166_X1L

БУЛЬ СТИЛЬ — стиль французьких меблів XVII—XVIII ст., або окремі їх зразки, для яких характерна інкрустація з різних порід дерева, міді, оло­ва, слонової кістки тощо. Назва цього стилю пішла від прізвища придворного столяра короля Людовіка XIV Андре Шарля Буля (1642-1732). Меблі, виготовлені в майстерні Буля, стали важливою складовою стилю Людовіка XIV, у якому поєдналися риси, притаманні класицизму та бароко. Техніка заглибленої інкрустації дерева називається інтарсією. Будь був першим, хто почав застосовувати в цій техніці найрізноманітніші матеріали. Згодом у Франції техніка інтарсії була витіснена простішою — маркетрі.

БУОН ФРЕСКО - див. Афреско.

«БУСИ» — в архітектурі різні за формою та розміром дрібні прикраси у вигляді кульок, циліндриків, тарілочок, сочевиць тощо. Найчастіше їх розміщують знизу іоніків, утворюючи т. зв. лінійки довжиною не більше 20 см. «Б.» витягують, виточують, вирізують з гіпсу або ліплять з пластич­них матеріалів.

БУТАФОР — фахівець, який виготовляє предмети бутафорії.

БУТАФОРІЯ — вироби, що імітують натуральні предмети, напр., реквізити для театральних вистав або магазинних вітрин; також підробка, мішура, показна розкіш. Митці використовують Б. у майстерні, студії в якості натури, моделі для малювання, малярства. Див. Муляж.

БУЧАРДА — у технології монументальної скульптури металевий інстру­мент у вигляді чотиригранного молотка, що має дві ударні поверхні, покриті зубцями пірамідальної форми.

БЮСТ — див. Погруддя.

- В -

«ВАЗОН» — український народний орнаментальний мотив у вигляді симе­тричного зображення рослини — міфологічного образу «дерева жит­тя». Часто безпосереднє зображення «вазона» у мотиві орнаменту від­сутнє, замість нього можуть використовуватися кружечок, квадратик, трикутник тощо.

ВАЗОПИС — в історії мистецтва декоративний розпис посудини (орнамен­тований або сюжетний), що виконувався виключно керамічним спосо­бом, тобто спеціальними керамічними фарбами з подальшим випалю­ванням у печі.

ВАКХ — див. Бахус.

ВАЛЕР — у мистецтві малярства тональний нюанс, тонка відмінність од­ного й того ж кольору за світлотінню. В. досягається за допомогою тех­ніки лесування. Він дозволяє досягти багатьох кольорових співвідношень, найтонших нюансів та невловимих кольорових переходів. Тому в сере­довищі митців існує вислів щодо такого малярства — «писати валером».

ВАЛЯЛЬНА ГЛИНА - див. Глина.

ВАПНЯК — осадова порода білого кольору з жовтуватим відтінком, м'яка, податлива для оброблювання, дрібнозерниста. Т. зв. оолітові вапняки придатні для виготовлення творів монументальної та меморіальної пластики, елемен­тів архітектурного оздоблення, рідше — побутових предметів.

ВАРІАНТ — в образотворчому мистецтві означення художнього твору у зв'язку зі схожим твором того ж митця на ту ж тему.

ВАРІАЦІЯ — один із способів художнього формотворення, суть якого по­лягає у варіюванні — створенні нової композиції із готових, уже існую­чих елементів, частин, в іншому співвідношенні та поєднанні, але на ту ж тему. Звідси вислів — «тема з варіаціями». За змістом спосіб В. набли­жений до комбінаторики, але різниться від неї ширшим підходом, що охоплює зміст твору, тоді як комбінаторика є В. виключно формальних елементів. Див. Конструкція, Мотив.

ВАТМАН — папір вищого гатунку з шорсткою поверхнею, котрий викори­стовують для малювання та креслення.

ВЕДЖВУД — вид англійської кераміки з білими рельєфними фігурами на кольоровому тлі.

ВЕДУТА — у мистецтві XVIII — поч. XX ст. гірський пейзаж, зазвичай — топографічно точний.

ВЕЛЕНЕВИЙ ПАПІР — щільний лощений папір, схожий на пергамент. ВЕДЕНЬ — див. Пергамент. ВЕНЕРА — див. Афродіта.

ВЕНЗЕЛЬ — початкові літери імені та прізвища (іноді по батькові), які переплітаються, утворюючи своєрідний візерунок.

ВЕРДЮР — французька шпалера XVII ст. із зображенням краєвиду або ро­слинного орнаменту.

ВЕРЖЕ — сорт паперу з водяним знаком у вигляді поздовжніх та поперечних смуг.

ВЕРИЗМ — течія в образотворчому мистецтві, що виникла в Італії у 2-ій пол. XIX ст. Для В. характерні натуралістичне зображення повсякденного побуту, тяжкого життя бідноти; потяг до матеріальності зображення тощо.

«ВЕРКБУНД» — німецька художньо-промислова спілка, заснована у 1907 p., що об'єднала німецьких промисловців та митців з метою формування органічного художнього стилю промислових виробів.

ВЕРМІКУЛЬ — вид готичного та ренесансного орнаменту, утворений з черв'якоподібних закруток.

ВЕРНІСАЖ — закритий перегляд виставки, в якому беруть участь лише запрошені особи (митці, мистецтвознавці тощо); перший день відкриття виставки для широкого кола глядачів.

ВЕРСТАТ — спеціальний прилад (пристрій), наявність якого для виконан­ня художніх творів у певних видах образотворчого мистецтва обов'язко­ва (напр., у килимарстві — ткацький верстат (кросно); у графіці — офортний верстат; у кераміці — гончарний круг; у малярстві — мольберт тощо).

«ВЕСЕЛКОВЕ ЗАБАРВЛЕННЯ» - багатоколірне, поліхромне забарвлен­ня, що повторює усі головні кольори спектра. Таке забарвлення часто виникає в результаті іризації скла, воронування металу, а також на масляній поверхні внаслідок розсіювання віддзеркаленого світла.

ВЗІРЕЦЬ — див. Оригінал.

ВИБІЙКА — у народному мистецтві тканина з візерунком, надрукованим з різьбленої або набірної дошки. Один із давніх видів народного прикладно­го мистецтва. В. набула поширення у Середні віки в країнах Сходу та Європи. Виготовлялась ручним способом технікою набивання молотком по накладеній на дошку тканині. Кількість дощок («манер», або «квіток»), зазвичай, відповідала кількості кольорів у візерунку.

ВИДОВБУВАННЯ — одна з найдавніших технік художньої обробки дерева, яка полягає у поступовому вибиранні деревини з масиву виробу, внаслідок чого утворюється заглибина, порожнина або отвір. Взагалі В. застосову­валось в оздоблюванні дерев'яних споруд і при виготовленні човнів-довбанок, ночв, ступ, черпаків тощо. В художньому оброблюванні каменю В. — техніка вибирання внутрішніх об'ємів, порожнин (для виготовлен­ня кам'яного посуду).

ВИДУВАННЯ — у скловиробництві технологія виготовлення художніх порож­нистих виробів методом стиснутого повітря крізь спеціальну великого розміру трубочку. Техніка В. була започаткована в Сирії наприкінці І ст. до н. є.

ВИЇМЧАСТА ЕМАЛЬ, ОБРОННА ЕМАЛЬ — див. Емаль.

ВИЇМЧАСТЕ РІЗЬБЛЕННЯ — сукупність технік художньої обробки дерева, кістки тощо способом заглиблення зображення у їхню поверхню.

ВИКОЛОТКА — див. Карбування.

«ВИКОЛЮВАННЯ» — спосіб ажурного вишивання, який полягає у про­тиканні у полотні нитки, завдяки чому утворюється квадратне вічко, котре потім обметується по краях.

ВИКРИВАННЯ (витравлення) — в заглибленій гравюрі та художній літографії техніка оброблювання металевих платівок (дощок) та літографського каменю хімічними засобами з метою отримання у відтиску задуманого графічного твору. Процес В. полягає в багаторазовому занурюванні підготовленої гравером дошки в кислоту для утворення на її поверхні дрібненьких заглиблень та шорсткостей, котрі відбиваються потім на відтиску.

«ВИЛКА» — у техніці в 'язання спеціальний інструмент у вигляді зігнутого V-подібно пружного дроту. Використовується для в'язання мережива, шарфів тощо.

ВИПАЛ, ВИПАЛЕННЯ — техніка оброблювання керамічних виробів, що полягає в обпалюванні в керамічній печі висохлого глиняного виробу з метою надання йому певної міцності, а також глазурі для спікання її з поверхнею керамічного виробу.

ВИПАЛЮВАННЯ — одна з технік художньої обробки матеріалів (дерева, картону, грубої шкіри природного забарвлення) за допомогою спеціального електровипалювача. Техніка малопоширена й частіше використовується в народному прикладному мистецтві та ремісництві.

ВИПИЛЮВАННЯ — техніка виготовлення художнього виробу з дикту або тонких платівок з деревини за допомогою спеціального пристрою. У кінцевому результаті виріб набуває вигляду ажурного сюжетного або орнаментованого візерунка. Останнім часом цей вид ремісництва майже не застосовується.

ВИПУКЛА ГРАВЮРА (ВИСОКА ГРАВЮРА) — один із основних видів гра­вюрної техніки. На відміну від заглибленої гравюри, розрахований для друкування з самої поверхні дошки.

ВИРАЗНІСТЬ — якісний ступінь (рівень) сприйняття ідеї зображення об­разу. В художній творчості має справу з художньою В., певний ступінь котрої досягається завдяки специфічним засобам вираження (динаміка, контраст, масштабність). Див. Експресія.

ВИРІБ — продукт творчої діяльності людини, отриманий у вигляді матері­ального об'єкта; те, що зроблено руками митця.

ВИРІЗУВАННЯ — у художньому оброблюванні дерева один із технічних прийомів, за допомогою якого майстри вручну моделюють з дерева фор­му побутових предметів та декоративних виробів сокирою, тесаком, но­жем тощо. В. інколи поєднується з видовбуванням, переходячи в об'ємне різьблення, та профілюванням випалюванням.

ВИСІКАННЯ — найдавніша техніка виконання скульптури з каменю, гра­ніту, мармуру, вапняку, піщаника. Полягає у відколюванні шматків від заготовки за допомогою загострених інструментів (спеціальним молот­ком, скарпелем, закольником тощо) з метою надання йому необхідної форми. Інколи застосовується для первинного чорнового оброблювання заготовки для подальшого різьблення або точіння виробу.

ВИСОК — у практиці образотворчого мистецтва простий пристрій у вигляді поворозки з невеличким тягарцем на кінці, що дає змогу вивірити поставу людської фігури на малюнку або етюді під час роботи з натури. У минулому В. використовувався у навчальному процесі спеціальних шкіл та академій.

ВИСОКЕ ВІДРОДЖЕННЯ — завершальний етап мистецтва доби Відро­дження в Італії, що припадає на кінець XV ст. — 1-ій пол. XVI ст. Митці доби В.В. відроджували античні форми (звідси назва), вкладаючи в них якісно новий зміст. Естетичний ідеал доби Відродження, ставлячи на перше місце роль окремої творчої особи, полягає в поєднанні матеріа­льного та духовного. Відродження не треба вважати художнім стилем або напрямом, тому що в цю добу існували різні художні стилі, напрями, течії та школи. В. В. — це важливий, перехідний етап у розвитку мисте­цтва, з нього починається історія професійної художньої творчості, коли кожний з митців обирав свій власний шлях. У цей же період з'являється станкове мистецтво — картина стає товаром. У ширшому значенні В. В. називають найвищу точку будь-якого художнього стилю або історичної доби розвитку мистецтва.

ВИСОКИЙ ДРУК — один із трьох основних видів друку в художній гравюрі (також поліграфії), завдяки якому елементи зображення на дошці або кліше знаходяться на одному рівні й здіймаються над недрукованою по­верхнею.

ВИСТАВКА ХУДОЖНЯ — тимчасовий (на відміну від музейної експозиції) привселюдний показ художніх творів. В. х. поділяються на всесвітні, між­народні, державні, обласні, міські. Різняться вони за місцем дії — стаці­онарні, пересувні, місцеві; часом дії — періодичні, річні, «весняні» тощо; видом учасників — учнівські, дипломні, студійні тощо; кількістю учасників — групові та персональні; видами мистецтва — малярство, гра­фіка, скульптура, декоративно-ужиткове мистецтво тощо; жанром — істо­рична, пейзажна, портретна тощо; технікою — акварельна, офорт тощо. Виставки, що об'єднують твори за відповідною темою, називаються те­матичними. В. х. підрозділяються також на виставки сучасного, давньо­го та ретроспективного мистецтва.

ВИТИНАЛЬНА ГРАФІКА — див. Витинанка.

ВИТИНАНКА — художній твір народного декоративно-прикладного мисте­цтва у вигляді витятої з одно- або багатоколірних аркушів паперу орна­ментованої чи сюжетної композиції. Мереживно витяті ножицями (або спеціально загостреним ножем) В. є чудовими зразками прорізного паперового декору. У давнину, як прикрасу, витинанки наклеювали на стіни, печі, шибки вікон. Техніка витинанки подібна до техніки вирізування силуету, який був широко розповсюджений в Західній Європі у XIX — поч. XX ст. Але коріння як В., так і силуету сягає глибокої давнини ужиткового мистецтва країн Сходу (зокрема Японії та Китаю) VII-XII ст. Вперше В. у вигляді ажурного візерунка зі шкіри, хутра, повсті зустрічаються у кочових народів V ст. до н.е. За технологічними та художніми особливостями вони поділяються на ажурні (зображення міститься у прорізах) і силуетні (зображення виступає контуром), одинарні (виготовлені з одного аркуша паперу) та складні {аплікаційні — з кількох аркушів паперу, а тому завжди поліхромні). Останні залежно від прийо­мів виготовлення бувають накладними (накладають одна на одну «гіркою») та складеними (великомасштабні твори, орнаменти та зображення котрих утворені з окремих елементів, складених поряд один з одним, гармоній­но поєднаних між собою в одне ціле). Інколи В. наклеювалися на аркуш паперу, тло якого також могло слугувати невід'ємною складовою заду­маної автором композиції. Останнім часом В. набула виставочного характеру — це рід ажурних тематичних творів, пристосованих для екс­понування на виставках, Виготовляють їх і для оздоблення поліграфіч­ної продукції — цим самим вони переходять від декоративно-приклад­ного до образотворчого мистецтва (витинальна графіка). Характерним зразком виставочних В. є фігурні та орнаментальні заставки, витинан-ки-плакати, екслібриси, вітальні листівки тощо.

ВИТИНАННЯ — техніка художньої обробки паперу, повсті, сукна, шкіри за допомогою ножиць або ножа.

ВИТОНЧЕНЕ МИСТЕЦТВО (ВИТОНЧЕНІСТЬ) - вишукане, рідкісне, коштовне, тендітне, добірне. В. — ознака розвиненого естетичного сма­ку. В XIX ст. до «витончених» відносили тільки деякі «вищі» види мисте­цтва, а саме: музику, малярство, ліплення та архітектуру.

ВИТИЧУВАННЯ — техніка художнього оброблювання дерева; самостійна галузь народного художнього промислу (токарство). Завдяки обертовим рухам дерев'яну заготовку на токарному верстаті обробляють пласкими та напівкруглими стамесками, фігурними різцями, гачками тощо. Ця своєрідна техніка дає змогу створювати нескінченну кількість округлих пластичних художніх форм. У художньому оброблюванні каменю — тех­ніка оброблювання каменю, тотожна техніці виточування дерев'яних ви­робів. Проводитися у три прийоми: обдирка, остаточне виточування фор­ми та вибирання внутрішніх порожнин. Застосовується переважно для виготовлення кам'яного посуду, ваз, свічників тощо.

ВИТЯГАННЯ — в архітектурі процес виготовлення ліплених деталей та тяг (лиштви, лінійок тощо) за допомогою спеціальних шаблонів, що відпові­дають певному профілю того або іншого виробу зі спеціально приготов­леного вапнякового, вапняково-гіпсового, цементного або гіпсового розчинів. У торевтиці — технологічний процес оброблювання металевих деталей під час створення з них художніх виробів (огорож, ґрат тощо) шляхом розігріву металу до пластичного стану в тому місці, де необхідно його потоншити до визначеного розміру. У скловиробництві — техноло­гічний процес оброблювання скла, тотожний торевтиці.

ВИШИВАННЯ — найрозповсюдженіший вид декоративно-ужиткового мис­тецтва, що сягає глибини віків. Найширше застосування цей вид твор­чості набув в оздобленні одягу та ужиткових речей, виготовлених з тка­нин, шкіри, на котрих вишивали ручним чи машинним способом орна­мент або мотив (сюжет).

ВИШИВКА — художньо-декоративний виріб з тканини або шкіри, оздобле­ний одно- або багатоколірними нитками методом вишивання. Найрозповсюдженіші види В. виконані двома видами швів — лічильним та по вільному контуру. Лічильний (хрестиком, напівхрестиком тощо) шов ви­конується на основі лічби ниток тканини (або канви). Вишивання по вільному контуру виконується «гладдю» по заздалегідь нанесеному на тканині малюнку. До цих видів В. належать також такі різновиди декоративних швів: петельний, тамбурний, та їх різновиди — стеблова, полтавська та художня гладь, рішельє.

Лічильні шви виконують по попередньо прорідженій (нитки висмикують або підрізають) або цільній тканині (полотно). Перші називаються ажурними, другі — глухими швами. До групи ажурних лічильних швів належать мережки, вирізування, тканинізування, сітки, а до глухих — лічильна пряма та коса гладь, хрестики, різноманітні деко­ративні лічильні шви, занизування, набирання тощо. За змістом і формою орнаментованих мотивів В. поділяється на геометричну, рослинну, зоо­морфну, орнітоморфну та антропоморфну. Найпоширеніші мотиви у тра­диційному геометричному орнаменті В. — прямі, скісні, ламані й зуб­часті лінії, зигзаги, меандри, плетінки, ромби, квадрати, трикутники, розети, хрести, зубці.

ВИШКРЯБУВАННЯ — спеціальний різновид літографської техніки, який полягає у тому, що роботу виконують за допомогою гострого леза ножа (шабер) або гравірувальною голкою по висохлому прошарку т. зв., сирійського асфальту, нанесеного на зернистий камінь.

ВІДБИТОК — гравірувальний або літографський аркуш як закінчений твір художньої графіки; рідше — як проба тієї чи іншої стадії у процесі само­го виконання; перший примірник твору. Щодо ручного гравірувального друку термін «відбиток» правильніший, ніж «відтиск».

ВІДБІРКА — у давньоруському іконописі один із прийомів іконопису, засіб остаточного пропису людського обличчя та оголених частин тіла шляхом нанесення дрібних рисочок по формі обличчя та м'язів, що надає зображенню закінченого вигляду.

ВІДБЛИСК, ВИЛИСК, ВІДЛИСК — у спеціальному значенні — найсвітлі­ше блискуче місце на поверхні предмета, котрий перебуває на освітленій частині об'ємної форми.

ВІДКОЛЮВАННЯ — див. Висікання.

ВІДЛИВАННЯ — у технології скульптури процес механічного відтворення скульптурного оригіналу чи його копії, зроблених шляхом заповнення спеціальних форм, заздалегідь знятих з цих моделей розрідженою твер­діючою речовиною. В. виконується, зазвичай, спеціалістами цієї справи під наглядом автора скульптурного оригіналу. Див. Литво.

ВІДЛИВОК, ВИЛИВОК — у технології скульптури копія з оригіналу, виконана шляхом відливання розрідженою твердіючою речовиною (гіпс, цемент, розтоплений метал — бронза, чавун, цинк тощо). Найчастіше цей термін вживається до копії з гіпсу.

ВІДМЙВКА, ВІДМИВАННЯ — світлотіньове моделювання креслення (ах­роматичне або кольорове) за допомогою барвникових матеріалів: сухою тушшю, аквареллю, гуашшю або темперою, котрі наносять на папір рів­ним шаром чи з поступовим переходом від світлого до темного тонів (або навпаки), або від одного кольору до іншого.

ВЩМІТИНИ — див. Движки.

ВІДМУЧУВАННЯ — у кераміці процес приготування глини для подальшого її використання у виготовленні керамічних виробів. В. полягає у багато­разовому промиванні глини у воді з метою вилучення з неї камінців, піску, грунту, дерев'яних трісочок та ін. бруду.

ВІДНОВЛЮВАЛЬНА ГЛАЗУР — див. Глазур.

ВІДНОШЕННЯ — термін художньої практики на означення досконалого взаємовідношення одного світлоколірного тону з іншими (переважно суміжними) тонами як важливого засобу точного, виразного та цілісного зображення дійсності (див. Світлотінь, Колір). Термін В. застосовується лише стосовно тону, але може набувати й ширшого значення, оскільки правдивість будь-якої (хоч би й дуже значної) деталі, будь-якого худож­нього твору залежить частково від їх правильного й точного співвідно­шення з іншими деталями та в цілому. Див. Пропорції.

ВІДРОДЖЕННЯ — доба розвитку культури в Італії у XIV ст. та в країнах Західної Європи XV-XVI ст.; архітектурний стиль цього періоду. Сам термін В. означає відродження традицій античної культури. Див. Високе Відродження.

«ВІД РУКИ» — в образотворчому мистецтві вислів, що застосовується до дрібної скульптурної пластики, малюнка, орнамента, начерка, креслен­ня, шрифтового тексту тощо; виконуються вони без допомоги інстру­ментів або пристосувань, тільки завдяки роботі рук.

ВІДТИСК — див. Відбиток.

ВІДТІНОК — у галузі образотворчого мистецтва незначна, часто малопримітна

відмінність у кольорі або світлотіні між двома спрощненими тонами. ВІДЩИПУВАННЯ — одна з найдавніших та найпростіших технік виконан­ня витинанок (щипанок): від аркуша паперу, складеного в кілька разів, залежно від задуму, відривають, відщипують пальцями маленькі шматочки паперу, формуючи у такий спосіб певне зображення. ВІЗАНТІЙСЬКА КУЛЬТУРА — культура Візантійської, первісно Східної Римської імперії, що сформувалася на території Греції, Малої Азії, Пів­нічного Єгипту в V-XI ст. на основі традицій елліністичної культури та християнської релігії.

ВІЗЕРУНКОВЕ СКЛО — у техніці художнього скловиробництва візерунко­ве скло виготовляють трьох видів: мозаїчне, філігранне та мілпефіорі («ти­сяча квітів») шляхом зварювання заготовок з безколірного, кольорового та тонованого скла, завчасно складеного прошарками. ВІЗЕРУНОК — малюнок, що утворюється усвідомленим або абстрагованим поєднанням ліній, кольорів, тіней, завдяки чому зображення може бути певного, абстрактного або асоціативного змісту (напр., орнамент, візеру­нок на замерзлих вікнах тощо). ВІЗУАЛЬНИЙ — досяжний для огляду, сприйнятний «на око». Термін В.

ширше вживається в галузі дизайну.

«ВІКОНЦЯ» — орнаментальний мотив у вигляді квадратів або видовжених прямокутників із хрестоподібним заповненням. Поширений в Україні у лісостеповій зоні та на Прикарпатті. «В» відомі у енеолітичних пам'ятках України та Молдови (V—III тис. до н. є.).

ВІКТОРІАНСЬКИЙ СТИЛЬ — стиль англійського мистецтва 2-ої пол. XIX ст. ретроспективного напряму, що поєднує елементи англійської готики, Ренесансу та рококо. За часом збігається з правлінням англійської коро­леви Вікторії (1837-1901 pp.).

ВІКТОРІЯ — у давньоримській міфології богиня перемоги, те ж, що й у давніх греків Ніка. Зображувалася в образі жінки з крилами та вінком перемоги чи лавровою гілкою у руці.

ВІЛЬНЕ ФОРМУВАННЯ — процес гарячого виготовлення скловиробів або окремих їх частин без застосування форм і шаблонів, вручну, з використан­ням найнеобхідніших інструментів. Залежно від специфіки матеріалу, композиційного рішення використовують різні техніки, способи — виду­вання, лиття, ліплення тощо. Завдяки можливості імпровізації при віль­ному формуванні зберігаються творча манера митця, індивідуальність виконання.

ВІЛЬНИЙ РОЗПИС — різновид художнього розпису. Виконують без попе­реднього нанесення на тканину резервуючої суміші. Спочатку митець готує ескіз, потім легкими штрихами м'яким олівцем наносить на тка­нину основні контури. Кольорова фарба наноситься різними за розмі­ром пензлями, тампоном тощо. В. p., виконаний на сухій або вогкій тканині, часто доповнюють графічними деталями. Може виконуватись також на тканині одразу фарбами «від руки». Твір, виконаний за допомогою цієї техніки, також зветься В. р. До такого художнього розпису можуть відноситись і кальовки.

ВІМПЕРГ — високий шпилястий декоративний фронтон, що завершує пор­тали й віконні прорізи у готичних спорудах. Поле В. звичайно прикра­шували ажурним або рельєфним різьбленням, краї — кам'яними пласти­чними деталями.

ВІНИК — дівочий головний убір, поширений із часів Київської Русі. Сим­вол повноліття дівчини і символ нареченої. В. були звитими або обручеподібними. Побутували на всій території України. В. — складна об'ємопросторова композиція з живих, паперових або воскових квітів. В. прикрашали кольоровими стрічками, металевими блискітками, пер­лами, коштовними камінцями, фарбованим пір'ям тощо. В. — також оберіг, що знімає болі, береже волосся, а вплетені у нього квіти викону­вали роль символу: деревій — нескореності; барвінок — життя; безсмертник — здоров'я; квіт вишні та яблуні — материнської любові; калина — краси та дівочої вроди, символ України; любисток і волошки — людської відданості, уміння бути корисним; ромашка — здоров'я, доб­роти, ніжності; хміль — гнучкості та розуму. В XVI — XVII ст., в період боротьби за національну незалежність, у вінках з'явилися мак — символ печалі й туги, блавати — символ прозріння. Усього в українських вінках 12 квіток. До В. в'яжуть стрічки, які теж мають своє місце і значення: посередині світло-коричнева — символ землі-годувальниці; пообіч жовті — символ сонця; за ними світло-зелені — символ краси й молодості; бла­китні й сині — символи неба та води; жовтогарячі — символ хліба; фіо­летові — символ мудрості; малинові — символ щирості; рожеві — символ достатку. В'язали до строю і білі стрічки, але обов'язково з вишитими на кінцях (сріблом і золотом) сонцем і місяцем (не вишита біла — символ пам'яті про померлих). Крім «вікових» В., що плелися відповідно до віку дівчини (перший виготовляла мати для трирічної доньки), в Україні були ритуальні, звичаєві, магічні та інші, а всього налічувалося 77 видів В. В архітектурі В. — скульптурна декоративна прикраса у вигляді сплетених в коло квітів, листя тощо. Такий В. називається відповідно до назви квітів чи листя дерев, з котрих він сплетений (волошковий, лавровий, дубовий тощо). Такі В. виготовляють методом ліплення або лиття і вико­ристовують як прикраси в інтер'єрі та в екстер'єрі.

ВІНЬЄТКА — у книжковій графіці невелика композиція декоративного призначення (орнаментальна або зображувальна). Зазвичай, В. викорис­товують у вигляді заставок або кінцівок; декоративне обрамлення навко­ло будь-якого зображення чи тексту, або по периметру чистого аркуша паперу.

ВІРАЖ — у прикладній графіці розчин для нанесення на твір райдужного забарвлення або іншого ефекту.

ВІРТУОЗ — митець, який досконало володіє технікою свого мистецтва й досяг найвищого ступеня майстерності.

ВІСК — речовина тваринного або рослинного походження, що складається з ефірів, жирних кислот та інших компонентів. Має цінні властивості: пластичний, здатний розм'якшуватися та розтоплюватися при нагріванні, водонепроникний. Використовується віддавна для відливання виробів з бронзи в якості скульптурної моделі, покриття дерев'яних поверхонь (див. Вощення, Санкир), є сполучною речовиною в малярстві (див. Енкаустика).

ВІТРАЖ — твір декоративного мистецтва, сюжетного або орнаментного характеру, виконаний з різнокольорового скла. Розрахований на наскріз­не освітлення й призначений для заповнення віконних рам в окремих архітектурних спорудах. В. були широко розповсюджені у готичних со­борах XIII-XV ст., у т. зв. епоху «пломеніючої готики» (див. Готика). Складались вони з порівняно малого та різноманітного за формою скла, що скріплювалося свинцевим обрамленням (див. Арматура). Але є ви­падки застосування монохромних В., виконаних одним кольором у тех­ніці «гризайль» або методом гравіювання на безбарвному склі піскоструменним методом та травленням. За способом їх виготовлення умовно поділяються: В. на свинцевій, латунній, алюмінієвій арматурі (протяжці); В. на бетонній зв'язці; В. клеєні. Можливі й інші види експериментальних В. На відміну від вищезгаданих «класичних» видів В., існують ще т. зв. псевдовітражі, які виготовляють із суцільного листа скла, на який наноситься кольорове зображення методом розпису, імі­туючи натуральний В.