GEOMETRIChNE_TA_PROEKTsIJNE_KRESLENNYa_bud

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНЖЕНЕРНА ГРАФІКА

ГЕОМЕТРИЧНЕ ТА ПРОЕКЦІЙНЕ КРЕСЛЕННЯ

Методичні рекомендації та варіанти завдань для студентів факультету будівництва та архітектури

Львів 2009

Рекомендовано до друку методичною радою Львівського національного аграрного університету

Протокол № ____

від „____” ___________ 2009 р.

Укладачі: к.т.н., доц. В.В. Виходець, к.т.н., доц. Б.П. Качмар, асист. І.Г.Стукалець

Відповідальний за випуск: д.т.н., проф. М.С. Когут

Рецензент: к.т.н., доц. В.В. Янків

Редактор: О.В. Дерпак

Коректор: Д.В. Митякинська

© Львівський національний аграрний університет, 2009.

3

Зміст

4

ВИМОГИ СТАНДАРТІВ ЄСКД ДО ВИКОНАННЯ КРЕСЛЕНЬ

Мета: ознайомити студентів з правилами виконання геометричних побудов (ухилів, конусності, спряжень, лекальних кривих) та побудови проекцій геометричних тіл і деталей.

Домашнє завдання розраховане на шість годин і складається з трьох окремих задач, які необхідно виконати на форматах A3. Кожне завдання оцінюється в три бали.

Лінії креслення

Для виконання креслень застосовують лінії різних типів. Товщина ліній на кресленні має бути у відповідному співвідношенні до вибраної товщини суцільної основної лінії S, яка змінюється в межах 0,5...1,4 мм залежно від величини і складності креслення.

ГОСТ 2.303-68 встановлює такі типи ліній:

1.Суцільна основна лінія товщиною S. Застосовується для зображень ліній видимого контуру, ліній переходу, ліній зрізу, ліній контуру перерізу.

2.Суцільна тонка лінія (від S/3 до S/2) застосовується для виконання контуру накладеного перерізу, розмірних і виносних ліній, ліній штриховки в розрізах і перерізах, ліній виноски, поличок ліній виносок і підкреслювання написів, ліній зображення пограничних деталей (обстановки), ліній обмежень виносних елементів на виглядах, розрізах і перерізах, уявних ліній переходу,

3.Суцільна хвиляста (від S/3 до S/2) застосовується для зображення ліній обриву, ліній розмежування вигляду і розрізу.

4.Штрихова лінія (від S/3 до S/2) застосовується для виконання ліній невидимого контуру, невидимих ліній переходу.

5.Штрих-пунктирна тонка (від S/3 до S/2) застосовується для нанесення осьових і центрових ліній, ліній перерізів, які є осями симетрії для накладених або винесених перерізів.

5

6.Штрих-пунктирна потовщена (від S/3 до 2/3S). Нею позначають поверхні, які підлягають захисному покриттю або термообробці.

7.Розімкнута (від S до 1½S). Застосовується для позначення ліній перерізів.

8.Суцільна тонка зі зломами (від S/3 до S/2). Застосовується для позначення довгих ліній обриву.

9.Штрих-пунктирна з двома крапками (від S/3 до S/2). Застосовується для позначень ліній згину на розгортках, частини виробів в крайніх або проміжних положеннях, для зображення розгортки, суміщеної з виглядом.

Нанесення розмірів

Правила нанесення розмірів встановлює ГОСТ 2.307-68. Кількість розмірів на кресленнях повинна бути мінімальною, але достатньою для виготовлення і контролю виробу.

При нанесенні розмірів використовують розмірні лінії і розмірні числа. Розміри на кресленнях проставляють в міліметрах і одиниці виміру не подають. Розмірні числа слід проставляти над розмірною лінією поближче до її середини. Кожен розмір проставляють тільки один раз.

Найближча розмірна лінія повинна бути не ближче 10 мм. від основної контурної лінії. Мінімальна відстань між двома сусідніми розмірними лініями становить 7 мм.

Розмірні лінії обмежують з обох кінців стрілками; на будівельних кресленнях допускається застосовувати засічки (відрізки прямих проведених під кутом 45°) замість стрілок, причому розмірні лінії повинні виступати за крайні виносні лінії на 1...3 мм.

Для полегшення читання креслення розміри, що відносяться до внутрішньої і зовнішньої поверхонь, розміщають по різні сторони зображення. Для позначення діаметрів вживають символ , радіусів – R,

квадрата – □, конусності – < (вістря завжди направлене до вершини конуса), нахилу – ×.

6

Висота елементів конструкцій будівель позначається з допомогою позначок. За нульову позначку звичайно приймають рівень чистої підлоги першого поверху. Позначки розміщують на виносних лініях контурів

якого обводять основною суцільною лінією, а вертикальну лінію – виносну та горизонтальну поличку виконують суцільною тонкою лінією . Позначка подається в метрах (до третього знаку після коми) і пишеться над поличкою. Всі рівні, нижчі від підлоги, позначаються знаком мінус.

ГЕОМЕТРИЧНІ ПОБУДОВИ

Побудова ухилу і конусності

Ухил – це величина, що характеризує нахил однієї лінії відносно іншої. Ухил У прямої АС відносно прямої АВ (рис. 1.1, а) визначається відношенням різниці висот двох точок А і С до горизонтальної віддалі між ними:

У = h/l = tgα

Ухил позначається простим дробом або у відсотках. Значення ухилу записується на поличці виносної лінії, яка стрілкою впирається в позначувану пряму. Поличка має бути паралельна до напряму, відносно якого визначається величина ухилу і перед розмірним числом ухилу ставиться знак „ ”, що гострим кутом повернений в бік ухилу.

На рис. 1.1, б, в, г зображено різні варіанти позначення ухилу. Щоб викреслити деталь (рис. 1.1, г), за заданим ухилом 1:4 необхідно підрахувати розмір, який на кресленні є зайвим і не позначається:

8

Побудова спряжень

Дотикання – це плавний перехід однієї лінії в іншу. Спряження – це плавний перехід однієї лінії в іншу, виконаний за допомогою проміжної лінії. Найчастіше проміжною лінією служить дуга кола. На рис. 1.3 показана побудова найбільш вживаних спряжень. Основним завданням побудови спряжень є знаходження центру кола дуги спряження.

Рис 1.3, а – дотична l до кола є перпендикулярна до радіуса в точці дотику А.

Рис. 1.3.

9

Рис. 1.3, б – спряження двох прямих. На відстані Rc від обох прямих, що дорівнює заданому радіусу дуги спряження, проводимо паралельні до них лінії, їх перетин у точці Ос буде центром дуги спряження. Із нього проводимо перпендикуляри до обох прямих і знаходимо точки спряження А і В. Радіусом Rc із центра Ос ведемо дугу спряження від точки А до точки В. Побудова однакова незалежно від величини кута між прямими.

Рис. 1.3, в – спряження прямої і дуги (зовнішнє). Задано пряму l, дугу з радіусом R, її центр і радіус дуги спряження Rc Центр дути спряження Ос знаходимо на перетині l1, проведеної паралельно до прямої l на відстані Rc від неї, і дуги з радіусом R+Rc з центром у точці О. А і В - точки спряження. Спряження називається зовнішнім, тому що спряжуване коло лежить зовні дуги спряження.

Рис. 1.3, г – спряження прямої і дуги (внутрішнє). Задано пряму l, дугу радіуса R та її центр О та радіус дути спряження Rc. Центр дуги спряження Ос знаходимо на перетині прямої лінії, проведеної паралельно до прямої l на відстані Rc від неї, і дуги з радіусом Rc–R. А і В – точки спряження.

Спряження називається внутрішнім тому, що спряжуване коло лежить у середині дуги спряження.

Рис. 1.3, д – зовнішнє спряження двох кіл.

Задано два кола з центрами у точках О1, О2, з радіусами R1, R2 і радіус дуги спряження Rc.

Центр дути спряження Ос знаходимо на перетині двох дуг, радіусів R1+Rc і R2+Rc, проведених відповідно із центрів заданих спряжуваних кіл.

Рис. 1.3, е – змішане спряження двох кіл. Центр дуги спряження Ос знаходиться на перетині двох дуг з радіусами RC-R1 і Rc+R2, проведеними відповідно із центрів заданих спряжуваних кіл.

Рис. 1.3, ж – спряження двох кіл внутрішнє. Центр дуги спряження точку Ос знаходимо на перетині двох дуг з радіусами Rc-R1 і Rc-R2, проведених відповідно із центрів заданих спряжуваних кіл.