичний характер балету як мистецького явища, взаємозв'язок та різнобічна взаємообумовленість його складових частин вказує на те, що драматургію балетного твору можна розглядати тільки в сукупності всіх виражальних компонентів. Однак така постановка проблеми зустрічається в мистецтвознавчій літературі ще рідко: переважає застосування терміна "драматургія" до окремих структурних пластів балету. Так, скажімо, драматургія балету дуже часто ототожнюється з його сценарною основою, лібретто. Це має певний сенс, оскільки сценарна канва (особливо в сюжетному балеті) є тим фундаментом, на якому базується вся смислово-образна споруда твору. І все ж таке визначення правомірне тільки тоді, коли воно не претендує на цілісну характеристику образної системи: адже зміст сценарію проявляється в балеті тільки в музично-хореографічному тлумаченні, яке може надати йому розмаїтих смислових відтінків" [c.5].

"В балетній виставі літературний виклад сценарного плану зникає, "розчиняється", і роль лібретто переймає музична система образів: зафіксована в партитурі музична дія дає конкретний і вагомий матеріал для висновків про драматургічну побудову всього балетного твору, оскільки в музиці закладені вже основні риси емоційної характеристики персонажів, накреслюється розвиток провідних драматичних ліній" [с.5].

"Зустрічаються також дослідження, де основний акцент у розкритті проблеми балетної драматургії падає на хореографію. Такий підхід виправданий фактом, що тільки пластичне зображення остаточно формує і конкретизує образну систему балетного твору, визначає його жанрову приналежність, "робить балет балетом".

"Щоправда, висвітлення проблеми балетної драматургії з погляду хореографічної пластики натрапляє на значні труднощі, пов'язані з відсутністю розробленої системи запису хореографічного тексту. Основним джерелом вивчення пластичного змісту балетного твору залишається людська пам'ять, особисті спостереження дослідника під час спектаклю. Після того як балет сходить зі сцени, він, по суті, в своєму хореографічному втіленні зникає. Цілісні записи балетних вистав на кіноплівку ще поодинокі й не можуть дати уявлення про всі процеси, притаманні хореографічному мистецтву" [с.6].

"У вичерпному розумінні драматургія балету охоплює всі складові частини і виражальні засоби цього багатогранного художнього організму: адже в синтезі мистецтв, і насамперед хореографії та музики, виявляється особливість балетної образності, специфічний характер її художнього вислову. Причому у створенні балету, визначенні його ідейно-естетичної цінності важить не тільки сам принцип синтезу різних мистецьких засобів, а й форма їх злиття, міра взаємопроникнення, спільна спрямованість до кінцевої мети - повного розкриття творчого задуму" [с.6].

"Є ще одна важлива прикмета, яка ставить перед дослідниками балетної драматургії особливі вимоги. Йдеться про співвідношення понять балетний твір і балетна постановка (спектакль).

Відомі слова М.Гоголя: "Драма живе на сцені. Без неї вона, як душа без тіла", - можна з повним, а навіть з більшим правом застосувати до балету. Постановочна концепція балетмейстера, яка знаходить вираження у хореографічних образах і є невід'ємною часткою балетного твору, тільки на сцені стає мистецькою дійсністю. Хореографічна образність - це мова пластики людського тіла, розрахована на зорове сприймання глядача і поки що не піддається попередній фіксації "на папері". Тим-то, коли в драматичній п'єсі образна система рельєфно і майже однозначно накреслюється уже в її літературному викладі, в опері цю функцію виконує музична партитура (куди органічно входить і словесний текст), - "досценічні" фази праці над балетом (складання лібретто, написання музики) не дають повного уявлення про характерні риси його драматургії. Їх можна визначити лише після здійснення балетної постановки на сцені. Звідси - щільне наближення в роздумах про балетну драматургію понять твір і спектакль. Хоч, звичайно, залишаються і певні відміни. Йдеться, насамперед, про фактор виконавського "різночитання", який вносить у кожну виставу свої смислові нюанси і не дозволяє ототожнювати ці два терміни" [с.6-7].

"Хореографічні твори живуть, як правило, в розмаїтих, інколи гранично відмінних сценічних редакціях. Кожний балетмейстер, який ставить балет, а не тільки копіює відомий спектакль, створює, по суті, нове, відмінне хореографічно-образне розв'язання його змісту. Скільки трансформацій зазнав хоч би відомий класичний балет "Раймонда" О.Глазунова! Серед його постановок є й такі (як, наприклад, здійснена В.Вайноненом у Ленінградському театрі опери та балету ім.С.М.Кірова 1938 р.), що докорінно міняли зміст балету та характеристику головних персонажів. Інші сценічні вирішення цього балету Л.Лавровським (Москва, 1945), К.Сергєєвим (Москва, 1948), С.Сергєєвим (Київ, 1957), О.Андрєєвим (Мінськ, 1972), А.Шекерою (Київ, 1974) вносили нові нюанси не тільки в хореографічну палітру, а й у сюжетний план та загальний образний зміст твору" [с.7].

"Якщо виходити з принципу нерозривної єдності виражальних компонентів балетного твору, його кожна сценічна редакція - це нова драматургічна концепція. В результаті аналіз балетної драматургії повинен спиратися на конкретні постановки і не допускає абстрагованих висновків про той чи інший твір, зафіксований тільки в літературному сценарії і музичній партитурі" [с.8].

"Балетові, як всякому іншому жанру мистецтва, властива певна умовність відтворення життєвих явищ. Характер її, закладений у художній природі музики і хореографії, виявляється, зокрема, у плані домінуючої ролі виражального чинника над зображальним, підкреслено емоційного тлумачення подій, людських переживань. З цього погляду стосовно до трьох основних видів класичної поетики (лірики, епосу, драми) балет посідає проміжне місце. Залишаючись у своїй основі драматичним мистецтвом, він значною мірою охоплює і сферу лірики. Подібно до поезії чи музики балет здатний передати емоційні порухи, які важко піддаються зовнішньому описові. Мистецький світ балету - насамперед світ почуттів" [с.8].

"Найважливішою рисою, яка відрізняє балет від інших видів драматичного мистецтва, є відсутність словесного тексту. Цей факт помітно важить у визначенні драматургічних особливостей балетного твору, посилює умовність його художньої мови. Пластична образність, щоправда, певною мірою конкретизує широко узагальнену форму музичного вислову, але не з такою понятійно-предметною точністю, як це може зробити слово" [с.8].

"У процесі історичного розвитку змінювалися теоретичні засади балетної драматургії, принципи синтезу мистецтв у цьому жанрі. Так, у різні періоди по-різному трактувалися виражальні чинники балету: то музика, то хореографія, то сюжетна канва набували основного значення у створенні його образної системи, що вносило помітні корективи у поняття самої драматургії. Вирішальну роль у спрямуванні балетної творчості, а також трансформації її драматургічних форм відігравали ідейно-естетичні засади, якими керувалися діячі хореографічного театру даної епохи" [с.9].

Класичний танець – стійка система виражальних засобів хореографічного мистецтва на основі поетично-узагальненого трактування сценічного образу. Класичний танець – це головна „пластична мова” і головний визначальний засіб балету. Розвиваючись протягом довгого часу, він набув чітких, канонічних форм, став стрункою системою, що склалася на основі елементів народних танців різних епох (античності, Відродження та ін.).

Термін „класичний танець” застосовувався у Росії в кінці ХІХ ст., з відособленням окремих видів танцю, розподілення танцівників на „класичних” та „характерних”. Дійовий танець втілює розвиток дії балетного спектаклю. У балеті „Лілея” використовувався дійовий танець, виражальним засобом якого була пантоміма. Паралельно у сценічній практиці розвивається характерний танець як такий, що розкриває настрій і колорит, необхідний для розвитку сюжету спектаклю. Зразком характерного танцю є, зокрема, грузинський танець у балеті „Серце гір” В.Чебукіані, український гопак у балеті „Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського.

Меренге

Одним из самых распространенных и зажигательных танцев в мире является меренге. Раньше он не был так популярен, однако в последние годы сумел покорить множество людей, проживающих за пределами Латинской и Северной Америки, и, пройдя триумфальным маршем, надолго занять умы и тела людей во всем мире.

Меренге вышел из кубинской музыки под названием "Упа" или "Урпа", одна из частей (движение) которого так и называлась - "Меренге". Сначала "упа" ("урпа") распространилась на территории Пуэрто-Рико, откуда позднее и достигла берегов Доминиканской Республики. Изначально меренге играли на барабанах, обтянутых кожей коз и бардуррии - двенадцатиструнного инструмента, в дальнейшем присоединились духовые, и меренге стали исполнять целые оркестры.

В начале второй половины XIX века меренге являлся народным танцем, то есть был популярен среди простого народа, но пройдя свой путь через поля провинций и достигнув города, закрепил за собой все возрастающие позиции.

Первоначально танец выглядел таким образом: пары делали быстрые движения ногами, однако без подпрыгиваний и сильных движений бедрами. Со временем под воздействием различных культур, общения с представителями различных частей света произошли изменения и в меренге. Он позаимствовал немного от Испании, немного от Африки и т.д.

Высшие слои общества Доминиканской Республики того времени долгое время не принимали меренге из-за африканского влияния на танец, так как большинство танцев африканского происхождения носило ритуальный характер и противоречило религиозным представлениям высшего света. Другой причиной являлись тексты, в которых часто упоминались слова, считающиеся неприличными. Однако, благодаря своей ритмичной веселости, меренге все же смог пробиться и удержаться с большой легкостью в увеселительных местах и во время проведения праздников.

В 1875 году была предпринята попытка официальной компании против меренге, однако, она ничего не дала, так как к тому времени меренге сильно распространился и глубоко пустил свои корни, особенно в Сибао (город граничащий с соседним государством Гаити). С другой стороны, знаменитые музыканты того времени, такие как Хуан Ф. Гарсиа, Хуан Эспинола и Албэрто Эрнандэс, решили "ввести" меренге в танцевальные салоны, однако нельзя сказать, что победа была быстрой, так как высшему обществу было нелегко принять что-то народное как свое родное сразу и безотлагательно.

Во многом распространению меренге в стране помог Рафаэль Л. Трухильо, балатировавшийся в 1930 году в президенты и использоваший в своей избирательной компании некоторые композиции меренге, транслируя их по радио, которое как раз только появилось на территории страны.

Но, не смотря на все это, высшее общество продолжало отвергать меренге, пока однажды одна из аристократических семей не заказала Луису Албэрти, выступавшему с оркестром, сочинение меренге с "пристойными" текстами. Так родилась композиция "Кум Педро Хуан", которая не только понравилась присутствующим, но и, произведя фурор, стала гимном меренге.

В дальнейшем произошло некое разделение двух стилей меренге - один аутентичный "народно-фольклорный", который еще можно встретить в провинциях, и "салонный", созданный музыкантами на протяжении многих лет - самый распространенный в современной Доминиканской Республике.

Go-Go – это зажигательный танец, исполняющийся под современную клубную музыку. Ритмичные движения и позы подчеркивают сексуальность тела, которые позволяют иметь спортивную фигуру и всегда быть в тонусе. Go-Go объединяет в себе достаточно много различных стилей такие как:

- HOUSE DANCE - CLAB DANCE

- ХАСТЛ

- ДЖАЗ

- МОДЕРН

- БРЕЙК-ДАНС

- ФЛАМЕНКО - ХИП-ХОП

- R&B

-Tecktonik

- СТРИП-ПЛАСТИКА

- BELLYDANCE (ТАНЕЦ ЖИВОТА) - КЛУБНАЯ ЛАТИНА

Исполняется чаще всего в клубах, на вечеринках и презентациях.. Мальчики go-go – это прежде всего потрясающие танцоры, у мальчиков в танцах большая техничность.