Pat_fiziologiya_Ataman

клітин острівців підшлункової залози і появою вторинної інсулінової недостатності. Як наслідок, розвивається метасшероїднш цукровий діабет.

3.Ліпотропна дія. Глюкокортикоїди стимулюють утворення і дію на жирову тканину гормонів, що мають ліполітичні властивості (адреналін, глюкагон). У результаті збільшується вміст вільних жирових кислот у крові (гіперліпацидемія), відбувається відкладення жиру на тулубі й обличчі. Останнє набуває місяцеподібної форми.

4.Гіпсртензивна дія. Підвищення артеріального тиску почасти пов'язане з тим, що глюкокортикоїди у великих дозах мають деякі властивості мінералокортикоїдів, тобто, збільшуючи реабсорбцію іонів натрію, сприяють підвищенню об'єму циркулюючої крові. Крім того, кортизол підвищує пресорну дію катехоламінів і пригнічує утворення депресорних факторів у нирках, зокрема простагландинів.

5.Ліпокортинові ефекти (див. запит. 33.29).

6.Антимітотична і цитолітична дія. Глюкокортикоїди, пригнічуючи клітинний поділ, порушують процеси фізіологічної і репаративної регенерації, пригнічують ріст пухлин, зменшують утворення соматомединів у печінці. Крім того, вони викликають руйнування (цитоліз) деяких типів клітин, зокрема лімфоцитів. З цією дією пов'язана інволюція вилочкової залози, еозинопенія, протилейкозні ефекти.

7.Імунодепресивна дія. Обумовлена пригніченням проліферації лімфоцитів (глюкокортикоїди пригнічують алергічні реакції уповільненого типу) і зменшенням утворення антитіл (прояв антианаболічної дії).

8.Ульцерогенна дія. Глюкокортикоїди сприяють розвитку виразок у шлунку і дванадцятипалій кишці. Це обумовлено:

а) зменшенням утворення простагландинів, у результаті чого збільшується шлункова секреція; б) зменшенням утворення слизу (антианаболічна дія);

в) пригніченням фізіологічної регенерації епітелію травного каналу (антимітотична дія).

9.Остеопатична дія. Виявляється розвитком остеопорозу, частими переломами хребців і довгих кісток. У розвитку цих ефектів має значення пригнічення синтезу білкових елементів органічної матриці кісткової тканини.

10.Психотропна дія. Механізми впливу глюкокортикоїдів на психічні процеси людини ще не з'ясовано. Крайнім проявом цього ефекту є розвиток психозів.

33.29.Що такеліпокортинові ефекти глюкокортикоїдів? Щодо них відносять?

Jlinoкopmuнoвuмu називають високодозові ефекти глюкокортикоїдів, пов'язані з утворенням у клітинах білка ліпокортину. Глюкокортикоїди індукують транскрипцію гена, що кодує структуру цього білка (рис. 153).

Рис. 153. Ліпокортиновий механізм дії глюкокортикоїдів

Ліпокортин є ендогенним внутрішньоклітинним інгібітором фосфоліпазиАг У разі пригнічення цього ферменту припиняється вивільнення арахідонової кислоти з фосфо-ліпідів мембран, унаслідок чого не утворюються дві важливі групи біологічно активних речовин: продукти циклоксигеназного (простагландини,

простациклін, тромбоксани) і ліпоксигеназного (лейкотрієни) шляхів перетворення арахідонової кислоти.

Основні ліпокортинові ефекти:

1.Протизапальна дія. З одного боку, вона пов'язана зі зменшенням утворення лізо-фосфоліпідів, які є сильними детергентами. Унаслідок нього зменшується ушкодження мембран (стабілізація мембран), а отже, і явища альтерації. З другого боку, зменшується утворення медіаторів запалення (простагландинів, лейкотрієнів), у результаті чого менш вираженими стають судинні реакції у вогнищі запалення, підвищення проникності судин, хемотаксис лейкоцитів.

2.Протиалергічна дія. Обумовлена зменшенням утворення медіаторів шіергічних реакцій негайного типу (І типу за Кумбсом і Джеллом), зокрема повільно реагуючої субстанції анафілаксії — речовини, що є лейкотрієном.

3.Жарознижувальна дія. Глюкокортикоїди зменшують утворення простагландинів у центрі терморегуляції в гіпоталамусі, внаслідок чого гарячка не розвивається або, якщо вона вже виникла, зменшується (див. розд. 15).

4.Шлункова гіпєрсекреція. Пов'язана зі зменшенням гальмівної дії простагландинів на секрецію соляної кислоти парієтальними клітинами залоз шлунку.

5.Антиагрегантна дія. Обумовлена зменшенням утворення тромбоксанів — сполук, що викликають агрегацію тромбоцитів.

6.Гіпертензивна дія. Пов'язана зі зменшенням утворення в нирках простагландинів - природних депресорних факторів.

7.Тератогенна дія - поява "вовчої пащі", "заячої губи". У розвитку цих дефектів має значення порушення виходу гідролітичних ферментів з клітин епітелію слизової оболонки піднебіння у довкружну тканину. Це пояснюють тим, що за

відсутності активної фосфоліпази А2 мембрана лізосом залишається непроникною для своїх ферментів, вони не можуть вийти за межі клітин, зруйнувати епітелій країв двох половин твердого піднебіння і створити тим самим умови для їх зрощення.

33.30.Які існують порушення функції кори надниркових залоз?

Найчастіше бувають такі порушення:

1) гіпофункція кори надниркових залоз — недостатність цієї залози; 2) гіперфункція клубочкової зони — гіперальдостеронізм; 3) гіперфункція пучкової зони — синдром Іценка-Кушинга;

4) дисфункція кори надниркових залоз - адреногенітальний синдром.

33.31.Як класифікують недостатність кори надниркових залоз? Що може бути причиною гіпофункції цієї ендокринної залози?

I. За етіологією розрізняють первинну і вторинну недостатність кори надниркових залоз. Первинна виникає як результат власне ураження надниркових залоз, вторинна пов'язана або з ураженнями гіпоталамуса (дефіцит кортиколіберину), або з гіпофункцією аденогіпофіза (дефіцит АКТГ).

II. Залежно від характеру порушень виділяють тотальну (порушено утворення всіх гормонів) і парціальну (як правило, спадково обумовлені дефекти синтезу окремих гормонів) недостатність кори надниркових залоз.

III. За клінічним перебігом недостатність кори надниркових залоз може бути гострою і хронічною.

Прикладами гострої недостатності є:

а) стан після адреналектомії (видалення надниркових залоз); б) крововиливи в надниркові залози, що виникають при сепсисі, особливо при менінгококовій інфекції (синдром Уотерхауза—Фредріксена); в) синдром відміни глюкокортикоїдних препаратів.

Хронічна недостатність кори надниркових залоз відома під назвою хвороби Ад-

дісона (бронзовоїхвороби). Найчастіші її причини:

а) туберкульозне руйнування надниркових залоз; б) аутоімунне їх ушкодження.

33.32. Назвіть основні прояви недостатності кори надниркових залоз.

I. Прояви, пов'язані з випадінням мшералокортикоХдних функцій кори надниркових залоз:

1)зневоднення (дегідратація). Розвивається внаслідок втрати іонів натрію (зменшується реабсорбція) з наступною втратою води (поліурія);

2)артеріальна гіпотензія. Обумовлена зменшенням об'єму циркулюючої крові (результат зневоднення);

3)гемоконцентрація (згущення крові). Пов'язана із втратою рідини. Призводить до розладів мікроциркуляції й гіпоксії;

4)зменшення ниркового кровообігу (обумовлено падінням артеріального тиску) з порушенням клубочкової фільтрації і розвитком інтоксикації (азотемії);

5)гіперкаліємія. Обумовлена зменшенням канальцевої секреції іонів К+ і виходом їх з ушкоджених клітин. Викликає порушення функції збудливих тканин (див. розд.

23);

6)дистальний канальцевий ацидоз. Пов'язаний з порушенням ацидогенезу в дистальних звивистих канальцях нефронів;

7)шлунково-кишкові порушення (нуцота, блювота, проноси). У їхньому розвитку певне значення мають втрата натрію (осмотична діарея) та інтоксикація. Зазначені порушення мінералокортикоїдної функції кори надниркових залоз без відповідної корекції призводять до смерті.

II.Прояви, обумовлені порушенням глюкокортикоїдної функції кори

надниркових залоз. Пов'язані з випадінням низькодозових ефектів кортизолу, а отже, усуваються введенням замісних доз глюкокортикоїдів. До таких проявів відносять:

1)гіпоглікемію, що виникає при голодуванні (непереносність голодування);

2)артеріальну гіпотензію (зменшення пермісивної дії стосовно катехоламінів);

3)зменшення реакції о/сирової тканини на звичайні ліполітичні стимули;

4)зменшення опірності організму до дії різних патогенних факторів — порушення механізмів неспецифічної резистентності (стресу);

5)зменшення здатності виводити воду при водному навантаженні (водне отруєння);

6)м 'язова слабкість і швидка стомлюваність;

7)емоційні розлади (депресія);

8)затримка росту і розвитку дітей;

9)сенсорні порушення — втрата здатності розрізняти окремі відтінки смакових, нюхових, слухових відчуттів;

10)дистрес-синдром у новонароджених (гіаліновий мембраноз). Обумовлений порушенням утворення сурфактантів у легенях, унаслідок чого легені не розправляються при народженні дитини.

ПІ. Прояви, пов'язані з впливом інших гормонів. До них, зокрема, відносять деякі ознаки, обумовлені негландотропною дією АКТГ. Зменшення концентрації глюкокортикоїдів у крові спричиняється до активації певних нейроендокринних структур гіпоталамуса і базофільних клітин аденогіпофіза. Це, у свою чергу, викликає гіперпродукцію АКТГ, який, діючи на пігментні клітини сполучної тканини, стимулює утворення меланіну і обумовлює пігментацію шкіри (звідси назва "бронзова хвороба").

33.33. Що таке пперальдостєронізм? Які існують Його ВИДИ? ЧИМ ВІН

ВИЯВЛЯЄТЬСЯ?

Пперальдостєронізм — це патологічний стан, що виникає в результаті гіперфункції клубочкової зони кори надниркових залоз, яка продукує мінералокортикоїди. Розрізняють первинний і вторинний гіперальдостєронізм.

Первинний пперальдостєронізм (синдром Конна) виникає в результаті аденоми клубочкової зони, що утворює великі кількості альдостерону. Основні прояви цього захворювання:

1)артеріальна гіпертензія (низькоренінова). Пов'язана зі збільшенням вмісту натрію у крові і стінках кровоносних судин, унаслідок чого підвищується чутливість їхніх гладких м'язів до дії пресорних факторів, зокрема катехоламінів;

2)гіпокаліємія (результат посиленої секреції іонів К+у канальцях нирок). Вона веде до порушень діяльності збудливих органів і тканин (порушення роботи серця, міастенія, парези);

3)негазовий алкалоз. Пов'язаний з посиленням ацидогенезу в дистальних звивистих канальцях нефронів;

4)поліурія. Виникає як наслідок втрати чутливості епітелію ниркових канальців до дії вазопресину (антидіуретичного гормону). Цим, зокрема, пояснюють той факт, що при первинному гіперальдостеронізмі об'єм циркулюючої крові не зростає і набряки не розвиваються.

Вторинний гіперальдостеронізм є наслідком активації ренін-ангіотензинної системи (див. розд. 23), у процесі якої утворюються ангіотензини П і III, що діють на кору надниркових залоз. Цей стан виявляється:

I. Порушення ранніх етапів синтезу— дефіцит глюкокортикоїдів,

мінералокортикоїдів і гіперпродукція андрогенів. Прояви: ознаки недостатності глюко- і мінералокортикоїд-ної функцій кори надниркових залоз, ознаки раннього статевого дозрівання в осіб чоловічої статі, вірилізація у жінок (поява чоловічих статевих ознак).

II. Порушення проміжних етапів- дефіцит глюкокортикоїдів, надлишок андрогенів, утворення мінералокортикоїдів не порушено (класичний адреногенітальний синдром). Прояви ті ж самі, що і в першому випадку, тільки без ознак недостатності мінералокор-тикоїдної функції.

III. Порушення на кінцевих етапах синтезу кортизолу — дефіцит глюкокортикоїдів, гіперпродукція андрогенів і мінералокортикоїдів. До проявів класичного адреногенітального синдрому додаються ознаки гіперальдостеронізму.

33.36. Які гормони утворюються мозковою речовиною надниркових залоз? Які механізми їхньої дії та біологічні ефекти?

У мозковій речовині надниркових залоз утворюються два гормони: адреналін і норадреналін (катехоламіни). У людини 70-90 % становить адреналін і 10-30 % - но-радреналін.

Джерелами катехоламінів є хромафіннІ клітини, що являють собою видозмінені клітини симпатичних гангліїв. Регуляція їх секреторної активності здійснюється нервовими механізмами — прегангліонарними симпатичними нейронами.

Вивільнення катехоламінів у кров відбувається при активації симпатичної нервової системи. Функціональний синергізм цієї частини вегетативної нервової системи і мозкової речовини надниркових залоз дає підстави розглядати їх як одне ціле.

Звідси термін -симпатоадреналова система.

Катехоламіни є гормонами з мембранним типом циторецепції. їхній вплив на периферичні клітини здійснюється через:

1)а1-адренорецептори. Вони є в кровоносних судинах, матці, гладких м'язах кишок, м'язах зіниці ока. Виникнення біологічних ефектів пов'язано з активацією фос-фоліпази С, утворенням інозитолтрифосфату і збільшенням надходження в цитоплазму іонів кальцію;

2)а2-адренорецептори. їх виявляють у тромбоцитах, пресинаптичних терміналях симпатичних і парасимпатичних нервів. Взаємодія катехоламінів з ос, адренорецепторами викликає зменшення активності аденілатциклази і вмісту цАМФ у клітинах, з чим, власне, і пов'язані біологічні ефекти, що виникають;

3)р1-адренорецептори. Є в серці, гладких м'язах травного каналу, жировій тканині, печінці. Реалізація дії катехоламінів відбувається через активацію аденілатциклази і збільшення вмісту цАМФ;

4)р2-адренорецептори. Виявлені в кровоносних судинах, бронхах, матці. їх взаємодія з катехоламінами супроводжується активацією аденілатциклази і утворенням цАМФ.

Дія катехоламінів на зазначені рецептори викликає дві групи змін.

І. Функціональні ефекти. Пов'язані із впливом адреналіну і норадреналіну на м'язові органи і тканини. Головними з них є:

1)кардіотонічна дія (дія на серце). Катехоламіни, зумовлюючи позитивні іно-, хроно-, батмо- і дромотропні ефекти, збільшують силу і частоту серцевих скорочень, підвищують збудливість і провідність у серці;

2)пресорна дія (дія на кровоносні судини). Впливаючи на aj-адренорецепто-ри, катехоламіни викликають звуження судин, а діючи на Р2-адренорецеп-тори, - їхнє

розширення. Оскільки загальна кількість aj-адренорецепто-рів у судинах значно перевищує число р2-адренорецепторів, то загальним ефектом є збільшення периферичного судинного опору і підвищення артеріального тиску; 3) бронхорозширювальна дія. Обумовлена розслабленням гладких м'язів бронхів у зв'язку з активацією Р2-адренорецепторів.

II. Метаболічні ефекти. Обумовлені впливом на Р,-адренорецептори. Серед них:

1)гіперглікемічна дія. Пов'язана з активацією фосфоролітичного розщеплення глікогену в печінці;

2)ліполітична дія. Обумовлена активацією гормончутливої тригліцеридліпа-зи. Виявляється збільшенням вмісту в крові вільних жирових кислот (гіперліпацидемією);

3)теплоутворювальна дія. Пов'язана з активацією окиснення в мітохондріях бурої жирової тканини, яке тут відбувається без фосфорування, тобто без утворення АТФ. У результаті цього істотно збільшується теплоутворення (нескорочувальний термогенез).

33.37. Які існують порушення функції мозкової речовини надниркових залоз?

I. Гіпофункціональні стани. Бувають рідко, мабуть, у зв'язку з тим, що функції мозкової речовини надниркових залоз можуть брати на себе хромафінні клітини, розташовані за межами цих ендокринних органів. Описано спадкове ауто-сомно- рецесивне захворювання — сімейна дизавтономія (синдром Райлі—Даї). Сутність генетичного дефекту полягає в порушенні структури або в повній відсутності дофамін-р-гідроксилази - ферменту, що перетворює дофамін у норадреналін.

II. Гіперфункціональні стани. Виникають, зокрема, при пухлині хромафінних клітин— феохромоцитомі. Виявляються артеріальною гіпертензією, тахікардією, гіперглікемією, гіперліпацидемією, гіпертермією.

33.38. Що таке стрес і загальний адаптаційний синдром?

Стрес - це стан напруження неспецифічних адаптаційних механізмів, що виникає у разі дії на організм надмірних за силою або патогенних факторів (рис. 155). Клінічно стрес виявляє себе комплексом структурних, функціональних і біохімічних змін, що отримали назву загального адаптаційного синдрому.

Термін "стрес" уперше ввів у вжиток Г. Сельє у 1936 р.

33.39. Які морфологічні ознаки характерні для загального адаптаційного синдрому?

Дія на організм численних патогенних факторів, незалежно від їхніх властивостей і походження, дає стандартну відповідь — так звану морфологічну тріаду:

1)гіпертрофію кори надниркових залоз;

2)інволюцію тиміко-лімфоцитарної системи (атрофію вилочкової залози і лімфатичних вузлів);

3)утворення виразок і ерозій у шлунку і в кишках.

Рис. 155. Фактори, що викликають стрес

33.40. Які стадії виділяють у розвитку стресу?

I.Стадія тривоги:

а) підстадія шоку. Характеризується короткочасним зменшенням резистентності до патогенного фактора; б) підстадія контршоку. Опірність організму спочатку поновлюється, а потім підвищується.

II. Стадія резистентності. Характеризується стійким і тривалим збільшенням опірності організму як до фактора, що викликав стрес, так і до інших патогенних агентів.

III. Стадія виснаження. Настає при дуже інтенсивній або тривалій дії патогенного фактора, а також в умовах функціональної слабкості адаптаційних механізмів. Супроводжується зменшенням резистентності організму до патогенних впливів

(рис. 156). '

Рис. 156. Стадії загального адаптаційного синдрому

33.41. Які механізми беруть участь у реалізації стресу?

Численні ініціатори стресу (cmpecopu) - травма, холод, біль, емоції, кровотеча, фізичне навантаження, гіпоглікемія, інфекції та ін. — через порушення гомеостазу або передвісників такого порушення викликають збудження вищих нервових регупяторних центрів і пов'язане з цим вивільнення великої кількості гормонів. При

цьому велике значення мають такі процеси.

I. Активація системи гіпоталамус-аденогіпофіз. Як наслідок відбувається виділення АКТГ, СТГ, ТТГ, які відповідно стимулюють секрецію глюкокортикоїдів, соматомединів, тиреоїдних гормонів.

II. Активація вегетативної нервової системи (симпатичної і парасимпатичної)

супроводжується надходженням у кров катехоламінів, інсуліну, глюкагону.

III. Активація альдостерон-вазопресинової системи веде до збільшення вмісту в

перетворитися у механізм патогенезу. До хвороб адаптації відносять:

а) психосоматичні захворювання (ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу, виразкову хворобу шлунку і дванадцятипалої кишки);

б) хвороби обміну речовин (цукровий діабет); в) алергічні і запальні захворювання (бронхіальну астму, ревматизм).

33.44.Назвіть гормони щитоподібної залози. Як здійснюється регуляція їх утворення і секреції?

У щитоподібній залозі утворюються тиреоїдні гормони - тироксин (Т4) і трийодтиронін (Т3). Крім того, С-клітинами (парафолікулярними) синтезується кольци-тонін, який бере участь у регуляції фосфорно-кальцієвого обміну (див.

розд. 24).

Вважають, що тироксин є прогормоном трийодтироніну. На думку про це наводять такі факти:

а) Т3 в 5 разів активніший, ніж Т4; б) ефекти Т4 розвиваються після більш тривалого латентного періоду, якщо

порівнювати зі змінами, що їх викликає Т ;

в) Т4 може перетворюватися в Т3 у периферичних тканинах завдяки процесам дейо-дування.

Регуляція утворення і секреції тиреоїдних гормонів здійснюється системою гі- поталамус-аденогіпофІз за схемою: гіпоталамус → тиреоліберин → аденогіпофіз → тиреотропний гормон (ТТГ) → щитоподібна залоза. ТТГ, діючи на щитоподібну залозу, викликає такі ефекти:

а) посилює захоплення і введення йоду в органічні сполуки; б) посилює протеоліз депонованого тиреоглобуліну;

в) посилює секрецію Т3 і Т4; г) у разі тривалої дії викликає гіпертрофію й гіперплазію щитоподібної залози.

33.45.Які механізми діїй біологічні ефекти тиреоїдних гормонів?

Тиреоїдні гормони є гормонами з вігутрішньоклітинним типом циторецепції. Установлено три внутрішньоклітинні мішені для їхньої дії: плазматична мембрана, мітохондрії, ядро.

На плазматичній мембрані чутливих до тиреоїдних гормонів клітин виявлено

високоафінні ділянки зв'язування трийодтироніну (Т ). Результатом взаємодії Т3 з такими ділянками є стимуляція транспорту амінокислот. Відповідь виникає дуже швидко і не вимагає синтезу відповідних інформаційної РНК і білка.

У мітохондргях Т3 зв'язується з ферментом внутрішньої мембрани — транслоказою аденінових нуклеотидів - і активує його. Наслідком цього є посилення транспорту АДФ із цитоплазми в мітохондрії. В результаті концентрація АДФ у мітохондріях зростає, що викликає збільшення інтенсивності біологічного окиснення (принцип акцепторного контролю).

Ядро є основною внутрішньоклітинною мішенню для Т3. Це визначає довгострокові ефекти тиреоїдних гормонів. При зв'язуванні Т3 (у меншій мірі Т4) з ядерними рецепторами відбувається індукція транскрипції і синтезу цілого ряду функціонально важливих білків. Серед них:

а) Na-K-АТФ-аза плазматичних мембран;

б) ферменти ліпогенезу (зокрема, НАДФ-малатдегідрогеназа); в) ферменти мітохондрій (а-гліцерофосфатдегідрогеназа); г) білкові компоненти р-адренорецепторів.