166_X1L

ПРОПИС, ПРОПИСКА, ПРОПИСУВАННЯ — у техніці олійного малярства основний етап виконання великого твору, за котрим слідує підмальовок, передуючи лесуванню (див. Багатошарове малярство). Кількість П. зале­жить від послідовності етапів роботи маляра над твором. Кожна із П. завершується повним просиханням фарбового шару; у ширшому і не точному значенні слова П. іноді називають й підмальовок, а також будь-яку переробку вже завершеного твору або його деталей.

ПРОПОРЦІЙНИЙ ЦИРКУЛЬ, ПРОЕКЦІЙНИЙ ЦИРКУЛЬ - у скульптурі спеціальний пристрій, що застосовується з метою перевірки пропорцій при повторюванні скульптурного твору у збільшеному, натуральному або зменшеному масштабі.

ПРОПОРЦІЮВАННЯ — у мистецтві один із способів трансформації, що слугує одночасно гармонізацією форми. Суть способу П. полягає у встановленні єдиних пропорційних відношень усіх частин форми між собою та цілим. Оптимальне П. називається «золотим перетином».

ПРОПОРЦІЯ — термін художньої практики, котрим визначається взаємо­відношення форм (частин) предмета з їх розмірністю, відповідною певно­му образу, цілісності. Поняття П. стосується як зображення, так і самої натури. Практичне значення правильних П. дуже велике, оскільки вони становлять основу правдивого та виразного малюнка. Див. Відношення.

ПРОРИС — у практиці давньоруського малярства контурний малюнок на папері, що слугував митцю зразком або примірником під час композицій­ного вирішення ікони, настінного розпису, мініатюри; П. вважається ма­люнок «від руки», або копія, виконана механічно з оригіналу чи іншого П. Див. Переведення.

ПРОРІЗНЕ РІЗЬБЛЕННЯ — див. Різьблення, Ажурне різьблення.

ПРОСКРІБОК — у давньоруському іконописі держачок, загострений, як олі­вець, зроблений із міцного дерева (жимолості або кипарису), котрим зішкрябують надлишки або хибно проведені фарбою штрихи, а також продряпують фарбу до золотого тла по абрисах орнаменту.

ПРОСПЕКТ — у галузі видавництва план, короткий переказ змісту полігра­фічного видання (журналу, книги); довідникове видання у вигляді бро­шури або листівки рекламного чи науково-технічного призначення, що містить у собі систематизований перелік предметів, призначених до ви­готовлення та продажу.

ПРОСТІР — загальна властивість матеріального світу; зображальний засіб, дія котрого ґрунтується на зоровому взаємозв'язку кількох об'єктів. П. викори­стовується митцем у скульптурі та архітектурі. Він може зображуватись і на площині — у малюнку, графіці, малярстві (див. Зображальна поверхня).

ПРОСТОРОВІ МИСТЕЦТВА — поняття, що збігаються із загальним зна­ченням «образотворчого мистецтва», але включають у себе також і архі­тектуру. Вживання цього терміна грунтується на класифікації видів ми­стецтва, в основу яких покладений принцип розподілу відображення пре­дметів у просторі. Термін «П. м.» підкреслює чуттєво-наочний, відчутний характер цих мистецтв.

ПРОТОМА — давньоперська капітель V1-V ст. до н.е., зазвичай у вигляді здво­єної напівфігури бика, грифона, лева, рідше — людини, між головами котрих клали балки перекриття (див. Архітрав). П. висікали із каменю, а тоді золотили; пізніше — декоративний елемент у виробах художніх ремесел.

ПРОТОРЕНЕСАНС — етап у розвитку італійського мистецтва та культури XII-XIV ст., що передував Ренесансу і створив підґрунтя для нього (див. Відродження). Намічений П. розвиток мистецтва був призупине­ний до середини XV ст. у зв'язку з посиленням супротивної йому серед­ньовічної ідеології.

ПРОТОТИП — у галузі дизайну виріб, що слугує автору під час роботи над новим художньо-конструкторським вирішенням. П. є прообра­зом, попередником, зразком для створення нового промислового ви­робу.

ПРОТРАВА — обробка дерев'яних поверхонь спеціальними розчинниками мінерального, органічного або хімічного походження з одночасним ви­явленням текстури матеріалу (фарбуванням, тонуванням, затемненням). П. треба відрізняти від техніки травлення. У художній обробці скла П. — один із прийомів декорування поверхні скла, заснований на тому, що барвникові речовини проникають безпосередньо у склад скломаси виро­бу. Нанесена на поверхню скла суспензія, що містить солі срібла й міді, піддається високій температурі, завдяки чому іони металів проникають у поверхневий шар скла, утворюючи специфічний забарвлений шар. Від тривалості випалювання й температурного режиму залежить інтенсив­ність кольору різноманітних відтінків: від жовтуватого та рубінового до коричнево-червоного.

ПРОТЯЖКА — у технології виготовлення вітражу спеціальна арматура зі свинцю, алюмінію, латуні у вигляді смуги довільної довжини, що схожа перетином на форму двотавра. Використовується для скріплювання різ­ного за формою вітражного скла, утворюючи таким чином відповідну до задуму митця композицію.

ПРОФІЛЬ, «У ПРОФІЛЬ» — в образотворчому мистецтві вигляд обличчя або фігури збоку. В архітектурі — перетин деталей, у котрих поєднуються архітектурні обломи: полиця, валик, напіввал та четвертний вал (прямий та зворотній), викружка (пряма та зворотня), дорічний кіматій або гусок (прямий та зворотній), лесбійський кіматій або каблучок (прямий та зворотній).

ПРОФІЛЮВАННЯ — техніка художнього декорування дерева, відома з Х-ХІ ст., полягає у вирізуванні пилкою та долотом геометричних орна­ментів по краях дощок (для прикраси архітектурних споруд та оздоб­лення меблів). Окрім плоского П., відоме об'ємне П. балок, кронштейнів, стовпів (межує з об'ємним різьбленням).

ПРОЧІСНА НИТКА — у гутництві один із способів декорування гутного скла, що полягає у накладанні спіральної білої скляної нитки на видуту скляну кульку з подальшим прочісуванням її спеціальними інструмен­тами, від чого утворюється візерунок, схожий на пташине пір'я або листя папороті.

ПРЯМИЙ НАБІР — у технології мозаїки один із способів виконання мозаїч­ного твору в натурі на певному місці (стіна, сволок тощо). Набирається на лицьовій стороні. Також може набиратися на окремій плиті, котра потім вмуровується у стіну.

ПСЕВДОАРАБСЬКІ НАПИСИ - див. Куфічне письмо. ПСЕВДОВІТРАЖ - див. Вітраж.

ПСЕВДОСТЙЛЬ — узагальнена назва різних стилізаторських (див. Еклек­тика, Стилізація) течій у мистецтві; інакше — неостиль, історизм.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ КОМФОРТ — у галузі дизайну термін, в основі котро­го покладені закономірності психофізіологічної та психологічної реак­ції людини на навколишнє середовище. П.к. {інтер'єр, робоче місце тощо) забезпечує психологічний комфорт, якщо стимулює у людини позитив­ну емоційну реакцію під час її діяльності. Цьому слугує визначений під­бір та розміщення речей, кольорова гама середовища, характер викори­станих матеріалів.

ПУАНСОН — сталевий інструмент, що використовується в техніці заглиб­леної гравюри, найчастіше під час роботи т. зв. пунктирною та олівцевою манерами. За формою П. схожий на невеликий цвях (з пласкою голо­вкою або без неї) і використовується для нанесення на дошку цяток за допомогою молотка.

ПУАНСУВАННЯ — техніка декорування виробів з м'яких металів (міді, олова) ударами молотка по залізу або сталевому пуансону, на торці кот­рого знаходиться рельєфне клеймо, від чого утворюється безперервний стрічковий орнамент. Ця техніка декорування була особливо поширена в епоху Ренесансу. Техніка П. — різновид канфарення, карбування. Не плутати з понсируванням.

ПУАНТИЛІЗМ — манера малярства мазками у вигляді однакових за розмі­ром кольорових крапок (рисок). Див. Неоімпресіонізм.

«ПУЛЬФОН» — пристрій для розприскування струменя рідини під тиском повітря: використовується для глазурування кераміки, фарбування де­рева тощо. Аналогічний пристрій — аерограф.

ПУНКТИРНА МАНЕРА — технічний різновид заглибленої гравюри по мета­лу, котра переважно застосовується для репродукування малярного тво­ру. Гравюру П. м. виконували спеціальними голками (див. Пуансон), чи пунктирним коліщатком, наносячи на поверхню дошки дрібні цятки (крапки), ступінь щільності (та розмір) котрих добре передають світло­тіньові градації. У сучасній техніці гравіювання П. м. мало використо­вується.

ПУНКТИРУВАЛЬНА МАШИНА — у технології скульптури простий при­стрій, що використовується для перевірки об'ємів та пропорцій при то­чному повторенні скульптурного оригіналу. Дія П. м. грунтується на просторовому визначенні трьома фіксованими точками четвертої: конструкція пристрою складається з кількох рейок та виска. П. м. найчасті­ше застосовують для відтворення гіпсового оригіналу в камені, а також при виконанні копій. Див. Висікання, Мармурник.

ПУРИЗМ — течія в західноєвропейському мистецтві початку XX ст. Загальні риси П. полягають у намаганні передавати узагальнене, статичне, незмінне, спираючись на геометричний принцип кубізму; характеризується перенесенням в образотворче мистецтво (малярство, графіка) методів «чистої» архітектоніки, вироблених архітектурним стилем конструкти­візму, тому малярство П. наближене до геометричного абстракціонізму.

ПУРИТАНСЬКИЙ СТИЛЬ - строгий, аскетичний, лаконічний стиль. Пу­ританська естетика набула також завершеного вираження у мистецтві вікторіанської Англії.

ПУРОШНИК — назва однієї із карбівок, ударна частина котрої має сферич­ну форму різного радіусу заокруглення, що слугує для вибивання на ме­талевій поверхні сферичних заглибин.

ПУТТІ — у мистецтві минулого доповнюючі малозначні зображення амурів, янголів тощо у вигляді оголених малят, що доповнювали загальну композицію сюжету. Термін найчастіше стосується мистецтва італійсь­кого Відродження.

П'ЯЛЬЦЯ — у технології вишивання найпростіший пристрій у вигляді двох колоподібних або прямокутних рамок відповідного розміру, що входять одна в одну і між якими затискується тканина для вишивання.

- Р -

РАКОВИНА — в архітектурі декоративний ліплений елемент, неоднаковий за формою, розміром, випуклістю та орнаментикою, в основі котрого покладене відображення зовнішнього вигляду твердих захисних утворень, що покрива­ють тіла багатьох безхребетних тварин (молюсків, черепашок, равликів тощо). Р. — характерний декоративний мотив доби Ренесансу. Пізніше зображення Р. трансформувалось у рокайль — головний елемент стилю рококо.

РАКУРС — перспективне зменшення форми предмета, що призводить до зміни його звичних абрисів. P., зазвичай, називають чітко виявлені зменшення, що виникають під час споглядання предмета зверху або знизу, особливо зблизька.

РАМА — спеціальне оформлення країв картини з метою створення умов для сприйняття глибини зображення, а також відокремлення її від стіни та маскування дійсної товщини зображувальної поверхні.

РАННЄ ВІДРОДЖЕННЯ — доба появи та розвитку реалістичного мистецт­ва Відродження в Італії XV ст. Головним його центром була демократич­на Флоренція. До доби Р. В. часто зараховують Проторенесанс.

РАПОРТ — у художньому оформленні тканин основний вихідний елемент орнаменту, що багаторазово повторяється як вздовж, так і впоперек тканини, утворюючи суцільне декоративне рішення. Термін «Р.» вжива­ють іноді і в інших галузях прикладного мистецтва, де використовуються подібні принципи побудови орнаменту.

РАРИТЕТ — рідкісна річ, що має значну історичну або художню вартість. Близьке за поняттям — антикваріат.

РАСТР — у прикладній графіці зображення або орнамент, що утворюється за допомогою крапок та рисок різної щільності. Р. виник як технічний прийом поліграфії, але згодом почав використовуватися митцями — оформлювачами книг, плакатів тощо.

РАЦІОНАЛЬНИЙ — точно розрахований, економний. У композиції озна­чає перевагу геометричних, конструктивних основ. Протилежний за змі­стом термін — емоційний.

РАШКУЛЬ — вугільний олівець: вугільна паличка з деревини, що використовується для малювання. Вправляється в рейсфедер (див. Вугіль).

РАШПІЛЬ — у технології скульптури спеціальний напилок, що використо­вується для остаточної доробки скульптурного твору, виконаного у твер­дому матеріалі.

РЕАЛІЗМ — у художній творчості тенденція, потяг митця до найповнішого відображення дійсності. Р. не є окремим художнім напрямом, творчим мето­дом або стилем, тому що різною мірою проявляється у кожному з них. Найбезпосередніший, крайній вияв Р. — натуралізм. Найбільш опосередковано через суб'єктивне сприйняття митця Р. виражений в абстракціонізмі.

РЕВЕРС — див. Аверс.

РЕГЕНЕРАЦІЯ — реставраційний термін на означення відновлення по­тьмянілого, позбавленого прозорості лакового шару у малярстві за до­помогою дії на нього випарів спирту.

РЕГУЛЯРНИЙ СТИЛЬ — стиль «розбивання» та оформлення французьких парків 2-ої пол. XVII ст. доби Великого стилю Людовіка XIV (1643-1715), де поєдналися риси класицизму та бароко. Цей стиль вирізнявся строгою геометричністю, низькою партерною стрижкою дерев та чагарників, ба­гатством скульптури та водоймищ (Версаль поблизу Парижа). Протиле­жний за характером стиль — пейзажний, природний, напр. англійський парк 2-ої пол. XVIII - XIX ст.

«РЕДІ-МЕЙД» — один із розповсюджених прийомів сучасного {авангардно­го) мистецтва. Полягає у тому, що предмет промислового виробництва виноситься зі звичних побутових умов і експонується у виставковій залі. Сенс «Р.-М.» полягає у тому, що зміна обставин змінює й сприйняття об'єкта. Глядач бачить у предметі, що розміщується на подіумі, не ужи­ткову річ, а художній об'єкт, виразність його форми та кольору. Назву «Р.-М.» уперше використав у 1913-1917 pp. M. Дюшан щодо своїх «гото­вих об'єктів» (гребінця, велосипедного колеса, сушарки для пляшок). У 60-х роках «Р.-М.» поширився в різних напрямах авангардного мисте­цтва, особливо у дадаїзмі.

РЕЗЕРВАЖ — технічний різновид заглибленої гравюри по металу способом травлення. Технікою Р. відтворюють малюнок пером або пензлем, нанесе­ний митцем безпосередньо на поверхню металевої дошки спеціальним чорнилом. Малюнок покривають кислотостійким грунтом і занурюють дошку у воду. Набрякаючи, чорнило трохи піднімає завислі над ним ча­стинки ґрунту, котрі легко знімаються, оголюючи метал. Травлення про­водиться звичайним способом; у кераміці — засіб двоколірного фарбу­вання керамічних виробів з використанням тону самої кераміки (части­ни виробу, що не підлягають фарбуванню, змазують салом або олією, які потім вигорають під час випалення у печі); техніка гарячого батика у розпису тканини. У кожного митця достатньо можливостей для винай­дення нових прийомів у цій техніці.

РЕЗЕРВУВАННЯ — техніка декорування будь-якої поверхні шляхом попе­реднього закриття її окремих ділянок шаблонами, трафаретами або спе­ціальними лаками, мастиками з подальшим їх зняттям.

РЕЙБЕР — дерев'яна планка у ручному літографському верстаті, під тиском якої проводиться відбиток з друкарської форми на папір.

РЕЙСФЕДЕР — у спеціальному значенні інструмент для малювання у ви­гляді тонкої металевої трубочки, кінці котрої надрізані уздовж осі і ма­ють затискач. Між розрізаними частинами трубочки вставляється малю­вальний матеріал (вугіль, пастель, крейда тощо). Назву Р. має також спеціальний інструмент у креслярській праці, що використовується для роботи тушшю.

РЕКВІЗИТ — набір предметів, необхідних для будь-якої діяльності (напр., для малювання або малярства з натури). На відміну від бутафорії, — справжній.

РЕКЛАМА — у мистецтві художньо-графічний твір з інформацією про товари, різноманітні послуги, театральні вистави тощо. P., зазвичай, має тимчасовий характер і може виконуватись у будь-якій художній техніці та різними технічними засобами. Р. може бути виконана у вигляді плаката, листівки, етикетки, проспекту тощо.

РЕКОНСТРУКЦІЯ — у галузі скульптури відтворення скульптурного твору, що зберігся лише у фрагментах (або у видозміненому стані), шляхом поновлення втрачених деталей та відокремлення від виробу привнесених. Термін переважно стосується творів античних пам'яток і може по­значати не тільки поновлення скульптурними засобами, але й проект та­кого поновлення у вигляді малюнка, креслення, макета тощо.

РЕЛЬЄФ — один із основних видів скульптури, у котрому виконані зобра­ження мають об'ємну форму, що частково виступає над зображальною площиною. Р. протистоїть круглій скульптурі й інколи завдяки мистецьким засобам наближається до графіки та малярства. Зокрема, Р. може зображувати простір засобами перспективи. В історії мистецтв такий Р. іноді називають перспективним Р. Розрізняють два головних типи P.: відносно низький — барельєф та високий — горельєф. Існує також загли­блений у площину P., напр. давньоєгипетський. Заглиблене зображення, розраховане на відтиск у м'якому матеріалі або розгляд на просвіт, на­зивають контррельєфом (див. Інталія, Літофанія). Р. може бути окремим твором відповідного виду скульптури. Р. виконують у вигляді плити у звичайному скульптурному матеріалі звичайною технікою (див. Техніка скульптури).

РЕЛЬЄФНЕ РІЗЬБЛЕННЯ - див. Різьблення.

РЕМАРКА — у гравюрі по металу випадкові зображення на полях відбитка «до підпису», що часто зовсім не пов'язані із сюжетом самої гравюри. P., що утворилися внаслідок випробування інструментів під час роботи над гравюрною дошкою, іноді набували і самостійного художнього значення. У сучасних творах Р. майже не зустрічаються.

РЕМЕСЛО — ручне виготовлення дрібних художніх виробів власними ру­ками без розподілу праці. Відповідно до різних історичних етапів суспі­льного виробництва та розподілу праці, Р. були домашніми, на замов­лення та на ринок. Домашнім Р. називається самостійне виготовлення виробів для задоволення власних господарських потреб. Р. на замовлення — виконання художніх виробів ремісником, який має своє господарство і працює на замовлення зі свого матеріалу або матеріалу замовника. Р. на ринок — дрібнотоварне виробництво, коли ремісник сам або через посередників продає власноруч виконані художні вироби на ринках або у крамницях. Художнім Р. називають також види профе­сійної діяльності, тісно пов'язані з технологією обробки різних матері­алів: народне мистецтво, кустарний промисел; у широкому значенні — усе прикладне та декоративне мистецтво.

РЕМІНІСЦЕНЦІЯ — один із засобів художнього формотворення, що поля­гає у використанні загальної структури будь-яких елементів, мотивів ві­домих творів мистецтва при створенні нового твору на таку ж саму тему. Р. завжди вторинна. Це — уявне порівняння, зіставлення, погляд у минуле. Засіб Р. має творчий та інтелектуальний характер, чим різниться від ко­піювання, компіляції або плагіату та наближений за змістом до стилі­зації, варіації і реплікації.

РЕНЕСАНС - див. Відродження.

РЕПЛІКА — у галузі образотворчого мистецтва авторська копія художнього твору, що різниться від оригіналу розміром. Як і повторення, Р. може видо­змінювати другорядні деталі оригіналу (пор.: дублет, повторення, варіант).

РЕПРОДУКЦІЙНА ГРАВІОРА — див. Гравюра.

РЕПРОДУКЦІЯ — масове відтворення художнього оригіналу переважно у зменшеному масштабі засобами фотографії або поліграфії з метою ти­ражування та популяризації. Р. близька до копіювання, але останнє зав­жди виконується у тому ж або аналогічному матеріалі; поодинокий від­тиск, що відтворює художній оригінал і виконаний поліграфічними за­собами. Такі відтиски можуть бути як самостійним виданням, так і час­тиною будь-якої книжки, альбому. Див. Вклейка.

РЕПУСЕ — техніка карбування та вибиття по металу із використанням дерев'яної форми.

РЕСТАВРАЦІЯ — у галузі образотворчого мистецтва максимально точне поновлення пошкоджених або старіючих художніх виробів за допомогою наукових засобів для надання їм більшої тривкості. Іноді Р. називають і реконструкцію частково збережених творів. У Р. малярства, наприклад, входять заміна лакового шару, розчищення від неавторських записів, за­кріплення фарбового шару, зашпаровування прорваних місць, дублюван­ня, переведення на нову основу тощо.

РЕТІЧЕЛЛЬНЕ СКЛО, РЕТІЧЕЛЛІ — сітчасте скло, або подвійна філігрань. Техніка скляного звиву, що утворює всередині стінок посудини сітчастий малюнок із молочно-білих скляних ниток, котрі перехрещуються між собою. Техніка названа у XVII ст.

РЕТРОСПЕКТИВЇЗМ — якість, що веде до стилізації. Крайній ступінь Р. — реплікація, компіляція або плагіат.

РЕТРОСПЕКТИВНА ВИСТАВКА — виставка, призначена для огляду тво­рів мистецтва стародавніх майстрів. Такі виставки, зазвичай, присвячу­ються ювілейній даті майстра або носять тематичний характер.

РЕТРОСПЕКЦІЯ — тенденція, спрямованість художнього мислення у ми­нуле, орієнтування на вже відомі раніше стилі та образи.

РЕТРОСТЙЛЬ — результат творчої діяльності митця, використання або на­слідування ним напрямів та стилів мистецтв минулих епох. Тому Р. найчастіше пов'язаний не з елітарною, а з масовою естетичною свідомістю і є вираженням моди.

РЕТРУСАЖ — див. Затяжка.

РЕТУШ — у монументальному малярстві часткові виправлення темперою, що вносяться у розпис «афреско» після просихання штукатурки; у гра­вюрі: часткові виправлення гравіювальної дошки після виявлення у проб­ному відбитку невдалих місць або дрібних недоробок; в олійному ма­лярстві: протирання потьмянілих ділянок фарбового шару (див. Жухлість) спеціальним лаком або олією. Цей термін позначає також «лак для ретуші»; назва спеціального вугільного олівця, здатного утворювати тонкі переходи та матовий тон (див. Італійський олівець). У вузькому значенні Р. — підмальовок оригіналів фотонегативів, призначених для фотодруку або безпосередньо виготовлення фотографій з них.

РЕФЛЕКС — в образотворчому мистецтві один із важливих елементів пере­дачі світлопису, пов'язаний з ефектом освітлення предмета відбитим світ­лом. Одиничний ефект відбитого світла, що падає на поверхню предмета або будь-яку його ділянку (переважно затінену) від сусідніх з ним освіт­лених предметів, від неба тощо, також називається Р. Термін стосується як самої натури, так і її зображення. У малярстві він охоплює також й тісно пов'язані зі світлотінню кольорові особливості (див. Тон). При підкреслюванні однієї зі сторін явища взагалі мають на увазі кольорові Р. У практиці вживання терміна «рефлекс» його майже завжди пов'язують із тіньовими ділянками зображення або предмета, хоча цей термін стосується й освітлених предметів.

РИМА — в образотворчому мистецтві зорове повторення елементів однієї форми в оточенні іншої (переважно в орнаменті), що створює особливу цілісність, злитість та ритмічну розміреність усіх частин композиції. Р. є засобом ритмічної організації форми у різних видах мистецтва.

РИМСЬКА МОЗАЇКА — мозаїка, виконувана шляхом набирання зображен­ня малими кубиками смальти або каменя. Була поширена в Італії у майстернях Риму в XVI-XVII ст. Р. м. дає змогу найточніше імітувати або повторювати твори малярства, особливо краєвиди та натюрморти (див. Набірна мозаїка).

РИМСЬКИЙ КАПІТЕЛЬНИЙ ШРИФТ (ПИСЬМО) - в історії мистецтва шрифту первісна гарнітура латинського письма, що склалась у загальних рисах до І ст. Належить до маюскульного типу, тобто складається лише з великих літер. За пропорціями Р. к. ш. поділяється на квадратний та рустичний (видовжений).

РИСУНОК - див. Малюнок.

РИТМ — у галузі образотворчого мистецтва термін на означення деяких структурних особливостей художнього твору за загальною та приблиз­ною аналогією з музичним ритмом. Поняттю Р. відповідає, насамперед, повторюваність, чергування тих або інших композиційних елементів твору (при строгому їх підпорядкуванні). У ширшому значенні Р. вказує на особливу розмірність частин, що ведуть до гармонійної, закономірної злагодженості цілого. Р. може проявлятись у чергуванні або порівнянні будь-яких елементів композиційного характеру — через контрасти і від­повідність груп, фігур, предметів, ліній, рухів, світлотіньових та кольо­рових плям, просторових членувань тощо. З найбільшою чіткістю Р. проявляється в галузі монументального та декоративно-прикладного мис­тецтва. В орнаментиці він виражений через гранично ясні і чітко підпо­рядковані акценти повторення. У станковому мистецтві Р. застосовує­ться значно стриманіше та гнучкіше. В естетичній та художній діяль­ності людини Р. та міра разом із симетрією та пропорціями є основним засобом гармонізації форми (див. Ритмізація).

РИТМІЗАЦІЯ — у мистецтві один із засобів трансформації, що полягає в організації періодичного чергування різних елементів, просторових або часових відрізків, членувань, що створює відчуття акцентів та пауз. Р. треба відрізняти від простої рівномірної послідовності одних і тих же елементів, яка називається метричною. Р. — також засіб гармонізації форми поряд із пропорціюванням та врівноважуванням, один із прийомів побудо­ви орнаменту, що створює «зоровий рух» форми (див. Мотив).

РИФЛЕННЯ — див. Канелювання.

РІВНОВАГА — один із засобів гармонізації форми разом з акцентуванням та пропорціюванням. Полягає у порівнянні зорової ваги маси, розміру різних елементів — залежно від зайнятого ними місця в загальній композиції ху­дожнього твору. Зорова Р. не є геометричною рівністю, вона завжди дина­мічна, тому що пов'язана із асиметрією зображуваного простору та ритмом.

РІГ — див. Слонова кістка, Черепаха.

«РІГ ДОСТАТКУ» — розповсюджений мотив образотворчого мистецтва. В ан­тичності — атрибут богині родючості Деметри — S-подібно вигнутий ріг із розтрубом, котрий заповнений квітами та плодами. Пізніше, у ми­стецтві" класицизму, бароко та рококо, — символ достатку, багатства та щастя.

РІЗЕЦЬ — гострозаточений інструмент зі сталі, різноманітний за конфігурацією та перетином, що застосовується у техніці гравіювання, різьблення та точення. і

РІЗЦЕВА ГРАВІОРА — найдавніший та найскладніший різновид заглибле­ної гравюри, пов'язаний з роботою сталевим різцем (див. Штихель) по металу — переважно міді. Для цієї техніки притаманна строга ритмічність ліній, що утворюють паралельні рядки або косу сітку. їхні вигини точно відповідають формі зображуваного предмета або фігури, а щільність та насиченість передають світлотіньові градації. Р. г. з'явилась у XV ст. у якості репродукційної техніки для популяризації творів малярства та скульптури.

РІЗЬБЛЕННЯ — спосіб художньої обробки дерева, кістки, каменю та ін. матеріалів, коли з цільного куска матеріалу спеціальними ріжучими інструментами виконують скульптурні фігури, або на рівній пласкій поверхні вирізують будь-яке зображення, орнамент тощо. Сукупність художніх творів, виконаних відповідною технікою, також називається Р. Р. поділяється на пласке — тлом для зображення слугує поверхня самої дошки, ажурне — тло навколо зображення випилюється, рельєфне — зображення виступає над площиною тла. Р. має широке застосування у декоративно-прикладному мистецтві. Відоме закарпатське Р. по дереву; рі­зьблення по кістці поширене на Півночі; орнаментоване P., дрібна деко­ративна скульптура із мамонтової, слонової та моржової кістки; Р. на камені поширене на Уралі, де цьому промислу сприяють багаті запаси кольорового каменю — малахіт, яшма тощо. У Середній Азії для будь-яких декоративно-оздоблювальних робіт застосовують Р. по ганчу (особ­ливий різновид алебастру).